Шпаргалка по "Менеджменту"

Процесний підхід розглядає упр-ня як серію взаємопов’язаних дій (ф-цій упр-ня), які реалізуються у такій послідовності: Планування=˃ Орг-ція =˃Мотивація =˃ Контроль=˃.

Системний підхід. Його представники стверджують, що орг.-цію слід розглядати як систему у єдності частин, з яких вона складається та зв’язків з її зовн сер-щем. Входи до орг.-ції =˃ Трансформаційний процес =˃ Виходи з орг.-ції

Ситуаційний підхід визнає, що хоча заг процес упр-ня і є однаковим, специфічні прийоми, які використовує керівник повинні змінюватися залежно від ситуації.

5. Дайте сутнісну характеристику  класичної теорії м-ту: школа наукового  управління й адміністративна  школа (напрямки і цілі досліджень, основні досягнення, недоліки).

Класична теорія (підхід) м-ту включає дві школи: а)школу наук. упр-ня; б)адмін. школу (клас. теорію орг.-ції). Наукове управління було спрямовано на дослідження проблем підвищення продуктивності праці робітників (безпосередніх виконавців) шляхом удосконалення операцій ручної праці. Засновниками школи наук упр-ня були Ф.Тейлор, Френк та Ліліан Гілбрейт, Генрі Форд, Генрі Гант. Концепцію наук. упр-ня сформулював Ф.Тейлор як необхідність послідовної реалізації наступних 4 кроків упр-ня: 1)аналіз роб ситуації (у будь-якій роб. ситуації можна виділити 3 осн елементи - заг завдання, робітники-виконавці, менеджер); 2)аналіз змісту заг завдання: розподіл заг завдання на більш дрібні задачі; визначення якостей та навичок, необхідних для їх виконання; визначення необхідної к-ті робітників-виконавців; 3)підбір робітників для виконання окр задач; 4)продовження упр-ня - встановлення взаємозв’язків, планування, координація та узгодження дій усієї роб групи.

Адміністративна школа (клас. теорія організації) опрацьовувала підходи до удосконалення управління орг.-цією в цілому. Представники цієї школи (А.Файоль, М.Вебер, Л.Урвік, Ч.Бернард) намагалися виділити заг хар-ки та закономірності упр-ня орг.-цією в цілому. Метою їх досліджень було виділення «універсальних принципів» упр-ня, дотримуючись яких орг.-ція досягатиме успіху. Найбільш чітко “універс. принципи управління” сформулював Файоль: 1.Розподіл заг роботи в орг.-ції на складові її частини. 2.Повноваження та відповідальність. Ці категорії "тримають одна одну". "Де надаються повноваження, там виникає і відповідальність". 3.Дисципліна. Дотримання досягнутих угод між орг.-цією та її робітниками. 4.Єдиноначальність. Кожний робітник в орг.-ції повинен мати одного і тільки одного начальника. 5.Єдність керівництва. Всі операції в орг.-ції, які мають одну мету, повинні виконуватись під керівництвом одного начальника. 6.Підпорядкованість індивід. інтересів спільним. Цілі орг.-ції повинні домінувати над цілями окремих робітників або груп. 7.Винагорода. Система оплати повинна бути справедливою, такою, що стимулює д-ть, а її розміри не повинні опускатися нижче розумного рівня. 8.Централізація. Ступінь концентрації влади на вищому рівні управління. 9.Ієрархія (скалярний ланцюг). "Ланцюг" начальників від вищого до нижчого рівня. 10.Порядок. "Усьому своє місце і все на своєму місці". 11.Справедливість. Відданість персоналу орг.-ції повинна поєднуватися з правосуддям керівництва. 12.Стабільність перебування на посаді. Орг-ція повинна сприяти довгостроковим стосункам зі своїми робітниками. 13.Ініціатива. "Здатність самостійно обмірковувати та виконувати план". 14.Корпоративний дух. Результат гармонії та єдності персоналу орг.-ції.

