ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ ТА ЇЇ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ В УКРАЇНИ

 

Оперативний контроль проводиться протягом другого тижня кожного місяця. Він полягає в перевірці організаційно-технічного забезпечення безпеки праці на відповідність нормативним вимогам.

Періодичний контроль проводиться щоквартально протягом четвертого тижня, полягає в перевірці управлінського, організаційного, технічного забезпечення безпеки праці на відповідність нормативним вимогам. Він здійснюється в кожному підрозділі спеціалізованими комісіями на чолі з головними спеціалістами (начальниками відділів) і за участю керівника підрозділу, інженерів з охорони праці, представників профспілок чи уповноважених осіб, інших спеціалістів. Комісії призначаються власником або керівником підприємства.

Обсяги та глибина  кожного виду контролю повинні регламентуватися на підприємстві відповідним положенням на підприємстві [53].

Поряд з викладеними  видами контролю (поточний, оперативний, періодичний), на розсуд власника, керівника чи його заступників, керівників підрозділів, служби охорони праці, можуть здійснюватися й інші контрольно-наглядові заходи - цільові перевірки, взаємо - та само контроль, чергування, рейди спеціалістів тощо.

Уповноваженими трудових колективів, профспілковими та іншими громадськими організаціями може здійснюватися громадський контроль.

Планування контрольно-інспекційних заходів, методичне керівництво, контроль за додержанням строків їх проведення, правильним оформленням результатів, своєчасним виконанням заходів щодо усунення відмічених порушень, узагальнення, аналіз та оцінку результатів контролю, організацію обговорення здійснює служба охорони праці підприємства.

Оцінка рівня охорони  праці в підрозділах здійснюється спеціалізованими комісіями за результатами періодичного контролю за відповідний період на підставі статистики травматизму, аналізу усунення порушень, виявлених в ході попереднього контролю, зазначених у приписах інженерів охорони праці, органів нагляду та ін.

Як свідчить досвід, з  практичною метою цілком достатньо  якісної оцінки стану охорони  праці (задовільний, незадовільний чи вкрай незадовільний).

Стан охорони праці  вважається незадовільним за наявності  в підрозділі в оцінюваному періоді хоча б одного з перелічених факторів: одного й більше травматичних випадків чи/і аварійних ситуацій; порушень, що виявляються повторно по закінченні строку усунення; порушень, пов’язаних з явною чи потенційною небезпекою для здоров’я і життя людей, значними негативними технічними чи екологічними наслідками (так званих критичних порушень), виявлених у момент проведення періодичного (квартального) контролю.

У разі відсутності в  підрозділі зазначених факторів робота з охорони праці оцінюється задовільно.

Стан охорони праці  вважається вкрай незадовільним  за наявності групових чи смертельних  випадків.

Оцінка стану охорони  праці за результатами роботи за рік здійснюється за тими ж категоріями, виходячи, з переважаючої оцінки за результатами періодичного контролю. Якщо робота з охорони праці була оцінена більш ніж в одному кварталі незадовільно, то за результатами року вона не може бути оцінена позитивно, тобто задовільно. У разі, якщо хоча б в одному з кварталів робота підрозділу оцінювалась як вкрай незадовільна, за результатами року вона повинна бути визнана також вкрай незадовільною.

Оцінка охорони праці  на підприємстві в цілому (у даному випадку в порту) виконується відділом охорони праці на підставі відповідних оцінок в підрозділах.

Незадовільно оцінюється рівень охорони праці, якщо її стан більш ніж у половині підрозділів  було оцінено незадовільно, якщо коефіцієнт частоти травматизму в обліковуваному календарному періоді перевищує його значення за аналогічний період порівнюваного (минулого) року. Стан охорони праці оцінюється вкрай незадовільно в тому разі, якщо хоча б в одному з підрозділів і хоча б в одному з періодів він оцінювався як вкрай незадовільний.

В усіх інших випадках, крім зазначених, рівень охорони праці оцінюється задовільно (позитивно).

