Конкурсне випробування сортів пшениці озимої селекції ПДАА

Довжина стебла залежить від генетичних особливостей сортів і умов вирощування. Підвищені норми добрив і вологість ґрунту, загущеність посівів сприяють подовженню стебла [14].

Листки. Листки виконують важливу фізіологічну функцію. У них відбувається процес фотосинтезу, тобто засвоєння із зовнішнього середовища вуглекислоти за рахунок енергії сонячного світла і перетворення її у хімічну енергію органічних речовин.

Листки пшениці з’являються із верхнього шару меристеми конуса наростання. Вони розділяються на прикорневі й стеблові. Всі стеблові листки закладаються на другому етапі органогенезу до початку диференціації колоса, тобто до переходу конуса наростання пагона до третього етапу органогенезу. Ріст листків, процеси диференціації їх тканин, які супроводжуються розвитком листкових пластинок, відбуваються, коли рослини цвітуть і запліднюються.

На головному пагоні у більшості сортів озимої пшениці закладається 8-10 листків, на бокових – на 1-3 менше.

Результати багатьох наукових досліджень свідчать, що розміри листкових пластинок, період їх фотосинтетичної діяльності істотно впливають на формування сухої маси рослин та врожай зерна [4].

Колос. Суцвіття у пшениці – колос, який складається з багатоступінчастого стержня і колосків. На кожному виступі колоскового стержня розміщується по одному колоску. Колосок складається із двох симетрично розташованих широких колоскових лусочок, які мають зовнішню (нижню) і внутрішню (верхню) жилку; збоку розташований кіль, колосковий (кільовий) зубець і плече. Поміж колосковими лусочками в суворій послідовності розташовані квітки, вони двостатеві, однодомні. За способом запилення пшениця належить до самозапильних рослин. В умовах жаркої і сухої погоди, особливо на півдні України, може відбуватися і перехресне запилення. Кожна квітка у пшениці з двох боків прикривається двома квітковими лусочками – зовнішньою і внутрішньою. Зовнішня лусочка в остистих сортів має остюк, у безостих – остюковий відросток; внутрішня лусочка має два кіля. Поміж зовнішньою і внутрішньою квітковими лусочками знаходяться найважливіші частини квітки – пестик і три тичинки. В кожному колоску є по 2-5 і більше квіток, з яких верхні 1-2 квітки в більшості не зав’язують зерен. У добрих умовах розвитку у кожному колоску може закладатися до 11 квіток і до 8-9 зерен. За формою колосся пшеницю м’яку розділяють на три типи : веретеноподібні, призматичні й булавоподібні. Довжина колоса, кількість колосків і зерен у колосі істотно змінюються залежно від умов вирощування.

Колір колоскових лусочок буває білим або червоним, а остюків – червоним, білим чи чорним [12].

Зернівка. Плід пшениці – зернівка, яку в агрономічній практиці називають зерном. У зернівці розрізняють власне сім’я (зернину), яке складається із зародка, ендосперму і насінної оболонки. Зародок складається із щитка, який з’єднує його з ендоспермом, бруньки і зачаткових кореневих пагорків. Зародкова брунька насінини має конус наростання, первинного зачаткового стебла і зародкових листків, які закривають у вигляді ковпачка конус наростання. Решта зернівки наповнена борошнистим ендоспермом, в якому містяться запасні поживні речовини. У ендоспермі виділяється зовнішній  шар – алейроновий, який складається із одного ряду клітин і в якому майже немає крохмалю і, власне ендосперм, клітини якого містять крохмальні зернини. Проміжки між крохмальними зернинами заповнюються білковими речовинами.

Розміри зернівок сильно змінюються залежно від сорту і умов вирощування. Довжина коливається від 4 до 9 мм, ширина від 0,8 до 2,2 мм і товщина від 1,5 до 3,5 мм. Розрізняються вони також і за масою: від 20 до 90 мг [4].

Вимоги до температури. Пшениця озима належить до холодостійких культур. Насіння її здатне проростати при температурі посівного шару ґрунту всього 1 - 2 °С, проте за такої температури сходи з'являються із запізненням і недружно. Найбільш інтенсивно грунт поглинає воду, яка потрібна для набухання і проростання насіння, при прогріванні ґрунту до 12 - 20 °С. За такої температури і достатній вологості ґрунту (близько 15 мм продуктивної вологи у посівному шарі) сходи з’являються вже на 5-й день. Більш висока температура (понад. 25 ° С) несприятлива для проростання, бо може стати причиною сильного ураження сходів хворобами, особливою іржею, а при температурі 10 °С, коли відносна вологість повітря сягає 30 % і нижче насіння, яке проросло, гине через інтенсивне випаровування вологи, а те, яке набухло, втрачає схожість внаслідок дихання, витрат поживних речовин і ураження пліснявою. Найсприятливішим для сівби пшениці є календарний строк із середньодобовою температурою повітря 14 - 17 °С. Більшість сортів озимої пшениці, районованих в Україні, відносно стійкі проти понижених температур в осінній, зимовий та ранньовесняний періоди. При доброму загартуванні восени вони витримують зниження температури на глибині вузла кущення до 15- 18 °С морозу, а деякі з них (Миронівська 808) — навіть до мінус 19-20 °С [14]. Найвищою холодостійкістю пшениця озима відзначається на початку зими, коли вузли кущення містять максимум захисних речовин — цукрів. Навесні, внаслідок зимового виснаження, вона часто гине при морозах усього близько 10 °С. Особливо знижується її холодостійкість при різких коливаннях температури, коли вдень повітря прогрівається до 8-12 °С, а вночі, навпаки, знижується до мінус 8-10 °С.

