Ліцензування певних видів господарської діяльності

ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………………………………………………

РОЗДІЛ I ЗАГАЛЬНА ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ЛІЦЕНЗУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ…………………………………………….

1.1. Ліцензування господарської  діяльності як засіб державного  регулювання економіки………………………………………………………..

1.2. Поняття  ліцензування господарської діяльності…………………

1.3. Основні категорії ліцензування господарської діяльності……….

1.4.Відмежування ліцензування від  суміжних правових понять……..

1.5. Нормативно-правова основа ліцензування  господарської 

діяльності…………………………………………………………………

РOЗДІЛ II ЗАГАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ЛІЦЕНЗУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ……………………………………………………………………

2.1. Порядок видачі  та переоформлення ліцензій……………………...

2.2. Ліцензійні умови  здійснення господарської діяльності  та контроль за їх додержанням……………………………………………………………….

2.3. Відповідальність за порушення ліцензійного законодавства……..

РОЗДІЛ III СПЕЦІАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ЛІЦЕНЗУВАННЯ ОКРЕМИХ ВИДІВ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ…………………………………….

3.1.Призначення та зміст   спеціального порядку ліцензування……….

3.2. Види діяльності, для яких встановлений спеціальний порядок

ліцензування……………………………………………………………………

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………… 

ДОДАТКИ

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність теми. Перехід України до ринкових відносин являє собою початок нового для держави етапу розвитку. Такий перехід супроводжується трансформацією традиційних і появою нових засобів  публічної дії на економіку. Процеси, що відбуваються в економіці держави, зупинити неможливо, однак можливо створити діючий організаційно-правовий механізм, який дозволяє забезпечувати державний контроль за тими видами діяльності, здійснення яких може призвести до заподіяння шкоди правам, законним інтересам, моралі і здоров’ю громадян, обороноздатності країни та безпеці держави.

 Держава упорядковує  процес здійснення господарської  діяльності, контролює її законність, обмежує можливі негативні прояви  такої діяльності. В механізмі  державного регулювання економіки  на цьому етапі розвитку широко  застосовується такий засіб, як  ліцензування окремих видів господарської діяльності. Введення ліцензування в Україні зумовлено змінами в характері впливу держави на суспільні відносини, що складаються в сфері господарської діяльності. Ліцензування дозволяє додержуватися балансу інтересів суб’єктів господарювання, з одного боку, споживачів та держави, з іншого.

Ліцензування відіграє особливу роль у впорядкуванні ринкових відносин, оскільки без нього неможливе  законне входження і функціонування суб’єктів господарської діяльності в господарському обороті при здійсненні ними ліцензованого виду діяльності. Цей засіб попереджає участь сумнівних господарюючих суб’єктів в економіко-правових відносинах і, відповідно, можливі порушення прав потенційних контрагентів і споживачів. Ліцензування виступає одним із засобів забезпечення балансу між публічними і приватними інтересами.

Вперше положення про  ліцензування було вміщено у Законі України від 7 лютого 1991 р. «Про підприємництво» [6]. З прийняттям Закону України від 1 червня 2000 р. «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» [37] (далі – Закон про ліцензування) та Господарського кодексу від 16 січня 2003 р. [4] (далі - ГК) ліцензування перетворилось у діючий ефективний засіб державного регулювання економіки, який сприяє забезпеченню оборони країни і безпеки держави, захисту прав громадян, їх законних інтересів, моралі  та здоров’я. Разом з тим прийняття Закону про ліцензування та пов'язаних з ним нормативно-правових актів не вирішило всіх проблем і протиріч у чинному законодавстві. Сьогодні відсутня науково обґрунтована політика держави щодо ліцензування господарської діяльності, внаслідок чого процес нормотворення у цій галузі має безсистемний характер. Проведений аналіз засвідчує, що більшість нормативно-правових актів, які  приймаються з питань ліцензування окремими центральними органами виконавчої влади, захищають лише вузьковідомчі, а не загальнодержавні інтереси.

Недосконалому регулюванню  в діючому законодавстві відносин  ліцензування сприяє нерозробленість його теоретичної бази, а саме механізму ліцензування господарської діяльності. Незважаючи на те, що ліцензування окремих видів діяльності набуло такого широкого застосування для регулювання господарської діяльності, воно ще не стало предметом всебічного дослідження в юридичній літературі.

