Наукові аспекти ефективного ведення вівчарства

 

Встановлено, що в у 212 році порівняно з 2010 р. зросло валове  виробництво вовни на 7% при загальному збільшені поголів’я в середньому на 24,5, проте зменшився настриг вовни на 1 голову на 14,3% Розведенням овець займаються не тільки з метою одержання вовни, але й для виробництва м’яса.

Зростання обсягів м’ясної  продукції вівчарства 2010-2012 рр. відбулося  на 23,2 % (знову ж таки за рахунок збільшення поголів’я), але середньодобові прирости живої маси зменшилися на 13,3 %. Слід відмітити, що протягом усіх трьох років середньодобові прирости є досить низькими –  75-89 г.

Основним показником ефективного виробництва є рівень рентабельності, який формується під впливом двох величин: середньої ціни реалізації продукції та її собівартості (табл.10)

У ДПДГ “Асканія-Нова”  за період 2010-2012 рр. виробництво основних видів вівчарської продукції  є збитковим, зокрема рівень рентабельності  виробництва вовни у 2010  склав -96,8, баранини – -12,6 %, у 2011 та 2012 рр. відповідно  - 77,3 та -1,6 % і -90,9 та 33,1 %.

Низькі закупівельні ціни на вовну стримують розвиток галузі. Вони не забезпечують відшкодування витрат на її виробництво і, що більше, не створюють умов для розширеного відтворювання.

Економічні показники  дослідного господарства (як і більшості  господарств України) показують, що за останні роки рівень собівартості продукції вівчарства має тенденцію  до підвищення, що стримує розвиток галузі (табл.13) .

Таблиця 13 – Основні  економічні показники виробництва  продукції вівчарства

Показник	2010		2011		2012
	вовна	приріст живої маси	вовна	приріст живої маси	вовна	приріст живої маси
Виробнича собівартість продукції, тис.грн	625	522	998	1007	1399	1443
Чистий дохід від  реалізації, тис.грн	22	287	39	154	54	347
Збиток, тис. грн	-605	-66	-771	-16	-1271	-478
Рівень рентабельності, %	-96,8	-12,6	-77,3	- 1,6	-90,9	- 33,1

 

У 2011 р. виробнича собівартість продукції вівчарства становила 2105 тис. грн, що у 1,8 рази вище порівняно  з 2010 р.; у 2012 р. відповідно 2379 тис. грн., або у 3,6 рази.

Собівартість визначає економічну значимість продукції галузі. Для пошуку спроможностей зменшення собівартості необхідно розглянути її за статтями витрат.

Найбільшу питому частку в структурі собівартості вівчарської  продукції займають корма. Іх частка складала  у 2010 р. – 53,2 %, 2011 р. – 56,0 %, 2012 р. – 77,6 %.  Це пов’язано, в першу чергу з тим, що в господарстві відсутні  високопродуктивні пасовища, на яких була б можливість випасання тварин у весняно-літній період. А ті невеликі площі

 

Таблиця 14 – Структура  виробничої собівартості продукції  вівчарства, тис. грн.

Роки	Всього	у тому числі
		прямі матеріальні витрати	з них				прямі витрати на оплату праці	інші прямі витрати та загально-виробничі  витрати  всього	з них
			корми	нафто-продукти	оплата послуг і робіт сторонніх  організацій	решта матеріальних витрат			амортизація необоротних активів	відрахування на соціальні заходи	решта інших прямих та загально-виробничих витрат  всього
прирости живої маси
2010	552	308	293	8	7	-	158	86	21	65	-
2011	1007	797	602	14	162	19	144	66	1	54	11
2012	1443	1137	1038	27	16	56	195	111	2	76	33
Вовна
2010	625	351	333	10	8	-	179	95	20	75	-
2011	998	741	576	12	130	23	177	80	1	66	13
2012	1399	1242	1167	20	16	39	100	57	-	34	23
Всього
2010	1177	659	626	18	15	-	337	181	41	140	-
2011	2105	1538	1178	26	292	42	321	146	2	120	24
2012	2842	2379	2205	47	32	95	295	168	2	110	56

 

 

 

 

які відведені під  пасовища вигорають завдяки кліматичним  умовам. Тому корми є привозними. З метою зниження собівартості утримання  необхідно створювати пасовища на зрошенні та випасати овець за допомогою електропастухів.

