Усовершенствование методов организации производства продукции (на примере ОАО "Точмаш")

Розрізняють три основні  типи виробництва:

• одиничне;
• серійне;
• масове.

Одиничне виробництво  характеризується відсутністю постійного закріплення операцій за робочими місцями, оскільки велика кількість видів  і типорозмірів продукції виготовляється за разовими замовленнями. Виробництво цієї продукції не повторюється або повторюється через невизначені проміжки часу. Технологічний процес і нормативи розробляються за вказівкою міжцехових маршрутів і необхідного обладнання. Обладнання, інструмент і пристосування переважно універсальні. Обладнання розташовується за групами однотипних верстатів. Доробка технологічного процесу на робочих місцях вимагає використання праці робітників високої кваліфікації. Коефіцієнт серійності не регламентується і може бути більше 40.

Підприємство з одиничним  типом виробництва розраховані  на виготовлення продукції обмеженого споживання.

Серійне виробництво  характеризується закріпленням за робочими місцями обмеженої кількості  операцій, які повторюються через  певні проміжки часу. Предмети праці запускаються у виробництво періодичними партіями (серіями). Під партією розуміють кількість конструктивно–технологічних виробів, що запускають у виробництво одночасно або послідовно.

Однорідність конструктивних рішень і виробів дозволяє виготовляти значне число уніфікованих деталей. Це дає можливість закріпити за робочими місцями ряд деталей (операцій) для постійного виконання, яке періодично повторюється.

Повторюваність виконання  операцій економічно виправдовує використання, нарівні з універсальним, і спеціалізованого обладнання, пристосування та інструментів. Це приводить до спеціалізації робочих місць. Це дає можливість в умовах серійного виробництва знизити собівартість продукції, підвищити продуктивність праці і скоротити тривалість виробничого циклу.

У серійному виробництві  детально розробляється технологічний  процес, що дозволяє знижувати допуски  на обробку, підвищувати точність заготівель.

У залежності від номенклатури продукції, рівня спеціалізації  робочих місць розрізнюють дрібно-, середньо- і великосерійне виробництво.

Дрібносерійне виробництво  характеризується виготовленням продукції  в невеликих кількостях і різноманітною  номенклатурою виробів. Величина коефіцієнта  серійності становить 21 – 40.

Великосерійне виробництво  спеціалізується на випуску продукції порівняно вузької номенклатури виробів у великих кількостях. Коефіцієнт серійності дорівнює 2 –10.

Середньосерійне виробництво  є проміжним між дробно- і великосерійним.

Масове виробництво  відзначається обмеженою номенклатурою  продукції, що виготовляється при великих масштабах її виробництва.

Значення коефіцієнта  серійності дорівнює 1. У масовому виробництві  використовується спеціалізоване обладнання. Широко застосовуються верстати –  автомати, автоматичні лінії. Робітники  виконують обмежений перелік операцій. Як правило, роботу можуть виконувати робітники низької кваліфікації. Технологічний процес розробляється детально на кожну операцію із зазначенням режимів роботи обладнання, норм витрат часу, матеріалів. Обладнання розташовується за ходом технологічного процесу, застосовується паралельне поєднання операцій, що приводить до значного скорочення тривалості виробничого циклу. Досягається дуже висока продуктивність праці і значно знижуються витрати на виробництво продукції.

Велике значення при організації виробництва має просторове розташування цехів, дільниць і господарств на території підприємства. Здійснюється це за генеральним планом підприємства під час його проектування.

Під час вдосконалення  організації виробництва необхідно  враховувати наступні вимоги.

1. Забезпечення прямо потоковості предметів праці при переміщенні з одного підрозділу в інше без зустрічних потоків. Ця вимога реалізується при розміщенні цехів відповідно до послідовності технологічного процесу. Склади сировини і матеріалів рекомендується розташувати з боку ввезення вантажів, а склади готової продукції – з боку вивезення.
2. Переміщення вантажів мвє здійснюватися переважно технологічним транспортом. Це забезпечує зниження витрат на переміщення предметів праці в порівнянні з транспортом загального користування.
3. Скорочення довжини енергитичних комунікацій.
4. Шляхи проходження працівників на робочі місця не повинні перетинатися з шляхами сполучення і комунікаціями. Це досягається шляхом споруди відповідних переходів.
5. Врахування напряму пануючих вітрів. Цехи зі шкідливими виділеннями (пара, пил, газ) в атмосферу необхідно розташовувати з підвітряної сторони підприємства. Це знизить загальну загазованість території і позитивно позначиться на збереженні обладнання в інших цехах.
6. Необхідно враховувати взаємне розташування технологічних процесів різного характеру. Не рекомендується розташовувати поряд ковальсько–пресове виробництво і механічне через вібрацію і струс грунту.
7. Об’єднання цехів з однорідним характером виробництва «під одним дахом».
8. При розробці генерального плану необхідно враховувати рел’єф місцевості, розташування підїздних шляхів, житлових селищ.

Крім цього, важливими  показниками раціонального планування підприємства є забезпечення нармальних санітарно–гігієнічних і виробничих умов, наявність резервної для розширення підприємства,естетичний вигляд корпусів і службових приміщень.

Важливою умовою впровадження прогресивних методів організації  виробництва є застосування науково  обгрунтованих нормативів організації  виробничого процесу. До числа таких нормативів належить виробничий цикл, тобто календарний період часу з моменту запуску сировини, матеріалів у виробництво до здачі готової продукції на склад.

Виробничий цикл передбачає розподіл робіт серед окремих  виробничих підрозділів за часом. Тривалість виробничого циклу використовується під час розробки виробничих програм, визначення величини незавершеного виробництва, розробки грайіків матеріального забезпечення виробництва і оперативній підготовці виробництва. Тривалість виробничого циклу виготовлення будь–якої продукції складається з робочого періоду (часу), часу природних процесів і часу перерв.

Робочий період – це час  процесу праці, який містить у  своєму складі час технологічних  операцій (підготовчо – заключний  час і час штучний), а також час нетехнологічних операцій (час транспортних і контрольних операцій).

Час природних процесів – це час, протягом якого предмет  праці видозмінюється під впливом  природних умов.

У виробничому процесі  розрізнюють наступні види перерв:

1. Міжзмінні перерви. Вони зумовлені режимом роботи підприємства і залежать ві числа робочих змін, тривалості перерв між ними, а також кількості вихідних і неробочих днів.

2. Перерви очікування. Вони спричинені зайнятістю робочого  місця (обладнання), через що деталі пролежують в очікуванні його звільнення від виконання інших робіт.

3. Перерви партіонності. Вони виникають при обробці  деталей партіями внаслідок їх  пролежуання в очікуванні обробки  всієї партії перед її транспортуванням  до місця виконання наступної операції.

4. Перерви, викликані  незадовільною організацією виробництва  на підприємстві, або випадковими  обставинами. При розрахунку тривалості  виробничого циклу перерви, що  віднесені до цієї групи, не  враховують.

Отже тривалість технологічного циклу може бути визначена як сума часу виконання технологічних і нетехнологічних операцій, природних процесів, а також перерв.

Тривалість виробничого  циклу може бути скорочена за рахунок  наступних чинників:

• комплексна механізація і автоматизація виробничих процесів;
• удосконалення конструкції виробів і технологічного процесу;
• скорочення перерв;
• упровадження потокових методів в умовах масового і серійного виробництва;
• впровадження передових методів технічного контролю;
• скорочення часу контрольних і транспортних операцій.

У залежності від особливостей виробничих процесів і типу виробництва  застосовуються різні методи організації  виробництва, тобто способи здійснення виробничого процесу, які складають  сукупність засобів і прийомів його реалізації.

Існують три методи організації виробництва – непотоковий (одиничний), потоковий, автоматизований.