М.Вебер сформулював “концепцію ідеальної бюрократії”. Хар-ка цієї моделі: 1.Високий ступінь розподілу  праці. 2.Чітка управлінська ієрархія. 3.Численні правила, стандарти та показники  оцінки роботи. 4.Дух формальної знеособленості (відсутність симпатій та переваги до окр робітників). 5.Підбір кадрів в орг.-ції за їх діловими та проф якостями.

6. Дайте сутнісну характеристику  поведінкової і кількісної теорій  м-ту (напрямки і цілі досліджень, внесок у розвиток науки управління, недоліки).

Поведінкова (неокласична) теорія (підхід) м-ту. Клас. школа м-ту визнавала значення людс. фактора в упр-ні, проте приділяла йому незначну увагу (оплата та стимулювання праці, встановлення формальних відносин між керівниками та підлеглими тощо). Поведінкові теорії м-ту виникли як реакція на недоліки клас. теорії. Тому їх часто об’єднують заг назвою «неоклас. теорія м-ту». Поведінкові теорії м-ту опрацьовували Мері Паркер Фоллет, Р.Лайкерт, Д.МакГрегорі, Ф.Герцберг та ін. Поведінковий підхід до м-ту включають в себе дві школи: а)школа людських відносин. Представники цієї школи досліджували переважно проблеми індивідуальної психології робітників орг.-ції. Їх зусилля були зосереджені переважно на вивченні поведінки індивідуума в орг.-ції, на його мотивації. б)школа організаційної поведінки. Її представники концентрували увагу на вивченні типів групової поведінки, на розумінні орг.-ції як складного соц організму, який знаходиться під впливом певних уявлень, звичок, конфліктів, культурного оточення тощо.

Кількісний підхід (школа науки управління). Теоретики цієї школи розглядали упр-ня як систему математ. моделей та процесів. В основу кількісної школи покладено ідею про те, що упр-ня є певним логічним процесом, який можна відобразити за доп. матем. символів та залежностей. В центрі уваги цієї школи знаходиться матем. модель, тому що саме за її допомогою управлінську проблему можна відобразити (передати) у вигляді основних її цілей та взаємозв’язків. Інтереси представників кільк. школи практично повністю пов’язані з застосуванням математики в упр-ні. Осн внесок цієї школи в теорію упр-ня - це ідея про спрощення управлінської реальності за доп. матем. моделей.

Заг для усіх ранніх теорій м-ту було те, що вони пропонували кожна свій єдиний «рецепт» підвищення ефективності упр-ня. Кожна з них не була помилковою та зробила важливий внесок у розуміння сутності м-ту. Проте кожна з них одночасно обмежена з точки зору вузького погляду на багатомірність управління.

7. Дайте сутнісну характеристику  інтегрованих підходів до управління: процесний, системний, ситуаційний  (сутність, спільні риси й відмінності,  внесок у розвиток науки управління).

Загальним для усіх ранніх теорій м-ту було те, що вони пропонували кожна свій єдиний «рецепт» підвищення ефек-ті упр-ня. Кожна з них не була помилковою та зробила важливий внесок у розуміння сутності м-ту. Проте кожна з них одночасно обмежена з точки зору вузького погляду на багатомірність управління. Зазначені недоліки ранніх теорій менеджменту певною мірою долаються інтегрованими підходами до упр-ня (процесний, системний, ситуаційний).

1)Процесний підхід розглядає упр-ня як серію взаємопов’язаних дій (ф-цій упр-ня), які реалізуються у такій послідовності: Планування=˃ Орг-ція =˃Мотивація =˃ Контроль=˃. Кожна ф-ція упр-ня, в свою чергу, складається з взаємопов’язаних підфункцій. Т.ч., процес упр-ня є заг сумою усіх ф-цій та підфункцій.

2)Системний підхід. Його представники стверджують, що орг.-цію слід розглядати як систему у єдності частин, з яких вона складається та зв’язків з її зовн сер-щем. Тільки такий підхід дозволяє отримати цілісне уявлення про сутність упр-ня. Схематично системний підхід до управління можна представити так: Входи до орг.-ції =˃ Трансформаційний процес (за якого на орг.-цію впливає зовн сер-ще) =˃ виходи з орг.-ції.