Вищезазначені обставини  визначають актуальність і практичну  доцільність проведення комплексного дослідження за темою дипломної  роботи для науки господарського права.

Мета і завдання дослідження. Метою даної дипломної роботи є підготовка науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення законодавства з питань загального та спеціального порядків ліцензування  видів діяльності крізь висвітлення  проблем правового регулювання  нормами вітчизняного законодавства   сфери ліцензування. Досягнення зазначеної мети зумовило необхідність вирішення наступних завдань:

- визначення поняття  ліцензування господарської діяльності, виявлення основних причин, цілей,  ознак та функцій ліцензування;

- визначення критеріїв  віднесення окремих видів діяльності  до таких, що ліцензуються, та наслідки введення їх в законодавчий механізм;

- відмежування ліцензування  від таких суміжних правових  понять, як патентування, сертифікація;

- систематизація порядку  видачі та переоформлення ліцензій;

- визначення сутності  і змісту ліцензійних умов здійснення господарської діяльності, контролю за їх додержанням, та особливостей господарсько-правової відповідальності  у сфері ліцензування;

- обґрунтування пропозицій  щодо усунення виявлених недоліків  правового регулювання ліцензування  господарської діяльності.

Об’єктом дослідження є комплекс суспільних відносини, що виникають у зв’язку із здійсненням ліцензування певних видів господарської діяльності.

Предметом дослідження є господарсько-правові норми, які регулюють відносини у сфері ліцензування певних видів господарської діяльності.

Теоретичну  основу дослідження склали положення, висновки, наукові результати, що містяться в працях вітчизняних та зарубіжних правознавців й економістів, а саме: С.С. Алексєєва, Е.Е. Бекірової, А.Г. Бобкової, С.М. Вінник, В.П. Жушмана, Ж.А.Іонової, А.С. Ластовецького, В.В. Лаптєва,      В.К. Мамутова, О.М. Олійника, І.Г. Побірченка, ,  Н.О. Саніахметової,   Р.Б. Шишки, Шпомер А.І. та інших.

 Емпіричну базу дослідження склали законодавство України та інших країн, правозастосовна практика, а також спеціальна наукова література, в якій досліджуються проблеми правового регулювання ліцензування господарської діяльності.

Методологія дослідження. У дослідженні використано комплекс загальнонаукових та  спеціальних методів наукового пізнання. Зокрема, формально-логічний метод був використаний при дослідженні джерел правового регулювання ліцензування в Україні та правозастосовної практики. Системно-структурний метод був використаний при визначенні поняття та ознак ліцензування. У роботі також застосовувались окремі наукові методи: порівняльно-правовий, історичний, логічний, метод аналізу та синтезу. Метод аналізу був використаний при дослідженні поняття ліцензування, порівняльно-правовий – для визначення вітчизняного та зарубіжного законодавства, історико-правовий метод використовувався при ретроспективному дослідженні розвитку ліцензування в Україні та зарубіжних державах.

Теоретична  та практична значимість роботи полягає в можливості використання результатів дослідження для вдосконалення законодавства у сфері ліцензування господарської діяльності, удосконалення правового регулювання ліцензування господарської діяльності, подальших наукових досліджень проблем ліцензування господарської діяльності.

Теоретичне значення дисертації полягає у розвитку та поглибленні наукових положень щодо правового регулювання ліцензування господарської діяльності, що є  актуальним в умовах розгорнутої дискусії стосовно меж державного регулювання господарської діяльності через такий засіб, як ліцензування господарської діяльності.

Практичне значення дослідження  визначається його спрямованістю на вирішення проблем правового  механізму застосування такого засобу державного регулювання як ліцензування. Розроблені положення можуть бути цікавими для студентів, аспірантів, науковців, практичних працівників, які безпосередньо займаються проблемами ліцензування господарської діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Про «можливість регулювання  підприємництва через ліцензії»  було закріплено в Концепції переходу Української РСР до ринкової економіки, яка була затверджена постановою Верховної Ради УРСР від 1 листопада 1990р.

