Лекция по "Менеджменту"

Треба зазначити також, що кредитори  уважно стежать за цими показниками, щоб пересвідчитись, що підприємство може сплатити за своїми короткостроковими борговими зобов'язаннями, а також покрити свої фіксовані платежі доходами.

Аналізуючи фінансову стабільність підприємства, можна зробити висновок, що власники підприємства (акціонери, інвестори і інші особи, що зробили внески в статутний капітал) завжди віддають перевагу розумному зростанню в динаміці частки позичених коштів.

Кредитори (постачальники сировини і матеріалів, банки, що надають короткострокові позички), навпаки, віддають перевагу підприємствам з високою часткою власного капіталу.

Аналізуючи фінансову стійкість  підприємства, необхідно особливу увагу приділити вивченню поточної фінансової стійкості підприємства.

Ефективне використання фінансових ресурсів визначається їх оборотністю. З усіх фінансових ресурсів підприємства тільки невелика частина вільна — грошові кошти в касі або на розрахунковому рахунку.

Інші знаходяться в обігу: вкладені в основні й обігові кошти, причому обігові кошти є найбільш мобільною частиною господарських засобів. Вони безперервно поновлюються, минаючи всі стадії виробничого процесу.

Джерела фінансових мобільних активів:

1. Власні обігові кошти, якими володіє підприємство в момент його заснування (вони можуть формуватися за рахунок бюджетних асигнувань, коштів, наданих засновниками даного підприємства, оренди, коштів, отриманих від випуску акцій та облігацій).

2. Прибуток підприємства.

Розміри і джерела поповнення власних  обігових коштів щорічно відображаються в фінансовому плані.

Фінансовий стан підприємства залежить від того, наскільки швидко кошти, вкладені в активи, перетворюються на реальні гроші. Найважливіші показники  господарської діяльності підприємства — прибуток і обсяг реалізованої продукції — знаходяться в прямій залежності від швидкості обертання обігових коштів.

Прискорення обертання обігових коштів має велике значення для стабільності фінансового стану підприємства.

Стан виробничих запасів аналізують за даними аналітичного обліку сировини, матеріалів, палива та інших цінностей, що проводять на складах матеріально відповідальні особи і бухгалтерія.

Кредитоспроможність підприємства характеризується своєчасністю при розрахунках по раніше отриманих кредитах, поточним фінансовим станом і можливістю при необхідності мобілізувати кошти з різноманітних джерел.

Для аналізу кредитоспроможності  підприємств визначають і аналізують два показники: норми прибутку і ліквідності.

Аналіз кредитоспроможності підприємства дозволяє встановити основні причини  незабезпечення ліквідності і кредитоспроможності. Основними з них є: наявність дебіторської заборгованості, в т. ч. невиправданої; порушення зобов'язань перед клієнтами, нагромадження надлишкових виробничих і товарних запасів; низька ефективність господарської діяльності, уповільнення оборотності обігових коштів.

Відомо, що самофінансування означає  фінансування з власних джерел: амортизаційних відрахувань і прибутку. Однак  підприємство не завжди може повністю забезпечити себе власними фінансовими ресурсами, тому широко використовує позикові та залучені кошти. Стійкість фінансового стану підприємства завжди характеризується перевищенням власних засобів над позиковими в господарсько-торговельному процесі. В процесі аналізу фінансового стану виникає необхідність у вивченні рівня самофінансування, що визначається з допомогою коефіцієнта самофінансування.

Ефективність використання капіталу найкраще характеризується його рентабельністю.

Рівень рентабельності капіталу вимірюється  відсотковим відношенням балансового  прибутку до величини капіталу. З метою аналізу рентабельності капіталу складається аналітична таблиця, яка дає можливість визначити загальні зміни рентабельності капіталу і розрахувати вплив основних факторів на ці зміни.

Аналіз використання капіталу підприємства доповнюється, як правило, оцінкою ефективності використання власного і позиченого капіталу. Для оцінки ефективності використання капіталу використовуються три основних показники доходності:

1. Загальна рентабельність інвестованого  капіталу.

2. Ставка рентабельності позиченого капіталу.

3. Ставка рентабельності власного  капіталу.

Ефект фінансового важеля показує, на скільки процентів збільшується рентабельність власного капіталу в результаті залучення позичених коштів в оборот підприємства. Він виникає в тих випадках, коли економічна рентабельність вище кредитного проценту.

Ефект фінансового важеля складається  з двох компонентів:

1. Різниці між рентабельністю  інвестиційного капіталу після  виплати податків;

2. Ставки процента за кредити,  тобто відношення ПК/ВК.