3)Ситуаційний підхід визнає, що хоча заг процес упр-ня і є однаковим, специфічні прийоми, які використовує керівник повинні змінюватися залежно від ситуації. Сутність ситуаційного підходу можна краще усвідомити у процесі співставлення принципового та ситуаційного мислення. За принципового підходу: Якщо Х =˃ Тоді У. За ситуаційного підходу: Якщо Х =˃ залежить від Z =˃ Тоді У. Об’єктом досліджень ситуаційного підходу виступають найбільш значущі в упр-ні ситуаційні зміни, зокрема у сферах лідерування, побудови організаційних структур, кількісних оцінок тощо.

8. Дайте визначення поняття  “прийняття рішень” в менеджменті.  Охарактеризуйте сутність класичної,  поведінкової, ірраціональної моделей  прийняття рішень.

У наук літературі зустрічається як розширене, так і вузьке розуміння  процесу прийняття рішень в упр-ні. У розширеному розумінні прийняття  рішень ототожнюється з усім процесом упр-ня. Розширене розуміння охоплює  не тільки процес прийняття рішень, але і його виконання та контроль результатів його реалізації. Але  це не відповідає уявленню, що кінцевим результатом прийняття рішення  є саме рішення. У вузькому розумінні  прийняття рішень розглядається  лише як вибір кращого рішення  з чисельних альтернатив. У процесі  аналізу вузького розуміння необхідно  враховувати, що альтернативні варіанти не виникають самі собою. Процес прийняття  рішень складається не тільки з вибору кращого варіанту, але й з пошуку альтернатив, встановлення критеріїв  оцінки, вибору способу оцінки альтернатив  тощо.

Т.ч. прийняття рішення – це процес, який починається з констатації виникнення проблемної ситуації та завершується вибором рішення, тобто вибором дії, яка спрямована на усунення проблемної ситуації.

На процес прийняття упр рішень впливає безліч факторів: 1)Ступінь ризику – розуміється, що завжди існує імовірність прийняття неправильного рішення, яке може несприятливо впливати на орг-цію. Ризик – фактор, який менеджери враховують свідомо, або підсвідомо, при прийнятті рішення, оскільки він пов’язаний із зростанням відповідальності. 2)Час, який відводиться менеджерові для прийняття рішення. 3)Ступінь підтримки менеджера колективом – цей фактор враховує те, що нових менеджерів сприймають не відразу. Якщо порозуміння і підтримки інших менеджерів і підлеглих не вистачає, то проблему слід усувати за рахунок своїх особистих рис, які повинні сприяти виконанню прийнятих рішень. 4)Особисті якості менеджера –незалежно від того, як менеджери приймають рішення і відповідають за них, вони повинні мати здібності до того, щоб приймати вірні рішення. 5)Політика орг.-ції – у даному випадку враховується суб’єктивний фактор при прийнятті рішення. Статус, влада, престиж, легкість виконання – усе це може вплинути на прийняття того, чи ін рішення.

Кінцевим результатом прийняття  рішення є саме управлінське рішення, яке постає, як первісний, базовий елемент процесу упр-ня. Упр рішення є інструментом впливу на об’єкт упр-ня та окремі його підсистеми, важливою ланкою формування та реалізації відношень упр-ня в орг.-ції; складає основу реалізації кожної ф-ції м-ту.

В теорії управління виділяють три основні моделі прийняття рішень: класична модель; поведінкова; ірраціональна.

Класична спирається на поняття “раціональності” в прийнятті рішень. Передбачається, що особа, яка приймає рішення повинна бути абсолютно об’єктивною і логічною, мати чітку мету, усі її дії в процесі прийняття рішень спрямовані на вибір найкращої альтернативи. Особа, яка приймає рішення, має чітку мету прийняття рішення, має повну інф-цію щодо ситуації прийняття рішення та всіх  можливих альтернатив і наслідків їх реалізації, має раціональну систему впорядкування переваг за ступенем їх важливості.

