Міжнародно-правовий захист прав людини

Стосовно захисту громадян, які  постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, то він здійснюється шляхом пенсійного забезпечення та надання  їм відповідних компенсацій і пільг (Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 р.).

Соціальні права громадян України  забезпечуються системою загальнообов'язкового державного соціального страхування. Джерелом коштів соціального страхування є переважно асигнування із державного бюджету, страхові внески громадян, підприємств, установ і організацій.

Актуальний стан та проблеми діючої cистеми соціального захисту в  Україні

В межах виконання даного проекту експерти Центру громадської експертизи сконцентрувалися на питаннях, що стосуються як законодавчого регулювання, так і фінансового підґрунтя системи соціального захисту й соціального забезпечення, яка діє сьогодні в Україні. Ними фактично було проведено аудит переважної більшості діючих пільг, соціальних виплат та соціальних послуг, які фінансуються за рахунок державного бюджету та цільових позабюджетних фондів (державні фонди загальнообов’язкового соціального страхування).

Фахівці Центру громадської експертизи відзначають два різноспрямовані вектори розвитку діючої системи соціального захисту та соціального забезпечення в Україні:

перший – послідовне відтворення  громіздкої, соціально та фінансово  невиправданої сис-теми пільг і  соціальних виплат зі збереженням неефективної розгалуженої мережі державних закладів соціального захисту, що відповідає традиціям і підходам радянської моделі;

другий – запровадження нових, більш ефек-тивних та економічно обґрунтованих  форм і видів соціального захисту, яке супроводжується розвитком мережі закладів соціального обслуговування на рівні громад, що більше відповідає європейській моделі та міжнарод-ним стандартам.

Cлід зауважити, що навіть  після визнання орієнтації на  європейську модель стратегічним  пріоритетом, українські законодавці ще неодноразово повертались до звичних для радянських часів пільг, які особливо широко впроваджувалися для нових категорій громадян напередодні чергових виборів.

Отже, масив чинного сьогодні законодавства  у сфері соціального захисту та соціального забезпечення складається з прийнятих у різний час і нерідко доволі суперечливих законодавчих актів. Крім того, чинне законодавство встановлює значно більше різноманітних видів пільг, соціальних виплат та соціальних послуг, аніж це передбачено Конституцією України чи міжнародно-правовими зобов’язаннями України. Не маючи необхідних ресурсів, держава бере на себе додаткові зобов’язання у сфері соціального захисту та соціального забезпечення, які часто не дають жодного соціального чи економічного ефекту, окрім встановлення привілеїв для представників певних професій або окремих соціальних груп.

Водночас експерти проекту звертають  увагу на те, що фінансування різних видатків у сфері соціального  захисту та соціального забезпечення за рахунок бюджетних коштів та цільових позабюджетних фондів здійснюється несистемно і непрозоро. Так, окремі видатки соціального характеру містяться, крім соціального захисту і соціального забезпечення, і в інших видаткових статтях бюджету, а саме: житлово-комунальне господарство, освіта, духовний і фізичний розвиток, охорона здоров’я, громадський порядок та оборона тощо.

Таким чином, видатки соціального  характеру можна знайти практично  у кожній із видаткових статей зведеного  бюджету, що включає показники державного та місцевих бюджетів. За таких умов реальний обсяг усіх соціальних видатків держави буде в 3-4 рази перевищувати той, що декларується за видатковою статтею “Соціальний захист та соціальне забезпечення” зведеного бюджету. Крім того, залишається проблема реалізації міжнародно-правових гарантій соціальних прав громадян і міжнародно-правових зобов’язань України щодо модернізації діючої системи соціального захисту в національному законодавстві.

У переважній більшості випадків закони з питань ратифікації міжнародних договорів приймаються без одночасного прийняття нових або внесення змін до чинних законів України, що випливають із цих договорів. Отже, Україна визнає міжнародні стандарти в соціальній сфері, але не вживає достатніх заходів для їх практичної реалізації. Фахівці Центру громадської експертизи наголошують на необхідності проведення системної реформи у сфері соціального захисту та соціального забезпечення.