Наприклад, рентабельність інвестованого капіталу після виплати  податків становить 15%, тоді як ставка за кредитні ресурси — 10%. Різниця  між вартістю позиченого і розміщеного  капіталу дозволить збільшити рентабельність власного капіталу.

В таких випадках вигідно збільшувати плече фінансового важеля, тобто Аналіз ділової активності здійснюється за такими якісними критеріями:

1. Широта ринку збуту продукції.              

2. Наявність продукції, що поставляється на експорт.

3. Репутація підприємства, що виражається, зокрема, в популярності клієнтів, що користуються послугами підприємства.

Як правило проводиться не повний аналіз фінансового стану підприємства, а аналіз того чи іншого аспекту  фінансового стану. При цьому  методика аналізу вибирається виходячи з цілей аналізу та наявності вихідної інформації для економічного аналізу.

 

Характеристика показників фінансового стану акціонерного товариства. Фінансовий стан підприємства визначається цілим набором показників. Так майновий стан підприємства характеризується такими показниками:

1. Сума господарських засобів,  які знаходяться в розпорядженні підприємства:

Підсумок балансу:

а) на початок року;

б) на кінець року.

2. Частка активної частини основних  засобів визначається :

— вартість активної частини основних засобів / вартість основних засобів.

3. Коефіцієнти зносу основних  засобів визначаються за формою :

— знос / балансову вартість основних засобів за первісною вартістю Збільшення коефіцієнта зносу є  ознакою погіршення стану матеріально-технічної бази підприємства. Проте цей коефіцієнт не відображає фактичного зносу основних засобів з низки причин. Наприклад, на законсервоване обладнання і транспортні засоби нараховується амортизація на повне відновлення, тобто фізично ці засоби не зношуються, але загальна оцінка зносу цих основних засобів змінюється.

4. Коефіцієнти відновлення визначаються  за формою :

— балансова вартість основних засобів, що надійшли за період звіту / балансова  вартість основних засобів на кінець періоду.

Цей коефіцієнт показує, яку частину від наявних на кінець звітного періоду основних засобів складають нові основні засоби.

5. Коефіцієнт вибуття. Визначається  за формою:

— балансова вартість основних засобів, що вибули за цей період / балансова  вартість основних засобів на початок періоду.

Цей коефіцієнт показує, що частина  основних засобів, з якими підприємство почало діяльність у звітному періоді, вибуло через знос та з інших причин.

Аналіз використання майна передбачає також  розрахунок показників ефективного використання майна підприємства, основними з яких є:

1. Рентабельність активів (майна);

• прибуток в розпорядженні підприємства (форма 2) х 100 / середня величина активів. Цей показник показує, який прибуток одержує підприємство з кожного карбованця, вкладеного в активи.

2. Рентабельність поточних активів:

• прибуток в розпорядженні підприємства (форма 2) х 100/ середня величина поточних активів.

3. Рентабельність інвестицій:

• прибуток до сплати податку х 100/ валюта балансу — короткострокові зобов'язання.

4. Рентабельність власного капіталу:

• прибуток в розпорядженні підприємства (форма 2) х 100 / джерела власних засобів. Цей показник вказує на величину прибутку, що одержується з кожного карбованця, вкладеного в підприємство.

5. Рентабельність реалізованої  продукції:

• прибуток в розпорядженні підприємства 100/ виручку від реалізації продукції.

 Ліквідність підприємства можна  оперативно визначити за допомогою  коефіцієнтів ліквідності [43].

Ними є:

1. Загальний коефіцієнт покриття (або поточний коефіцієнт).

2. Коефіцієнт швидкої ліквідності.

3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності.

Загальний коефіцієнт визначається:

Поточні активи (підсумок II розділу  активу + підсумок III розділу активу) / поточні зобов'язання (підсумок IУ розділу пасиву).

За цим коефіцієнтом одержують загальну оцінку ліквідності активів. Він показує, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов'язань. Логіка даного показника полягає в тому, що підприємство погашає короткострокові зобов'язання в основному за рахунок поточних активів, отже, якщо поточні активи перевищують по величині поточні зобов'язання, підприємство вважається ліквідним. Розмір перевищення задається коефіцієнтом покриття. Значення цього показника залежить і від галузі і від виду діяльності. В західній обліково-аналітичній практиці наводиться критичне нижнє значення цього показника. Визнано, що поточні активи повинні вдвічі перевищувати короткострокові зобов'язання.

