Бухгалтерський облік та контроль браку та відходів у виробництві

РОЗДІЛ 2

МЕТОДИКА БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ КРЕДИТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ 

 

2.1. Особливості господарських операцій з кредиторської заборгованістю 

 

Основне завдання фінансової діяльності підприємств полягає  в мобілізації капіталу для фінансування їх операційної та інвестиційної діяльності. Термін «фінансування» характеризує всі заходи, спрямовані на покриття потреби підприємства в капіталі, які включають мобілізацію фінансових ресурсів (грошових коштів, їх еквівалентів та майнових активів), їх повернення, а також відносини між підприємством та капіталодавцями, які з цього випливають (платіжні відносини, контроль та забезпечення).

Основні форми фінансування класифікують за такими критеріями:

а) залежно від цілей  фінансування;

б) за джерелами надходження  капіталу;

в) за правовим статусом капіталодавців щодо підприємства.

Залежно від цілей  фінансування виокремлюють такі його форми:

фінансування при заснуванні підприємства;

на розширення діяльності;

рефінансування;

санаційне фінансування [8, с.123].

За джерелами мобілізації фінансових ресурсів розрізняють зовнішнє та внутрішнє фінансування; за правовим статусом інвесторів — власний капітал і позичковий капітал. Власний капітал може бути сформований за рахунок внесків власників підприємства або шляхом реінвестування прибутку. В іноземних літературних джерелах фінансування за рахунок нерозподіленого прибутку та амортизаційних відрахувань досить часто позначають також як Cash-flow-фінансування.

Позичковий капітал, як і власний, може бути мобілізований  із зовнішніх та внутрішніх джерел. До зовнішніх джерел формування позичкового капіталу належать [16]:

• кредити банків (довго- і короткострокові);
• кредиторська заборгованість за матеріальні цінності, виконані роботи, послуги;
• заборгованість за розрахунками (з одержаних авансів, з бюджетом, з оплати праці тощо).

До внутрішніх джерел формування позичкового капіталу можна  віднести:

• нараховані у звітному періоді майбутні витрати та платежі (у т. ч. так звані стійкі пасиви);
• доходи майбутніх періодів.

Як джерела фінансування можна розглядати фінансові ресурси підприємств, що формуються в результаті реструктуризації активів, під чим розуміють заходи, пов’язані зі зміною складу та структури окремих позицій активів.

У рамках реструктуризації активів розглядають також амортизаційні відрахування і кошти, які одержує підприємство в результаті дезінвестицій. Щоправда, дискусійним є питання віднесення дезінвестицій до зовнішніх джерел фінансування.

У підприємств можуть бути різні альтернативи залучення  капіталу. Звичайно, не можна надати однозначних рекомендацій щодо вибору тієї чи іншої форми фінансування. В одних випадках фінансові ресурси слід формувати через збільшення власного капіталу, в інших — на основі залучення додаткових позичок. Для одних підприємств вигіднішою є можливість використовувати внутрішні джерела фінансування, для інших — зовнішні.

Основні відмінності  власного капіталу від позикового наведені нижче (табл. 2.1).

 

Таблиця 2.1

Порівняння власного та позикового капіталу

Власний капітал	Позиковий капітал
Попас або обмежене право голосу, яке залежить від змісту установчих документів	Відсутнє право голосу
Право на відшкодування кредитів виникає  тільки після виконання зобов‘язань  ч позикового капіталу	Має беззаперечне право вимагати відшкодування  кредиту згідно з умовами, записаними у фінансових документах
Виплати здійснюються у вигляді  відсотків або дивідендів тільки у тому випадку, якщо підприємство приносить  прибуток	Виплата передбачених в позикових  обов‘язках відсотків обов‘язкова  незалежно від результатів господарської діяльності

 

Як бачимо, структура капіталу підприємства визначає обсяги і прогнозує результати не лише фінансової, але й операційної та інвестиційної діяльності. Вона впливає па коефіцієнт рентабельності активів і власного капіталу (тобто, на рівень економічної та фінансової рентабельності підприємства), встановлює систему коефіцієнтів фінансової стійкості та платоспроможності (тобто, рівень основних фінансових ризиків) і в підсумку формує співвідношення ступеню прибутковості та ризику в процесі розвитку підприємства.

Фінансовий менеджер під час прийняття рішень щодо вибору найбільш прийнятної форми фінансування повинен скористатися відповідними критеріями.

