Проблеми та перспективи прокурорського нагляду за законністю досудового розслідування

Вивчення  прокурором  зупинених  провадженням кримінальних справ у зв'язку з невстановленням місця знаходження обвинуваченого (ст. 207 КПК України) передбачає  з'ясування питань, пов'язаних зі своєчасністю та обґрунтованістю оголошення слідчим розшуку обвинуваченого, який переховується від слідства, обранням щодо розшукуваного запобіжного заходу, в тому числі взяття під варту та наявності у справі даних, що свідчать про застосування в ході попереднього слідства всіх можливих слідчих та оперативно-розшукових заходів для встановлення місця знаходження обвинуваченого.

Нагляд прокурора за законністю та обґрунтованістю зупинення досудового слідства через психічне або інше тяжке захворювання обвинуваченого (ст. 208 КПК України) передбачає з'ясування обставин, які дають підставу вважати, що обвинувачений, по-перше, дійсно страждає на таке захворювання і, по-друге, що саме через його хворобу досудове слідство не може бути закінчене, тобто відсутня об'єктивна можливість для виконання слідчих дій з участю обвинуваченого.

Зупинення досудового слідства у зв'язку з психічним або іншим тяжким захворюванням обвинуваченого може мати місце лише в тих випадках, коли такий факт підтверджується довідкою лікаря, який працює  в медичній установі або висновком судово-психіатричної чи судово-медичної експертизи.

З метою усунення допущених  порушень закону в діяльності органів дізнання і досудового слідства по зупиненню провадження по кримінальним справам, прокурор зобов'язаний використовувати всі надані йому законом повноваження. Так, відповідно до чинного законодавства, прокурор зобов’язаний скасувати незаконну і необґрунтовану постанову слідчого про зупинення досудового розслідування у випадках, коли: 1) відпали обставини, передбачені ч. 1 ст. 206 КПК України для зупинення досудового слідства; 2) не виконані всі слідчі дії, провадження яких можливе у відсутності обвинуваченого, або виникла необхідність в проведенні окремих слідчих дій по збиранню і перевірці доказів; 3) до зупинення провадження у справі не винесено постанову про притягнення особи як обвинуваченого; 4) по справі є достатні докази для пред'явлення обвинувачення; 5) можливе виділення матеріалів в окреме провадження щодо одного або декількох обвинувачених і направлення справи суду; 6) обставини кримінальної справи досліджені з порушенням вимог закону про всебічне, повне та об'єктивне дослідження всіх обставин кримінальної справи; 7) слідчі дії проведені з порушенням закону.

Заключним етапом прокурорського нагляду за виконанням законів при розслідуванні злочинів є нагляд за законністю дій і рішень при закінченні провадження по кримінальній справі. На зазначеному етапі органами досудового слідства приймається остаточне рішення про долю справи, достатність зібраних доказів, доведеність вини особи, яка притягається до кримінальної відповідальності і можливе направлення справи до суду чи наявність підстав для закриття справи⁷¹.

Основною формою закінчення досудового слідства є направлення  слідчим кримінальної справи з обвинувальним  висновком через прокурора до суду для розгляду її по суті, коли при  розслідуванні зібрано достатньо  доказів для призначення справи до судового розгляду і немає підстав для її закриття. До направлення справи прокурору слідчий, визнавши, що досудове слідство закінчено, повідомляє про це потерпілого, його представника, цивільного позивача, цивільного відповідача або їх представників (ст. 217 КПК), а також обвинуваченого і його захисника (ст. 218 КПК), роз’яснює їм право ознайомитися з матеріалами розслідування і надає їм справу для ознайомлення.

Закон не обмежує у часі ознайомлення з матеріалами справи зазначених осіб і дозволяє їм виписувати будь-які відомості. В той же час, якщо обвинувачений і його захисник явно зволікають ознайомленням зі справою, слідчий вправі своєю мотивованою постановою визначити певний строк для ознайомлення з матеріалами справи. Така постанова підлягає затвердженню прокурором (ч. 6 ст. 218 КПК). Висновок слідчого про явне затягування ознайомлення зі справою є оціночним, тому прокурор перед затвердження постанови повинен переконатися, у наявності достатніх підстав його прийняття. З цією метою прокурору доцільно ознайомитися з документацією про час ознайомлення обвинуваченого і його захисника з матеріалами справи, з їх доводами. Крім того, прокурору необхідно оцінити достатність встановленого слідчим строку для ознайомлення з матеріалами справи, враховуючи обсяг і характер інформації та інші обставини, що містяться у справі.

Прокурору має приділяти увагу скаргам на відмову слідчого у задоволенні клопотання обвинуваченого і його захисника про доповнення матеріалів розслідування. При цьому прокурор на протязі трьох днів після одержання скарги зобов’язаний розв'язати її на підставі вивчення матеріалів справи і повідомити про результати заявника (ст. 235 КПК).

