Наукові аспекти ефективного ведення вівчарства

Основні невиробничі фонди — це основні фонди житлово-комунального господарства і побутового обслуговування, ревіти, охорони здоров'я, культури й мистецтва.

Основні фонди формують за рахунок відрахування від прибутку, амортизації, виручки від продажу  основних фондів і тварин основного стада, вартості  тварин основного стада, переведеної на відгодівлю і забитої на м'ясо, страхових платежів по основних фондах; довгострокових кредитів держави.

Оборотні фонди формують за рахунок відрахувань від прибутку і короткострокових кредитів держави.

Фондоозброєність праці — відношення вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення до середньорічної кількості працівників, які беруть участь у виробництві.

Фондовіддача, віддача  виробничих фондів (Фо) — відношення вартості валової продукції (ВП), валового чи чистого доходу до вартості виробничих фондів (Фос), визначається за формулою:      

    ВП

Фо = —— .      

    Фос

Фондоємкість продукції (Фє) — розмір основних фондів з розрахунку на 1 грн. валової продукції, грн.      

      1       Фос

Фє = —— = —— .      

    Фо       ВП

Строк окупності основних виробничих фондів (Вфок) визначають за формулою:      

       Фос

Вфок = —— .      

        ВП

де П — прибуток, грн.

Ефективність виробництва — результативність, яку визначають відношенням результатів до відповідної кількості використаних ресурсів, витрат.

Окупність затрат (Оз) характеризує ефективність виробничих затрат, їх відновлення, визначають її за формулою:      

      В

Оз = —— х 100 .      

    Сп

де В — вартість валової продукції, грн.; 
     Сп — повна собівартість продукції, грн.

Окупність капітальних  вкладень (Ток) характеризує відшкодування витрат на капітальні вкладення за рахунок приросту прибутку чи економії від зниження собівартості продукції і визначається за формулою:       

       К₂ — К₁                  К₂ — К₁

Ток = ————— . Ток = —————  ,      

      С₁ — С₂                  П₂ — П₁

де К₂ — К₁ — капітальні вкладення в новому (К₂) і базовому (К₁) періодах; 
     С₁ — С₂ — зниження собівартості одиниці продукції у новому варіанті; 
     П₂ — П₁ — приріст прибутку на одиницю продукції у новому варіанті.

Наведені затрати (Нз) характеризують ефективність нової  техніки, технологій, способів організації  праці, виробництва. Визначають за формулою

Нз = С + Е ^. К  ,

де С — собівартість порівнянного обсягу чи одиниці продукції (робіт), крб.; 
      Е — нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень; 
      К — питомі капітальні вкладення, крб.

Інтенсифікація тваринництва — форма розширеного відтворення, коли приріст продукції ґрунтується на концентрації засобів виробництва (а іноді й живої праці), якісному вдосконаленні виробництва, впровадженні досягнень науки і техніки.

Рівень інтенсифікації в вівчарстві характеризується прямими  й непрямими показниками.

Прямі показники — вартість основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення у тваринництві, затрати праці, виробничі витрати, сукупні витрати з розрахунку на одну умовну (перевідну) голову худоби, на одну середньорічну голову, на одиницю виробничої потужності (скотомісце, птахомісце). Непрямі — щільність поголів'я тварин на 100 га земельних угідь, структура тваринництва, структура стада, витрати кормів на одну голову, кількість кормової площі на умовну голову та ін.

Ефективність інтенсифікації тваринництва — вихід валової і товарної продукції, валового і чистого доходу на 1 га сільськогосподарських угідь, на середньорічну умовну голову худоби, на 1 грн. основних виробничих фондів тваринництва, на 1 грн. виробничих витрат, на 1 люд.-год. затрат живої праці, на 1 грн. сукупних витрат, рівень рентабельності.

 

1.2. Показники  економічної ефективності вівчарства

 

Система показників визначення економічної ефективності вівчарства включає:, вихід валової продукції, валового і чистого доходу, а також прибуток від вівчарства з розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь, собівартість вовни, баранини, витрати кормових одиниць на виробництво одиниці продукції, продуктивність живої праці, фондовіддачу, фондоємність рентабельність, чистий доход і прибуток.

Ефективність виробництва у вівчарстві виміряється системою показників. Їх визначення і всебічний аналіз дають можливість розкривати невикористані резерви збільшення обсягу виробництва вівчарської продукції та зниження її собівартості.