Високою морозо- і зимостійкістю відзначається пшениця, яка утворює восени 2-4 пагони і нагромаджує у вузлах кущення до 33 - 35 % цукру на суху речовину, що досягається при тривалості осінньої вегетації рослин 45 - 50 днів з сумою температур близько 520-670 °С. Перерослі рослини, які утворили восени 5-6 пагонів, втрачають стійкість протії низьких температур, часто гинуть або сильно зріджуються, і площі доводиться пересівати або підсівати інші культури.

Пшениця озима добре витримує високі температури влітку. Короткочасні суховії з підвищенням температури до 35 – 40 °С не завдають їй великої шкоди, особливо при достатній вологості ґрунту. Цим відзначаються переважно сорти південного походження, наприклад Одеська 51, Безоста 1 та ін. Протягом вегетації сприятливою середньою температурою є 16-20 °С із зниженням у період кущення до 10 - 12 °С та підвищенням при трубкуванні до 20-22 °С, цвітінні і наливанні зерна — до 25-30 °С. Для розвитку сильної кореневої системи кращою температурою ґрунту є від 10 до 20 °С [15].

Вимоги до вологи. Пшениця озима потребує достатньої кількості вологи протягом усієї вегетації. Як правило, високий урожай  спостерігається при весняних запасах вологи у метровому шарі ґрунту до 200 мм., а на період колосіння - не менше 80- 100 мм. при постійній вологості ґрунту 70-80 % НВ. Вологість, більша за 80 % НВ. несприятлива для пшениці, бо погіршується газообмін кореневої системи через нестачу повітря в ґрунті.

Транспіраційний коефіцієнт у пшениці становить 400-500, у сприятливі роки за вологою роки він знижується до 300, у посушливі – підвищується до 600-700. особливо високим він буває у період сходи – початок кущення (800-1000), найменшим – наприкінці вегетації (150-200). Більш економно витрачають вологу рослини, достатньо забезпечені поживними речовинами.

В умовах Степу і південного Лісостепу велике значеним має вологість посівного шару на час сівби пшениці. Значні запаси її у ґрунті необхідні з самого початку бубнявіння насіння, яке у м'якої пшениці відбувається при поглинанні 50-55 % води від сухої маси насіння, а в твердої — на 5-15 % більше. Тому дружні сходи з'являються лише при наявності в посівному шарі 10-15 мм продуктивної вологи, а процес кущення — при вологості орного шару 0-20 см не менше 20-30 мм. При достатньому забезпеченні рослин водою вони нормально кущаться, формують добре розвинену вторинну кореневу систему, стають більш зимо- та морозостійкими. Про високу потребу пшениці озимої у волозі свідчать витрати нею води при формуванні врожаю, які становлять за вегетацію, залежно від зони вирощування, в середньому 1000 - 2500 м³/га. Тому нагромадження і збереження ґрунтової вологи для пшениці, особливо в Степу, э одним з важливих факторів її високої продуктивності [10].

Вимоги до ґрунтів і умов живлення. Коренева система пшениці озимої на родючих ґрунтах здатна проникати на глибину до 2 м. Тому озимій пшениці найбільше відповідають ґрунти з глибоким гумусовим шаром та сприятливими фізичними властивостями, достатніми запасами доступних для неї поживних речовин і вологи з нейтральною реакцією ґрунтового розчину (рН 6-7,5). Коренева система пшениці найкраще розвивається на пухких ґрунтах, об'ємна маса яких становить 1,1 – 1,25 г/см³. При об'ємній масі 1,35-1,1 г/см³ ріст коріння пригнічується, а якщо вона перевищує 1,6 г/см³ корені не проникають у ґрунт або проникають лише по червоточинах та щілинах [4].

Надмірна пухкість ґрунту з об'ємною масою менше 1,1 г/см³ теж несприятлива для формування коріння, бо при наступному осіданні ґрунту можливе обривання коренів (що буває, наприклад, при запізнілій оранці). На таких ґрунтах багато втрачається води і верхній шар пересихає, що особливо небажано для посушливих північних районів Встановлено, що серед озимих культур пшениця озима одна з найбільш вибагливих до ґрунтових умов вирощування. Найвища урожайність її спостерігається при вирощуванні на чорноземних ґрунтах, на півдні — також на каштанових і темно-каштанових. Малопридатними (особливо для сортів твердої пшениці) є кислі підзолисті та солонцюваті, ґрунти, а також ґрунти, схильні до заболочування, торфовища. Проте за відповідної технології і на таких ґрунтах можна вирощувати до 10 ц/га і більше зерна пшениці [15].

