Бухгалтерський облік та контроль браку та відходів у виробництві

 

РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИЧНІ  ОСНОВИ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ КРЕДИТОРСЬКОЇ  ЗАБОРГОВАНОСТІ

 

 

 

1.1. Економічна сутність зобов’язань

 

У ІІІ ст. до н.е. Арістотель писав: “Зобов’язання переслідують нас все життя… і краще щоб нам були винні, чим ми комусь…” Виходячи зі слів філософа можна сказати, що дане поняття супроводжує нас протягом усього життя. Ми щоденно зустрічаємося з зобов’язаннями в повсякденному житті: від найдрібнішої купівлі щоденних товарів до укладання масштабних угод. Але розглянемо дане поняття з наукової точки зору.

Підходи до визначення сутності поняття “зобов’язання” різні. Його розглядають як борг, як суму витрат, як залучений капітал, як розрахункові відносини та як частину вартості майна. У широкому розумінні під зобов’язанням розуміють управлінський правовий акт замовлення або державний контракт. У вузькому значенні даного поняття зобов’язання виникають із господарського договору, укладеного за простою згодою сторін, що не суперечать закону, за результатами конкурсу, тендеру, іншого публічного торгу тощо.

Визначення поняття “зобов’язання”, які наводяться в довідковій та навчальній літературі наведено в Додатку А.

Отже, за даними додатку можна зробити висновок, що поняття зобов’язання розкрито в літературі на достатньому рівні. Під зобов’язанням в бухгалтерському обліку слід розуміти заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди. Таке ж визначення дають 50% авторів, праці яких проаналізовано в рис. 1.1.

Визначення  поняття “зобов’язання”, які наводяться в довідковій та навчальній літературі наведено в додатку А. Аналіз джерел представлено на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Аналіз визначення поняття “зобов’язання”, наведених в довідковій та навчальній літературі

Аналіз проведеного  дослідження показав, що 42 % відсотка авторів дають визначення зобов’язання як заборгованості підприємства, яка виникла внаслідок подій, що відбулися, і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють економічні вигоди. Таке трактування даного поняття відповідає визначенню, наведеному в П(с)БО 11. [38]

Наступне визначення зобов’язань (21 % досліджених праць) це є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторонни (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

37 % авторів підходять до визначення поняття “зобов’язання” різносторонньо, трактуючи його таким чином:

Зобов’язання  − це сума заборгованості підприємства щодо зобов’язань і залучення  коштів, на які нараховуються відсотки [42]

Зобов’язання (Пасиви, англ. Liabilities) − Вимоги, які пред’являються на активи підприємства кредиторами, або іншими словами, нерегульована заборгованість підприємства. [52]

Зобов’язання − є правовими ланцюгами, що примушують нас щось виконати відповідно до законів нашої держави.[57]

Для детального аналізу сутності поняття зобов’язання в частині його юридичного тлумачення розглянемо Цивільний та Господарський кодекс України. Зобов’язання, що відображаються у бухгалтерському обліку, мають юридичний та економічний зміст.

Цивільний кодекс (ЦК) України називає господарський договір однією з найпоширеніших підстав виникнення зобов’язань. Стаття 509 Цивільного кодексу дає коротку характеристику зобов’язання. Відповідно до положень даної статті зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язанавчинити на користь другої сторонни (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надатипослугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. (Стаття 11. Підстави виникнення цивільних прав та обов’язків. Цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.) Зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. [80]

Зобов’язальне право є основним розділом римського (і будь-якого іншого) приватного права. Воно регулює майнові відносини в сфері виробництва і цивільного обороту. Предмет зобов’язального права — це певна поведінка зобов’язальної особи, її позитивні чи негативні дії.

У джерелах римського  права зобов’язання — obligatio — визначається так.

