Міжнародно-правовий захист прав людини

Тенденції становлення міжнародних стандартів прав людини в межах РЄ свідчать про поступове формування мінімальних гуманітарних стандартів, змістовно визначених критеріїв низки соціально-економічних прав, які мають бути втілені у законодавстві відповідних держав незалежно від будь-яких висунутих ними аргументів специфічно-культурного характеру.

Європейським  стандартом економічних і соціальних прав людини може вважатись закріплена у відповідному регіональному міжнародному договорі можливість людини задовольняти її потреби в економічній та соціальній сферах життєдіяльності. Ознаками таких стандартів є їхня взірцевість, установлення мінімальної межі стандарту, його нормативна фіксація, достатня свобода національного розсуду в їх застосуванні. ЄСХ(п) стала одним із основних договорів РЄ (поряд із Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що завжди була і лишається моделлю для ЄСХ(п)). Отже, ЄСХ(п) є міжнародним регіональним договором, який установлює стандарти соціально-економічних прав для всіх держав–членів РЄ. Підписання цього документа усіма державами, а також ратифікація ЄСХ(п) близько 85% членів РЄ доводить спільність соціальних цінностей, відтворених у ЄСХ(п).

Юридичні  зобов’язання, які беруть на себе держави-учасниці за ЄСХ(п), сформульовані з різним ступенем деталізації. Адже більшість  норм ЄСХ(п) містять оцінювальні  поняття (наприклад, «достатній життєвий рівень», «справедливі, безпечні та здорові умови праці», «належні умови для професійної підготовки», «належний соціальний, правовий та економічний захист», «гідне ставлення на роботі»), межі змісту яких визначає Європейський комітет із соціальних прав з огляду на особливості соціально-економічних прав та, зокрема, на можливість реалізації державою відповідних «позитивних» обов’язків залежно від економічної ситуації у ній. Однак, незважаючи на недостатню визначеність формулювань ЄСХ(п), комітет у своїй діяльності визначає більш-менш чіткі мінімальні межі того чи іншого стандарту, а також його максимальні межі. Так, пунктом 1 статті 2 ЄСХ(п) (стаття ратифікована Україною) передбачено зобов’язання держави встановити в розумних межах тривалість робочого дня та тижня і поступово скорочувати робочий тиждень настільки, як це дозволяє підвищення продуктивності праці й інші відповідні чинники. Комітет констатував, що хоча зазначеним положенням не встановлено точної тривалості робочого дня та тижня, ситуація у державі не відповідає ЄСХ(п) у разі існування в ній робочого часу надзвичайно великої тривалості (16-годинний робочий день або 60-годинний робочий тиждень). Водночас комітет окреслив і максимальну межу стандарту тривалості робочого часу, вказавши, що встановлення його тривалості на рівні, меншому за 40-годинний, у більшості випадків зменшило б необхідність у подальшому скороченні робочого часу. 

Стаття 14 ЄСХ(п) (ратифікована Україною) гарантує право на користування послугами  соціальних служб. Комітет зазначає, що держава зобов’язана контролювати якість таких послуг із метою забезпечення прав споживачів, повагу до людської гідності та основних свобод людини. Стаття 26 ЄСХ(п) (ратифікована Україною) гарантує право всіх працівників на захист їхньої гідності на роботі. Стаття 30 ЄСХ(п) (ратифікована Україною) гарантує право захисту людини від бідності та соціального відчуження. Комітет зазначає, що проживання в умовах бідності порушує насамперед гідність людини.

Пункт 1 статті 31 ЄСХ(п) (ця стаття ратифікована Україною) зобов’язує державу сприяти доступові до житла належного рівня. Комітет під поняттям «житло належного рівня» розуміє помешкання, безпечне конструктивно й з точки зору санітарно-епідемічних норм та охорони здоров’я, не перенаселене, зі статусом, визначеним чинним законодавством. Також комітет наводить критерії належного рівня житла, а саме: відповідність санітарно-епідемічним  нормам та нормам у галузі охорони здоров’я встановлюється, якщо помешкання забезпечене водою, опаленням, засобами прибирання сміття, санітарними вигодами, електроенергією, а також за умови контролю за такими загрозами, як уміст свинцю та азбесту; перенаселення приміщення встановлюється шляхом визначення співвідношення розміру помешкання до кількості людей, які там проживають, із зважанням на конструктивні особливості приміщення; юридична захищеність – захист законом від примусового виселення (у тому числі заборона виселення без належних доказів необхідності переселення особи, заборона виселення холодної пори року та ін.).