Після ознайомлення обвинуваченого й інших осіб, які перелічені в законі, з матеріалами кримінальної справи, слідчий передає її з обвинувальним висновком прокурору.

Вимоги, які закон пред’являє до обвинувального висновку (ст. 223-224 КПК), дають змогу прокурору оцінити відповідність викладених у ньому положень, зібраним та дослідженим у процесі розслідування кримінальної справи доказам, фактичним обставинам справи з огляду на наявність тверджень та аргументів, які обґрунтовують фактичні обставини і є підставою для правової оцінки діяння обвинуваченого.

Діяльність прокурора  у справі, яка надійшла до нього з обвинувальним висновком, перш за все, спрямована на перевірку якості проведеного слідства. Така перевірка є процесуальною формою його нагляду за підсумковим провадженням досудового слідства з метою з’ясування додержання вимог закону про об’єктивність, всебічність та повноту досудового слідства.

Загальна програма прокурорської  перевірки справи з обвинувальним  висновком викладена в ст.. 228 КПК  і складається зі з’ясування таких  питань: 1) чи мала місце подія злочину; 2) чи має діяння, яке ставиться у вину обвинуваченому, склад злочину; 3) чи були одержані під час провадження дізнання та досудового слідства вимоги КПК про забезпечення права підозрюваного і обвинуваченого на захист; 4) чи немає у справі обставин, що тягнуть за собою закриття справи згідно із ст.. 213 КПК; 5) чи пред’явлено обвинувачення за всіма встановленими злочинними діями обвинуваченого; 6) чи притягнуті як обвинувачені всі особи, що викриті у вчиненні злочину; 7) чи правильно кваліфіковані дії обвинуваченого за статтями кримінального закону; 8) чи додержано вимоги закону при складанні обвинувального висновку; 9) чи правильно обрано запобіжний захід; 10) чи вжито заходів до забезпечення відшкодування збитків, заподіяних злочином, і можливої конфіскації майна; чи виявлено причини і умови, які сприяли вчиненню злочину, і чи вжито заходів до їх усунення; 12) чи додержано органами дізнання або досудового слідства всіх інших вимог КПК. Водночас прокурор перевіряє, чи відсутні у справі обставини, які тягнуть закриття справи.⁷²

Прокурор вивчає матеріали справи відповідно до вимог ст. 228 КПК і приймає одне із рішень, передбачене ст. 229 КПК: 1) затверджує обвинувачений висновок або складає новий обвинувальний висновок; 2) повертає справу органу дізнання або слідчому із своїми письмовими вказівками для провадження додаткового розслідування; 3) закриває справу, склавши про це постанову.

Актуальним напрямком  діяльності прокурора є нагляд за законністю і обґрунтованістю закриття кримінальних справ. В КПК України передбачені такі підстави закриття кримінальних справ на стадії досудового слідства: 1) у зв’язку з наявністю підстав, які дозволяють звільнити від кримінальної відповідальності за злочин (ст. 7-11¹- КПК); 2) у зв’язку з наявністю обставин, які виключають провадження в кримінальній справі (ст. 6 КПК); 3) при недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину ( п. 2 ст. 213 КПК)⁷³.

У першому випадку органи дізнання і досудового слідства направляють справу до суду для вирішення питання про закриття справи і звільнення від кримінальної відповідальності. Якщо в судовому засіданні будуть встановлені підстави для закриття справи, передбачені статтями 7 КПК (вчинене особою діяння втратило суспільну небезпеку, або особа перестала бути суспільно небезпечною), ст. 7² КПК (у зв’язку з дійовим каяттям особи), ст. 8 КПК у зв’язку з примиренням обвинуваченого з потерпілим), ст. 9 КПК (у зв'язку із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру), ст. 10 КПК (у зв’язку з передачею особи на поруки), ст. 11¹ КПК (у зв’язку з закінченням строків давності), то суд, вислухавши думку учасників судового розгляду і висновок прокурора, має закрити справу. При направленні до суду справи для закриття на підставі ст. 7 –11¹ КПК прокурор повинен перевірити додержання передбачених законом умов для їх закриття і тільки після цього дати згоду на закриття провадження по справі і направлення її до суду.

Закриття справи у зв’язку із встановленням обставин, що виключають провадження (ст. 6 КПК), не потребує згоди прокурора, але перевірці потребує законність і обґрунтованість прийнятого рішення.

2.2.3.  Нагляд за додержанням законів  при притягнення особи як обвинуваченого.