На їх думку, реформа повинна  здійснюватись у таких основних напрямах: перегляд законодаства, яким встановлюються різні види пільг та соціальних виплат, у бік скорочення кількості категорій їх отримувачів (1); введення мораторію на встановлення нових пільг та запровадження нових категорій пільговиків (2); забезпечення поступового переходу від системи пільг за соціальною ознакою до адресних соціальних виплат та соціальних послуг (3); заміна пільг за професійною ознакою на адекватну винагороду за працю – заробітну плату (4); перегляд системи критеріїв та підстав, за якими громадянам надаються пільги та призначаються соціальні виплати (5); забезпечення прозорості і координації при виконанні та фінансуванні усіх державних програм соціального спрямування (6); узгодження чинного законодавства у сфері соціального захисту та соціального забезпечення з чинним бюджетним законодавством (7); підвищення ефективності виконання взятих на себе Україною міжнародно-правових зобов’язань у сфері вдосконалення державної системи соціального захисту та її інтеграції у міжнародну, зокрема європейську, систему (8).

Сім фактів про діючу систему соціального захисту та соціального забезпечення в Україні

Різноманітні пільги, соціальні  виплати та соціальні послуги  в Україні безпосередньо передбачені  у 58 законах та більше ніж 120 підзаконних  нормативно-правових актах.

Згідно з чинним законодавством, в Україні існує близько 120 категорій пільговиків, з яких лише 45 визначаються за соціальною ознакою, а 57 – за професійною.

В Україні налічується понад 130 категорій одержувачів різних соціальних виплат, з яких лише 70 отримують виплати  за соціальною ознакою, та близько 50 – за професійною.

Усі пільгові, в т. ч. соціально незахищені, категорії мають право на більш  як 120 видів пільг та понад 60 видів  соціальних виплат.

“Соціальний захист та соціальне  забезпечення” є найбільшою видатковою статтею бюджету – навіть більшою, ніж видатки на охорону здоров’я, освіту та економічну діяльність.

За показником “Соціальні видатки  до ВВП”, в Україні обсяг соціальних видатків у 2008 році склав 29% ВВП. За цим  показником Україну випереджають тільки Швеція та Франція.

В розрахунку на одну особу соціальні  видатки в Україні є одними з найнижчих у порівнянні з  розвинутими країнами світу: 2005 року вони складали 1677 дол. США на рік. У  згаданому році нижчим були тільки відповідні показники у Кореї  та Мексиці.

Центр громадської експертизи – незалежний аналітичний центр, діяльність якого спрямована на інформаційну, аналітичну та експертну підтримку здійснення системних змін як у публічному, так і в приватному секторах України. Діяльність Центру ґрунтується на об’єднанні знань, кваліфікації і досвіду членів організації, які є експертами у різних сферах: економіка, інвестиційна та регіональна політика, державне управління, соціологія, право та регуляторна політика, державні фінанси, бюджетна та соціальна політика тощо.

права профспілок, їх класифікація

З визначення профспілки випливає, що він створюється з метою захисту  соціально-трудових прав та інтересів  громадян. Реалізація цієї мети передбачає наявність в відповідних профспілок прав, що дозволяють забезпечити захист прав та інтересів громадян. З точки зору процесуальних особливостей реалізації прав профспілок можна виділити три групи повноважень, спрямованих на забезпечення захисту профспілками прав та інтересів громадян.