Іншим яскравим прикладом конструювання стандарту соціально-економічного права є тлумачення Комітетом із соціальних прав приписів, вміщених у пункті 1 статті 4 ЄСХ(п) (цей пункт Україною не ратифіковано), а саме: права працівників на винагороду, яка забезпечує їм та їхнім сім’ям достатній життєвий рівень. Так, за загальним правилом рівень мінімальної заробітної плати (з урахуванням обов’язкових відрахувань) не може бути надто нижчим за рівень середньої заробітної плати (межею вважається показник у 60%). Окрім того, мінімальна заробітна плата в будь-якому разі не може бути нижчою за поріг бідності, встановлений у відповідній країні. Проте якщо рівень мінімальної заробітної плати становить 50–60% від рівня середньої, то це ще не означає, що приписи ЄСХ(п) порушено, оскільки комітет вивчає реальну ситуацію та вирішує, чи можна вважати розмір такої оплати достатнім для забезпечення належного рівня життя у відповідній країні, зокрема аналізує вартість життя у ній. З наведених прикладів мінімальну межу розуміють як таку, що не може бути порушена державою за будь-яких обставин, а максимальну – як орієнтир, для досягнення якого державі слід докладати певних зусиль. А повагу до людської гідності можна розуміти у мінімальному змісті так, що жодна особа не може бути проданою та купленою, підданою катуванню чи геноциду, а в максимальному змісті – як повагу до забезпечення достатнього життєвого рівня.

Однією  з особливостей соціально-економічних  прав є, як відомо, залежність рівня  їх реалізації від можливостей національної економіки.  Стандарти соціально-економічних прав людини не повинні ототожнюватися з тим чи іншим типом політичного устрою держави, системи економіки або певною стандартизованою інституцією. Універсальність та загальність стандартів уможливлює певне тлумачення у визначенні їхнього змісту. Не варто забувати про проблеми нав’язування західної політичної і правової культури, ідей побудови ліберально-демократичного суспільства тим країнам, які мають інакші системи цінностей. Отже, під час конструювання стандартів необхідно передбачати можливість тлумачення окремого права людини з урахуванням особливостей того чи іншого суспільства.

Європейська Хартія гарантує доступне й ефективне  медичне обслуговування кожного; політику, спрямовану на запобігання захворюванням  насамперед шляхом захисту навколишнього середовища; усунення ризиків професійних захворювань для того, щоб гарантувати в законодавстві і на практиці безпечні і здорові умови праці; захист материнства. В галузі системи навчання вона забезпечує безкоштовну початкову і середню освіту; безкоштовні служби професійної орієнтації; доступ до професійної підготовки і перепідготовки; вживання особливих заходів із підтримки іноземців, що проживають на території даної країни.

У сфері  зайнятості Хартія забороняє примусову працю; працю осіб, що не досягли 15-річного віку; передбачає особливі умови праці для осіб віком від 15 до 18 років; гарантує право заробляти на життя вільно обраною працею, а також  цілковиту зайнятість; створення справедливих умов праці, зокрема у сфері тривалості робочого дня й розміру винагороди; захист від сексуальних домагань і моральних принижень; свободу створення профспілок й інших організацій працівників для захисту своїх економічних і соціальних інтересів; свободу кожного вступати чи не вступати в такі організації; заохочення спільних консультацій, колективних переговорів, механізму примирення і добровільного арбітражу; захист на випадок звільнення; право на страйк. Хартія гарантує правовий захист сім’ї; право на соціальне забезпечення, соціальну допомогу і соціальні служби; право на захист від бідності та соціального відчуження; вживання спеціальних заходів для захисту осіб літнього віку, родини, дітей і молоді; право на возз’єднання родини; право громадян на виїзд із країни; наявність процедурних гарантій у разі висилання з країни; спрощення імміграційного режиму для європейських працівників; право чоловіків і жінок на однакове ставлення і рівні можливості у галузі зайнятості; права іноземців, що проживають і легально працюють на території даної країни, заборону дискримінації за ознаками раси, статі, віку, кольору шкіри, мови, релігії, поглядів, національності, соціального походження, стану здоров’я, чи належності до національних меншин у галузі всіх прав, проголошених Хартією; право осіб з обмеженими правами на соціальну інтеграцію та участь у суспільному житті.

Останніми роками прецедентне право комітету розширювалося за безпосереднього  тлумачення ним положень ЄСХ(п). Також  переглянуто самі підходи в тлумаченні положень ЄСХ. За словами європейських учених, «прикметник «соціальна» має тлумачитись у ширшому розумінні – як «пов’язана з суспільством», а не винятково орієнтована на захист відносин, пов’язаних із працею». Комітет, опрацювавши перші звіти за ЄСХ(п), розробив основні підходи до їх тлумачення. Наприклад, ст. 26 ЄСХ(п), котра фіксує право на гідне ставлення на роботі, інтерпретується комітетом як така, що має містити зміну обов’язку доказування у справах за участю працівників, право працівника на ефективний державний захист та на відповідну компенсацію. Комітет установив, що ст. 17 ЄСХ(п) (ратифікована Україною) вимагає від держав юридичної заборони усіх форм тілесних покарань дітей удома, у школі чи інших закладах. До того ж така заборона має фіксуватись як на усіх рівнях законодавства, так і в підзаконних та локальних нормативно-правових актах.

