Вимір і забезпечення підвищення якості і конкурентоспроможності продукції

Для перемоги в конкурентній боротьбі однієї системи контролю якості було недостатньо. З'явилася необхідність у виявленні і аналізі причин дефектів, а також розробці заходів щодо запобігання браку в майбутньому. Сформувалася нова концепція - управління якістю. Увага при цьому приділялася кожному етапу створення продукту, а не зосереджувалась лише на загальному результаті виробничої діяльності. Під управлінням конкурентоспроможністю продукції слід розуміти процес планування, забезпечення необхідного рівня і підвищення конкурентоспроможності продукції за допомогою цілеспрямованого впливу на умови і чинники, що формують конкурентоспроможність. Складові управління конкурентоспроможністю продукції наведені на рис.1.8.

Рис.1.8.

Складові управління конкурентоспроможністю товару

Дія закону конкуренції об’єктивно змушує кожного виробника підвищувати  якість товару та знижувати затрати  на його створення та використання. Але резерви підвищення якості і  економії ресурсів можна збільшити  за рахунок побудови системи управління і використання при її розробці наукових підходів, а саме - комплексного, функціонального, відтворювального, маркетингового, інтеграційного та інших.

1.3 Роль системи стандартизації та сертифікації в підвищенні якості продукції. Внутрішньовиробничий технічний контроль

Стандартизація - це діяльність по встановленню у нормативних документах певних вимог (норм, правил та характеристик) з метою забезпечення:

• безпеки продукції (послуг) для оточуючого середовища, життя, здоров’я та майна споживачів;
• технічної та інформаційної сумісності;
• взаємозамінності продукції;
• якості продукції та послуг у відповідності до рівня розвитку науки, техніки та технології;
• єдності вимірів;
• безпеки господарських об’єктів з урахуванням ризику виникнення природних та техногенних катастроф і інших надзвичайних ситуацій.

Стандарт - це документ, яким визначається (нормується) предмет, що стандартизують. Він є не тільки технічним, але й державним документом. Стандарти містять у собі повну характеристику товару: технічні умови його виготовлення; правила приймання; сортування; пакування; маркування; транспортування; зберігання.

При оцінці якості товару насамперед визначається його відповідність стандартам. Відповідність стандартам - регламентований споживчий параметр, порушення якого зводить конкурентоспроможність товару нанівець.

Стандарт ICO 9000 є введенням до 3-х інших ключових стандартів серії 9000. Він відіграє суттєву роль у розумінні і застосуванні усієї серії. В основу міжнародних стандартів ІСО серії 9000 покладені вісім принципів управління якістю.

Принцип 1. Орієнтація (або фокус) на споживача. В основі цього принципу – аналіз ринку і потреб споживачів. Результати аналізу служать механізмом, що запускає виробництво. Випускаючи продукт, уже не обмежуються виконанням формальних вимог замовника, а намагаються вгадати його бажання.

Принцип 2. Лідерство. Лідерство – ключовий принцип системи менеджменту якості (СМЯ), без якого СМЯ скоріше фікція, ніж реальність. Управління підприємством, управління проектами, створення, впровадження й експлуатація СМЯ – це області діяльності, де необхідне лідерство. З уявленням про лідерство тісно зв'язана концепція відповідальності. Відповідальність не можна установити наказом. Її можна тільки взяти на себе добровільно. Однак відповідальність необхідно підкріплювати повноваженнями.

Принцип 3. Залучення персоналу. Залучення персоналу на практиці означає систематичну можливість кожного співробітника брати участь у прийняті і реалізації управлінських рішень. Така можливість народжує в людях почуття відповідальності і причетності, що підсилює мотивацію до творчої праці. Наслідок такого підходу – принцип відмовлення від ідеї покарання. Співробітників не має сенсу карати за прорахунки менеджменту. Цей підхід породжує ініціативу і є основою корпоративної культури.

Принцип 4. Процесний підхід. Всі види діяльності в організації розглядаються як процеси. Процеси – це логічно упорядковані послідовності кроків (робіт, етапів, елементів), що перетворять вхідні дані у вихідні дані. Таке розуміння процесів близько до представлення про алгоритми, і це дає можливість використання інформаційних технологій для візуалізації процесів і одержання результатів для своєчасного прийняття управлінських рішень.