1. Зобов’язання є правовими ланцюгами, що примушують нас щось виконати відповідно до законів нашої держави. [57]

2. Значення зобов’язання полягає не в тому, щоб зробити нашим який-небудь тілесний предмет або який-небудь сервітут, а щоб зв’язати перед нами іншого в тому відношенні, аби він нам що-небудь дав, зробив або надав. [57]

До виникнення зобов’язання боржник абсолютно вільний: не обтяжений ніякими обіцянками, не обмежений у своїй поведінці. Вступивши в зобов’язання, він певним чином обмежує себе, обтяжує обіцянками, обмежує свою свободу, покладаючи на себе правові обов’язки, правові пута. Саме тому у визначеннях зобов’язань римські юристи наголошують на ланцюгах, кайданах, путах тощо. За Законами XII таблиць в найдавніші часи до несправного боржника дійсно застосовувались кайдани і пута. Таблиця III Законів містить норму, відповідно до якої кредитор у разі невиконання зобов’язання боржником має право забрати його в свій дім і накласти на нього колодки або ланцюги вагою не менше, а якщо забажає, то й більше 15 фунтів.

Отже, зобов’язання − це правове відношення, через яке одна сторона (кредитор) має право вимагати, щоб друга сторона (боржник) що-небудь зробила (facere), дала (dare) або надала (praestare). Боржник зобов’язаний виконати вимогу кредитова.

Зобов’язання  − це складне юридичне поняття, правовідношення, в якому сторонами є кредитор і боржник, а змістом − права  і обов’язки сторін. Сторона, що має право вимагати, називається  кредитором, а сторона, зобов’язана  виконати вимогу кредитора, − боржником. Зміст вимоги кредитора є його правом на певну поведінку боржника, яка може проявлятися в якій-небудь позитивній чи негативній дії. Тому предметом зобов’язання завжди є дія, що має юридичне значення і має правові наслідки. Якщо дія не має правового характеру, то вона не може мати юридично значимого зобов’язання. Різноманітність господарсько-економічних дій римляни поділяли на три групи: dare − дати, praestare − надати, facere − зробити. Цією тріадою і визначається зміст зобов’язання (порівняйте: зміст права власності також визначається тріадою − володіння, користування і розпорядження). Будь-яка дія боржника обумовлена однією з вимог кредитора: дати, надати або зробити. [57]

Проте в чистому  вигляді зобов’язань, де кредитор має тільки право, а боржник тільки обов’язок, виникає порівняно не багато. Вони дістали назву односторонніх, оскільки одна сторона має тільки права, а друга − несе тільки обов’язки. На практиці переважають зобов’язання, де кожна із сторін має певні права і несе відповідні обов’язки. Їх називають двосторонніми. Прикладом одностороннього може бути договір позики грошей: позикодавець має тільки право вимагати повернення грошей і не несе ніяких обов’язків, а боржник (позичальник) несе тільки обов’язки − повернути своєчасно борг. У нього немає ніяких прав відносно кредитора. Прикладами двосторонніх зобов’язань можуть бути договори купівлі-продажу. найму, доручення тощо. У договорі купівлі-продажу продавець має право вимагати сплати ціни, але він також зобов’язаний передати покупцеві продану річ.

У двосторонніх зобов’язаннях права і обов’язки  між сторонами можуть розподілятися  рівномірно і нерівномірно. Якщо права  і обов’язки кредитора відповідають правам і обов’язкам боржника, то таке зобов’язання називається сіналагматичним, або сіналагма.

Як і всяке  правовідношення, зобов’язання підлягає захисту зі сторони держави. Проте римське право знало зобов’язання, які не підпадали позовному захисту, тобто зобов’язання існувало, проте примусити боржника до його виконання з боку держави було неможливо. Так було з зобов’язанням, за яким сплив строк позовної давності, про що свідчили пакти та ін. Вони дістали назву натуральних.

У сфері майнових відносин зобов’язання займають провідне місце. Вони опосередковують усі сфери виробництва, переміщення і розподілу товарів. Виробництво, будівництво, транспортування, цивільний оборот товарів, побутове обслуговування населення, цивільно-правові операції з руху товарів здійснюються в формі цивільно-правового зобов’язання. Зобов’язання пронизують сферу майнових відносин в будь-якому суспільстві й в усі часи. У наш бурхливий час кожний громадянин щодня і багаторазово вступає в зобов’язально-правові відносини. Звертаючись за задоволенням своїх особистих і побутових потреб до сфери обслуговування, культури, охорони здоров’я тощо, він здійснює багато цивільно-правових дій, що породжують зобов’язання. Громадянин, що вчинив злочин або проступок, яким заподіяв майнову шкоду іншим особам, зобов’язаний цю шкоду відшкодувати, тобто виконати вимоги кредитора — це також зобов’язання. За свої неправомірні дії, якими заподіяна майнова шкода іншим особам, несуть відповідальність й організації — юридичні особи.