Щодо витрат на оплату праці, то порівняно з 2010 р. вони мають тенденцію до зменшення, а у загальній структурі  становлять від 28,6 % до 10,3 %.

Для порівняльної характеристики економічної ефективності господарств  Південного регіону ми використали  показники ДПДГ «Асканіське» Каховського району Херсонської області (табл. 15).

 

Таблиця 15 – Основні  економічні показники виробництва  продукції вівчарства у ДПДГ «Асканіське»

 

Показник	2010	2011	2012
Виробнича собівартість продукції, тис.грн	1663	2208	2357
Чистий дохід від реалізації, тис.грн	1125	918	1532
Збиток, тис. грн	-342	-940	-990
Рівень збитковості, %	20,5	42,6	42,0
Середньорічне поголів’я, гол.	2820	2786	2666
Настриг вовни з 1 вівці, кг	6,4	5,9	4,7
Середньодобовий приріст, г	72	61	69

 

Наведені данні свідчать, що показники продуктивності вівчарства за три роки мають тенденцію до зниження. Настриг вовни коливався у межах 4,7 -6,4 кг,  у 2012 р. порівняно з 2010 р. зменшився на 26,6 %, прирости живої маси невисокі – 61-72 г.

Як і в ДПДГ «Асканія-Нова»  галузь вівчарства у ДПДГ «Асканійське» є збитковою, але рівень збитковості є значно нижчим – (-20,5-42,6%).

За даними Туварчієва Г.А, чисельність овець у сільськогосподарських підприємствах  АР Крим складала 41,8 тис. голів, а на кінець 2010 р. - 33,7 тис голів, тобто зменшилася на 19,4%. В умовах стихійного переходу до ринкових методів вівчарство залишилося без державної підтримки менш економічно захищеним порівняно з іншими галузями тваринництва що викликало багато проблем у сфері виробництва, реалізації вівчарської продукції. У товаровиробників пропав економічний інтерес до вівчарства що, в свою чергу, спричинило масштабне скорочення поголів’я овець.

В сільськогосподарських  підприємствах Криму (СП “Південне  Кримське Вівчарство”, ЗАТ Племзавод  “Славне”, ДГ “Цигай” КИАЗ УААН) виробництво основних видів вівчарської продукції є збитковим, рівень рентабельності виробництва вовни -71,1%, м’яса – -29,5 %.

Шляхів підвищення економічної  ефективності вівчарської галузі є  чимало. Однак провідна роль належить створенню міцної кормової бази, яка повинна відповідати наступним вимогам:

- Кормова база повинна  бути стійкою, біологічно повноцінної,  а в кількісному відношенні  відповідати запланованому обсягу  виробництва продукції;

- Створення кормової  бази має бути економічно ефективною, а виробництво кормів здійснюватися при низькій їх собівартості.

Тому інтенсифікація природних кормових угідь є одним  з найсерйозніших напрямків підвищення економічної ефективності вівчарської  галузі.

Так, корінне поліпшення природних кормових угідь, особливо створення культурних пасовищ дозволяє щільність овець у розрахунку на 1 га збільшувати в шість разів, а вихід вовни та баранини в 4-5 разів. Витрати на створення таких пасовищ з постійними огорожами окупаються за 3-4 роки. А на культурних пасовищах, створених на зрошуваних землях, можна утримувати до 20 овець, мати середній настриг вовни до 6 кг на голову.