У кримінальному процесі  обвинувачений є центральною  фігурою, навколо якої концентруються процесуальні дії органів дізнання, слідства, прокуратури і суду та інших учасників процесу. Притягнення як обвинуваченого займає особливе місце в структурі досудового слідства, воно є початковим моментом притягнення до кримінальної відповідальності. Своєчасність, обґрунтованість і законність рішення про притягнення як обвинуваченого є неодмінними умовами виконання завдань кримінального судочинства з тим, щоб кожен, хто вчинив злочин, був підданий кримінальному покаранню і жоден невинний не був притягнутий до кримінальної відповідальності та засуджений.

Безпідставне, помилкове  притягнення як обвинуваченого може мати несприятливі для особи наслідки, завдати не заслужені моральні страждання, заподіяти матеріальну шкоду. Порушення закону і помилки, що допускаються при притягненні осіб як обвинувачених, призводять до істотного обмеження прав і свобод громадян, викликаючи обурення та обґрунтовані скарги. Все це обумовлює необхідність рішуче боротися з упередженістю, свавіллям, недооцінкою гарантій недоторканності особи і презумпції невинуватості, порушенням прав громадян.

Набуття особливого статусу  обвинуваченого відбувається тільки за ініціативою представника сторони  обвинувачення, слідчого, уповноваженого у випадках, коли достатньо доказів, що вказують на вчинення злочину певною особою, винести мотивовану постанову про притягнення цієї особи як обвинуваченого⁷⁴.

Згідно з ст. 43 КПК обвинуваченим є особа, щодо якої у встановленому порядку винесено постанову про притягнення як обвинуваченого.  Ця особа набуває процесуальних прав обвинуваченого, якими може скористатися для захисту своїх інтересів. У силу конституційного принципу презумпції невинуватості кожний обвинувачений у вчиненні злочину вважається невинуватим і не може бути підданий кримінальному покаранню, доки його вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальний вироком суду⁷⁵.

У  КІІК підставу притягнення  особи як обвинуваченого визначено  як наявність «достатніх доказів, які  вказують на вчинення злочину певною особою». Процесуальний закон не визначає, яка сукупність доказів може бути визнана достатньою для підтвердження, що саме тією особою, яка притягається як обвинувачений, вчинено злочин, оскільки це залежить від виду злочину, що розслідується, та його конкретних обставин.

Слідчий має бути переконаний  у достовірності висновку  про  винуватість особи, яка притягається  як обвинувачений. Це означає, що слідчий повинен мати тверду впевненість у правильності свого висновку, рішуче зафіксувати його у процесуальних  документах постанові про притягнення як обвинуваченого, обвинувальному висновку. Кількість доказів і яких саме заздалегідь визначити неможливо.   Для  кожної  конкретної справи питання про достатність доказів для правильного висновку про винуватість особи слід вирішувати, виходячи з конкретних обставин справи.

Дуже часто в практичній діяльності зустрічаються помилки при притягненні особи як обвинуваченого, пов'язані з переоцінкою доказового значення визнання обвинуваченим своєї вини.  І все ж деякі практичні працівники ігнорують вимоги та рекомендації вчених, що призводить до переоцінки показань осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, й однобічного розслідування.  В умовах правової держави вимагається неухильно виконувати правило:  не можна будувати обвинувачення на визнанні обвинуваченим своєї вини і самообмові.

Обвинувачення також не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Докази повинні визнаватися такими, що одержані незаконним шляхом, наприклад, тоді, коли їх збирання і закріплення здійснено або з порушенням гарантованих Конституцією України прав людини і громадянина, встановленого кримінально-процесуальним законодавством порядку, або не уповноваженою на це особою, або завдяки діям, не передбаченим процесуальними нормами.

До моменту пред'явлення  обвинувачення слідчий має проаналізувати зібрані докази щодо правильності тієї кваліфікації злочину, яка була визначена при порушенні кримінальної справи. Докази, що дають можливість відповісти на питання про наявність злочинної події, з приводу якої порушено кримінальну справу, в більшості випадків належать до ознак, які характеризують об'єкт та об'єктивну сторону злочину, що розслідується. Об'єкт злочинного діяння та ознаки, що його характеризують, важливо встановити не тільки для визначення кваліфікації злочину, у деяких випадках без цього не можливо встановити й особу, яка вчинила злочин.  У ряді  випадків особу, яка підлягає притягнені ми до кримінальної відповідальності встановлюють одночасно з вирішенням питання про те, чи мало місце саме діяння. Наприклад, докази, які підтверджують, що дача хабара посадовій особі дійсно мала місце, як правило, безпосередньо вказують і на особу, яка цей хабар отримала.

Прокурорський нагляд за законністю притягнення осіб в якості обвинуваченого розглядається як один із важливих напрямків діяльності прокурора, оскільки безпосередньо пов’язаний із захистом конституційних прав та свобод особи.