Шпаргалка з "Фінансів"

Потреби в  кредитах також виникають у зв'язку з особливостями індивідуального  кругообігу коштів госпрозрахункових  підприємств та організацій. Ці особливості  проявляються у розбіжності в  часі між вивільненням з обороту  вартості в грошовій формі і авансуванням грошових коштів у новий кругообіг. Зазначені розбіжності при кругообігу фондів окремих підприємств та організацій  відбуваються передусім, через сезонність виробництва. Сезонність виробництва  зумовлює в одні періоди випереджуюче наростання виробничих затрат порівняно  з надходженням грошових коштів і  викликає додаткову потребу в  коштах. В інші періоди витрати  виробництва зменшуються або  зовсім припиняються. Відповідно збільшується вихід готової продукції та надходження  грошової виручки, частина якої виявляється  тимчасово вільною.

 

 

86. Форми внутрішнього і зовнішнього державного кредиту

Державний кредит може бути внутрішнім і зовнішнім.

Внутрішній  державний кредит виступає в таких  формах: державні позики, перетворення частини вкладів населення в  державні позики, запозичення коштів загальнодержавного позикового фонду, казначейські позики, гарантовані позики.

Державні  позики як основна форма внутрішнього державного кредиту характеризуються тим, що тимчасово вільні кошти населення, підприємств і організацій залучаються  на фінансування суспільних потреб через  випуск і реалізацію облігацій, казначейських  зобов’язань та інших видів державних  цінних паперів.

Основною  метою державних зовнішніх позик  є сприяння зміцненню економічного потенціалу, подолання фінансових труднощів  країни-одержувача, надання продовольчої допомоги.

Надання зовнішніх  позик здійснюється за рахунок бюджетних  коштів або спеціальних урядових фондів. Одержувачами позик можуть бути центральні уряди, республіканські  й місцеві органи влади. Кредиторами  можуть бути фінансово-кредитні установи й інші юридичні особи іноземних  держав, приватні особи, міжнародні фінансові  інституції, іноземні держави та їх угруповання. До їх числа належать Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції та розвитку, держави  Європейського співтовариства. Усі  проекти, на які можуть бути надані позички цими організаціями, поділяються  на чотири групи: проекти макроекономічної стабілізації економіки країни-позичальника; проекти структурних перетворень  у певних секторах економіки; інвестиційні проекти; проекти технічної допомоги. Кредити міжнародних фінансових організацій надаються на вигідних умовах під низькі проценти (5—7 % річних) на строк до 20 років. Позики країн Євросоюзу в основному є допомогою розвитку країнам, що здійснюють ринкові перетворення, і отримання доходу не має першочергового значення. Найбільшу складність для держави як у плані зростання зовнішньої заборгованості, так і в плані використання кредитів становлять запозичення, одержані від іноземних комерційних структур під гарантію уряду. Ці кредити, як підтверджує досвід багатьох країн, мають найнижчі показники щодо ефективності використання.

Державні  зовнішні позики надаються у грошовій або товарній формі (наприклад, кредити  держав постачальників енергоносіїв). Як правило, вони бувають середньостроковими або довгостроковими. Грошові позики надаються у валюті країни-кредитора  або у вільно конвертованій валюті.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

87. Класифікація державних позик, її ознаки

Держ. позики-є кредитним відносинами між держ. і фіз. або юр. особами, коли дер-ва отримує обумовлену суму коштів на визнач. строк за встановлену плату. Класифікація держ. позик:

залежно від  м-ця розміщення позик їх поділяють  на внутрішні-на внутр. фін. ринку(надаються  фіз. і юр . особам даної країни та нерезидентам) і зовнішні-надходять зовні від урядів, фіз. і юр. осіб інш. кр-н, міжнар. орг-цій та фін. ін-тів;

за правом емісії озрізняють держ. і місцеві позики. Держ. позики випускаються центральними органами управл. Ндходженя від них спрямовуються в Держ. бюджет. Місцеві позики випускаються місцевими органами управл. і спрямовуються у відповідні місцеві бюджети;

за ознакою  характеру використання цін. паперів  бувають ринкові і неринкові  позики. Облігації(казначейські зобов’язання) ринкових позик вільно купуються, продаються і перепродаються на ринку цін. паперів. Неринкові позики не допускають виходу цін. паперів на ринок, тобто їх власники не можуть їх перепродати;

