Зобовязання пiдприэмства: визначення, критерii визнання, класифiкацiя та особливостi облiку

Непередбачене зобов’язання – це:

- зобов’язання, що може виникнути внаслідок минулих подій та існування якого буде підтверджено лише тоді, коли відбудеться або не відбудеться одна чи більше невизначених майбутніх подій, над якими підприємство не має повного контролю; або

- теперішнє зобов’язання, що виникає внаслідок минулих подій, але не визнається, оскільки малоймовірно, що для врегулювання зобов’язання потрібно буде використати ресурси, які втілюють економічні вигоди, або оскільки суму зобов’язання не можна достовірно визначити.

     Такі потенційні  непередбачені зобов’язання виникають при узгодженні минулих господарських операцій. Вони стануть реальними, якщо відбудеться або не відбудеться у майбутньому одна чи кілька невизначених подій, які можуть призвести до витрачання ресурсів; але повної впевненості щодо таких зобов’язань не існує.

Непередбачені зобов’язання характеризуються:

- наявною обставиною;

- невизначеністю кінцевого  результату цієї обставини;

- вирішенням невизначеності  на основі однієї або кількох  майбутніх подій.

Непередбачені зобов’язання відображаються на чталтерськи рахунках

підприємства за обліковою  оцінкою.[24, c.30]

    Згідно з П(С)БО 11 «Зобов’язання» по кожному виду непередбачених зобов’язань у Примітках до фінансової звітності наводиться така інформація:

- короткий опис зобов’язання і його сума;

- невизначеність стосовно  суми чи терміну погашення.

     Непередбачені  зобов’язання, які стануть реальними, якщо відбудеться або не відбудеться певна подія в майбутньому (рішення суду, міжнародні санкції, виконання зобов’язань щодо наданих гарантій тощо), облічуються на чталтерський субрахунку 042 «Непередбачені зобов’язання».

 Доходи майбутніх періодів – це доходи, отримані у звітному періоді, які підлягають включенню до доходів у майбутніх звітних періодах. У поточному періоді такі доходи визнають як особливий вид зобов’язань.

До доходів майбутніх періодів належать, зокрема, доходи у вигляді  отриманих авансових платежів за здані в оренду основні засоби та інші необоротні активи (авансові орендні  платежі), передплата на газети, журнали, періодичні та довідкові видання, виручка  за вантажні перевезення, виручка від  продажу квитків транспортних і  театрально-видовищних підприємств, абонентна  плата за користування засобами зв’язку тощо.

У Балансі за визначеною П(С)БО 2 «Баланс» формою зобов’язання подано за такими розділами Пасиву:

II. Забезпечення наступних витрат  і платежів.

III. Довгострокові зобов’язання.

IV. Поточні зобов’язання.

V. Доходи майбутніх періодів.

 

1.2 Нормативно-законодавче забезпечення обліку зобов’язань на підприємстві

 

Дотримання балансу взаємних інтересів  користувачів інформації досягається  за допомогою різних видів регулювання  бухгалтерського обліку: економічного, правового та морально-етичного. Правове  регулювання здійснюється державою, яка встановлює правові норми, окреслюючи межі можливої поведінки суб’єктів  господарювання. В Україні поступово  створюється система взаємодії  економічного та правового регулювання, яка проявляється в тому, що підприємства при введенні обліку обирають для  себе економічно доцільні напрями поведінки, але при цьому вони змушені  враховувати правові норми, порушення  яких призводить до юридичної відповідальності та економічних втрат.

Принциповою основою переходу України  на міжнародні стандарти  бухгалтерського обліку та аудиту стало визнання загальних Принципів підготовки та складання фінансової звітності (Framework for the Preparation and Presentation of Financial Statements). Принципи підготовки та складання фінансової звітності сформульовані у вигляді окремого документу, який не є стандартом і не містить обов’язкових вимог і рекомендацій. Але якщо якесь положення стандарту суперечить Принципам, то змінюються положення стандарту.

