Облік і аудит наявності, руху основних засобів та аналіз їх технічного стану

Таблиця 3.1

Питання та процедури, які необхідно перевіряти проводячи аудит основних засобів

Методика проведення аудиту основних засобів включає наступні етапи перевірки.

1. Перевірка руху основних засобів
1. Надходження основних засобів — перевіряється правильність відображення в обліку надходження основних засобів; правильність бухгалтерського обліку оприбуткування їх незалежно від форми власності підприємства.

Аудитору необхідно перевірити чи створена комісія приймання основних засобів та оформлення її результатів, як оформлені договори купівлі-продажу основних засобів, протоколи договірних цін, правильність вказання первинної вартості в актах приймання-передачі основних засобів. Важливою умовою збереження основних засобів є проведення їх інвентаризації, тому в процесі контролю необхідно перевірити повноту та своєчасність її проведення, і правильність відображення результатів. Це потрібно, щоб переконатися наскільки можна довіряти результатам інвентаризації та зменшити аудиторський ризик. Аудитор має перевірити чи правильно виділено ПДВ при придбанні основних засобів. Аудитору також необхідно зосередити увагу на порядку формування первісної вартості окремих об’єктів основних засобів у випадках, коли в документах, що супроводжують купівлю, зазначено вартість не кожного об’єкта окремо, а кількох об’єктів разом. Первісну вартість придбаних об’єктів встановлюють пропорційно до справедливої вартості, виходячи з фактичних витрат на придбання.

2. Вибуття основних засобів — перевірка дозволу та порядку ліквідації основних засобів, а також бухгалтерських записів, які відображають ліквідацію, реалізацію, безоплатне передання основних засобів тощо незалежно від форми власності підприємства.

При перевірці ліквідації основних засобів у зв’язку із зносом або пошкодженням розглядаються акти на ліквідацію основних засобів. Слід перевірити чи затверджений відповідний акт керівником підприємства, та чи зроблена відмітка бухгалтерії про фіксацію вибуття інвентарного об’єкта в інвентарній картці.

2. Перевірка нарахування зносу(амортизації) на основні засоби — перевіряється застосування підприємством норм зносу основних засобів відповідно до чинного законодавства; порядку нарахування підприємством зносу(амортизації) основних засобів, застосування прискорених норм амортизації; правильність відображення в обліку зносу основних засобів залежно від форм власності.
3. Перевірка проведення індексації основних засобів — перевіряється наявність проведення індексації балансової вартості основних засобів; правильність застосування коефіцієнтів індексації; використання понижуючих коефіцієнтів амортизації основних засобів; порядку відображення в обліку результатів індексації основних засобів.

Необхідно перевірити відображення у відповідних підтверджуючих документах результати переоцінки (актах переоцінки, довідках або розрахунках бухгалтерії, експертних висновках), а також в інвентарних картках обліку основних засобів.

4. Перевірка порядку відображення ремонту основних засобів — перевірка правильності відображення в обліку витрат на ремонт основних засобів. Аудитору необхідно з’ясувати, чи включено витрати з поліпшення об’єкту, що призводять до збільшення майбутніх економічних вигод, до первісної вартості об’єкта основних засобів (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо). Інші витрати, що здійснюються для підтримання об’єкта в робочому стані, повинні бути віднесені підприємством до складу витрат. При цьому слід пам’ятати про документальне оформлення: повинен бути складений кошторис на проведення ремонтних робіт, і здійснений запис про проведений ремонт в інвентарній картці.
5. Перевірка відповідності, повноти та достовірності обліку основних засобів.

На останньому етапі аудиту основних засобів перевіряють відповідність первинних документів синтетичним регістрам обліку. Для цього звіряються дані інвентарних карток обліку основних засобів з даними, актів приймання-передачі основних засобів, акти ліквідації, дозволи на реалізацію, журналу-ордеру № 13, Головної книги та фінансової звітності підприємства, балансу-форми № 1.

При перевірці аудитор орієнтується на можливі відхилення в облікових даних, які можуть вплинути на достовірність звітних показників. До типових помилок і відхилень належать:

1. аналітичний облік основних засобів не ведеться в інвентарних картках (ОЗ-6);
2. матеріальна відповідальність організується тільки стосовно власних основних засобів;
3. оприбуткування основних засобів не по ціні їх придбання;
4. невідповідність інформації про наявність основних засобів по даним Головної книги інформації про їх залишки по даним ОЗ-6, що нерідко веде до неправильного нарахування амортизації;
5. до складу первісної вартості включені витрати по оплаті процентів за кредит;
6. при купівлі основних засобів у фізичних осіб не завжди стягується податок;
7. нарахування зносу основних засобів відбувається один раз в квартал;
8. підприємство продовжує нараховувати знос на об’єкти з закінченим строком експлуатації;
9. неправомірне прискорене нарахування зносу основних засобів;
10. при передачі основних засобів як внесок до статутного капіталу іншого підприємства сума перевищення їх договірної вартості над балансовою нерідко включається до складу витрат майбутніх періодів, а по мірі нарахування дивідендів приєднується до балансового прибутку. Відповідно до Національного нормативу аудиту № 26 “Аудиторський висновок”, результати аудиту оформлюються у вигляді аудиторського висновку, який повинен містити в собі чітке і ясне уявлення аудитора про перевірену фінансову звітність.

Метою складання аудиторського висновку є надання висновку аудитором (аудиторською фірмою) про повноту, достовірність і неупередженість інформації щодо статутного капіталу, що розкривається у звітності господарюючого суб’єкта.

Аудиторський висновок складається на українській мові, вартісні показники виражаються у валюті України. Виправлення в аудиторському висновку не допускаються.

Якщо аудитор не має можливості на підставі наведених аргументів сформулювати висновок про фінансову звітність підприємства, він дає відмову від надання аудиторського висновку.

Окрім основних видів аудиторських висновків про перевірену фінансову звітність існують висновки спеціального призначення. Такі висновки складаються за результатами виконання спеціальних аудиторських завдань за ініціативою самого господарюючого суб’єкта або за дорученням правоохоронних органів.

Згідно з Національним нормативом №26, аудиторський висновок складається у вільній формі, але обов’язково в ньому мають бути наступні розділи:

1. заголовок аудиторського висновку – говориться про те, що аудиторська перевірка проводилась незалежним аудитором. Дається назва аудитора або аудиторської фірми. Також наводиться повна назва підприємства, яке перевірялося, та час перевірки;
2. вступ – міститься інформація про склад фінансової звітності та дату її підготовки. Говориться також про те, що відповідальність за правильність підготовки звітності покладається на керівництво підприємства, про відповідальність аудитора за аудиторський висновок;
3. масштаб перевірки — цей розділ дає впевненість користувача у тому, що аудиторська перевірка здійснена у відповідності з вимогами діючого законодавства та нормами, що регулюють аудиторську практику. Говориться, що перевірка була спланована і підготовлена з достатнім рівнем впевненості про те, що фінансова звітність не має суттєвих помилок. Під час перевірки аудитор повинен робити оцінку помилок у системах обліку та внутрішнього контролю підприємства на предмет їх суттєвого впливу на фінансову звітність. При оцінці суттєвості помилок аудитор повинен керуватися положеннями Національного нормативу №11 „Суттєвість та її взаємозв’язок з ризиком аудиторської перевірки”. Також говориться про те, що аудитор під час перевірки брав до уваги лише суттєві помилки, керуючись принципом вибіркової перевірки. Також дається інформація про принципи бухгалтерського обліку, які використовувалися на підприємствах у період перевірки;
4. висновок аудитора про перевірену фінансову звітність – у цьому розділі дається висновок аудитора про фінансову звітність, про її правильність в усіх суттєвих аспектах;
5. дата аудиторського висновку – аудитор повинен проставляти дату аудиторського висновку на день завершення аудиторської перевірки. Дата на аудиторському висновку проставляється в той самий день, коли керівництво підприємства підписує акт прийому-передачі аудиторського висновку;
6. підпис аудиторського висновку – аудиторський висновок підписується директором аудиторської фірми або уповноваженою на це особою, яка має відповідну серію сертифікату аудитора України на вид проведеного аудиту;

адреса аудиторської фірми — в аудиторському висновку вказується адреса місцезнаходження аудиторської фірми та номер ліцензії на аудиторську діяльність. Ця інформація може розміщуватися як при кінці аудиторського висновку, після підпису аудитора, так і в матриці бланку аудиторської фірми.

ВИСНОВКИ

В Україні відбулося реформування облікової системи. Національні П(С)БО не є копіями МСБО, вони враховують особливості і позитивні надбання радянського періоду. Хоч, не обійшлось без окремих упущень, деякі з них уже враховані. Однак досвід минулих реформувань бухгалтерського обліку, значно менших за кількістю і глибиною змін, свідчить, що їх не завжди вдавалося проводити досконало. Навіть за умови тривалої розробки заходів реформи бухгалтерського обліку із залученням наукових установ, як це пропонували деякі вчені, мабуть, не вдалося б врахувати всі без винятку особливості.

Наведені розбіжності в дипломній роботі вказують на недосконалість законодавчої та нормативної бази з питань обліку основних засобів.

Для більш точного обліку та порівняння показників звітності по основних засобах необхідно розробити єдині критерії щодо тривалості використання даних активів. В Україні такі критерії на законодавчому рівні не встановлено. Однак згідно з П(С)БО 7 “Основні засоби” підприємства можуть самостійно встановлювати вартісні ознаки предметів, що входять до складу малоцінних необоротних активів. Це, на мою думку, є позитивним моментом, оскільки в сучасних умовах нестабільності національної економіки вартісний критерій лише заважатиме розвитку бухгалтерського обліку. Я переконана, що вартісна межа, за якою слід відносити об’єкти до основних засобів, повинна визначатися винятково підприємством на рівні його облікової політики, оскільки організаційні основи ведення обліку на підприємстві регулюються обліковою політикою, яка в свою чергу спирається на окремі методи з Положень Національних стандартів бухгалтерського обліку та Закон України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні”.

Встановлено також, що потрібно створення передумов щодо права вибору методу нарахування податкової амортизації, облік якої відокремлено від обліку економічно обґрунтованої амортизації (в бухгалтерському обліку), повинні керуватися економічними міркуваннями з точки зору вигідності (невигідності) обраного методу при сплаті податків. Тому необхідно надати можливість підприємству в податковому обліку використовувати прискорені методи амортизації, враховуючи очікуваний спосіб отримання економічної вигоди від використання засобів праці.