Облік і аудит наявності, руху основних засобів та аналіз їх технічного стану

Для контролю за збереженням основних засобів та організації облікового процесу кожному об’єкту присвоюють інвентарний номер, незалежно від перебування його в експлуатації чи в запасі.

Інвентарні номери основних засобів залишаються незмінними протягом усього строку експлуатації, а при їх вибутті не повинні присвоюватись іншим об’єктам, що надійшли протягом даного часу (не менше 3-х років).

Інвентарні номери обов’язково наводяться в первинних документах з обліку основних засобів (акти ф. ОЗ-1, ф. ОЗ-2, ф. ОЗ-3, ф. ОЗ-4). На основі акта прийому основних засобів (ф. ОЗ-1) одразу ж відкривається інвентарна картка, яка служить своєрідним паспортом, де містяться дані про конкретний об’єкт, а також його інвентарний номер.

В інвентарній картці вказуються номер, назва об’єкта. Його адреса, місце експлуатації, початкова вартість, норма амортизації, дата і номер наказу про введення в експлуатацію, відмітка про оприбуткування та про вибуття, бухгалтерські записи про добудову, реконструкцію, капітальний ремонт, джерело придбання.

Заповнені інвентарні картки реєструються в описах інвентарних карток (ф. ОЗ-7), що дає можливість контролювати їх збереження. Описи ведуться бухгалтерією в одному примірнику на кожну групу основних засобів окремо. Масив інвентарних карток зберігається в бухгалтерії у спеціальній картотеці. У місцях експлуатації основних засобів облік ведеться в інвентарних списках, дані інвентарного списку повинні відповідати даним записів інвентарних карток.

Наявність та рух основних засобів ведеться в журналі ордері № 8. По дебету відображається надходження основних засобів по кредиту їх вибуття.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.4. Облік амортизації основних засобів.

У процесі експлуатації основні засоби, зберігаючи свою первинну фізичну форму, поступово зношуються (фізично, морально), передаючи частками свою вартість на собівартість заново створеного продукту. З метою накопичення коштів для повного відновлення зношених об'єктів вартість зношуваної частки основних засобів у вигляді амортизаційних відрахувань включається до затрат виробництва або обігу.

У бухгалтерському обліку відповідно до П(С)БО 7 “Основні засоби”, затвердженого наказом міністерства фінансів України від 27.04.2000 року № 92 зі змінами та доповненнями під терміном “амортизація” слід розуміти систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом їх строку корисного використання (експлуатації). В змінах, внесених П(С)БО 7 наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2002 року № 989, є також визначення зносу основних засобів – це сума амортизації об’єкта основних засобів з початку його корисного використання.

Вартість основних засобів, що підлягає амортизації, визначається як різниця між собівартістю об'єкта і його ліквідаційною вартістю. Під ліквідаційною вартістю, як відомо, розуміють суму, яку підприємство очікує одержати від реалізації (ліквідації) об'єкта після закінчення строку його корисного використання (експлуатації) після вирахування очікуваних затрат, пов'язаних з реалізацією (ліквідацією) об'єкта.

Відповідно до принципів бухгалтерського обліку вартість активів має розподілятися протягом всього строку їх експлуатації шляхом списання на звітні періоди, протягом яких ці активи матимуть виробничу користь. Завдання амортизації – розподілити вартість необоротних активів тривалого використання на витрати протягом очікуваного строку експлуатації на основі застосування систематичних і раціональних записів, тобто це процес розподілу, а не оцінки. В цьому визначенні є декілька суттєвих моментів.

1. Об'єктом амортизації є основні засоби, які мають обмежений строк корисного використання (земля, наприклад, строк корисного використання якої не обмежений, не підлягає амортизації). Через обмежений строк вартість основних засобів повинна розподілятись на витрати виробництва та обігу протягом всіх років їх експлуатації. Основними причинами, що обмежують строк їх служби є фізичний і моральний знос.