Отже, сфера  застосування і впливу зобов’язань у цивільно-правовому обороті будь-якого суспільства на будь-якій стадії його розвитку досить велика. Це певною мірою стосується і Стародавнього Риму. Римські юристи ретельно розробили процес регулювання зобов’язально-правових відносин, договірну і позадоговірну майнові системи. Їхні договірні відносини відзначаються своєю витонченістю, логічністю й гармонійністю.

Як юридична категорія господарське зобов’язання − це господарські відносини, що регулюються правом. В силу цих відносин одна сторона уповноважена вимагати від іншої здійснення господарських операцій:передачі майна, виконання робіт, надання послуг тощо, а інша сторона зобов’язана виконувати вимоги щодо предмету зобов’язання і має при цьому право вимагати відповідну винагороду − сплату грошей, зустрічні послуги тощо.

Зобов’язання в господарському кодексі представлене, як врегульоване правом господарське відношення, в силу якого одна сторона уповноважена вимагати від іншої сторони здійснення господарських функцій − передачі майна, виконання робіт, надання послуг, а друга сторона зобов’язана виконати вимоги щодо предмета зобов’язання і має право вимагати за це винагороди. Звернемося до Господарського кодексу і проаналізуємо зобов’язання. Відповідно до положень статті Стаття 173: господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.[25]

Основними видами господарських зобов’язань є майново-господарські зобов’язання та організаційно-господарські зобов’язання.

Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити  зміст господарського зобов’язання у процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше.

Зобов’язання виникають  з договору або інших підстав, зазначених у Господарському Кодексу України. Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню.

Суб’єктами зобов’язання виступають кредитор і боржник. Кредитором називають особу, якій належить право вимоги. Боржник особа, яка несе обов’язок, що відповідає праву вимоги кредитора.

Об’єкти зобов’язань −  це те, на що спрямовані права і обов’язки  суб’єктів. Так кредитор вправі вимагати від боржника вчинення певних дій. Боржник же зобов’язаний вчинити на користь кредитора певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послуги.

Що дає змогу покладатися  на ці законодавчі акти при виникненні спірних питань щодо зобов’язань. Підстави виникнення зобов’язань є законодавчі, нормативні актами та договорами, укладеними на підставі чинного нормативного акту, які зображені на рисунку 1.2.

 

                                            Регулюються

 

 

 

Рис.1.2. Підстави виникнення договірних зобов’язань .[11]

Однак не всі  зобов’язання встановлюються договором: значна їх частина визначається адміністративними  актами, іншими правомірними чи неправомірними діями.

Правове поняття  зобов’язання має декілька складових: зміст зобов’язання, суб’єкти зобов’язання та правовідносини між суб’єктами. Суб’єктом зобов’язання, як і в будь-яких інших цивільно-правових відносинах, може бути будь-яка юридична або фізична особа. Сторона, яка має право вимагати від іншої сторони виконання певної дії, називається кредитором, а сторона, яка зобов’язана виконати вимогу кредитора, -боржником. Об’єктом майнових прав є майно, а об’єктом зобов’язального права виступає дія.

У бухгалтерському  обліку поняття “зобов’язання” вужче, ніж у цивільному законодавстві:

• зобов’язання в бухгалтерському обліку виникає не тільки з Цивільного кодексу, а й з інших галузей права: фінансового, трудового чи окремих законодавчих актів, що регулюють економічні відносини;
• поняття “зобов’язання” у праві та бухгалтерському обліку мають різний зміст;
• договір – тільки юридичний факт, тому у бухгалтерському обліку відображаються договірні зобов’язання в момент їх виконання, а не виникнення. .[80]