За виносом поживних речовин ґрунту пшениця озима є азотофільною рослиною: 1 ц зерна виносить у середньому з ґрунту  азоту 3,5, фосфору – 1,3, калію – 2,3кг. На початку вегетації цінними для пшениці є фосфорно-калійні добрива які сприяють кращому розвитку її кореневої системи і нагромадженню в рослинах цукрів, підвищенню їх морозостійкості. Азотні добрива більш цінні для рослин навесні і влітку — для підсилення росту, формування зерна і збільшення в ньому вмісту білка.

Для росту, розвитку і формування врожаю надзвичайно важливий азот. Він входить в склад простих і складних білків, амінокислот, хлорофілу, вітамінів, ферментів тощо. Як нестача, так і лишок азоту в поживному середовищі негативно відбивається на рості окремих органів рослини пшениці озимої, що в кінцевому результаті приводить до недобору урожаю [4].

При нестачі азоту знижуються  темпи росту, листя набуває блідо-зеленого кольору і передчасно відмирає. Це явище можна спостерігати у ранньовесняний період. Азотне голодування негативно відбивається на таких елементах врожаю, як продуктивне кущіння, величина і озерненість колосу, маса 1000 зерен, погіршуються хлібопекарські якості.

Надлишкове азотне живлення приводить до формування великої вегетативної маси, порушення співвідношення між кореневою системою і підземною частиною рослини, подовженню вегетації, зниження стійкості до вилягання і пошкодження грибковими хворобами. Посилене азотне живлення, не збалансоване з іншими елементами, як правило приводить до зниження врожаю, маси 1000 зерен, погіршення хлібопекарських якостей [12].

Важливе значення в житті рослин пшениці озимої має фосфор. Він входить до складу багатьох органічних сполук, яким належить важлива роль в синтезі, рості, розмноженні і передачі спадковості. З забезпеченням рослин фосфором пов’язано багато фізіолого-біохімічних процесів, які проходять в організмі, стійкість до вилягання, морозостійкість, посухостійкість, тривалість вегетації. Оптимальна забезпеченість рослин пшениці озимої фосфором  посилює ріст кореневої системи. Нестача фосфору в поживному середовищі пригнічує використання азоту, синтез білків, притуплює ріст рослин, що приводить до недобору врожайності і погіршення якості зерна.

Роль калію в житті рослин багатогранна. Він сприяє нормальному ходу фотосинтезу, нагромадженню жирів, переміщенню в рослинах вуглеводів, підвищує стійкість рослин до вилягання, морозостійкість і посухостійкість. При нестачі калію в поживному середовищі знижуються темпи накопичення білків і вуглеводів, затухає ріст рослини, зменшується врожайність, погіршуються технологічні якості зерна [10].

Вимоги до світла. Пшениця озима належить до рослин довгого світлового дня. Вегетаційний період її залежно від району вирощування га особливостей сорту, коливається від 240-260 до 320 днів. Для пшениці має значення також інтенсивність освітлення. При затіненні рослин у загущених посівах нижні стеблові міжвузля надміру витягуються, і пшениця вилягає [4].

Біотичні фактори, що обмежують розвиток пшениці озимої. Серед факторів, які обмежують продуктивність пшениці озимої, головними є

- надмірна засміченість зимуючими  бур’янами (талабан польовий, грицики, сокирки польові, злинка канадська, підмаренник чіпкий, ромашка непахуча, сухоребрики та інші);

- шкідники зернових колосових  культур (шведська, гесенська муха, совки, туруни, хлібні жуки, трипси, попелиці, клопи-черепашки);

- хвороби (борошниста роса, кореневі  гнилі, септоріоз, сажки, іржа) [15].

Фази розвитку пшениці озимої. У процесі розвитку зернові проходять такі основні фази: сходи, кущіння, вихід у трубку, колосіння, цвітіння, достигання (молочна, воскова і повна стиглість).

Сходи. Вихід першого листка на поверхню ґрунту характеризує не тільки фазу сходів, а й перехід рослини в якісно новий стан. Якщо до цього ріст коренів і зародкового стебла забезпечувався пластичними речовинами ендосперму, то з появою зеленого листка в рості беруть участь пластичні речовини, що утворюються в результаті фотосинтезу. Тривалість фази сходів у нормальних умовах коливається від 15 до 25 днів. При пізніх строках сівби рослини входять у зиму, маючи на рослині один-три листки. В такому випадку фаза сходів продовжується навесні при відновленні вегетації, а її загальна тривалість разом: із періодом зимового спокою може становити 100-150 днів.