Детінізація економіки в трансформаційних суспільствах

 Одним із чинників тінізації виступає корупція. Вона виникає при взаємодії посадових осіб з іншими суб’єктами з метою задоволення власних потреб. Посилення цього явища призводить до зміни інституціональної рівноваги, а це, в свою чергу, до економічної та фінансової небезпеки. Таким чином, необхідно проводити детінізацію економіки, спрямовану на подолання явища корупції через систему адміністративних, організаційних та правових заходів. Таким чином, явище тінізації економіки впливає на всі сфери функціонування національної економіки. Тому політика влади має бути спрямована на подолання цього негативного явища, що забезпечить очищення економіки та покращення фінансового клімату держави [9, 40].

До основних шляхів забезпечення фінансової безпеки України відносять:

1) безпеку сфери оподаткування, забезпечення якої можливе шляхом ліквідації ухилення від оподаткування, яке пов’язане з приховуванням доходів, неподанням фінансової і податкової звітності, незаконним використанням податкових пільг, несвоєчасною сплатою податків, завищенням витрат виробництва і таке інше, що в свою чергу є наслідком надмірного фіскального характеру податкової системи недосконалої законодавчої бази, низької податкової культури в суспільстві неналежним виконанням своїх функцій частиною працівників ДПАУ. Ось чому необхідним шляхом є прийняти новий Податковий кодекс, лібералізувати податкову систему України, наблизити її до вимог ЄС [17, 3].

2) необхідне сильне і своєчасне  державне втручання в господарські  процеси, передусім для припинення "олігархізації» української економіки, для боротьби з відмиванням "брудних" грошей та недопущення нецільового використання бюджетних коштів (особливо при незаконному відшкодуванні ПДВ), що все більше і більше загрожують фінансовій безпеці України. Типовим для олігархічного угрупування є наявність політичного синдикату (друковані видання, контроль над певними телеканалами, опіка над партіями і блоками партій), представленість у парламенті, в центральних органах виконавчої влади та в органах місцевого самоврядування (за оцінками західних експертів, економіку України зараз контролюють близько десяти кланів (фінансово-промислових груп) або біля 100 "олігархів").

3) антикорупційні заходи, що необхідні  в результаті наявності:

− систему прямого підкупу посадових осіб і політичних діячів;

− переведення коштів державних підприємств у "дочірні" структури, які створюються родичами керівників державних структур;

− списання боргів комерційних структур перед державними підприємствами і організаціями;

− отримання підприємницькими структурами кредитів під гарантії держави та їх неповернення в результаті фіктивного банкрутства [17, 4].

Тож, в Україні необхідно: розробити антикорупційну стратегію;  значно підвищити заробітну плату державних службовців, що зменшить хабарництво працівників органів влади; ввести обов'язкове декларування доходів всіма зайнятими, а не тільки держслужбовцями та сумісниками; подолати таке негативне явище, як «відмивання брудних грошей». Останнє означає процес, при якому незаконно отримані доходи трансформуються в законні кошти з мето приховування дійсного джерела або власності щодо таких доходів (найбільшим джерелом незаконних коштів, які потребують "відмивання", є незаконна торгівля наркотиками) [17, 5].

До чинників, що сприяють «відмиванню» грошей в Україні відносять: нестабільність економічної та політичної ситуації в країні; відносну слабкість вітчизняної банківської системи; недостатнє юридичне, економічне та аудиторське обґрунтування міжнародних угод; існуюча потреба економіки в міжнародних інвестиціях, низький рівень підготовки працівників органів МВС, СБУ та інших контролюючих структур щодо попередження відмивання "брудних" грошей тощо. Тому необхідно здійснити такі заходи:

− доопрацювати банківське законодавство України щодо унеможливлення «відмивання» грошей через комерційні банки; приділяти більше уваги діяльності таких небанківських структур. як кредитні спілки і ломбарди, що використовуються для подібного роду операцій;

− розробити механізм поповнення міжбанківської інформаційної системи відомостями про недобросовісних учасників сфери підприємницької та банківської діяльності [17, 6];