Принцип 5. Системний підхід. Системний підхід вимагає координації всіх аспектів діяльності, постійного планування і доведення планів до кожного робочого місця, з тим щоб можна було аналізувати і коректувати їхнє виконання по ходу справи. Цей принцип припускає представлення організації як системи взаємодіючих динамічних процесів. Із системним підходом пов'язана і проблема оцінювання результатів діяльності організації.

Принцип 6. Безперервне поліпшення. При систематичному поліпшенні процесів поступово з'являється можливість зниження втрат і відповідно ціни продукції за рахунок зростаючого «зазору» між собівартістю і ціною. Таке зниження ціни веде до розширення ринкової ніші, що, у свою чергу, приводить до зниження собівартості за рахунок ефекту масштабу. Цей механізм називають ланцюговою реакцією Демінга. Постійне поліпшення починається з людини, з удосконалювання його особистих якостей, знань, навичок і умінь. Найбільш важливий аспект безупинного удосконалювання – це навчання персоналу.

Принцип 7. Підхід до прийняття рішень на основі фактів. Приймати рішення на основі фактів – означає відрізняти достовірні факти від помилкових або сумнівних. Основа цього підходу – одержання даних про процеси, і одночасне нагромадження інформації, яка поступово перетворюється в знання.

Принцип 8. Взаємовигідні відносини з постачальниками. Цей принцип націлений на створення нових відносин з постачальниками, що одержали назву “comakership” – «Разом зробимо, разом виграємо». При постійних відносинах з постачальниками можна говорити про управління ланцюжками доданих цінностей для споживачів. Дійсно, пошук постачальника налагодження відносин з ним – справа довга і дорога. Завжди варто прагнути до постійних відносин з постачальниками.

Державні стандарти України установлюються на:

1. вироби загально-машинобудівного застосування (підшипники, інструменти, деталі кріплення тощо);
2. продукцію міжгалузевого призначення;
3. продукцію для населення і народного господарства;
4. організаційно-методичні та загально-технічні об’єкти (науково-технічна термінологія, класифікація та кодування техніко-економічної та соціальної інформації, організація робіт по стандартизації і метрології, довідкові дані щодо властивостей матеріалів і речовин);
5. елементи народногосподарських об’єктів державного значення (транспорт, зв’язок, енергосистема, оборона, оточуюче природне середовище, банківсько-фінансова система тощо);
6. методи випробувань. Вони містять обов’язкові вимоги, котрі забезпечують безпеку продукції для життя, здоров’я та майна громадян, її сумісність і взаємозамінність, охорону.

Результати стандартизації відображаються в спеціальній нормативно-технічній  документації (рис. 1.9). Основними її видами є стандарти й технічні умови — документи, що містять обов’язкові для продуцентів норми якості виробу і способи їхнього досягнення (набір показників якості, рівень кожного з них, методи й засоби вимірювання, випробувань, маркування, упаковки, транспортування та зберігання продукції).

Рис. 1.9.

Сукупність  нормативно-технічної документації  
для проектування й виготовлення продукції

Вплив стандартизації на підвищення конкурентоспроможності та якості продукції реалізується в основному через комплексну розробку стандартів на сировину, матеріали, напівфабрикати, комплектувальні вироби, оснащення, проектування і готову продукцію; встановлення в стандартах технологічних вимог до найважливіших процесів і показників якості, а також єдиних методів випробувань і засобів контролю та оцінки відповідності.

Стандарти полегшують вибір оптимального розмірного ряду та вибір найкращих зразків, забезпечують організацію спеціалізованих виробництв, зменшують затрати на проектування і виробництво та скорочують строки впровадження продукції у виробництво. У стандартах також встановлюється однозначна термінологія, системи одиниць, позначень, вимоги до метрологічного забезпечення, маркування, пакування, транспортування, експлуатаційних документів (інструкцій) та інформації для споживачів. Наявність стандартів істотно полегшує та спрямовує діяльність виробника продукції, щодо забезпечення її ринкової відповідності за критеріями конкурентоспроможності та якості. Одночасно доречно наголосити, що застосування принципу обов’язковості стандартів, надмірна деталізація вимог та орієнтація стандартизації на певні конструкційні рішення, застосуванні визначених матеріалів чи сировини тощо, як то було часто у колишньому СРСР, є гальмом у створенні конкурентоспроможної та якісної продукції. Удосконалення національної системи стандартизації - непогана передумова для підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції та створення підприємствами систем забезпечення якості.