Фізичний знос основних засобів наступає, як в результаті їхнього використання в процесі виробництва, так і в період їхньої бездіяльності. Непрацюючі основні засоби зношуються, якщо піддаються впливу природних процесів (атмосферних явищ, внутрішніх процесів, що відбуваються в будівлі металів і інших матеріалів, із яких виготовлені дані об’єкти). У результаті такого зносу підприємство отримує великі збитки.

Моральний знос має дві форми. Перша форма морального зносу полягає в тому, що з удосконаленням техніки, технології, організації виробництва і праці вартість виготовлення, наприклад, машин і устаткування при зберіганні їхніх конструктивних властивостей і експлуатаційних показників знижується. Друга форма морального зносу має місце в тому випадку, коли змінюються конструкція й експлуатаційні показники нових машин, їх не застосування дозволяє збільшити обсяг виробництва, підвищити продуктивність праці, зменшити витрати експлуатаційних матеріалів (пальне, електроенергія, мастильні матеріали і т.д.), а в деяких випадках і основних матеріалів, знизити витрати на виробництво одиниці продукції і забезпечити більш високу якість опрацювання.

Вирішити проблему морального зносу можна за допомогою здійснення ряду господарсько-організаційних заходів. Насамперед машини і механізми повинні використовуватися з максимальним навантаженням, щоб прискорити віддачу їхнього корисного ефекту до настання моменту за старіння. От чому так важливо скорочувати терміни будівництва нових об’єктів і терміни експлуатації машин і устаткування, намагатися, щоб випущені машини не затримувались на складах бо в монтажі.

2. Термін амортизація, що використовується  в обліку, розуміється не як  фізичний знос або зниження ринкової вартості об’єкта протягом цього часу. А як списання вартості необоротних активів протягом цього часу їх корисного функціонування.

3. Амортизація не є процесом  оцінки вартості. Бухгалтерські  записи ведуть згідно з принципами  визначення собівартості і, таким чином, вони не можуть служити індикатором зміни рівня цін. Навіть, якщо в результаті вигідної кон’юктури ринкова ціна активу може вирости, амортизація і в цьому випадку повинна нараховуватися і обліковуватися тому, що є наслідком розподілу раніше понесених витрат, а не оцінки.

Основними факторами, що впливають на величину амортизації є: первинна вартість основних засобів; їх ліквідаційна вартість; вартість, яка амортизується; очікуваний строк корисного використання.

Строком корисної експлуатації основних засобів є період, протягом якого підприємство передбачає використовувати відповідний об'єкт, або кількість одиниць продукції (послуг), які підприємство очікує одержати від його використання. Строк корисного використання об'єктів основних засобів визначається самим підприємством.

Нарахування амортизації здійснюється протягом строку експлуатації об’єкта, який встановлюється підприємством при визнанні даного об’єкта активом, і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації.

При визначенні строку корисного використання враховується:

– очікуване використання об’єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності;

– фізичний чи моральний знос, що передбачається;

– правові або подібні обмеження щодо строків використання об’єкта та інші фактори.

Економічним важелем регулювання амортизаційної політики є вибір методики нарахування амортизації. Згідно з П(С)БО 7 “Основні засоби” підприємствам надано право самостійно визначати амортизаційну політику на основі встановлення терміну експлуатації основних засобів та обирати методику нарахування амортизації, враховуючи власні економічні інтереси підприємства.

При цьому позитивні наслідки можуть бути отримані при виконанні двох умов:

– визнання податковими органами при оподаткуванні прибутку підприємств суми нарахованої амортизації, що застосовується в бухгалтерському обліку;

– отримання прибутку підприємствами, що дає змогу створювати фінансові резерви для відновлення зношених необоротних активів.

Тільки при додержанні цих умов можна досягти інтеграції нарахування амортизації в бухгалтерському і податковому обліку.

Для нарахування амортизації підприємства можуть застосовувати один з п’яти методів запропонованих П(С)БО 7 “Основні засоби ” а також норми і методи нарахування амортизації основних засобів, передбачені податковим законодавством, розглянемо нарахування із застосуванням таких методів:

1) прямолінійного, за яким річна  сума амортизації визначається  діленням вартості, яка амортизується, на строк корисного використання об’єкта основних засобів;

2) зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації  визначається як добуток залишкової  вартості об’єкта на початок  звітного року або первісної  вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об’єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об’єкта на його первісну вартість;

3) прискореного зменшення залишкової  вартості, за яким річна сума  амортизації визначається як  добуток залишкової вартості  об’єкта на початок звітного  року або первісної вартості  на дату початку нарахування  амортизації та річної норми  амортизації, яка обчислюється, виходячи із строку корисного використання об’єкта, і подвоюється;

4) кумулятивного, за яким річна  сума амортизації визначається  як добуток вартості. Яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний  коефіцієнт розраховується діленням  кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об’єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання;

5) виробничого, за яким місячна  сума амортизації визначається  як добуток фактичного місячного  обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості. Яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об’єкта основних засобів;

Рівномірна амортизація досягається переважно за допомогою методу прямолінійного списання. При цьому методі вартість об'єкта основних засобів списується рівними частками протягом всього періоду його експлуатації. Перевагою такого методу є простота розрахунку і рівномірність розподілу суми амортизації між обліковими періодами, що забезпечує порівнянність собівартості продукції з доходом від реалізації. Проте при цьому методі не враховується моральний знос, різні виробничі потужності основних засобів у різні роки їх експлуатації.

При використанні методів прискореної амортизації у перші роки експлуатації основних засобів списується більша (основна) частина їх вартості, з щорічним зниженням амортизаційних відрахувань. Доцільність застосування методів прискореної амортизації пояснюється тим, що найбільша інтенсивність використання основних засобів приходиться на перші роки експлуатації їх, коли вони фізично і морально є новими, а також тим, що у підприємства накопичуються кошти для заміни об'єкта в разі швидкого морального старіння та інфляції.

Метод нарахування амортизації визначається підприємством самостійно й періодично переглядається.

В лісгоспі використовуються такі норми амортизації у відсотках до балансової вартості (в розрахунку на рік), 1 група – 5%, 2 група – 25%, 3 група – 15% та 4 група – 15%. В той час як згідно законодавства встановлені такі норми 1 група – 8%, 2 група – 40%, 3 група – 24% та 4 група – 60%.

ДП “Коростишівський лісгосп” виключно застосовує лише податковий метод, але поширення податкового методу обчислення амортизації на бухгалтерський облік, не дає очікуваного ефекту об’єднання податкових інтересів з економічними, адже амортизація бухгалтерська і податкова база значно відрізняються. Отже, обрання податкового методу обчислення амортизації лісгоспом не ліквідувало потребу у здійсненні двох паралельних видів обліку. В додатку 8 видно відмінності між цими двома обліками, хоча назву вони мають однакову.

Розглянемо основні відмінності між цими двома обліками:

1. Невиробничі фонди відображаються в бухгалтерському обліку, а у податковому не амортизуються оскільки вони не підлягають амортизації згідно ст. 8 п.п. 8.1.4. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємства”.

2. Залишкова вартість об’єктів  відрізняється, тому що в бухгалтерському обліку поточні ремонти включаються до витрат виробництва, а у податковому згідно ст. 8 п.п. 8.7.1. вище згаданого закону, платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов’язані з поліпшенням основних засобів, що підлягають амортизації, що не перевищує 10 % сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів станом на початок такого звітного періоду.

3. В бухгалтерському обліку амортизація  об’єкта проводиться доки доцільно  його використовувати, а у податковому амортизація окремого об’єкта основних засобів групи 1 провадиться до досягнення балансовою вартістю такого об’єкта ста неоподаткованих мінімумів громадян згідно ст. 8 п.п. 8.3.7. Амортизація основних засобів груп 2, 3, 4 провадиться до досягнення балансовою вартістю групи нульового значення.