Відомо, що процес виробництва являє собою взаємопов'язане поєднання техніки, технології, організації та управління. Технологія виробництва характеризується певним співвідношенням і витратою ресурсів виробництва на одиницю створюваного продукту. Оптимальній технології, що забезпечує найкращі результати, притаманні оптимальні співвідношення і рівень факторів виробництва, певна технічна база та організація виробництва. Фактичне поєднання чинників може відхилятися від оптимального, що негативно позначається на ефективності виробництва. Тому слід встановити взаємозв'язок, визначити кількісний вплив факторів виробництва на його результати, тобто провести аналіз ефективності виробництва.

Для  об'єктивної оцінки ефективності виробництва вівчарської  продукції і галузі в цілому систему показників, які враховують не тільки особливості і специфіку галузі, а й конкретні умови виробництва вівчарських ферм окремого регіону, поділяють на наступні  основні групи:

- техніко-технологічні  показники (рис. 2);

- економічні показники (рис. 3);

- соціальні показники  (рис. 4).

 

Рис. 2 Техніко-технологічні показники ефективності вівчарства

 

 

 

 

Рис. 3. Економічні показники  ефективності вівчарства

 

 

Рис. 4. Показники соціального  розвитку галузі вівчарства

 

 

Використання натуральних  показників обумовлене тим, що вони відображають ступінь і ефективність використання землі і продуктивної худоби і  є результатом інтенсифікації сільськогосподарського виробництва.

У тонкорунних та напівтонкорунних  овець головним напрямком продуктивності є отримання  вовни і високоякісної  баранини. Зусилля робітників вівчарства спрямовані на одержання саме цих  видів продуктів у найбільшому  обсязі і високої якості. Тому серед натуральних показників в першу чергу виділяють такі, як настриг вовни на одну голову, продукція вирощування в розрахунку на вівцематку і середня маса овець при реалізації.

Крім вовнової і м'ясної  продуктивності овець особливу важливість має такий показник, як вихід ділового приплоду в розрахунку на 100 вівцематок. 
Отримання максимальної кількості ділового приплоду в значній мірі визначає ефективність галузі, так як один і той же рівень продуктивності може бути досягнутий при різних витратах, точно так само, як і при однакових витратах вихід приплоду може бути різним. З іншого боку, даний показник визначає і рівень продуктивності праці в галузі. 
Щоб отримати сумірні величини витрат і результатів виробництва, необхідно обсяг виробленої продукції перевести у вартісну форму. Одним з таких важливих показників є валова продукція. Перевага даного показника полягає в тому, що валова продукція, як вартість, виступає показником ефективності вівчарства, включаючи в себе неоднорідну продукцію галузі (вовна, приплід і приріст живої маси). Крім того є вихідною для розрахунку багатьох інших показників: валового і чистого доходу (прибутку), валовий продукції (доходу) у розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь, 100 грн. сукупних витрат, на одного працівника, зайнятого в галузі.

У зв'язку з різким зростанням цін на різну сировину і матеріали, підвищенням тарифів на послуги, іншим, не менш важливим показником економічної  ефективності вівчарства, являється  валовий дохід. Він являє собою  новостворену вартість і може служити одним з визначальних показників розміщення галузей на сільськогосподарських підприємствах. 
Величина вартості валового доходу залежить від рівня матеріальних витрат у даній галузі. Тому серед інших вартісних показників виділяємо рівень виробничих затрат в розрахунку на вівцематку і на голову дорослих овець, а також рівень собівартості 100 кг вовни і приросту живої маси. 
Рівень економічної ефективності тваринницьких галузей, в тому числі і вівчарства, багато в чому визначається станом і використанням можливостей кормової бази господарства.

З введенням вартісної  оцінки різних видів земельних угідь  і системи агроландшафтного землеробства різко зростає зацікавленість товаровиробників у більш повному використанні природних кормових угідь, складових  основу кормової бази вівчарства, адже вченими доведено здатність овець поїдати рослини, які не споживаються іншими видами худоби. 
Тому, на наш погляд, необхідно враховувати такі показники, як вихід продукції в натуральному і вартісному виразі в розрахунку на гривню кормової площі, на умовний гектар кормової площі, на одиницю витраченого корму, тобто оплату корму продукцією.