Одним з напрямків  інтенсифікації вівчарства є зміцнення  матеріально-технічної бази галузі. Це має відношення, перш за все, до вирішення  питань механізації трудомістких процесів на вівчарських фермах. Наприклад, роздача кормів механізована на 20%, збирання гною - на 35, водопостачання - на 61, комплексною механізацією охоплено всього близько 20% поголів'я овець.

Істотним чинником зростання  виробництва вовни, баранини та іншої продукції вівчарства є вдосконалення структури стада. Так, у структурі стада тонкорунних овець питома вага маток доцільно мати не менше 50%, мясосальних порід - до 67, каракульських порід - до 70, романовських порід - до 75%.

Тому поліпшення справ у вівчарської галузі кожного сільськогосподарського підприємства пов'язане з багатьма чинниками, в тому числі з впровадженням у вівчарстві науково обґрунтованих форм організації праці, які спочатку пов'язані з роботою спеціалізованих, змішаних і комплексних чабанських бригад. Кожна з перерахованих вище чабанських бригад має своє чітке напрямок діяльності. Так, спеціалізовані бригади займаються обслуговуванням однорідних отар, змішані - доглядають різними статево групами тварин, комплексні - обслуговують вівцепоголів’я і вирішують питання, пов'язані з кормовиробництвом.

Отже, таким чином будь-яке  виробництво має бути ефективним, тобто ціни на продукцію мають  відшкодовувати її собівартість і забезпечувати  прибуток. Якщо прибутку немає, тоді виробництво продукції скорочується, як це сталося у вівчарських підприємствах. Слід відмітити, що дійство ринкових механізмів у вівчарстві, як специфічної галузі економіки має свої особливості, які полягають у тому, що не завжди ціна на продукцію визначається співвідношенням попиту та пропозицією, покриває виробничі витрати. Тому виробництво вівчарської продукції в сільськогосподарських підприємствах сьогодні потребує державного регулювання та підтримки.

На вирішення нагальних  проблем вівчарства спрямовані заходи розроблюваної Програми розвитку галузі вівчарства на 2012-2020 рр. За розрахунками, при існуючих цінах і обсягах виробництва продукції її вартість у 2012 не покриває витрати на виробництво на 125 млн. грн, тобто збитковість становить 23%. При умові зростання продуктивності, встановлення паритетних цін на продукцію та державній фінансовій підтримці у розмірі 328 млн. грн до 2015 року галузь може вийти на 3,5% поріг рентабельності, а до 2020 р - на 23,3%.

Але, враховуючи фінансовий стан держави та ефективність підтримки галузі в минулому, необхідно змінити пріоритети її надання. З метою не розпорошення коштів та створення експортного потенціалу продукції в першу чергу потрібно підтримати племінні господарства та сільгосппідприємства, загальна кількість яких хоч і зменшується, але зростає чисельність з поголів’ям від 100 і більше голів.

Загальна сума підтримки  сільгосппідприємствам має становити 372 млн. грн. З них на племінне вівчарство 290 млн. грн, що дасть змогу підвищити  якісний рівень племінної бази, здешевити продукцію та створити доступ широкого кола товаровиробників до племінних ресурсів

Стимулювання збільшення розміру господарств має стати  поштовхом для створення діючого ланцюгу «виробник - переробник - торгівля» і входу галузі в ринок, як ефективної структури.

Спрямованість галузі на пріоритет виробництва баранини потребує зміни структури стада за напрямками продуктивності. Створення масивів овець м'ясного напрямку продуктивності та збільшення чисельності м’ясо-вовнових овець

З метою стимулювання створення великих виробничих структур необхідне часткове відшкодування суб’єктам господарювання вартості будівництва та реконструкції крупних вівчарських ферм, комплексів та відтодівельних майданчиків. Це: 4 комплекси по 10 тис. голів вівцематок - 40 тис. голів; 5 відгодівельних майданчиків по 12 тис. голів – 60 тис. голів; 20 крупних вівчарських ферм на 1,5 тис голів вівцематок кожний - ЗО тис голів. Для цієї мети потрібно 435 млн. гривень.