Поведінкова модель. На відміну від клас, ця модель має такі осн хар-ки: 1)особа, яка приймає рішення, не має повної інф-ції щодо ситуації прийняття рішення та всіх  можливих альтернатив; 2)особа не здатна або не схильна (або і те, й ін) передбачити наслідки реалізації кожної можливої альтернативи. Враховуючи ці хар-ки Г.Саймон сформулював два ключових поняття поведінкової моделі: 1)поняття “обмеженої раціональності”, яке означає, що люди можуть тільки намагатися прийняти раціональне рішення, але їх раціональність завжди буде обмеженою (теоретично завжди існує рішення краще за прийняте); 2)поняття “досягнення задоволеності”. Оскільки досягти “повної раціональності” неможливо, менеджери бажають аби їх “страх” щодо прийняття не найкращого рішення пересилив намагання досягти оптимального рішення. Саме такий стан (той момент, коли приймається рішення) Г.Саймон охарактеризував як “досягнення задоволеності”, розуміючи під цим вибір, який є достатньо добрим за даних умов. Прагнення менеджерів “досягти задоволеності” може бути обумовлено кількома причинами: *вони можуть просто не хотіти ігнорувати власні інтереси, тобто продовжувати пошук нових альтернатив, коли вже ідентифіковані декілька прийнятних; *вони можуть бути не здатними зважити та оцінити велику к-ть альтернатив; *можливо також втручання в процес прийняття рішень особистих, суб’єктивних факторів.

Ірраціональна модель грунтується на передбаченні, що рішення приймаються ще до того, як досліджуються альтернативи. Ірраціональна модель найчастіше застосовується: а)для вирішення принципово нових, незвичайних рішень, таких, які важко піддаються вирішенню; б)для вирішення проблем в умовах дефіциту часу; в)коли менеджер або група менеджерів мають достатньо влади, аби нав’язати своє рішення.

9. Дайте порівняльну  характеристику інтуїтивної та  раціональної технологій прийняття  рішень (сутність, основні переваги  та недоліки, сфери застосування).

Найпростішою технологією прийняття  рішень є інтуїтивна. Спрощений схем. вигляд: реєстрація змін → селекція рішень, які містить пам’ять суб’єкта управління → прийняття рішень. Зміна стану висуває проблему, необхідність позбавитися якої і вимагає прийняття рішення. За інт. техн. досвід прийняття рішень в аналогічних (подібних) ситуаціях, що накопичив даний суб’єкт упр-ня й визначає саме рішення. Отже, якщо у минулому накопиченому досвіді суб’єкта управління не було прийнято аналог. рішень, імовірність прийняття помилкового рішення зростає. Перевага інт. технології полягає у швидкості прийняття рішень, а осн недолік – у значній імовірності помилки.

Спрощена модель раціональної технології прийняття рішень: діагноз проблеми → накопичення інформації з проблеми → розробка альтернативних варіантів→ оцінка альтернативних варіантів→ прийняття рішення. 1.Діагноз проблеми включає наст підетапи: *виявлення та опис проблем. ситуації; *встановлення мети вирішення проблем. ситуації; *ідентифікація критеріїв прийняття рішення. 2.Накопичення інф-ції про проблему означає збирання й обробку різноманітних відомостей щодо проблеми, яка розглядається. Якість вирішення проблеми залежить від якості інф-ції про неї. Якість інформ. матеріалів у свою чергу оцінюється за доп критеріїв: 1)об’єктивність, 2)лаконічність, 3)актуальність; 4)своєчасність; 5)комунікативність. 3.Розробка альтернат. варіантів означає розробку, опис та складання переліку усіх можливих варіантів дій, що забезпечують вирішення проблем. ситуації. 4.Оцінка альтернат. варіантів. Зміст цього етапу полягає у перевірці кожної знайденої альтернативи за критеріями: реалістичність; відповідність ресурсам, які має у своєму розпорядженні орг.-ція; прийнятність наслідків реалізації альтернативи. 5.Прийняття рішення. На цьому етапі здійснюється порівняння альтернатив за очікуваними ефектами їх реалізації та вибір кращої альтернативи на закладі критеріїв, ідентифікованих на етапі діагнозу проблеми. При цьому слід зауважити, що на етапі прийняття рішення суб’єкт управління має доповнити результат формалізованого аналізу (найкращий варіант) неформальними знаннями про об’єкт управління. Ці знання випливають з досвіду та інтуіції суб’єкта упр-ня.