Наукові аспекти ефективного ведення вівчарства

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 15 Января 2014 в 22:17, курсовая работа

Описание работы

Нові форми господарювання вимагають вивчення принципів формування ринку продукції вівчарства, організації та мотивації праці у вівчарських господарствах, інших відносин в процесі виробництва та реалізації продукції вівчарства.
Мета досліджень – провести аналіз ефективності виробництва продукції вівчарства та дати рекомендації щодо її поліпшення
Об’єктом дослідження є теоретичні, методологічні та прикладні аспекти розвитку та підвищення ефективності виробництва продукції вівчарства.

Файлы: 1 файл

курсова економіка сільського господарства.doc

— 453.50 Кб (Скачать файл)

 

 

Ефективність виробництва  як економічна категорія відображує дію об'єктивних економічних законів, яка виявляється в результативності виробництв. Вона є тією формою, в  якій реалізується мета суспільного виробництва. Економічна ефективність показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, а також сукупних їх вкладень. У зв'язку з цим необхідно розрізняти такі поняття, як ефект і економічна ефективність. Ефект — це результат тих чи інших заходів, здійснюваних у сільськогосподарському виробництві. Він характеризується збільшенням урожайності сільськогосподарських культур, приростом продуктивності худоби і птиці.

Економічна ефективність виробництва визначається відношенням одержаних результатів до витрат засобів виробництва і живої праці. Ефективність виробництва - узагальнююча економічна категорія, якісна характеристика якої відображується у високій результативності використання живої і уречевленої праці в засобах виробництва.

Як економічна категорія  ефективність виробництва нерозривно зв'язана з необхідністю дедалі повнішого  задоволення матеріальних і культурних потреб населення. У зв'язку з цим підвищення ефективності суспільного виробництва є збільшенням обсягів сукупного продукту та національного доходу для задоволення потреб безпосередніх виробників і суспільства в цілому при найменших сукупних витратах на одиницю продукції Сільське господарство має свої специфічні особливості. Зокрема в сукупності факторів досягнення високоефективного господарювання особливе значення має земля як головний засіб виробництва, а в тваринництві—продуктивна худоба. Тому оцінка корисного ефекту в сільськогосподарському виробництві завжди стосується земельної площі або поголів’я продуктивної худоби і співвідносяться з ними.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництво, означає одержання максимальної кількості продукції з одного гектара земельної площі, від однієї голови худоби при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції. Ефективність сільського господарства включає не тільки співвідношення результатів і витрат виробництва, в ній відбиваються також якість продукції і її здатність задовольняти ті чи інші потреби споживача. При цьому підвищення якості сільськогосподарської продукції вимагає додаткових затрат живої і уречевленої праці .

Ефективність сільськогосподарського виробництва – результативність фінансово – господарської діяльності господарюючого суб'єкту сільському господарстві, здатність забезпечувати досягнення високих показників продуктивності, економічності, дохідності, якості продукції. Ефективність сільськогосподарського виробництва вимірюється з допомогою системи показників: продуктивності праці, фондовіддача, собівартість, рентабельність, врожайність сільськогосподарських культур тощо.

Практично не існує єдиного  узагальнюючого показника для визначення економічної ефективності роботи аграрного  підприємства. Ця оцінка ґрунтується  на використанні системи взаємопов'язаних показників натурального та вартісного обчислення, які відображають дію і форми вияву об'єктивних економічних законів у матеріальному виробництві аграрної сфери економіки, з урахуванням її особливостей, вплив різних чинників на процес виробництва. Одна з вимог до показників оцінки діяльності підприємства - вони повинні найоб'єктивніше відображати рівень ефективності виробництва. Через це показники не можуть бути єдиними для всього сільського господарства, окремих його галузей і видів продукції, а повинні враховувати специфіку виробництва. Необхідність використання системи показників обумовлена також різним характером виміру ефекту і різним за економічною природою видом використовуваних ресурсів.

Найпростішими і вихідними  показниками для оцінки діяльності підприємства є натуральні: врожайність сільськогосподарських культур і продуктивність тварин. Одержання вищої врожайності - це найважливіше завдання аграрних підприємств, оскільки вона забезпечує виробництво певного обсягу продукції та безпосередньо впливає на рівень інших показників господарювання, зокрема на розвиток тваринницьких галузей. Чим вища врожайність зернових і кормових культур, тим вищий рівень продуктивності тварин.

