Бухгалтерський облік та контроль браку та відходів у виробництві

 

РОЗДІЛ 4

ОХОРОНА ПРАЦІ

 

4.1. Теоретичні основи  охорони праці

 

Основні положення щодо реалізації конституційного  права працівників на охорону  їх життя і здоров’я у процесі  трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює  за участю відповідних органів державної  влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого  середовища визначає і встановлює єдиний порядок організації охорони  праці в Україні Закон України  “Про охорону праці”

Державне  управління охороною праці здійснюють: Кабінет Міністрів України; спеціально уповноважений центральний орган  виконавчої влади з нагляду за охороною праці; міністерства та інші центральні органи виконавчої влади; Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації  та органи місцевого самоврядування.

Законодавство про охорону праці складається  з Закону України “Про охорону  праці”, Кодексу законів про працю  України, Закону України “Про загальнообов’язкове  державне соціальне страхування  від нещасного випадку на виробництві  та професійного захворювання, які  спричинили втрату працездатності”  та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів

Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих  на збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Роботодавець  – власник підприємства, установи, організації або уповноважений  ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує найману працю.

Працівник – особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує  обов’язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

Державна  політика в галузі охорони праці  визначається відповідно до Конституції  України Верховною Радою України  і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним  захворюванням.

Державна  політика в галузі охорони праці  базується на принципах:

1. пріоритету  життя і здоров’я працівників,  повної відповідальності роботодавця  за створення належних, безпечних  і здорових умов праці;

2. підвищення  рівня промислової безпеки шляхом  забезпечення суцільного технічного  контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а  також сприяння підприємствам  у створенні безпечних та нешкідливих  умов праці;

3. комплексного  розв’язання завдань охорони  праці на основі загальнодержавної,  галузевих, регіональних програм  з цього питання та з урахуванням  інших напрямів економічної і  соціальної політики, досягнень  в галузі науки і техніки  та охорони довкілля;

5. соціального  захисту працівників, повного  відшкодування шкоди особам, які  потерпіли від нещасних  випадків  на виробництві  та професійних  захворювань;

6. встановлення  єдиних вимог з охорони праці  для всіх підприємств та суб’єктів  підприємницької діяльності незалежно  від форм власності та видів  діяльності;

7. адаптації  трудових процесів до можливостей  працівника з урахуванням його  здоров’я та психологічного стану;

8. використання  економічних методів управління  охороною праці, участі держави  у фінансуванні заходів щодо  охорони праці, залучення добровільних  внесків та інших надходжень  на ці цілі, отримання яких  не суперечить законодавству;

9. інформування  населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення  кваліфікації працівників з питань  охорони праці;

10. забезпечення  координації діяльності органів  державної влади, установ, організацій,  об’єднань громадян, що розв’язують  проблеми охорони здоров’я, гігієни  та безпеки праці, а також  співробітництва і проведення  консультацій між роботодавцями  та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами  під час прийняття рішень з  охорони праці на місцевому  та державному рівнях;

11. використання  світового досвіду організації  роботи щодо поліпшення умов  і підвищення безпеки праці  на основі міжнародного співробітництва.

Згідно  із Законом України “Про охорону  праці” умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці.

Під час  укладання трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці  та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих  виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров’я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких  умовах відповідно до законодавства  і колективного договору.

Усі працівники згідно із Законом України “Про охорону праці” підлягають загальнообов’язковому  державному соціальному страхуванню  від нещасного випадку на виробництві  та професійного захворювання, які  спричинили втрату працездатності.

Умови праці  на робочому місці, безпека технологічних  процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального  захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови  повинні відповідати вимогам  законодавства.

З метою  сприяння регулювання трудових відносин та соціально-економічних інтересів  працівників і власників між  ними укладається колективний договір. Колективний договір, угода укладаються  на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов’язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. У колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: зміни в організації виробництва і праці; забезпечення продуктивної зайнятості; нормування і оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг; участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом); режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку; умов і охорони праці; забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників; гарантій діяльності профспілкової чи Інших представницьких організацій трудящих; умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці.

Колективний договір може передбачати додаткові  порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства  про охорону праці, не додержується умов колективного договору з цих  питань. У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в  розмірі, передбаченому колективним  договором, але не менше тримісячного заробітку.

Роботодавець  може за свої кошти додатково встановлювати  за колективним договором (угодою, трудовим договором) працівникові пільги і компенсації, не передбачені законодавством.