Ліцензування як засіб  державного регулювання  відносин у  сфері господарювання з’явилося  в Україні одночасно із закріпленням на законодавчому рівні підприємницької діяльності (ч.2 ст.4 Закону України “Про підприємництво” в редакції від 7 лютого 1991 року)

Розвиток ліцензування почався на рубежі 1991-1992 рр. Держава  в цих умовах була зацікавлена  в інтенсивному розвитку підприємницької  діяльності, однак її існування поза державним регулюванням не уявлялося можливим. Назріла необхідність введення діючих засобів захисту прав громадян та економічної безпеки, одним із яких і став метод ліцензування, який  було введено зазначеним  Законом України.

В Указі Президента України від 20 травня 1999 р. №539/99 “Про впровадження дозвільної системи в сфері підприємницької діяльності зазначалося про необхідність вживання заходів щодо впорядкування встановлених нормативно - правовими актами України правил і порядку одержання суб’єктами підприємницької діяльності дозволів (спеціальних дозволів, ліцензій, сертифікатів тощо) на здійснення окремих видів підприємницької діяльності, виходячи з того, що єдиним документом дозвільного характеру, що дає право на заняття певним видом підприємницької діяльності, яке підлягає обмеженню відповідно до законодавства, є ліцензія.

Закон України від 1 червня 2000 року „Про ліцензування певних видів  господарської діяльності” регулює  загальний порядок ліцензування окремих видів господарської  діяльності [24]. Особливості ліцензування деяких видів діяльності передбачені окремими законами.

Ліцензування як засіб  державного регулювання у сфері  господарювання, спрямований на забезпечення єдиної державної політики у сфері  господарської діяльності та захисту економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів, отримав закріплення у ст.12-14 ГК України.

Ліцензування являє  собою, з однієї сторони, дієвий механізм реалізації прав громадян на заняття  не забороненими законом видами діяльності, з іншої – один із способів забезпечення законності [105,C.151]. Ліцензування слугує  встановленню особливого державного контролю за здійсненням таких видів господарської діяльності, які мають певні особливості, що пов’язані з реалізацією найбільш важливих публічних інтересів. До них перед усім слід віднести забезпечення суспільної, економічної, екологічної безпеки. Цієї мети може бути досягнуто як шляхом попереднього (на стадії видачі дозволів), так і наступного контролю за дотриманням суб’єктом господарювання, що отримав ліцензію, тих умов, на яких вона була йому видана. Органи, що здійснюють ліцензування, мають змогу оперативно реагувати на допущені порушення шляхом призупинення чи анулювання ліцензії. Це дозволяє вважати ліцензування ефективним засобом державного регулювання економіки.

Ліцензування виключає необхідність паралельно здійснювати  інший пливний контроль за діяльністю господарюючого суб’єкта в частині  дотримання суспільних інтересів. Разом  з тим, недостатня реалізація на практиці контролюючої функції спеціального дозволу здатна позбавити ліцензування ролі державного регулятора і надати йому виключно фіскального характеру.

За своєю правовою природою ліцензування є засобом  прямого впливу держави на господарюючі суб’єкти  на відміну, наприклад, від таких економічних чинників (регуляторів), як податки чи митний тариф, що не напряму впливають на поведінку особи через її інтереси. Ліцензування  встановлюється не лише в інтересах держави, воно необхідне  для захисту споживачів та й самих учасників підприємницької діяльності. Дозвільний характер певних видів підприємницької діяльності властивий не тільки для країн, що здійснюють трансформацію до ринкової економіки, а й давно відомий державам, де ринкова економіка є розвинутою [108,C.111].

Однак надмірна кількість видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, обмежує можливість підприємців займатися відповідною діяльністю, ускладнює їх участь на конкурентному ринку, тим саме негативно впливає на розвиток підприємництва в цілому.

 Обґрунтовуючи необхідність державного регулювання господарської діяльності через ліцензування, можна назвати декілька основних причин і зумовлених ними цілей такого втручання: державний облік суб’єктів, що здійснюють певний вид діяльності; захист інтересів громадян і безпеки держави, інтересів суспільства в цілому; забезпечення державного контролю за здійсненням такої діяльності.

Відносно критеріїв  визначення видів господарської  діяльності такими, що підлягають ліцензуванню, то у Законі України від 23 грудня 1997 р. «Про внесення змін до Закону України Про підприємництво» зазначалося, що обмеженню (ліцензуванню) підприємницької діяльності підлягають лише ті види діяльності, які безпосередньо впливають на здоров’я людини, навколишнє природне середовище і безпеку держави.