Непотокове виробництво  характеризується такими ознаками:

1. Усі робочі місця розміщують по однотипних групах обладнання без певного зв’язку з послідовністю виконання операцій.
2. На робочих місцях обробляються різні за конструкцією і технологією виготовлення предмети праці, тому що їх випуск обчислюється одиницями.
3. Технологічне обладнання в основному універсальне.
4. Деталі переміщуються в процесі обробки складними маршрутами, в зв’язку з чим виникають великі перерви через очікування їх на проміжних складах і в підрозділах відділу технічного контролю.

Метод застосовується в основному  в одиничному і дрібносерійному  виробництві. Характерний для експериментального і ремонтно–механічних цехів  й інших спеціалізованих цехів підприємства.

Непотокове виробництво  в організаційному відношенні є  складним і не відповідає певною мірою  принципам організації виробничого  процесу.

При потоковому методі організації  виробництва просування предмета праці  в процесі обробки відбувається найкоротшим маршрутом із заздалегідь фіксованим темпом.

Найважливішою умовою організації  виробництва є стійка концентрація в одній виробничій ланці значних  масштабів випуску однорідної або  схожої продукції.

Потокова організація характеризується наступними ознаками:

1. Розділення виробничого процесу на окремі операції і тривале їх закріплення за певним робочим місцем.
2. Спеціалізація робочих місць у виконанні певної операції.
3. Узгоджене і ритмічне виконання всіх операцій на основі єдиного розрахункового такту (ритму) потокової лінії.
4. Розміщення робочих місць у суворій відповідності до послідовності технологічного процесу.
5. Передача деталей, що обробляються, з операції на операцію з мінімальною перервою і за допомогою спеціальних транспортних засобів.

У потоковому виробництві найбільш повно виражені основні принципи високоефективної організації виробництва  – принципи ритмічності, безперервності і прямотоковості. Даний метод  характерний для масового і крупносерійного виробництва.

Основною ланкою потокового виробництва є потокова лінія, тобто  сукупність спеціалізованих робочих  місць, розташованих згідно з технологічним  процесом і виконуючих певну його частину. Розрізнюють постійно–потокові одно– і  багатопредметні лінії, і змінно–потокові (з переналагодженням обладнання).

Для потокових ліній  характерне застосування спеціальних  транспортних пристроїв, які виконують  не тільки функцію переміщення предметів  праці з одного робочого місця на інше, але часто підтримку такту потокової лінії. Вони поділяються на без рушійні (скати, склізи – жолоби та ін..) і рушійні (мостові крани, електрокари, конвеєри). Конвеєр привідний транспортний пристрій, який не тільки переміщує предмети праці з однієї операції на іншу, але і регулює такт потоку.

Такт потокової лінії  – інтервал часу, через який періодично здійснюється випуск певної продукції. У загальному вигляді визначається за формулою

 

r = Ф / А,                                                 (1.6)

де Ф – плановий фонд часу роботи лінії за розрахунковий  період (зміна, доба, місяць, рік) з урахуванням  регламентованих перерв;

     А – обсяг  випуску продукції за той же  період, одиниць.

Величина, зворотна такту, називається темпом (кількість продукції, яка зійде з лінії за 1 годину її роботи)

Число робочих місць n_i на і-ій операції визначається відношенням тривалості операції t_i до такту.

 

n_pм = t_i / r.                                               (1.7)

Загальна чисельність  робітників, зайнятих на потоковій лінії дорівнює сумі кількості робітників, зайнятих на кожній операції. Крок конвеєра – відстань між центрами двох суміжних робочих місць. Його величина залежить від габаритів продукції і обладнання.

Загальна довжина конвеєра L = 1* n_pм + а.

Найважливішими передумовами ефективності потокової організації виробництва є стабільність на тривалий час номенклатури і значні масштаби продукції, що виробляється, спеціалізація робочих місць розташування їх за методом технологічного процесу.

Під автоматизацією виробництва розуміють процес, при якому всі або переважна частина операцій, що вимагають фізичних зусиль робітника, передається машинам і здійснюється без його безпосередньої участі. За робітником залишаються лише функції наладки, нагляду і контролю.