Сертифікація продукції. В умовах розвитку зовнішньоекономічної діяльності підприємств найважливішим елементом системи управління якістю зокрема є сертифікація продукції. Кожний вид товарів, який те чи інше підприємство хоче вигідно продати на світовому ринку, повинен мати сертифікат - документ, що засвідчує високий рівень його якості, відповідність вимогам міжнародних стандартів ІСО серії 9000. Набутий нашими підприємствами досвід зовнішньої комерційної діяльності показує, що так звана безсертифікатна продукція оцінюється на світовому ринку у 3-4 рази дешевше, тобто фактично реалізується за безцінь.

В Україні прийнято розрізняти обов’язкову  і добровільну сертифікацію. Обов’язкова  сертифікація здійснюється виключно в  межах державної системи управління господарюючими суб’єктами, охоплює  у всіх випадках перевірку і випробування продукції з метою визначення її характеристик (показників) та подальший державний технічний нагляд за сертифікованими виробами.

Добровільна сертифікація може проводитись  на відповідність продукції вимогам, котрі не є обов’язковими, за ініціативою самих суб’єктів господарювання (тих або інших видів суспільної діяльності) на договірних засадах.

Рис.1.10.

Значення сертифікації в діяльності підприємства [14, с.669]

Розвинена національна сертифікація слугує інтересам споживача, захищаючи його від низькоякісної, а то й просто шкідливої для здоров’я продукції. Сертифікація продукції є не стільки засобом контролю, скільки фактором економічного регулювання якості, елементом ринкових відносин. Отже, сертифікація згідно з [19, с.360] - це процедура, за допомогою якої визнаний в установленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу встановленим законодавством вимогам. Сертифікація проводиться з метою:

1. створення умов для діяльності підприємств, установ і підприємців на єдиному товарному ринку України, а також для участі в міжнародній співпраці й міжнародній торгівлі;
2. сприяння споживачам у компетентному виборі продукції;
3. захисту споживача від недопропорядного виробника (продавця, виконавця);
4. контролю безпеки продукції для навколишнього середовища, життя, здоров’я та власності громадян;
5. підтвердження показників якості продукції, заявлених виробником.

Залежно від об’єкта  сертифікації розрізняють:

• Сертифікацію продукції, що встановлює відповідність продукції тільки тим вимогам, які присутні у стандарті або іншому нормативному документі.
• Атестацію виробництва, що проводиться з метою забезпечення стабільного рівня якості випуску продукції. Під час її проведення вивчається організація виробництва, технологія виготовлення виробів, перевіряється стан обладнання та устаткування, метрологічне забезпечення, система управління якістю, кваліфікація виробників, укомплектованість служб контролю якості і т. ін.
• Сертифікацію системи якості, яка здійснюється для підтвердження її відповідності вимогам міжнародних стандартів ІSО серії 9000. Сертифікація системи якості проводиться з метою забезпечення впевненості органу з сертифікації продукції в тому, що продукція, яка випускається підприємством, відповідає обов’язковим вимогам нормативних документів, а всі технічні, адміністративні й людські чинники, що впливають на якість продукції, знаходяться під контролем.

На будь-якому підприємстві однією з основних функцій організації  виробництва є технічний контроль якості продукції – перевірка дотримання технічних умов і вимог, що ставляться до якості продукції на всіх стадіях її виготовлення, а також виробничих умов і факторів, які забезпечують необхідну якість.

До загальних принципів раціональної організації технічного контролю відносяться наступні:

- технічний контроль повинен  охоплювати всі елементи і  стадії виробничого процесу;

- техніка, методи й організаційні  форми контролю мають повністю  відповідати особливостям техніки,  технології та організації виробництва;

- ефективність раціональної організації  технічного контролю слід обґрунтовувати відповідним економічним розрахунком;