Фінансова звітність, яка складалася у відповідності з вимогами радянської системи обліку, використовувалася  органами державного управління і статистики для контролю та реєстрації фактів господарської діяльності. У відповідності  з Принципами „мета фінансової звітності  полягає у наданні інформації про фінансовий стан, результати діяльності  і зміни у фінансовому стані компанії. Ця інформація необхідна широкому колу користувачів для вироблення економічних рішень”. До користувачів фінансової звітності належать інвестори, співробітники, позичальники, постачальники і інші торгові кредитори, покупці, уряди і їхні органи, громадськість  (п. 7 МСФО 1) [15, c.334]

Система обліку зобов’язань  в Україні регулюється нормативно-правовими актами, які формують правове поле для ведення фінансового та податкового обліку чталт об’єкта, і яке представлене наступними нормативними документами:

1. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств”. Визначає порядок включення сум довгострокових зобов’язань до складу валових витрат з метою визначення оподатковуваного прибутку та відображення даної інформації в податковому обліку та звітності.

2. Закон України «Про бухгалтерський  облік і фінансову звітність  в Україні»[1] визначає правові  засади регулювання організації,  ведення бухгалтерського обліку  та складання фінансової звітності  в Україні, в тому числі обліку  розрахункових операцій.  

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 «Баланс»[2]. Визначає зміст і форму балансу та загальні вимоги до розкриття його статей.

4. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 «Зобов’язання»[3]. Визначає порядок визнання, оцінки, класифікації та обліку зобов’язань підприємства та розкриття інформації в звітності.

5. План рахунків бухгалтерського  обліку активів, капіталу, зобов’язань,  господарських операцій підприємств  і організацій [3]. Визначає перелік  і схем реєстрації та групування  фактів фінансово-господарської  діяльності (кореспонденція рахунків) у бухгалтерському обліку.

6. Інструкція про застосування  Плану рахунків бухгалтерського  обліку активів, капіталу, зобов’язань,  господарських операцій підприємств. Встановлює порядок ведення рахунків бухгалтерського обліку для узагальнення методом подвійного запису інформації про наявність і рух активів, капіталу, зобов’язань та фактів фінансово-господарської діяльності підприємств.

7. Інструкція про безготівкові  розрахунки в Україні в національній  валюті. Визначає порядок здійснення  безготівкових розрахунків за  допомогою платіжних доручень, вимог-доручень, векселів, акредитивів, чеків тощо.

Щодо спеціальної літератури, то нині питанням обліку, аналізу та аудиту  довгострокових зобов’язань приділяється значна увага з боку вітчизняних авторів. Про це свідчать статті спеціалізованих періодичних видань, підручники, монографії та навчальні посібники. Доробок вітчизняних вчених в питаннях, пов’язаних з документуванням та інформаційним забезпеченням процесу обліку зобов’язань, представлений роботою  Гончарука Я.А. [23], Сопко В.В., Пушкара М.С. та багатьох інших вітчизняних та закордонних дослідників.

 

 

 

 

1.3 Проблеми обліку зобов’язань

 

Ринкові перетворення економіки України  потребують нового наукового переосмислення господарських явищ і процесів, які відбуваються в основному виробництві вітчизняних підприємств. Досвід запровадження зарубіжних методик, стандартів і механізмів функціонування економічних відносин для України виявився невдалим. Нині спостерігається значна фінансова криза, яка охопила соціально-економічну систему країни. Кризи гострих неплатежів і низької ліквідності вітчизняних підприємств вимагають перегляду та удосконалення сучасної теорії і практики позикових відносин. Бухгалтерський облік як основна з компонент інформаційної бази управління підприємством заслуговує першочергової уваги.

Слід зазначити, що ринкові умови  господарювання породжують об’єктивну необхідність використання суб’єктами підприємницької діяльності позичених  фінансових ресурсів поряд із власними коштами, які є у їх розпорядженні, тобто поряд із статутними, резервними, амортизаційними та іншими фондами  цільового призначення. Одним із напрямів поліпшення способів та ефективності залучення кредитного капіталу суб’єктами економічної діяльності в Україні  є розроблення на державному рівні  рекомендаційних методик оцінки ефективності джерел залучення кредитних  ресурсів, а на рівні підприємств  – внутрішніх нормативних методик, адаптованих до особливостей діяльності того чи іншого суб’єкта економічної  діяльності. Методики повинні розроблятися на базі такого алгоритму:

-    спочатку потрібно оцінити здатність підприємства виконати в подальшому кредитні зобов’язання;

-    виявити потенційні способи залучення кредитного капіталу;

-    оцінити ефективність способів залучення кредитного капіталу;

-    оцінити варіанти диверсифікації способів залучення кредитного капіталу;

-   проаналізувати результати упровадження стратегії залучення кредитного капіталу

У процесі своєї господарської  діяльності підприємства залучають додаткові фінансові ресурси із зовнішнього економічного середовища. Позикові ресурси залучаються тимчасово та  мають певні особливості функціонування.