Використання залученого капіталу дає змогу підприємству нарощувати економічний потенціал  і забезпечити ефективніше використання власного капіталу, а отже, підвищити ринкову вартість капіталу.

Позиковий капітал підприємства складається з довгострокових і  поточних зобов’язань, забезпечень  наступних витрат і платежів та доходів  майбутніх періодів [5].

Згідно з П(С)БО 11, зобов’язання характеризують заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих  подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Однією з форм залучення довгострокового капіталу є випуск облігаційних позик. Акціонерне товариство має право розміщувати ооблігації відповідно до рішення ради директорів, якщо інший порядок не визначено його статутом. Облігація засвідчує право власника вимагати її погашення та процентів або номінальної вартості за дисконтною облігацією у встановлений термін.

Погашення облігацій  може здійснюватися у грошовій формі  або майном відповідно до рішення  про їх випуск.

Товариство може випускати  облігації, які забезпечені відповідним  майном; облігації під забезпечення, яке надає третя особа; облігації без забезпечення. Випуск облігацій без забезпечення дозволяється товариству після трьох років діяльності та за умови двох річних балансів.

Облігації можуть бути іменними або на пред’явника. Товариство може обумовити можливість довгострокового погашення облігацій за бажанням їх власника [9, с.84].

Товариство не може розмішувати  облігації, які можуть концентруватися  в акції, якщо кількість, оголошених акцій належить, відповідним категоріям і типам, право на придбання яких надають такого роду цінні папери.

Підприємство може отримати кредити в комерційних банках під забезпечення векселів або інших  боргових цінних паперів. Повернення підприємством  таких кредитів здійснюється з поточних рахунків підприємства або за рахунок коштів, отриманих банком від дебіторів під час оплати векселів (заставлених). Підприємство несе відповідні витрати за залучення капіталу. Ці витрати пов’язані із сплатою процентів за кредитами і позиками.

Фінансові довгострокові  зобов’язання можуть бути конвертовані і не конвертовані. Довгострокові конвертовані зобов’язання пов’язані з кредитами і позиками [9], які підприємство отримало на умовах, згідно з якими у випадку їх непогашення у визначений термін, до кредиторів переходить певна кількість акцій або вони володітимуть частиною вкладу до статутного капіталу.

Довгострокові неконвертовані зобов’язання не пов’язані з певними  умовами надання кредиторам прав на отримання акцій або володіння  частиною статутного капіталу в разі неповернення кредитів і позик.

Короткостроковий позичковий капітал залучається підприємством  відповідно до кредитного договору, укладеного з банками [10, с.103]. У бухгалтерському балансі короткострокові кредити і позики відображаються як короткострокові зобов’язання зі строком погашення протягом 12 місяців. Вони є джерелом покриття оборотних активів.

Позики можуть бути у  вигляді облігацій: привілейованих акцій; фінансових векселів; інших боргових цінних паперів. Позиками вважаються і  суми до сплати за фінансовий лізинг.

Використання залученого капіталу дає змогу підприємству нарощувати економічний потенціал  і забезпечити ефективніше використання власного капіталу, а отже, підвищити  ринкову вартість підприємства.

Різні джерела й умови  формування капіталу позичковими коштами обумовлюють доцільність проведення авторами порівняльної оцінки ефективності залучених коштів.

Основою такої оцінки може бути розрахунок вартості залучених  коштів за складовими. Оцінка вартості залученого капіталу має ряд особливостей, а саме:

- залучення додаткового капіталу завжди супроводжується збільшенням вихідних грошових потоків на підприємстві. Це збільшення пов’язане зі сплатою процентів за обслуговування позичкового капіталу і з погашенням основного боргу. Крім того, це пов’язано з кредитним і процентним ризиком;

- вартість позичкового  капіталу пов’язана з оцінкою  кредитоспроможності позичальника  з боку банку. Чим вища кредитоспроможність  підприємства за оцінкою кредитора,  тим нижча вартість залученого  капіталу, оскільки кредит під  мінімальну процентну ставку надається тільки першокласним позичальникам;

-  урахування впливу  суми, пов’язаної з обслуговуванням  боргу (проценти за кредит), впливає  на розмір оподаткованого прибутку  і податку на прибуток. Це пов’язано  з тим, що виплати по обслуговуванню боргу відносять до витрат виробництва і цим збільшують валові втрати і зменшують податок на прибуток.

Залучення капіталу у  формі випуску облігацій забезпечує акціонерному товариству такі переваги [13, с.25]:

-  емісія облігації  не веде до втрати контролю над управлінням товариством (порівняно з випуском акцій);

- облігації можуть  бути емітовані на відносно  невисоких фінансових зобов’язаннях  за процентами (порівняно з процентами  за банківський кредит або  дивіденди за акціями);

-  облігації мають  більшу можливість розповсюдження, ніж акції завдяки зменшенню рівня ризику для інвесторів, оскільки забезпечені майном товариства.

Одночасно емісія облігацій  має і негативні наслідки для  акціонерного товариства:

- облігації не можуть  бути емітовані для формування статутного капіталу і покриття тимчасової нестачі грошових коштів;

-  емісія облігацій  пов’язана зі значними додатковими  витратами емітента: емісію облігацій  на велику суму в змозі здійснювати  тільки великі акціонерні товариства (корпорації);

- після випуску облігацій унаслідок зміни кон’юнктури фінансового ринку середня ставка позичкового процента по облігаціях інших емітентів може знизитися, а це негативно впливає на досліджуваного емітента.

Отже за умов сучасного  вітчизняного фінансового ринку  емісія корпоративних облігацій поки що вигідна для високорентабельних акціонерних компаній.

Внутрішня кредиторська заборгованість являє собою безкоштовне  джерело фінансування підприємства. Сума цієї заборгованості умовно може бути прирівняна до власного капіталу. Однак вона спричиняє зниження вартості підприємства, а отже і обсягу випуску продукції і як наслідок зниженню прибутку підприємства. З урахуванням оцінки вартості окремих складових позичкового капіталу і питомої ваги кожного елемента у загальній сумі визначається середньозважена вартість позичкового капіталу.

Вартість фінансового  лізингу визначається на основі ставки лізингових платежів. Оцінюючи таку сучасну  форму залучення фінансового  кредиту, підприємство має врахувати, що вартість фінансового лізингу не повинна, з одного боку, перевищувати вартість банківського кредиту, а з іншого – використання фінансового лізингу має супроводжуватися зниженням його вартості.

Залучення у господарський  оборот банківських кредитів, кредиторської  заборгованості, інвестиційних внесків працівників, орендної плати [9] та інших позикових коштів є нормальним явищем діяльності підприємства. Господарська практика свідчить, що ефективність використання залучених коштів, зазвичай, більша ніж ефективність використання власного капіталу [12]. Це пояснюється, насамперед, підвищенням відповідальності суб’єктів господарювання перед кредиторами за повернення боргу у встановлений термін.

Використання у необхідних розмірах короткострокових кредитів банку  створює для підприємства умови  щодо підвищення ефективності використання фінансових ресурсів [15, с.97], оскільки потреби в оборотних коштах, які носять тимчасовий характер, покриваються за рахунок кредитів.

Залучення в оборот позикового капіталу в розумних розмірах та ефективне  його використання сприяють поліпшенню фінансового стану, і навпаки, якщо підприємство залучає в свій оборот позиковий капітал у розмірах, що економічно не обґрунтовані, то це може призвести до погіршення фінансового стану.

Ефективність діяльності значною мірою залежить від рівня розвитку та вдосконалення системи формування капіталу. Управління капіталом тісно пов'язане із прийняттям управлінських рішень, оскільки його величина та динаміка є важливими критеріями для встановлення їх оптимальності. Капітал завжди є необхідним атрибутом діяльності – від моменту створення підприємства до його ліквідації або реорганізації. Своєю чергою, управління капіталом передбачає вплив на його обсяг і структуру, а також джерела формування з метою підвищення ефективності його використання. Налагоджений механізм управління капіталом передбачає: чітку постановку цілей і завдань управління капіталом, а також контроль за їх дотриманням у плановому періоді; удосконалення методики визначення й аналізу ефективності використання усіх видів капіталу; розроблення напрямків оптимізації процесу управління капіталом, а також їх аналізу і впровадження; розроблення методики оперативного управління високоліквідними обіговими активами; розроблення загальної стратегії управління капіталом; використання у процесі управління економічних методів і моделей, зокрема під час аналізу і планування; орієнтацію на використання внутрішніх важелів впливу на процес управління капіталом.