залежно від  установлення забезпеченості держ. позики поділяються на заставні і беззаставні. Заставні позики відображають один зголовних принципів кредитування-матеріальної забезпеченості. Заставні позики забезпечкються держ. майном чи конкретними доходами. Беззаставні не мають конкретного матеріального забезпечення. Їх надійність визначається авторитетом дер-ви;

відповідно  до терміну погашення заборгованості розрізняють короткостр.(термін погашення до 1 року), середньостр.(від1до5 років), довгостр.(понад 5 років);

за характером виплати доходу держ. позики поділяються на процентні, виграшні та дисконтні(з нульовим купоном).За прицентними позиками дохід встановлюється у вигляді позикового процента. При цьому може встановлюватись як твердо фіксована на весь період позики ставка, так і плаваюча, тобто така, яка змінюється від різних чинників, насамперед попиту і пропозиції на кредитному ринку. Виплата процентного доходу здійснюється на купонній основі. Вона може проводиться щорічно, раз на півріччя, щоквартально. При виграшних позиках виплата доходу здійснюється на підставі проведення тиражів виграшів. Дохід таким чином отримують не всі кредитори, а тільки ті, чиї облігації виграли. Така система доцільна при незначних сумах позики, що припадають на одну особу, внаслідок чого процентний дохід не може істотно стимулювати надання позики державі. Дисконтні позики характерні тим, що держ. цінні папери купуються з певною скидкою, а погашаються за номінальною вартістю. Зазначена різниця формує дохід кредитора. На таких цінних паперах відсутні купони ,тому їх ще називають облігаціями з нульовим купоном.;

за характером погашення заборгованості розрізняють  два варіанти-одноразова виплата  та виплата частинами. При погашенні  частинами може застосовуватись  три варіанти. Перший-позика погашається  рівними частинами протягом кількох  років. Другий-позика погашається щоразу наростаючими сумами. Третій-щоразу сума зменшується .Другий варіант застосовується тоді ,коли передбачається в перспективі щорічне зростання доходів держави., третій-навпаки, коли доходи будуть зменшуватись чи зростати держ. видатки;

 залежно від зобов’язань дер-ви в погашені боргу розрізняють позики з правом і без права довготермінового погашення. Право довготермінового погашення дає змогу дер-ві враховувати ситуацію на фін. ринку.

 

92. Поняття фінансового ринку, його складові елементи і роль у ринковій економіці

Фінансовий  ринок — це сукупність економічних  відносин, пов'язаних із розподілом фінансових ресурсів, купівлею-продажем тимчасово  вільних грошових коштів і цінних паперів.

Отже, об'єктами відносин виступають грошово-кредитні ресурси і цінні папери. Суб'єктами відносин є держава, підприємства різних форм власності, окремі громадяни.

Головною  функцією фінансового ринку є  забезпечення руху грошових коштів від  одних власників (кредиторів) до інших (позичальників). Фінансовий ринок виступає як механізм перерозподілу фінансових ресурсів підприємств і заощаджень населення між суб'єктами господарювання й галузями економіки, «зв'язування»  частини Грошових коштів, не забезпечених споживчими товарами, а також іЛк засіб покриття дефіциту державного бюджету.

Основними елементами фінансового ринку є кредитний  ринок, ринок цінних паперів і грошовий ринок. Ці елементи фінансового инку знаходяться в тісному взаємозв'язку. Наприклад, збільшення обсягу вільних грошових коштів, що знаходяться у населення і підприємств, веде до розширення ринку кредитів і цінних паперів. І навпаки, випуск цінних паперів знижує потребу у фінансуванні народ' ного господарства за рахунок кредитів та акумулює тимчасово вільні грошові кошти інвесторів.

Взаємозв'язок кредитного ринку і ринку цінних паперів проявляється в їх сек'юритизації. З одного боку, кредити мають характеристики цінних паперів, оскільки приносять дохід і обертаються (тобто купуються і продаються). З іншого боку, цінні папери виступають як документи, що підтверджують боргові або дольові (пайові) зобов'язання на кредитному ринку.

 

89. Зовнішній державний борг України, його характеристика і причини збільшення

Питання управління державним зовнішнім боргом в  останні роки опиняються в центрі уваги України. Причиною цього став стрімкий ріст притоку іноземного капіталу в країну і, як наслідок, збільшення боргового тягаря та росту платежів по його обслуговуванню.