Комітет у своїй діяльності (як, до речі, і  Європейський суд) використовує концепцію  межі оцінювання, що в сучасних дослідженнях визначається як здійснення тлумачення приписів міжнародного договору у справах певного типу з метою забезпечення належних умов реалізації та захисту прав і свобод людини, а також досягнення балансу між ними і національним інтересами. Комітет із соціальних  прав установив, що національні суди мають вирішувати справи у світлі принципів, вироблених комітетом із певного питання, або законодавець може уповноважити суди використовувати Хартію під час прийняття рішень.Головною метою запровадженого ЄСХ(п) правопорядку щодо соціально-економічних прав є досягнення державами РЄ умов, за яких можуть ефективно здійснюватися викладені у ЄСХ(п) права та принципи, через здійснення відповідної політики усіма національними та міжнародними засобами. З метою досягнення цілей ЄСХ(п) діє контрольний механізм юридичного оцінювання комітетом відповідності національного законодавства та практики держави-учасниці вимогам, установленим ЄСХ(п). З огляду на те, що ЄСХ(п) стала частиною національного законодавства України, особливо актуалізувалося питання врахування практики Комітету з соціальних прав, який наділений винятковими повноваженнями з юридичної оцінки відповідності національного законодавства та практики держави-учасниці вимогам, установленим ЄСХ(п). Правильне тлумачення норм ЄСХ(п) є особливо важливим для України, оскільки порушення приписів зазначеного міжнародного договору може призвести до прийняття негативних висновків комітету чи резолюцій Комітету міністрів Ради Європи .

Права людини у сфері праці

У рамках ООН закріплено основні права людини у сфері  праці. Саме правові документи ООН, у яких отримали програмне та нормативне закріплення трудові права, стали фундаментальними в процесі формування правової моделі міжнародних трудових стандартів. Саме правові документи ООН, які за своєю природою мають універсальний характер, а це — Загальна декларація прав людини, пакти 1966 p., «Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації» (1966 p.), «Конвенція про ліквідацію усіх форм дискримінації по відношенню до жінок» (1979 p.), «Міжнародна конвенція про захист прав усіх трудящих-мігрантів та членів їх сімей» (1990 p.), «Конвенція про права дитини» (1989 р.) створили формальні передумови для такого моделювання і впорядкування нормотворчої діяльності МОП у другій половині XX ст.Так, Загальна декларація прав людини проголошує низку основних трудових прав: кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення і на здійснення необхідних для підтримання її гідності і для вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях (ст. 21);кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття (п. 1 ст. 22);кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за однакову працю (п. 2 ст. 23);кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування її самої та її сім'ї і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення (п. З ст. 23);кожна людина має право створювати професійні спілки і входити до професійних спілок для захисту своїх інтересів (п. 4 ст. 23);кожна людина має право на відпочинок і дозвілля, включаючи право на розумне обмеження робочого дня та на оплачувану періодичну відпустку (ст. 24);кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї, і право на забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів до існування через незалежні від неї обставини (п. 1 ст. 25).

Більш детально регламентовано основні трудові права людини у «Міжнародному пакті про  економічні, соціальні і культурні  права» (1966 p.), положення якого так  само, як і положення «Пакту про громадянські і політичні права», передбачають тверді юридичні зобов'язання щодо їх імплементації до національного законодавства держав, які ратифікували ці пакти.

Трудові права, які закріплені в «Пакті про економічні, соціальні  і культурні права», стосуються: визнання права на працю та елементів, які є його складовими (ст. 6); визнання права кожного на справедливі і сприятливі умови праці (ст. 7), а саме: справедливу зарплату і рівну винагороду за працю рівної цінності без будь-якої дискримінації, безпечні умови праці та її гігієну, однакову можливість просування по роботі виключно на підставі трудового стажу і кваліфікації, відпочинок, дозвілля і розумне обмеження робочого часу та оплачувану періодичну відпустку так само, як і винагороду за святкові дні; створення для захисту своїх економічних та соціальних інтересів професійних спілок, безперешкодний вступ та участь у них, право у визначених законом межах на страйк (ст. 8); право на соціальне забезпечення (ст. 9); охорони материнства шляхом надання пільг працюючим матерям та здійснення особливих заходів щодо охорони праці дітей та підлітків (ст. 10).