Якщо  ж на підприємстві відношення поточних активів і короткострокових зобов'язань нижче, ніж 1 : 1, це говорить про високий фінансовий ризик, оскільки підприємство не в змозі оплатити свої рахунки. Співвідношення 1 : 1 припускає рівність поточних активів і короткострокових зобов'язань . Але, зважаючи на різний ступінь ліквідності активів, можна припустити, що не всі активи будуть негайно реалізовані, а тому виникає загроза для фінансової стабільності підприємства. Якщо ж значення коефіцієнта покриття значно перевищує співвідношення 1 : 1, то можна зробити висновок про те, що підприємство володіє значним обсягом вільних ресурсів, які сформувалися завдяки власним джерелам. З позиції кредиторів підприємства такий варіант формування оборотних коштів є найбільш прийнятним. Водночас, з точки зору менеджера, значне накопичення запасів на підприємстві, відтягування грошей у дебіторську заборгованість може бути пов'язане з невмілим управлінням активами.

Коефіцієнт швидкої ліквідності  визначається так:

Грошові кошти, розрахунки з дебіторами та інші активи  / поточні зобов'язання (підсумок IУ розділу пасиву).

Цей коефіцієнт за смисловим значенням  аналогічний коефіцієнту покриття, тільки він обчислюється по вужчому  колу поточних активів, коли з розрахунку виключена найменш ліквідна їх частина  — виробничі запаси.

Виключаються матеріальні запаси не тільки через те, що вони менш ліквідні, а в основному через те, що грошові кошти, які можна одержати у випадку вимушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути істотно нижчими за затрати на їх закупку. В умовах ринкової економіки типовою є ситуація, коли при ліквідації підприємства одержують 40% і менше від облікової вартості запасів. «Розумним» коефіцієнтом швидкої ліквідності є співвідношення 1 : 1.

На практиці багато підприємств  мають більш низький коефіцієнт швидкої ліквідності (наприклад, 0,5 : 1), тому для оцінки їх ліквідності необхідно проаналізувати тенденції зміни цього показника за певний період часу. Так, якщо зростання коефіцієнта швидкої ліквідності було пов'язане в основному зі зростанням невиправданої дебіторської заборгованості, то це свідчитиме про серйозні фінансові проблеми підприємства. В західній економічній літературі цей коефіцієнт називають коефіцієнтом миттєвої оцінки.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності  визначається так:

Грошові кошти (каса + розраз. рах. + валютн. рах. + інші кошти) / поточні зобов'язання (підсумок IУ розділу пасиву). Цей коефіцієнт показує, що частина короткострокових позикових зобов'язань може бути при необхідності погашена негайно. Теоретично достатнім значенням для коефіцієнта абсолютної ліквідності є співвідношення 0,2 :1. В практиці фактичні середні значення коефіцієнтів ліквідності бувають значно нижчими, і за цими показниками не можна робити відразу негативні висновки щодо можливості підприємства негайно погасити свої борги, бо малоймовірно, щоб усі кредитори підприємства водночас пред'являли йому свої боргові вимоги.

 

 У світовій і вітчизняній  обліково аналітичній практиці  розроблена система показників, що характеризують фінансову стабільність підприємства. Основними із них є:

1. Коефіцієнт концентрації власного  капіталу.

Він визначається:

власний капітал (підсумок І розділу  пасиву) / всього господарських коштів (валюта балансу).

Цей коефіцієнт характеризує частку власників підприємства в загальній сумі коштів, авансованих у його діяльність. Чим вище значення цього показника, тим більш фінансово стале підприємство, стабільне і незалежне від зовнішніх кредиторів. Доповненням до цього показника є коефіцієнти концентрації залученого (позикового) капіталу — їх сума дорівнює 1 (або 100% ). З приводу ступеня залучення позичених коштів у зарубіжній практиці існують різні думки. Найбільш поширена така: частка власного капіталу повинна бути достатньо великою, нижня межа 0,6 (60%). У підприємство з високою часткою власного капіталу кредитори вкладають кошти більш охоче, оскільки воно з більшою ймовірністю може погасити борги за рахунок власних коштів. Разом із тим багатьом японським компаніям властива висока частка залученого капіталу (до 80%). А значення цього показника в середньому на 58% вище, ніж, наприклад, в американських корпораціях. Це пояснюється тим, що інвестиції там мають різну природу: в США основний потік інвестицій надходить від населення, в Японії — від банків. Високе значення коефіцієнта концентрації залученого капіталу свідчить про ступінь довіри до корпорації з боку банків, а значить, і про фінансову надійність. Низьке значення цього коефіцієнта свідчить про неспроможність отримати кредити у банку, що є певним застереженням інвесторам і кредиторам.