Протягом  дії укладеного з працівником  трудового договору роботодавець повинен, не пізніш як за 2 місяці, письмово інформувати  працівника про зміни виробничих умов та розмірів пільг і компенсацій, з урахуванням тих, що надаються йому додатково.

На роботах  із шкідливими і небезпечними умовами  праці, а також роботах, пов’язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, працівникам  повинні видаватися безоплатно за встановленими  нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального  захисту, а також мийні та знешкоджувальні  засоби. Працівники, які залучаються  до разових робіт, пов’язаних з ліквідацією  наслідків аварій, стихійного лиха тощо, що не передбачені трудовим договором, повинні бути забезпечені зазначеними  засобами.

Згідно  з колективним договором роботодавець може додатково, понад встановлені  норми, видавати працівникові певні  засоби індивідуального захисту, якщо фактичні умови праці цього працівника вимагають їх застосування.

Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок  ушкодження його здоров’я або у  разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування  від нещасних випадків відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове  державне соціальне страхування  від нещасного випадку на виробництві  та професійного захворювання, які  спричинили втрату працездатності”.

Роботодавець  може за рахунок власних коштів здійснювати  потерпілим та членам їх сімей додаткові  виплати відповідно до колективного чи трудового договору.

За працівниками, які втратили працездатність у зв’язку  з нещасним випадком на виробництві  або професійним захворюванням, повинно зберігатись місце роботи (посада) та середня заробітна плата  на весь період до відновлення працездатності або до встановлення стійкої втрати професійної працездатності. У разі неможливості виконання потерпілим попередньої роботи повинно бути проведено його навчання і перекваліфікація, а також працевлаштування відповідно до медичних рекомендацій.

Законодавчо передбачено, що час перебування  на інвалідності у зв’язку з нещасним випадком на виробництві або професійним  захворюванням зараховується до стажу роботи для призначення  пенсії за віком, а також до стажу  роботи із шкідливими умовами, який дає  право на призначення пенсії на пільгових  умовах і в пільгових розмірах.

На кожному  робочому місці роботодавцем створюються  умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечується додержання вимог законодавства щодо прав працівників  у галузі охорони праці. З цією метою роботодавцем забезпечується функціонування системи управління охороною праці, а саме:

1. створення  відповідних служб і призначення  посадових осіб, які забезпечують  вирішення конкретних питань  охорони праці, затвердження інструкції  про їх обов’язки, права та  відповідальність за виконання  покладених на них функцій,  а також контроль за їх додержанням;

2. розроблення  за участю сторін колективного  договору і реалізація комплексних  заходів для досягнення встановлених  нормативів та підвищення існуючого  рівня охорони праці;

3. забезпечення  виконання необхідних профілактичних  заходів відповідно до обставин, що змінюються;

4. впровадження  прогресивних технологій, досягнення  науки і техніки, засобів механізації  та автоматизації виробництва,  вимог ергономіки тощо;

5. забезпечення  належного утримання будівель  і споруд, виробничого обладнання  та устаткування, моніторингу за  їх технічним станом;

6. забезпечення  усунення причин, що призводять  до нещасних випадків, професійних  захворювань, та здійснення профілактичних  заходів, визначених комісіями  за підсумками розслідування  цих причин;

7. організація  проведення аудиту охорони праці,  лабораторних досліджень умов  праці, оцінки технічного стану  виробничого обладнання та устаткування, атестацій робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці в порядку і строки, що визначаються законодавством, та за їх підсумками вживання заходів до усунення небезпечних і шкідливих для здоров’я виробничих факторів;

8. розробка  і затвердження положення, інструкції, інших актів з охорони праці,  що діють у межах підприємства (далі — акти підприємства), та  встановлення правил виконання  робіт і поведінки працівників  на території підприємства, у  виробничих приміщеннях, на будівельних  майданчиках, робочих місцях відповідно  до нормативно-правових актів  з охорони праці, забезпечення  безоплатно працівників нормативно-правовими  актами та актами підприємства  з охорони праці;

9. здійснення  контролю за додержанням працівником  технологічних процесів, правил  поводження з машинами, механізмами,  устаткуванням та іншими засобами  виробництва, використанням засобів  колективного та індивідуального  захисту, виконанням робіт відповідно  до вимог з охорони праці;

10. організація  пропаганди безпечних методів  праці та співробітництво з  працівниками у галузі охорони  праці;

Роботодавець  несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Згідно  із Законом України “Про охорону  праці” у працівника теж є обов’язки:

1. проходити  у встановленому законодавством  порядку попередні та періодичні  медичні огляди;