Важливість підвищення урожайності посилюється тим, що вона визначає рівень та ефективність використання землі як головного засобу виробництва.

Проте натуральні показники  виявляють лише один аспект досягнутої ефективності, дають звужену характеристику використання окремого ресурсу і  не показують сукупних затрат праці, які забезпечили одержання цієї врожайності або продуктивності тварин. У процесі ж виробництва продукції беруть участь працівники матеріального виробництва, основні й оборотні фонди, здійснюються інші матеріальні витрати. Один і той самий рівень урожайності можна досягти за різних затрат праці та засобів або за одного рівня урожайності може бути різна якість продукції, що в кінцевому підсумку позначиться на ефективності.

Щоб забезпечити об'єктивність оцінки діяльності підприємства і мати змогу порівняти затрати та результати виробництва, обсяг виробленого продукту переводять у вартісну форму.

Найважливішими вартісними показниками, що характеризують діяльність підприємства, є обсяг валової  й товарної продукції, розмір поточних витрат і фондових вкладень, дохідність виробництва. На їх основі можна визначити продуктивність праці, фондовіддачу, матеріаломісткість, обчислити валовий і чистий дохід, а також показники рентабельності.

Показниками економічної  ефективності є:

Валова продукція (В) — обсяг виробленої продукції за певний проміжок часу. На сільськогосподарських підприємствах в неї включають: вартість валового збору всіх сільськогосподарських культур у поточному році (В1), витрати на вирощування молодих багаторічних насаджень (В2), зміну (збільшення, зменшення) вартості незавершеного виробництва у рослинництві від початку й до кінця року (В3), вартість всієї продукції від використання сільськогосподарських тварин — молока, м'яса, яєць, вовни та ін. (В4), вартість продукції вирощування всіх видів сільськогосподарських тварин і птиці, приріст живої маси, приплід (В5), вартість виготовленого в господарстві інвентаря й інших виробів, а також грошові надходження за роботи й послуги, виконані на сторону (В6).

Валову продукцію визначають у поточних і порівняльних цінах за формулою:

В = В1 + В2 + В3 + В4 + В5 + В6.

Товарна продукція (Т) — частина валової продукції, яка була реалізована підприємством.

Товарність продукції (Тп) — питома вага товарної продукції в загальному обсязі виробленої. Визначають по господарству, галузях і окремих видах продукції в процентах за формулою:           

T

Тп = ——— x 100.            

B

Продуктивність праці — найважливіший якісний показник, який характеризує рівень організації виробництва і праці, розвитку економіки, характеризується здатністю конкретної праці створювати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ чи виконувати певний обсяг робіт. Для вимірювання рівня продуктивності праці використовують прямі й непрямі показники.

Прямі показники продуктивності праці характеризуються відношенням вартості валової продукції у порівняльних цінах чи валового доходу до загального обсягу прямих затрат праці чи до середньорічної чисельності працівників, а також відношенням валової продукції в натуральних показниках до прямих затрат на її виробництво.

Для визначення продуктивності праці використовують формули:          

  Σ Нп . К і                     Σ Нп . К і

Пп = —————— ;    Пп = —————                

 Σ t                                 Σ T

де Кі — коефіцієнт перерахунку окремих видів продукції в умовний показник; 
     Нп — натуральні види продукції, ц; 
     t, Т — фактичні затрати праці, люд.-дні, люд.-год.

Трудові ресурси сільського господарства — це працездатне населення, яке проживає в селі і працює в сільськогосподарському виробництві.

Коефіцієнт використання трудових ресурсів (Квтр) — відношення відпрацьованих всіма працівниками господарства людино-днів (Σ Твд) до календарного фонду робочого часу у людино-днях (Σ Ткф):          

       Σ Т вд

Квтр = —————  .               

  Σ Ткф

Продуктивність праці  може бути виражена показником трудомісткості (t), як відношення прямих затрат праці  до одиниці виробленої продукції:     

  

       Т 

t = ——  .       

q

Непрямі показники продуктивності праці характеризуються: обсягом  робіт, виконаних за одиницю часу (люд.-год., люд.-день); навантаженням посівних площ чи голів худоби на одного працівника; затратами праці на 1 га посіву, одну голову худоби; виконанням норм виробітку.

Собівартість продукції — витрати сільськогосподарських підприємств на виробництво продукції та її реалізацію в грошовому виразі.

Собівартість визначають у вигляді величини витрат на всю  продукцію, показника витрат на одиницю  продукції чи витрат на одну гривну валової продукції в порівняльних цінах.

Собівартість продукції  тваринництва складається з витрат на утримання тварин за винятком витрат на незавершене виробництво.

У плануванні, обліку витрат та визначенні собівартості продукції  тваринництва застосовують групування витрат за статтями: витрати на оплату праці з відрахуванням на соціальне страхування, засоби захисту овець, корми, роботи та послуги витрати на утримання основних засобів витрати по організації виробництва та управління, страхові платежі, інші витрати збитки від браку, падежу тварин (за обліком).

Грошова виручка — сукупні доходи підприємства від реалізації виробленої продукції, виконаних трудових послуг на сторону, грошові надходження від продажу засобів виробництва, страхових відшкодувань та інших надходжень.

Валовий доход (Вд) — вартість валової продукції за мінусом матеріальних витрат, тобто заново створена вартість. Визначають за формулою:

Вд = В — М  ,

де В — валова продукція; 
     М — матеріальні витрати (уречевлена праця).

Чистий доход (Чд) — різниця між валовим доходом і витратами на оплату праці. Чистий доход підприємства прийнято називати прибутком.

Прибуток від реалізації (Пр) розраховують як різницю між товарною продукцією (Тп) і матеріальними витратами (М), оплатою праці (Оп) та іншими грошовими витратами (Гів) за формулою:

Пр = Тп -— (М + Оп + Гів).

Рентабельність — це прибутковість чи доходність виробництва. Рівень рентабельності (Рр) — відношення прибутку (Пр) до собівартості реалізованої продукції в процентах (Сп). Вираховують його за формулою:      

    Пр

Рр = —— х 100 .      

    Сп

Рівень прибутку (Рп) характеризується відношенням прибутку (Пр) до середньорічної вартості основних фондів (Фос) і оборотних засобів (Фоб). Вираховують його за формулою:      

            Пр

Рп = —————— х 100 .      

     Фос + Фоб

Самоокупність — корінний принцип госпрозрахунку. Робота підприємства за цим принципом означає, що витрати відшкодовуються виручкою від реалізації продукції та позареалізаційними прибутками. Вища форма самоокупності — самофінансування. Це такий метод господарювання, за якого підприємство зобов'язано за рахунок виручки від реалізації продукції та інших грошових надходжень не тільки відшкодовувати витрати, пов'язані з простим відтворенням, але й створювати фонди нагромадження в розмірах, необхідних для нарощування виробництва продукції за темпами, визначеними планом. При цьому господарство, що знаходиться на самофінансуванні, повинно забезпечувати оплату раніше одержаних кредитів банку, платежі в бюджет, фінансування планових обсягів капітальних вкладень, витрати на формування основного стада, приріст нормативу власних оборотних засобів, формувати фонди економічного стимулювання і проводити відрахування в резервні фонди.

Виробничі фонди — сукупність засобів і предметів праці. Основні виробничі фонди — це засоби, які багаторазово беруть участь у процесі виробництва, зберігають свою натуральну форму і вартість переносять на новостворюваний продукт поступово, частинами за ступенем зношення. До основних виробничих фондів відносять тільки засоби праці, створені людиною.

Оборотні фонди — це засоби виробництва, які беруть участь лише в одному циклі виробництва, втрачають свою натуральну форму, а свою вартість повністю переносять на новостворений продукт. Сюди ж відносять деякі засоби праці вартістю до 100 крб.

Основні виробничі фонди  ділять на основні фонди сільськогосподарського й несільськогосподарського призначення. Основні виробничі фонди сільськогосподарського призначення включають: будівлі, споруди  й передавальні пристрої, силові машини й обладнання, робочі машини і обладнання, вимірювальні прилади й інструменти, транспортні засоби, виробничий і господарський інвентар, продуктивну і робочу худобу, багаторічні насадження та інші основні фонди.

Основні виробничі фонди  несільськогосподарського призначення  — це засоби виробництва підсобних  промислових підприємств, будівництва, підприємств громадського харчування і торгівлі.

Оборотні фонди —  це виробничі запаси (насіння й  посадковий матеріал, фураж і підстилка, нафтопродукти, запасні частини, мінеральні добрива, медикаменти, отрутохімікати та ін.); незавершене виробництво (витрати на роботи, виконані під урожай наступного року та ін.), молодняк і дорослі вівці на відгодівлі.

Информация о работе Наукові аспекти ефективного ведення вівчарства