До першої групи слід включити права, покликані забезпечити організаційну самостійність профспілок при здійсненні своєї діяльності. Незалежність профспілок від державної влади і органів місцевого самоврядування, роботодавців та їх обєднань, вільне здійснення ними своєї діяльності по захисту прав та інтересів людини і громадянина проголошені в ч. 1 ст. 30 Конституції України, ст. 5, 11 Конвенції МОТ № 87 про свободу асоціації та захист права на організацію, ст. 2 Конвенції МОТ № 98 щодо застосування принципів права на організацію і на ведення колективних переговорів, ст. 5 ФЗ "Про професійні союзи, їх права та гарантії діяльності". Права на профспілок організаційну самостійність на перший погляд безпосередньо не повязані із захистом прав та свобод громадян. Однак залежність профспілки від органів державної влади, місцевої самоврядування, роботодавців може не дозволити їм захистити права і свободи громадян, якщо вони порушені зазначеними органами та організаціями. Тому права, покликані забезпечити організаційну самостійність профспілок, є фундаментом їхньої діяльності щодо захисту прав та свобод громадян. Не можна не помітити, що прав реалізація на організаційну самостійність профспілками має свої процесуальні особливості. Далеко не всі профспілки мають можливість використовувати існуючі способи захисту від незаконного втручання в їхню діяльність органів державного влади, місцевого самоврядування та роботодавців. Приміром, роботодавці найчастіше встановлюють для працівників, що відмовилися від членства у профспілці, додаткові пільги, відмовляються надавати профспілкам приміщення, засоби звязку для ведення статутної діяльності. У цьому випадку в профспілки можуть виникнути збитків, повязаних з необхідністю оренди приміщень, засобів звязку, неотриманням профспілкових внесків. Стягнути такі збитки з роботодавця профспілці не завжди вдається. Як вже зазначалося, не кожен профспілка має статус юридичної особи, що а лише профспілка, що пройшов повідомну реєстрацію. У свою чергу за правилами цивільного або арбітражного процесу має право стягнути збитки лише профспілка, який має права юридичної особи. Профспілки, які не пройшли повідомну реєстрацію, не мають можливості оформити заяву до арбітражного суду або суду загальної юрисдикції, а також повноваження представника профспілки, і вони не можуть отримати що стягуються на їх користь кошти. У звязку з викладеним профспілка, що не має статусу юридичної особи, має реалізовувати права на організаційну самостійність з особливих процесуальними правилами. Перш за все від імені такого профспілки повинні виступати його керівник та інші особи, наділені такими повноваженнями загальними зборами (конференцією) профспілки. Повноваження цих фізичних осіб підтверджуються протоколом загальних зборів (конференції). Надання такої протоколу тягне за собою виникнення у названих осіб, як загальних, так і спеціальних повноважень при участі в конфліктах з органами державної влади, місцевого самоврядування, роботодавцями. Зазначені органи та організації в судовому порядку має право оскаржити наявність в представників, зазначених у протоколі загальних зборів (конференції), всіх або окремих повноважень на виступ у процесі вирішення конфлікту від імені профспілки. При розгляді таких заяв

представники органів державної  владі, місцевого чи самоврядування роботодавців повинні довести невідповідність викладених у протокол загальних зборів (конференції) профспілки відомостей дійсності. Наявність процесуальних порушення, що спричинили винесення профспілкою незаконного рішення про наділення повноваженнями своїх представників, є підставою для визнання представників профспілки, що не володіють повноваженнями, виступати від його імені. Після чого профспілка не може бути позбавлений можливості провести збори (конференцію) з метою усунення встановлених судом порушень. Очевидно, що профспілка не може бути визнаний організацією до тих пір, доки не будуть визначені представники, що володіють повноваженнями, виступати від його імені, забезпечуючи організаційну самостійність профспілки.

Профспілка не може відповідати  своєму правовому поняттю, якщо вона не наділена правом громадян представництва, які є його членами. Організаційна самостійність профспілки немислима за відсутності спеціальних підстав виникнення у нього права на представництво своїх членів. Виникнення в профспілки права на представництво своїх членів, яке покликане забезпечити організаційну самостійність профспілки при здійсненні їх захисту, також має свої процесуальні особливості. У ст. 49 ГПК РФ дан приблизний перелік осіб, котрі можуть виступати як представники громадян. В цій нормі профспілки як можливий представника інтересів своїх членів не вказані. У ст. 51 ГПК РФ обмежене коло осіб, які виступають в якості представника. У ній також профспілки не фігурують. Отже, представництво профспілкою своїх членів не заборонено, що на правовому мові означає - дозволено. Тому профспілка на підставі довіреності може становити громадянина з обємом перерахованих в ній повноважень. У силу факту членства профсоюз може мати по відношенню до працівника лише загальними повноваження. Однак, здійснюючи представництво конкретного громадянина, профспілка не перестає залишатися самостійною громадською організацією, створеною для захисту прав та інтересів своїх членів, а не лише конкретного працівника. Тому і при представництві конкретного працівника профспілка може мати самостійну правову позицію, спрямовану як на захист акредитуючої громадянина, так і інших членів. Приміром, профспілку може без згоди працівника посилатися на обставини, що той відмовився надавати розголосу щоб уникнути конфлікту з роботодавцем. У звязку з викладеним профспілка на підставі факту членства право обгрунтувати самостійну правову позицію, яка повинна бути досліджена в якості самостійного докази. Тоді як відповідно до ст. 68 ГПК РФ пояснення представників інших не визнаються самостійним доказом. Таким чином, спеціальне підстава виникнення права на представництво - факт членства, породжує можливість викладу профспілкою власної позиції, яка є самостійним доказом. Інші представники такими правами не володіють.

Видача громадянином профспілці довіреності  на представництво його інтересів також не позбавляє профспілка можливості висловити самостійну позицію, оскільки і в цьому випадку профспілка не лише захищає конкретного громадянина, але і виконує функцію щодо захисту прав та інтересів інших членів профспілки.