В умовах переходу економіки  на ринкові відносини різко зростає  значення вартісних показників економічної  ефективності виробництва, що характеризують фінансові результати виробництва. Це повною мірою відноситься і до галузей тваринництва, в тому числі і вівчарства. В умовах ринку кожна галузь сільського господарства повинна довести свою конкурентоспроможність, яка багато в чому буде визначатися здатністю приносити прибуток.

На показники рентабельності, серед ряду факторів,  найбільший вплив має собівартість продукції. У зв’язку з цим важливо проаналізувати її структуру та кількісно визначити вплив окремих статей витрат на зміну в динаміці загального розміру витрат виробництва в розрахунку на одиницю продукції. Ті статті витрат, які сприяли підвищенню собівартості вовни або приросту ваги живої маси овець, необхідно більш глибоко проаналізувати. Це дозволить розкрити причини, що призвели до подорожчання продукції, що виробляється.

Настриг вовни з однієї голови овець в цілому по господарству визначають діленням її валового виробництва на середньорічне поголів'я тварин цього виду, до складу якого включають дорослих овець і молодняк після відлучення.

Відтворювальна здатність овець характеризується двома показниками:

1) виходом ділових (живих) ягнят на 100 вівцематок і ярок старше одного року;

2) виходом приплоду з урахуванням ягнят, забитих для виробництва каракульських шкурок. В обох випадках для розрахунку відтворювальної здатності потрібно отриманий приплід (без урахування або з урахуванням забитих ягнят для виробництва каракулю) розділити на середньорічне поголів'я вівцематок і ярок старше одного року.

Для визначення середньодобового приросту необхідно одержаний приріст по відповідній статево віковій групі за звітний період поділити на кількість днів у цьому періоді.

Витрати на утримання  дорослого поголів'я і молодняку  овець, а також на їх стрижку розподіляються між видами основної продукції (вовною, приростом живої маси, приплодом). Молоко, а також шкури загиблих тварин вважаються побічною продукцією і оцінюються за реалізаційними цінами, а гній - за нормативно-розрахунковою вартістю.

На собівартість приплоду ягнят відноситься в романівському  вівчарстві 12 відсотків, каракульському - 15, а в усіх інших напрямах - 10 відсотків загальної суми на утримання овець основного стада. В підприємствах, де не створюються отари маточного стада і вівці всіх груп утримуються разом, на приплід відноситься частина (у зазначеному розмірі) загальної суми витрат.

Витрати на утримання  овець (без вартості побічної продукції  та приплоду) розподіляються між вовною (1 центнер вовни прирівнюється  до 5 одиниць) та приростом живої  маси, один центнер якого береться за одиницю.

Витрати на утримання стригального пункту, стрижку овець, класування, пакування, маркування вовни відносяться прямо на собівартість вовни.

Вартість ягнят на момент відлучення від маток складається  з собівартості приплоду та витрат на приріст їх живої маси до відлучення.

Собівартість вовни  і приросту овець визначають з  урахуванням вартісного співвідношення цих видів продукції. Спочатку розраховують вартість всієї вівчарської продукції (основної та побічної) і частку у  ній вовни і приросту. Потім  виробничі витрати по вівцефермі зменшують на вартість побічної продукції і їх суму розподіляють пропорційно до частки вовни і приросту у загальній вартості продукції вівчарства.

Для з'ясування рівня рентабельності в цілому по галузі необхідно спочатку підсумувати прибуток отриманий від реалізації всіх видів вівчарської продукції, і результат розділити на її повну собівартість.

Показник маси прибутку на одну вівцю визначається діленням прибутку галузі на середньорічне поголів'я овець (вівці дорослі разом з молодняком після відлучення). Прибуток на 1 ц вовни розраховується діленням маси прибутку від продажу цього виду продукції за всіма каналами реалізації на кількість реалізованих центнерів. Аналогічно визначається прибуток на 1 ц реалізації живої маси овець.

 Отже, основними факторами, які обумовлюють ефективне виробництво продукції вівчарства і підвищують її конкурентоздатність та забезпечують функціонування галузі в умовах ринкової економіки є концентрація і розвиток спеціалізованого виробництва в галузі, організаційні виробничі структури, форма організації та оплати праці, нормативи витрат на одиницю продукції, високий генетичний потенціал овець, оптимальна структура стада та строки господарського використання вівцематок, структура кормо виробництва, якість продукції, ціноутворення, організація ринку збуту тощо.

 

 

 

Розділ 2. Стан та економічна ефективність вівчарства