Лекция по "Менеджменту"

У Сполучених Штатах і в інших  країнах, де використовується англо-американська модель, не існує феномена ключового банку, який виконує численні функції. Цим займаються різні заклади: комерційні банки надають кредити; інвестиційні банки випускають акції; спеціалізовані консалтингові фірми надають послуги щодо голосування за дорученням тощо.

 

Чотири учасники є основними  в японській моделі: ключовий банк і афілійована компанія чи кейрецу (основні внутрішні акціонери  корпорації), менеджери і уряд. Взаємодія  між цими учасниками спрямована скоріше  на встановлення ділового контакту, а не балансу -сил, як в англо-американській моделі.

На відміну від англо-американської  моделі, незалежні (неафілійовані) акціонери  практично не в змозі впливати на справи корпорації. Внаслідок цього, справді незалежних директорів мало.

Склад власників у японській моделі. В Японії ринок акцій цілком знаходиться в руках фінансових організацій і корпорацій.  В японській моделі, як і в німецькій, банки є ключовими акціонерами і розвивають міцні відносини з корпораціями. Це основна відмінність обох моделей від англо-американської, де такі відносини заборонені антимонопольним законодавством. Американські і англійські корпорації одержують фінансові та інші послуги із різних джерел, включаючи добре розвинуті ринки цінних паперів.

Склад ради директорів в японській моделі  майже повністю складається з афілійованих осіб, тобто виконавчих директорів, керівників важливих відділів компаній і Правління. Якщо прибуток компанії падає протягом тривалого періоду, ключовий банк і члени кейрецу можуть зняти директорів і призначити своїх кандидатів. В протилежність англо-американській моделі, представники неафілійованих акціонерів, тобто "аутсайдерів", рідко зустрічаються у складі ради директорів японських корпорацій.

Рада директорів в Японії більше ніж в США, Великобританії і Німеччині. Склад середньої японської ради - 50 членів.

Рівень розкриття інформації в  японській моделі. В Японії досить жорсткі вимоги щодо розкриття інформації, але не такі як в Америці. Корпорації повинні повідомляти про себе досить багато, а саме: дані про структуру капіталу; відомості про кожного кандидата у раду директорів (в тому числі посади, які він обіймає, відносини з корпорацією, володіння акціями корпорації); відомості про винагороду, яку було сплачено усім керуючим та директорам; інформацію про можливі злиття чи реорганізації;

зміни до статуту, що пропонуються, а  також назви компаній, що запрошуються для аудиторської перевірки.

Режим розкриття інформації в Японії відрізняється від американського, який вважається найжорсткішим у  світі. В Японії фінансова інформація подається кожні півроку, в США - щоквартально. В Японії сповіщається сума сукупної винагороди керуючим та директорам, а в США - по кожній особі персонально. Те ж стосується і списку значних власників: в Японії - це десять найбільших акціонерів, у США - всі акціонери, що володіють пакетом більше 5 відсотків.

 

4.  Західноєвропейська (німецька) модель корпоративного  управління.

 

 Німецька модель  корпоративного управління значно відрізняється від англо-американської і японської моделей, хоча деяка подібність з японською моделлю існує.

Банки є довгостроковими акціонерами  німецьких корпорацій і, подібно  до японської моделі, представники банків обираються в раду директорів. Проте, на відміну від японської  моделі, де представників банків обирають в раду тільки в період спаду, в Німеччині представництво банків у раді є постійним. Троє з найбільших універсальних німецьких банків (банки, що надають різноманітні послуги) грають основну роль. В деяких регіонах країни державні банки є ключовими акціонерами.

 

Німецька модель має три унікальні  особливості, що відрізняють її від  інших моделей: двопалатне правління, що складається із виконавчої (чиновники  корпорації) і спостережної (робочі/службовці  компанії і акціонери) рад; узаконені  обмеження прав акціонерів в частині голосування, тобто статут підприємства обмежує число голосів, які акціонер має на зборах, і може не співпадати з числом акцій, якими він володіє.