Переваги поданої системи  полягають у наступному:

- система безперервного контролю з трьох ієрархічних рівнів, на яких здійснюється наглядова діяльність, ув’язується з традиційною триступеневою системою;

- на відміну від попередньої триступеневої пропонована система є неформалізованою, вона простіша, а значить - більше наближена до практики, більш життєва;

- система відповідає всім принципам контролю, і за неформального підходу може бути ефективним засобом профілактики травматизму та механізмом управління охороною праці на підприємстві [53].

З урахуванням цих  переваг запропонована система безперервного контролю може бути моделлю для розробки її на галузевому рівні.

 

2.5. Відповідальність  за порушення законодавства 

про охорону  праці

Однією з гарантій, що забезпечує право працівника на безпечні і нешкідливі умови праці, є встановлення юридичної відповідальності за порушення нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, представників професійних спілок, найманих працівників.  У разі вчинення цих правопорушень настає адміністративна, кримінальна, цивільно-правова відповідальність та відповідальність за трудовим правом.

Законодавство України  про охорону праці передбачає також сплату роботодавцями штрафних санкцій, що зараховуються до Державного бюджету України. Штрафи накладаються за порушення законодавства про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці.

Порядок накладення штрафів  залежить від виду правопорушень та суб’єктів, які застосовують штрафні санкції. Штрафи накладаються посадовими особами Державного комітету України з нагляду за охороною праці за:

а) порушення нормативно-правових актів України з охорони праці;

б) невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.

Такі штрафи накладаються лише за підсумками перевірки стану  безпеки і умов праці на конкретному  підприємстві, в установі, організації, що проводяться органами державного нагляду за охороною праці і застосовуються лише повноважними посадовими особами: головою та заступниками голови, начальниками територіальних управлінь і начальниками державних інспекцій Державного комітету України з нагляду за охороною праці.

Розміри штрафів цієї групи встановлюються у процентному співвідношенні до величини місячного фонду заробітної плати підприємства, установи, організації. Незалежно від виду правопорушення, негативних наслідків та інших чинників розмір штрафу не може перевищувати п’яти відсотків місячного фонду заробітної плати [46].

Застосування штрафів  до підприємств, установ, організацій  розглядається як один з економічних  методів, що стимулює роботодавця створювати безпечні та нешкідливі умови праці, систему охорони праці, яка зменшує рівень травматизму на виробництві. Кошти штрафних санкцій спрямовуються на організацію охорони праці на загальнодержавному, галузевому та регіональному рівнях.

Застосування штрафних санкцій до підприємств, організацій  та установ регламентує стаття 31 Закону. За порушення нормативних актів про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду з питань безпеки, гігієни праці і виробничого середовища підприємства, організації, установи можуть притягатись органами державного нагляду за охороною праці до сплати штрафу.

Підприємство сплачує  штраф за кожний нещасний випадок  та випадок професійного захворювання, які сталися на виробництві з  його вини. Якщо встановлено факт приховання нещасного випадку, власник сплачує  штраф у десятикратному розмірі. Конкретні розміри і порядок накладання штрафів визначаються законодавством. Власник має право оскаржити в місячний строк рішення про стягнення штрафу у судовому порядку.

У разі ліквідації підприємства відшкодування шкоди, заподіяної працівникам, іншим підприємствам або державі порушенням вимог щодо охорони праці, аваріями, нещасними випадками на виробництві та професійними захворюваннями, проводиться в порядку, передбаченому чинним законодавством ( ст.32).

Таким чином, штрафні  санкції, а також виплати, що повинні здійснюватися підприємством у випадку незадовільної роботи з охорони праці, наявності фактів травмування працівників та профзахворювань, сьогодні досить значні, тому змушують власника або уповноважений ним орган замислитись, що краще: зазнавати величезних збитків, котрі інколи можуть призвести до повного банкрутства, не займаючись охороною праці, чи своєчасно вкласти прийнятні кошти у профілактичні заходи, зберігши при цьому життя та здоров’я людей та не конфліктуючи з Законом.