Як вже зазначалося, є особливості  оформлення повноважень осіб, які  виступають від імені профспілки, яка не є юридичною особою. У  подібній ситуації громадянин може видати доручення на імя особи, яка профспілка уповноважив виступати від свого  імені. Дана особа і буде уособлювати профспілка як представника працівника, що видав йому доручення. Причому і в цьому випадку думку особи, що виступає від імені профспілки, повинна розглядатися в якості самостійного докази.

Організаційна самостійність профспілки забезпечується і наявністю у нього права виступати в якості представника невизначеного кола осіб. Заява профспілкою вимог на захист невизначеного кола осіб спричиняє виникнення в нього загальних і спеціальних повноважень. Але при цьому конкретні громадяни, не позбавлені можливості вступити до розпочатий профспілкою процес на захист власних прав, якщо вони порушені застосуванням оспорюваного профспілкою нормативного правового акту. Однак і в цьому випадку пояснення профспілки буде виступатиме в якості самостійного докази.

Таким чином, організаційна самостійність  профспілки складається із прав, що дозволяють профспілці здійснювати  представництво власних інтересів  незалежне, а також прав і свобод громадян та невизначеного кола осіб. Незалежність профспілки при реалізації зазначених видів представництва є основою для розгляду думки профспілки в якості самостійного докази.

У другу групу слід включити права, повязані з правотворчої діяльністю профспілок. Такі права реалізуються профспілкою при розробці та прийнятті  нормативних правових актів у сфері праці. Профспілки та їх об `єднання беруть участь у правотворчої діяльності на різних рівнях: федеральному, регіональному й локальному. Сукупність

наявних у профспілок прав при участі в правотворчій діяльності перерахованих  на рівнях різні. Є процесуальні особливості реалізації цих прав.

Окремі нормативні правові акти приймаються на федеральному рівні  з урахуванням думки Російської тристоронній комісії з регулювання  соціально-трудових відносин. У ч. 2 ст. 147 ТК РФ передбачено визначення переліку важких роботах, роботах із шкідливими і (або) небезпечними та іншими особливими умовами праці урядом РФ з урахуванням думки Російської тристоронньої комісії з регулювання соціально-трудових відносин. Нагадаємо, що в цій комісії в якості однієї зі сторін виступають представники загальноросійських профспілок. Відповідно до ч. 2 ст. 153 ТК РФ переліки професій творчих працівників з особливими умовами оплати праці у вихідні та неробочі святкові дні встановлюються Урядом РФ з урахуванням думки Російської тристоронньої комісії з регулювання соціально-трудових відносин. Обмеження при застосуванні праці жінок і гранично припустимі норми навантажень для женщин при підйомі та переміщенні важких речей вручну затверджуються у відповідності до ч. 3 ст. 253 ТК РФ у порядку, встановленому Урядом РФ з урахуванням думки Російської тристоронньої комісії з регулювання соціально-трудових стосунків. Перелік професій творчих працівників у віці до 18 років, які можуть залучатися до надурочних робіт і направлятися в службові відрядження, на підставі ст. 268 ТК РФ встановлюється Урядом РФ з урахуванням думки Російської тристоронньої комісії з регулювання соціально-трудових відносин. При розробці перерахованих нормативних правових актів профспілки має право висловити свою думку на засідання Російської тристоронньої комісії з регулювання соціально-трудових стосунків. Природно, таким правом володіють лише обєднання профспілок, представлені в даній комісії. Проте комісія складається не тільки з представників профспілки, але й представників Уряду РФ і об `єднань роботодавців. У звязку з чим думку боку профспілок може бути і не підтримано складом Російської тристоронньої комісії по регулюванню соціально-трудових відносин. Процесуальні особливості подібних ситуацій є відсутність у профспілки права доводити незалежного арбітра необгрунтованість думки комісії. Як видно, до компетенції Верховного Суду РФ слід віднести заяви членів Російської тристоронньої комісії з регулювання соціально-трудових стосунків про необгрунтованість висловленої цією комісією думки, що була підставою для прийняття нормативного правового акту. Подібні заяви можуть розглядатися і в процесі оскарження вказаних актів. У тому випадку, коли Уряд РФ вживає перераховані акти без урахування думки Російської тристоронньої комісії з регулювання соціально-трудових відносин, члени комісії, як представники організацій, що володіють повноваженнями по захисту прав і свобод невизначеного кола осіб, можуть оскаржити їх зміст до Верховного Суду РФ.