 

Більшість німецьких корпорацій традиційно надають перевагу банківському фінансуванню, а не акціонерному, і тому капіталізація фондового ринку невелика порівняно з могутністю німецької економіки. Процент 'індивідуальних акціонерів низький, що відбиває загальний консерватизм інвестиційної політики країни. І не дивно, що структура корпоративного управління зорієнтована на збереження контактів між ключовими учасниками, тобто банками і корпораціями.

Система в певній мірі суперечлива  щодо дрібних акціонерів: з одного боку, вона дозволяє їм вносити пропозиції, але у той же час вона дозволяє компаніям обмежувати права акціонерів в частині голосування.

Ключові учасники німецької моделі корпоративного управління - банки і корпоративні акціонери. Як і в японській моделі, банк одночасно виступає як акціонер і як кредитор, емітент цінних паперів і боргових зобов'язань депозитарій і агент, що голосує на річних загальних зборах. У Німеччині корпорації також є акціонерами і можуть мати довгострокові вклади в інших неафілійованих корпораціях, тобто не належать до певної групи пов'язаних між собою компаній. Це дещо подібне до японської моделі, але цілком відрізняється від англо-американської моделі, де ні банки, ні корпорації не можуть бути ключовими інституціональними інвесторами.

Включення представників робочих/службовців у спостережну раду є додатковою відміною німецької моделі від японської і англо-американської.

Склад виконавчої ради  (“Vorstand”) і спостережної ради (“Anfsictsrat”)

Двопалатне правління - унікальна риса німецької моделі.'

Спостережна рада і виконавча рада управляють німецькими корпораціями.

Спостережна рада призначає  і розпускає виконавчу раду, затверджує рішення вищого керівництва і  дає поради виконавчій раді. Спостережна  рада звичайно проводить засідання  раз на місяць. У статуті обумовлюють фінансові корпоративні документи, які вимагають затвердження спостережною радою. Виконавча рада відповідає за повсякденне управління компанією.

Виконавча рада складається  виключно із працівників корпорації. В спостережну раду входять тільки представники робочих/службовців і представники акціонерів. Склад і розміри спостережної ради визначаються законами про промислову демократію і рівноправність службовців.

Розмір спостережної ради залежить від розміру компанії. У  великих компаніях службовці обирають половину спостережної ради, що становить 20 осіб.

Дві основні відмінності німецької  моделі від японської і англо-американської  є такими:

1. Закон встановлює розмір спостережної ради, що не підлягає зміні.

2. В спостережну раду входять представники робочих/службовців компанії.

Той факт, що в спостережну раду не входять "інсайдери", зовсім не означає, що до неї входять тільки "аутсайдери". Членами спостережної ради, що обирається акціонерами, звичайно є представники банків і корпорацій -великих акціонерів. Було б вірніше назвати їх "афілійованими аутсайдерами".

Вимоги до розкриття інформації в німецькій моделі. У Німеччині розроблені досить суворі правила розкриття інформації, але менш жорсткі ніж американські. Корпорації повинні повідомляти про себе таке: фінансову інформацію (кожні півроку); дані про структуру капіталу; обмежену інформацію про кожного кандидата в спостережну раду (в тому числі адресу і місце роботи); сукупну інформацію про винагороду виконавчої і спостережної рад; дані про акціонерів, що володіють понад 5 відсотками акцій корпорації; інформацію про можливе злиття чи реорганізацію; поправки до статуту, що пропонуються, а також імена осіб чи назви компаній, яких запрошують для аудиторської перевірки.

 

Тема 6. Корпоративні фінанси

План

 

1. Поняття корпоративних фінансів.

2. Оцінка результативності фінансово-господарської діяльності акціонерного товариства.

         3.   Розрахунки  показників використання акціонерного  капіталу.

4. Дивідендна політика акціонерного товариства.

 

1. Поняття корпоративних фінансів.

 

Розвиток ринкових відносин в Україні  і становлення акціонерної форми господарювання базуються на використанні міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, фінансового аналізу. Формування та використання фінансових ресурсів, а також відносини, що виникають між акціонерним товариством і акціонерами, партнерами, фінансовими установами, державою, працівниками відносять до фінансів акціонерного товариства [43].  Корпоративні фінанси пов’язані з формуванням, розподілом і використанням грошових доходів і фондів. Ефективне управління фінансовими ресурсами сприяє підвищенню ефективності діяльності корпорації.