− посилити обмін оперативно-розшуковою інформацією між правоохоронними органами України та інших держав про фінансові операції (в тому числі міжнародні), які викликають підозру з точки зору їх легальності. Отже, можна зробити такі висновки, що фінансова безпека є невід'ємною складовою економічної безпеки України. Вона повинна базуватися на відносній стабільності грошової одиниці та удосконаленні фіскального регулювання економіки. Та уряд України спільно з НБУ, відповідними міністерствами і відомствами повинен розробити Концепцію фінансової безпеки держави.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3

 

Напрямки  детінізації економіки в трансформаційному  суспільстві

 

Тіньовий сектор економіки серйозно впливає на всі соціально-економічні процеси, які відбуваються в суспільстві. Без урахування цього факту стало неможливим проведення наукового економічного аналізу на макро- і мікрорівні та прийняття ефективних управлінських рішень на всіх рівнях. Ігнорування такого багатогранного й суперечливого явища, як тіньова економіка, призводить до серйозних помилок при визначенні макроекономічних показників, до неадекватної оцінки найважливіших процесів і тенденцій, до тактичних і стратегічних прорахунків при прийнятті відповідних рішень [14, 82].

Міжнародна практика, і накопичений за останні роки вітчизняний досвід переконують у тому, що бездіяльність та небажання впроваджувати системні заходи, спрямовані на скорочення рівня тінізації, призводять до погіршення ситуації незалежно від рівня економічного розвитку.

Для забезпечення стабільного зростання української економіки необхідною є її детінізація. При розробці стратегії детінізації слід враховувати наявність досить широкої бази зацікавленості в збереженні існування тіньової економіки серед:

• самих суб`єктів тіньової економіки, які, нагромадивши значні капітали, зацікавлені в подальшому розвитку свого бізнесу, проте не мають правових умов і часто економічної зацікавленості у їх виведенні в офіційний сектор економіки;
• легальних підприємців, які вважають за доцільне частково здійснювати операції поза межами чинного законодавства з метою оптимізації витрат, уникнення фіскального тиску та збільшення дохо-дності бізнесу [14, 83];
• пересічних громадян, котрі змушені поповнювати власні доходи за рахунок тіньової сфери через низький рівень офіційного доходу [14, 83];
• представників керівництва частини державних підприємств, які, скориставшись фактичною безконтрольністю використання держвласності, перевели юридично державні виробничі ресурси під фактичний приватний контроль, що зробило державну власність джерелом доходів тіньового сектора, призвело до різкого зниження ефективності державних підприємств;
• частини державних службовців різного рівня, насамперед – у місцевих органах влади та силових структурах, які отримували зиск від корупційних діянь, обумовлених здійсненням тіньових операцій [1, 4-5].

Зволікання із впровадженням у  попередні роки дієвої політики детінізації економіки, яка б передбачала «м’яку» модель адаптації некримінальних тіньових капіталів до діяльності у легальній економіці та відокремлення бізнесу від влади, обумовило значне загострення проблем, пов’язаних з детінізацією економіки, після зміни влади. Оскільки сфера тіньової економіки зберігатиме привабливість доти, поки не буде створено умов до належної прибутковості діяльності в офіційній сфері, на нашу думку, слід очікувати намагань зберегти контакт місцевих ділових та управлінських еліт з метою збереження усталених схем тіньових економічних операцій, в тому числі – шляхом зрощування бізнес-структур з новими структурами місцевої влади. Ця загроза посилюється внаслідок призначення в ході зміни влади на керівні посади значної кількості осіб, близьких до підприємницьких структур, які часто не мають належних навичок управлінської діяльності

[1, 6].

Важливими загальними чинниками детінізації економіки є: визначення чіткого курсу економічних перетворень з артикульованими прозорими стратегічними пріоритетами; деполітизація економіки, введення підконтрольності та відповідальності влади; встановлення в Україні сприятливого економіко-правового клімату для розвитку національного підприємництва та відновлення стійкого економічного зростання; обмеження монопольної поведінки в усіх сферах економічної діяльності; запровадження відкритого діалогу органів державної влади з представниками суб’єктів господарювання. Украй важливим чинником детінізації економіки має стати продовження широкомасштабної податкової реформи, спрямованої на зниження і вирівнювання податкового тягаря, спрощення податкової системи, посилення податкового контролю за рівнем витрат виробництва, заохочення інвестиційної діяльності та нагромадження амортизаційних фондів підприємств, мінімізацію витрат на виконання й адміністрування податкового законодавства [1, 6-7].

При цьому слід піддати сумніву думку щодо ефективності максимальної уніфікації політики стосовно усіх суб’єктів господарювання шляхом скасування податкових та митних пільг для зниження рівнів корумпованості та тінізації економіки.

Основними проблемами податкової системи  є:

– значна витрата часу й коштів суб'єктів підприємницької діяльності на ведення податкового обліку й сплату податків;

– неефективна й надмірно витратна для держави й бізнесу система адміністрування податків і зборів, що неспроможна забезпечити повноцінне наповнення державного бюджету й зниження частки тіньової економіки з одночасним дотриманням балансу прав податкових органів і платників податків [18];

– нестабільність і непередбачуваність податкової системи, що призводить до високих податкових ризиків для бізнесу й обмежує можливість середньо- і довгострокового планування;

– високий рівень ухиляння від податків і нерівномірне податкове навантаження на підприємства різного розміру й окремі галузі економіки;

–  невиконання податковою системою функції згладжування соціальної нерівності [18].

Причинами наведених вище проблем  є:

– значна кількість малоефективних податків та зборів і незначна тривалість базових податкових періодів;

– нестабільна нормативно-правова база оподаткування й суперечливість окремих законодавчих норм;

–   нераціональна система податкових пільг, що залишає можливості для ухиляння від сплати податків і не стимулює інноваційну діяльність та енергоефективність;

– значні розбіжності між податковим і бухгалтерським обліком;

– відсутність оподаткування майна [18].

Податкова реформа здійснюється з  метою забезпечення сталого економічного зростання на інноваційно-інвестиційній основі з одночасним збільшенням сукупних податкових надходжень до бюджетів усіх рівнів і державних цільових фондів. Відповідно необхідним є вирішення таких стратегічних завдань:

– зміцнення позиції вітчизняного бізнесу в міжнародній конкурентній боротьбі за рахунок зменшення частки податків у витратах підприємств і скорочення витрат часу платників на нарахування й сплату податків [18];

– підвищення ефективності адміністрування податків;

– Програма економічних реформ України на 2010 – 2014 рр.

– побудова цілісної й всеосяжної законодавчої бази з питань оподаткування;

– встановлення податкової справедливості для відновлення рівних умов конкуренції в економіці України;

 – зменшення глибини соціальної нерівності [18].

Для зниження рівня податкового  навантаження на бізнес і скорочення витрат часу платників на нарахування  й сплату податків необхідно:

–   поетапно знизити податок на прибуток після 2012 року;

– перенести податкове навантаження з мобільних факторів виробництва – праці й капіталу – на споживання, ресурсні й екологічні платежі шляхом поетапного підвищення ставок акцизного збору на алкогольні напої й тютюнові вироби, а також запровадити екологічний податок;

– скасувати низку малоефективних податків і зборів, що не приносять суттєвого доходу до державного бюджету;

– реформувати систему сплати внесків  до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування: запровадити  єдиний соціальний внесок; поступово  підвищити ставку єдиного соціального внеску для найманих робітників і знизити її для роботодавців [18];

– запровадити принципи нарахування  й відповідності доходів і  видатків при оподаткуванні прибутку підприємств;

– удосконалити порядок амортизації  основних засобів і нематеріальних активів з метою стимулювання їх оновлення, зокрема впровадити прискорену амортизацію виробничого обладнання;

– запровадити "податкові канікули" для малого бізнесу;

– скасувати плани мобілізації  податкових платежів для податкової служби [18].

Для підвищення ефективності адміністрування податків, у тому числі вирішення проблеми податкового шахрайства й зволікань з відшкодуванням податку на додану вартість, необхідно:

− удосконалити систему ризикоорієнтованого податкового контролю для концентрації уваги контролюючих органів на особах, які ухиляються від сплати податків, і мінімізації втручання контролюючих органів у діяльність сумлінних платників податків;

 – розвинути функції податкової служби, відповідальної за оцінювання ризику різних груп платників податків;