Все це потребує додаткових зусиль з розвитку ринкових грошових інструментів, підвищення ємності  внутрішнього грошового ринку та введення більш жорстких норм фінансового  регулювання, особливо для забезпечення того, щоб зовнішні позики не створювали загрози балансам банків та корпорацій, а також поширенню інфляційних  процесів

Проблеми  врегулювання зовнішнього боргу  України, формування і управління його оптимальної структури, а також  пошук ефективних методів його погашення  постійно знаходяться в полі зору наукової спільноти, потребують додаткового  дослідження і визначення шляхів їх вирішення.

Обсяг зовнішнього  державного боргу визначає рівень кредитного рейтингу України, який суттєво впливає  на обсяги притоку капіталу в країну на сприятливих умовах.

Світовий  банк вважає критичним рівень державного зовнішнього боргу, який відповідає 50% ВВП.

Взагалі ж, як вважають фахівці, економічно безпечним  для держави є обсяг іноземних  кредитів, що не перевищує 70% обсягу її річного експорту.

Нестача достатньої кількості вільних коштів для  обслуговування зовнішнього боргу  обтяжлива для платіжного балансу  України і становить потенційну загрозу економічній безпеці  держави. Враховуючи значення ефективного  контролю за формуванням зовнішнього  боргу України для забезпечення економічної безпеки держави, необхідно  вдосконалювати цю діяльність. В Україні  на даний час не має єдиного  контролюючого органу. Так, фінансова  допомога МВФ перебуває під контролем  Національного банку України; допомога Світового банку і кредитні лінії  Японії та ЄС – під контролем  Міністерства фінансів України; міждержавні  кредитні лінії – Укресімбанку. Отже, слід здійснити концентрацію контролюючих функцій. Необхідно розробити і впровадити комплексну систему індикаторів щодо стану зовнішнього державного боргу України, а також сукупного державного боргу (з урахуванням внутрішнього)

 

90. Внутрішній державний борг України, його характеристика і причини збільшення

Внутрішній  державний борг - сукупність зобов'язань  держави, що виникли в результаті запозичень на внутрішньому ринку.

До складу державного внутрішнього боргу України  входять позичання Уряду України  і позичання, здійснені при безумовній гарантії Уряду, для забезпечення фінансування загальнодержавних програм.

Державний внутрішній борг складається із заборгованості минулих років та заборгованості, що виникає щорічно за новими борговими  зобов'язаннями уряду. Він формується в результаті випуску державних  цінних паперів, отримання кредитів та виникнення інших боргових зобов'язань.

Основними причинами  створення і збільшення державного боргу є:

1. збільшення  державних видатків без відповідного  зростання державних доходів;

2. циклічні  спади й автоматичні стабілізатори  економіки;

3. скорочення  податків з метою стимулювання  економіки без відповідного коригування  (зменшення) державних витрат;

4. вплив політичних бізнес-циклів - надмірне збільшення видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності виборців та збереження влади.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

94. Поняття та грошові потоки валютного ринку

Суб'єктами валютних відносин в Україні є юридичні та фізичні особи-резиденти і  нерезиденти, уповноважені банки, біржі, інші фінансово-кредитні установи, спеціальні органи валютного контролю та Національний банк України.

Складовими  національної валютної систем є національна  грошова одиниця, режим курсоутворення та умови конвертованості національної грошової одиниці, валютні нормативи  й обмеження, система валютного  регулювання та контролю, міжнародна ліквідність держави, регламентація  готівкового і безготівкового обігу  іноземної валюти, організація біржового  та позабіржового валютних ринків, система міжнародних розрахунків, ліцензування операцій з валютними  цінностями тощо.

Головним  елементом валютної політики слід вважати  валютне регулювання - діяльність держави  та уповноважених нею органів, спрямована на регламентацію міжнародних розрахунків  і порядку здійснення операцій з  валютними цінностями.

Національний  банк України є головним органом, який визначає валютну політику. У  сфері валютного регулювання  Національний банк:

на підставі принципів загальної економічної  політики України здійснює валютну  політику;

разом з Кабінетом  Міністрів України складає платіжний  баланс України;

контролює дотримання затвердженого Верховною Радою  України ліміту зовнішнього державного боргу України;

визначає  ліміти заборгованості в іноземній  валюті уповноважених банків нерезидентам;