Справжній власник, безумовно, обере другий варіант, оскільки перелік  штрафних санкцій та інших економічних  втрат підприємства, як зазначалося  вище, містить:

- штрафи, що накладаються  на підприємство органами державного  нагляду за охороною праці;

- штрафи за кожний нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання;

- відшкодування шкоди,  одноразову допомогу та всі  інші виплати особам, котрі потерпіли  на виробництві, або членам  сімей та утриманцям загиблих;

- виплати тим підприємствам,  установам, яким завдано шкоду (внаслідок випуску небезпечної техніки, неякісного проектування виробничого об’єкта, нового устаткування);

- компенсацію лікарням, іншим медичним та оздоровчим  закладам витрат на лікування  та реабілітацію потерпілих працівників,  на надання їм санаторно-курортних послуг;

- компенсацію витрат  органів соціального забезпечення  на виплату пенсій інвалідам  праці;

- витрати на проведення  рятувальних робіт під час  аварій та нещасних випадків, на проведення розслідування  та експертизи їх причин, на ритуальні послуги під час поховання загиблих, на складання санітарно-гігієнічної характеристики робочого місця працівника, котрий одержав професійне захворювання.

Значними є також  витрати на пільги та компенсації, передбачені  чинним законодавством і колективними договорами, за важкі та шкідливі умови праці, вони теж повинні враховуватися власником у загальній сумі економічних втрат, що мають місце на даному підприємстві через недостатню увагу до вирішення проблем охорони праці [46].

Крім штрафних санкцій за порушення законодавства про охорону праці настає і матеріальна відповідальність

Власник зобов’язаний відшкодувати майнову шкоду, заподіяну працівникові при виконанні ним трудових обов’язків.

Така відповідальність наступає:

- при порушенні права  працівника на працю (у випадках порушення правил прийому на роботу, законодавства про переведення на іншу роботу, незаконного відсторонення від роботи, при порушенні законодавства про підстави і порядок звільнення працівника);

- за незабезпечення  власником здорових і безпечних умов праці (у випадку ушкодження здоров’я працівника при виконанні трудових обов’язків, каліцтва, у разі смерті працівника);

- при порушенні обов’язків власника або уповноваженого ним органу щодо видачі документів про його працю і заробітну плату (у разі неправильного заповнення, оформлення і затримки видачі трудової книжки, документів про працю і заробітну плату);

- при незабезпеченні  збереження особистих речей працівника  під час роботи (у випадках  їх зіпсуття, знищення, крадіжки).

Трудове законодавство закріплює ряд юридичних гарантій, які забезпечують здійснення громадянами свого права на працю.

Значна кількість трудових спорів виникає з приводу відшкодування  шкоди внаслідок трудового каліцтва на підприємстві. Матеріальна відповідальність власника у цьому випадку регулюється Законом України “Про охорону праці” від 14 жовтня 1992 р., ст. 173 КЗпП, а також Правилами відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівнику ушкодженням здоров’я, пов’язаного з виконанням ним трудових обов’язків, які були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. №472.

Власник зобов’язаний відшкодувати працівнику шкоду, заподіяну ушкодженням здоров’я, а також моральну шкоду, заподіяну потерпілому внаслідок фізичного або психічного впливу небезпечних або шкідливих умов праці. Власник звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що шкода заподіяна не з його провини, а умови праці не були причиною матеріальної шкоди.

Доказом вини власника можуть бути:

- акт про нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання;

- висновок посадової особи (органу), яка здійснює контроль і нагляд за охороною праці, відносно причин пошкодження здоров’я;

- медичний висновок про професійне захворювання;

- вирок або рішення суду, постанова прокурора, висновок органів попереднього слідства;

- рішення про залучення винних до адміністративної або дисциплінарної відповідальності, рішення органів соціального захисту про відшкодування власником витрат на допомогу працівнику в разі тимчасової непрацездатності в зв’язку з ушкодженням здоров’я;