Фінансування діяльності корпорації відбувається із різних джерел: внутрішніх і зовнішніх. До внутрішніх джерел відносяться  чистий прибуток, амортизація, доходи від продажу надлишкових активів  тощо. Зовнішні ресурси залучаються у банках, інвестиційних компаніях, інших фінансових установах.

Відповідно до Положення  (стандарту) бухгалтерського обліку 2 “Баланс” власний капітал – частина в активах підприємства, яка залишається після вирахування його зобов’язань. До складу власного капіталу  акціонерного товариства включаються:

- статутний капітал (зафіксована в засновницьких документах загальна вартість активів, які є внеском власників до капіталу підприємства);

- додатковий вкладений капітал  (АТ показують суму, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їх номінальну вартість);

- резервний капітал (сума резервів, створених відповідно до діючого  законодавства або установчими  документами за рахунок нерозподіленого  прибутку підприємства);

- нерозподілений прибуток (непокритий збиток) – відображення або суми прибутку, реінвестованої у підприємство, або суми непокритого збитку;

- неоплачений капітал (сума заборгованості  власників за внесками до статутного  капіталу, ця сума вираховується  при підсумку власного капіталу);

- вилучений капітал (господарські  товариства відображають фактичну  собівартість акцій  власної  емісії або часток, викуплених  товариством у його учасників,  ця сума вираховується при  підсумку власного капіталу).

Розмір статутного фонду АТ дорівнює сумі номінальних вартостей  випущених акцій. За Законом України “Про господарські товариства” мінімальний розмір статутного фонду повинен становити 1250 мінімальних заробітних плат.

Рішення про збільшення (зменшення) статутного фонду АТ відноситься  до компетенції загальних зборів акціонерів. Якщо зміни статутного фонду (СФ) не перевищують 1/3, вони можуть прийматися правлінням АТ за умови, що це передбачено статутом.

Збільшення СФ здійснюється шляхом:

- додаткового випуску акцій;

- обміну облігацій на акції;

- за індексацією основних фондів;

- збільшення номінальної вартості  акцій.

Зменшення СФ відбувається шляхом:

- зменшення кількості акцій,  при цьому АТ викупає частину  акцій з наступним їх анулюванням;

- зменшення номінальної вартості  акцій.

Нерозподілений прибуток  товариства дорівнює прибутку АТ після сплати податків, відрахувань до резервного і дивідендного фондів.

 

 

 

2.Оцінка результативності  фінансово-господарської діяльності  акціонерного товариства .

 

Оцінку результативності фінансово-господарської діяльності акціонерного товариства  можна починати, використовуючи методологію експрес-аналізу, який проводиться а такій послідовності: 

1) Оцінка прибутковості:

а) прибуток (форма 2);

б) рентабельність основної діяльності, % (прибуток від реалізації/виручка від реалізації 100%);

в)  рентабельність продукції, в % (прибуток від реалізації / затрати на виробництво продукції х 100%).

2) Оцінка динамічності:

а) темпи зростання виручки (валового доходу) від реалізації, % (форма 2 в динаміці);

б) темпи зростання прибутку, % (форма 2 в динаміці).

3) Оцінка ефективного  використання економічного потенціалу:

а) рентабельність активів % (балансовий прибуток / середній власний капітал) х 100%.

4) Оцінка ринкової  та інвестиційної активності:

а) цінність акції (ринкова ціна акції / доход на акцію);

б) рентабельність акції (дивіденди, що виплачується по акції / ринкова ціна акції);

в) коефіцієнт котирування акції (ринкова  ціна акції /книжна (облікова ціна акції).

Експрес-аналіз всіх перелічених показників здійснюється в динаміці, розраховуються і визначаються темпи зміни цих показників. Перелічені показники аналізуються також і при проведенні більш змістовного аналізу фінансового стану, методика якого розглядатиметься нижче. Експрес - аналіз може здійснюватися і за допомогою персональних комп'ютерів. Застосовується проста система аналітичних таблиць, що розміщуються на екрані дисплею, їх послідовний перегляд даватиме повну інформацію про фінансовий стан підприємства. Це можуть бути: