Наукові аспекти ефективного ведення вівчарства

Без державної підтримки  в умовах конкуренції на ринку продукції, виробленої в країнах, які надають субсидії своїм виробникам, вітчизняне вівчарство не зможе існувати. Для прикладу, ЗО країн-членів Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) на підтримку сільського господарства витрачають, за різними оцінками, від 280 до 300 млрд. доларів, в т.ч. на продукцію вівчарства 5,6-6,0 млрд.

Слід зазначити, на ринках ОАЕ та Саудівської Аравії ціна на морожену баранину становить 2,0-2,2 долари США, на охолоджену - 4,0-4,01 і тільки охолоджена баранина з Франції - 9,0 доларів.

Як приклад інтенсивного ведення вівчарства, є Франція, де з 8,0 млн. голів овець 6,2 млн. вівцематки в т.ч. 4,0 млн. м’ясного напрямку продуктивності, виробляється 111 тис. т, або 18 кг м'яса  на вівцематку. В грошовому виразі це 1100-1200 грн. і при цьому отримують субсидію в розмірі 16 євро на голову і 220 євро на 1 га сільгоспугідь. Слід зазначити, що вартість кормів у Франції і в Україні суттєво не різниться.

Створення експортоорієнтованої галузі, на що орієнтують директивні, органи країни, потребує зміни структури стада за напрямками продуктивності, формування масивів овець м’ясного напрямку продуктивності та збільшення чисельності м'ясо- вовнових овець, залучення інвестицій і державної підтримки для створення великих підприємств та розвитку інфраструктури заготівлі і переробки продукції.

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Планування фінансової діяльності аграрного підприємства

3.1 Теоретичні  основи планування фінансової  діяльності підприємств

В умовах трансформації  народногосподарського комплексу України відповідно до вимог ринкової економіки виникли серйозні зміни усієї фінансової системи підприємств.

Підприємство у процесі  своєї господарської діяльності стикається з багатьма контрагентами (кредиторами, дебіторами), тому, аби зайняти свою нішу на ринку і успішно працювати, воно має враховувати багато чинників, що впливають на його діяльність, а це, в свою чергу, вимагає планування і прогнозування власних кроків 

Планування як важлива  функція управління підприємством - об'єктивно   необхідний процес визначення цілей діяльності на певний період і засіб досягнення поставленої мети. Саме планування об'єднує структурні підрозділи підприємства загальною метою діяльності, надає всім процесам односпрямованості та скоординованості. Процес планування має максимально передбачити всебічне вивчення дійсності, тенденцій, закономірностей розвитку об'єкта планування та середовища його діяльності. Найбільш загальною науковою основою планування є система об'єктивних економічних законів, і в першу чергу — закону попиту і пропозиції. У планах підприємства повинні бути реалізовані вимоги цих законів, враховані об'єктивні результати макро- та мікроекономічного аналізу стану, тенденції розвитку умов господарювання.

Головним завданням  фінансового планування є забезпечення стійкості орієнтації в отриманні оптимальних прибутків та самофінансування виробничо-технологічної діяльності, контроль кредитних, бюджетно-кошторисних, інвестиційних показників і витрат, стандартизації обліку в системі виробничого (операційного) та фінансового управління для досягнення внутрішньої збалансованості та динамічної рівноваги, спрямованої на забезпечення рентабельності виробничої діяльності.

Фінансове планування —  це процес розробки системи фінансових планів, який полягає у визначенні фінансових цілей, встановленні ступеня їх відповідності поточному фінансовому стану підприємства та формулюванні послідовності дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей. Процес фінансового планування обов'язково включає такі етапи: аналіз поточного фінансового стану підприємства, прогнозування майбутніх значень планових показників, безпосереднє складання планів і розробка процедури внесення коректив у процес реалізації планів. Недоліками у діяльності є відсутність орієнтації на кінцевий результат, прямі втрати інформації, її спотворення при передачі, неузгоджені дії функціональних відділів, надмірна тривалість процедур узгодження рішень, дублювання функцій тощо. Численні причини саме такого стану справ маємо у сфері фінансового планування.

Проблеми, пов'язані з організацією системи фінансового планування на сучасних українських підприємствах є такі:

1. Нереальність фінансових  планів, що викликано, як правило,  необґрунтованими даними щодо  збуту, питомої ваги коштів  у розрахунках, заниженими термінами погашення дебіторської заборгованості, надмірними потребами у фінансуванні. Причина такої ситуації — функціональна роз'єднаність підрозділів, що беруть участь у формуванні фінансових планів.

2. Оперативність складання  планів, це спричинено відсутністю чіткої системи підготовки і передачі планової інформації з відділу до відділу, необхідністю тривалих процедур їх ітераційного узгодження, недостовірністю інформації призводять до того, що навіть добре опрацьований план стає непотрібним, бо спізнюється до планового терміну.

3. Внаслідок відсутності  чітких внутрішніх стандартів формування фінансових планів виникає третя проблема – «непрозорість» планів для керівництва.

4. Відрив довгострокових  фінансових планів від короткострокових.

5. Реалізація планів та їхня комплексність. Під реалізацією планів маємо на увазі ступінь їх виконання з точки зору забезпечення необхідними фінансовими і матеріальними ресурсами, відсутність дефіцитів. Комплексність планів означає, що, крім фінансових розділів плану за доходами і витратами, необхідні також реальні плани за прибутками і збитками, рухом заборгованості, плановим балансом.

Значення планування фінансових результатів у процесі  розвитку підприємств і територій важко переоцінити. За рахунок цієї складової економічної роботи оцінюється ефективність майбутнього проекту, визначається його доцільність. Проте на сьогодні якість планування в Україні у цілому перебуває на дуже низькому рівні, що призводить до прийняття неналежного обґрунтування управлінських рішень, а отже, до неочікуваних і нерідко небажаних результатів. Виправити таке становище у фінансовому плануванні можна лише у разі чіткого дотримання принципів.

До таких принципів  належать:

1. Цільова спрямованість,  тобто ті цілі та програми, які відображають основну мету функціонування підприємства.

2. Принцип системності, його суть полягає в тому, що планування має охоплювати всі сфери діяльності підприємства, всі тенденції, зміни та зворотні зв'язки в його системі.

3. Принцип безперервності означає підтримування безперервної планової перспективи, формування і періодичну зміну горизонту планування, що залежить від загальних соціально-політичних та економічних передумов, темпів науково-технічного прогресу в галузі, тривалості впливу управлінських рішень, ступеня передбачуваності майбутнього.

4. Забезпечення оптимальності використання наявних ресурсів. Використання ресурсів підприємства має орієнтуватися на потреби, умови і кон'юнктуру ринку, інтенсифікацію виробництва, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, максимально повну реалізацію існуючих резервів, краще застосування предметів і знарядь праці, організацію виробництва тощо.

5. Принцип збалансованості, тобто необхідна і достатня кількісна відповідність між взаємопов’язаними розділами і показниками плану. Він вимагає також планування ресурсного забезпечення готовності до швидкої та адекватної реакції на зміни в умовах господарювання.

6. Принцип адекватності, тобто в умовах ринкового середовища  методи планування, показники та  розділи планів, організація самого процесу їх розробки повинні постійно переглядатися, а в разі необхідності — формуватися і застосовуватися поліпшені чи принципово нові методи і процедури планування.

Фінансове планування діяльності підприємств дає змогу забезпечити  повну мобілізацію внутрішніх резервів підприємства необхідних для досягнення запланованих виробничих показників, аналізувати і планувати динаміку структури фінансових ресурсів за джерелами формування та матеріалізованою формою. Сучасний ринок ставить особливі вимоги до підприємств. Наявні складність і динамізм процесів створюють нові передумови для більш серйозного застосування фінансового планування їхньої діяльності.

 

 

3.2 Планування  виробничої діяльності аграрних  підприємств

Планування в сільському господарстві має ряд специфічних особливостей, що зумовлені необхідністю комплексно враховувати значно більшу порівняно з іншими галузями сукупність факторів:

- біологічних, до яких  належать біологічні цикли виробництва,  захист рослинного і тваринного  світу, карантинні правила, потреба в агрокліматичному потенціалі, видові та сортові вимоги тощо;

- технологічних. У  сільському господарстві технології  надзвичайно диференційовані й  диверсифіковані. Вони залежать  від природноекономічних умов, технічної  оснащеності виробництва, фінансових можливостей виробника. Варіанти технологій вимагають ґрунтовної експертизи та аналізу їхньої економічної ефективності. Надійним інструментом такої оцінки є технологічні карти та розроблені на їх основі нормативи витрат;

- технічних, що обумовлено необхідністю застосовувати в сільському господарстві широкий асортимент технічних засобів. Більшість із них використовується протягом обмеженого проміжку часу. Технічні засоби часто не уніфіковані, експлуатаційні й витратні матеріали, запасні частини не є взаємозамінними. Тому вартість техніки є відносно високою порівняно з вихідним продуктом;

- екологічних. Природне  середовище є невід’ємною складовою  аграрного виробництва, тому дотримання  правил екологічної безпеки є  обов’язковим. Виробничі процеси  не можуть ставити під загрозу екологічну безпеку регіону, місцевості, конкретного ландшафту. Екологічність господарської діяльності покращує соціальний імідж підприємства, полегшує співпрацю з громадськістю, місцевими органами влади, зрештою, є економічно вигідною;

- соціальних. У сільській  місцевості у працівників можливості  вибору сфер прикладання своєї  праці дуже обмежені, адже часто  в населеному пункті єдиним  підприємством є тільки сільськогосподарське. Тому створення позитивного соціально-психологічного  клімату, врахування місцевих традицій, потреб і настроїв працівників, членів їхніх сімей має набагато більше значення, ніж у містах. На селі значно більша питома вага людей пенсійного віку (33,5 % проти 23,8 % у містах), які потребують соціального захисту;

- економічних. Економічна ефективність аграрного виробництва у світі є нижчою, ніж в інших галузях виробництва; воно дотується. Отримання результату є пролонгованим у часі і має великий ступінь ризику;

- організаційних. Сільськогосподарське  виробництво як жодне інше розпорошене практично по всій території України. Це зумовлює значні додаткові витрати, що пов’язані зі створенням великих транспортних, інженерних та інших комунікацій, складністю управління, зв’язку тощо.

Разом з тим можливості планування на підприємстві обмежені низкою об’єктивних і суб’єктивних причин. Серед об’єктивних найважливішими є такі:

- невизначеність ринкового  середовища. Повністю усунути невизначеність  неможливо, адже це означало  б усунути сам ринок з його  різноманітністю інтересів і  дій суб’єктів ринку, які не збігаються. Зменшити ж ступінь невизначеності й допомагає планування. Основними способами посилення контролю над зовнішнім середовищем і одночасного розширення меж планування є:

а) вертикальна інтеграція, коли організація, що здійснює планування, об’єднує підприємства, які входять до складу єдиного технологічного ланцюжка. Наприклад, птахофабрика інтегрує підприємства з виробництва кормів, комбікормовий завод, переробний цех, транспортні й торговельні організації;

б) контроль над попитом через поліпшення маркетингової діяльності фірми, тобто не шляхом грубого попереднього тиску на попит, а внаслідок пристосування фірми до споживчих потреб;

в) контрактні відносини, що стали у світі надійним засобом істотного зменшення невизначеності й уможливили планування діяльності підприємства. Так, у кінці ХХ ст. більше 2/3 усіх товарних угод у західному світі мали контрактний характер;

г) створення підприємницьких мереж. Від звичайних ринкових угод відносини в рамках мережі відрізняються тим, що вони підкріплюються не силою закону, а морально-етичними нормами, відносинами довіри;

- витрати планування. Додаткові витрати потрібні на  організацію підрозділу, залучення  додаткового персоналу, дослідження  затрат часу. Правилом визначення  ефективності витрат на планування може бути правило будь-яких витрат: додаткові кошти мають бути витрачені тільки в тому разі, якщо вони створять додатковий позитивний ефект. Мінімальними витратами на планування є такі, що забезпечують виживання економічної організації, а будь-які додаткові витрати мають забезпечувати її розвиток. Складність при визначенні оптимальних витрат полягає в тому, що за допомогою кількісних методів не можна визначити дохід, одержаний від планування. Ефект планової діяльності може визначити тільки досвідчений менеджер, використовуючи якісні (об’єктивні) та суб’єктивні методи оцінки;

- масштаби діяльності  підприємства. Великі фірми мають  переваги у здійсненні планування, оскільки в них більші фінансові  можливості, вони мають висококваліфікований персонал і спроможні також залучати спеціалістів зі сторони. Однак попри всі труднощі здійснення планування на невеликих підприємствах, воно їм необхідне ще більшою мірою, ніж на великих.