Всі етапи облікових робіт, пов’язаних із формуванням та управлінням позиковими ресурсами, у системі бухгалтерського  обліку підпадають під облік зобов’язань і регламентуються вітчизняними П(С)БО.

У національній нормативній базі окреслені межі визначення структури джерел утворення (фінансування) майна вітчизняних підприємств. Однак, запропонована класифікація не завжди дає змогу порівняти величини власного та позикового капіталу, наприклад, за потреби оцінити сукупну ціну капіталу (вартість) підприємства.

Перше питання, яке може виникнути  перед підприємством, - це виокремлення позикових і власних ресурсів із пасиву балансу. Якщо стосовно власного капіталу нормативне регулювання в обліку дає таку можливість, то визначення величини та структури позикового капіталу потребує додаткових досліджень.

Ще одне питання, яке потребує пильної  уваги підприємств – це оцінка та групування структурних елементів позикових ресурсів. Національні стандарти розмежовують поточні та довгострокові зобов'язання залежно від строку погашення. Згідно з П(С)БО 2, до поточних відносяться такі зобов'язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу [1]. Поточні зобов'язання відображаються у балансі за сумою погашення.

Однак, необхідно пам’ятати, що до поточних можна відносити тільки ті  позикові ресурси з терміном погашення після 12 місяців, що пов’язані з виникненням витрат у процесі операційної діяльності, в іншому випадку це вже довгострокові зобов’язання і їх оцінюють за теперішньою вартістю. Пильної уваги потребують відстрочені податкові зобов’язання, які формулюються через існування постійних або тимчасових різниць між даними податкового та фінансового обліку. Вони збільшують суму коштів підприємства на певний період, однак фактично не є запозиченими, оскільки мають іншу економічну природу. Вважаємо включення їх до складу позикових ресурсів недоречним.

Доречно зазначити, що вітчизняна нормативна база має певні прогалини у відображенні середньострокових кредитів, оскільки банківське регулювання передбачає виділення окремим видам кредитів, термін погашення яких становить від 1 до 3 років. Національні П(С)БО відповідної класифікації не підтримують.

Слід звернути увагу і на суперечності у визначеннях національних стандартів бухгалтерського обліку, зокрема щодо оцінки непередбачених зобов'язань. Так, у П(С)БО 11 зазначено, що сума непередбачених зобов'язань визначається за обліковою оцінкою ресурсів, необхідних для погашення на певну звітну дату, але, керуючись цим документом, суму непередбаченого зобов’язання достовірно визначити не можна. Ця ж ситуація спостерігається й щодо оцінки забезпечень, а це вже досить суттєво може вплинути на фінансові результати діяльності підприємства, оскільки суми створених забезпечень визнаються витратами звітного періоду.

Основана дискусія ведеться довкола  межі, якарозділяє потенційну і теперішню  заборгованість підприємства. Процес формування забезпечень вимагає систематизації за такими ознаками:

-       характер витрат, на покриття яких створюється забезпечення;

-       джерела залучення або фінансування;

-       період і частота нарахування;

-       ступінь використання у господарському процесі.

Визначені показники встановлюються для кожного виду витрат, які планує покрити підприємство, залежно від особливостей їх утворення. Проте національні П(С)БО не визначають, за якої конкретно величини ймовірності здійснення платежу треба визнавати забезпечення в обліку. Очевидно, що таку шкалу доречно розробляти відповідно до галузевих особливостей господарювання та видів витрат, на відшкодування яких створюється певне забезпечення.

Таким чином,можна зробити такі висновки:

-       позикові ресурси є важливим і складним об’єктом бухгалтерського обліку. Розкриття їхньої сутності в обліку полягає у ретельному вивченнігосподарських процесів, оскільки інформація про позикові ресурси розпорошена та несистематизована у фінансовій звітності

-       удосконалення обліку позикових ресурсів потребує розширення нормативно-правової бази у сфері регулювання фінансової діяльності, яка створює економічно-правове поле для залучення нових видів фінансування підприємства. Зокрема, це стосується випуску боргових цінних паперів і наданняфінансових послуг.

-       вирішення проблем визнання та оцінки зобов’язань дасть можливість моделювати майбутній фінансовий стан підприємства, знизити негативний вплив різноманітних фінансових ризиків на його розвиток.