Облік і аудит наявності, руху основних засобів та аналіз їх технічного стану

В лісогосподарських підприємствах значну питому вагу займають основні засоби, створені власними силами. Це перш за все, будинки та споруди, що побудовані як господарським так і підрядним способом. Оцінка таких активів здійснюється таким самим способом, що й оцінка придбаних основних засобів.

Залишкова вартість являє собою різницю між первісною вартістю і сумою нарахованого зносу за весь строк експлуатації об’єкта.

Такі етапи властиві не тільки бухгалтерському, а й податковому обліку. Звичайно, про них прямо не згадується в податковому законодавстві, проте перш ніж збільшити вартість тієї чи іншої групи, слід:

• визначити, що здійсненні витрати підлягають відображенню в податковому обліку, і саме амортизації включаються до валових витрат;
• класифікувати їх, тобто визначити, балансову вартість якої групи має бути збільшено;
• оцінити тобто визначити, на яку суму потрібно збільшити балансову вартість відповідної групи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3. Правове регулювання основних  засобів та огляд літературних  джерел.

Закони дають можливість врегульовувати відносини з різними суб’єктами господарювання, закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб’єктів господарської діяльності, які зобов’язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється Міністерством фінансів України, яке затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Облік основних засобів регулюються такими правовими документами:

– Закон України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” затверджений Верховною Радою України 16.07.99 року № 996 – XIV. Цей Закон закріпив використання при реформуванні бухгалтерського обліку в нашій державі міжнародних стандартів фінансової звітності. В даному документі наведено принципи бухгалтерського обліку і фінансової звітності, приділено велику увагу оформленню первинних облікових документів і реєстрів бухгалтерського обліку, тощо;

– План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу ,зобов’язань і господарських операцій підприємства і організацій затверджений Мінфіном України від 30.11.1999 року № 291, в якому визначені синтетичні рахунки і субрахунки до них;

– Інструкція по застосуванню Плану рахунків бухгалтерського обліку № 29, де наведена кореспонденція рахунків;

– Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Мінфіну України від 07.05.2000 року № 25 містить характеристику облікових регістрів, організацію документообігу, виправлення помилок та зберігання документації;

– Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби”, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року № 92, який визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи, а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності;

– Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 19 “Об’єднання підприємств” додаток, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 7 липня 1999 року № 163, який визначає порядок відображення в обліку і звітності справедливої вартості придбаних ідентифікованих активів і зобов’язань;

– Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку основних засобів, які складаються з 9 розділів і містить рекомендації як саме здійснювати даний облік на підприємстві;

– Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994 року № 334/94-ВР із змінами і доповненнями, стаття 8 даного закону дає визначення, що таке амортизація; які витрати підлягають амортизації; визначає розподіл основних засобів за групами; порядок визначення та нарахування сум амортизаційних відрахувань; порядок збільшення та зменшення балансової вартості груп основних засобів; порядок обліку основних засобів, наданих в лізинг (оренду); норми амортизації; облік операцій із землею та її капітальними поліпшеннями;

– Закон України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 року № 168/97 ВР із змінами та доповненнями містить порядок розрахунку та сплати ПДВ по операціях придбання основних засобів їх продажу та інше;

– Указ Президента України “Про концепцію амортизаційної політики” від 07.03.2001 року № 169/2001, метою Концепції є визначення напрямків та механізмів удосконалення амортизаційної політики як чинника активізації інвестиційної діяльності в державі;

– Інструкція по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затверджена наказом Мінфіну України від 11.08.1994 року № 69 регулює порядок проведення інвентаризації даних активів та визначення фінансових результатів;

Найповніше проблему визнання основних засобів та критеріїв, за якими слід відносити цінності до основних засобів, дослідила Л. Кулікова у своїй монографії “Учет основных средств: современная концепция и тенденция развития”. Зокрема вона розглядає такі критерії віднесення активів до основних засобів: функціональна роль, призначення, сфера діяльності, нерухомість, тривалість використання, матеріальність, вартісна межа.

Розглядаючи питання функціональної ролі активів, Л. Кулікова, вважає, що не слід обмежувати використання основних засобів лише як засобів праці. З таким твердженням не можна не погодитись. Адже це дасть змогу віднести до основних засобів об’єкти, які не можуть слугувати засобом праці в буквальному розумінні, такі як предмети господарського інвентарю, багаторічні насадження, земельні ділянки та об’єкти природокористування.

Суть такого критерію, як призначення активів, полягає в тому, що основні засоби визначаються частиною майна. Цей критерій, який запровадив ще А.Сміт, використовується в бухгалтерському обліку багатьох країн.

Третій критерій, що виділяє основні засоби серед інших об’єктів обліку – сфера їх діяльності. Л. Кулікова, зазначає, що К. Маркс, критикуючи погляди А.Сміта на основний капітал, підкреслював, що споруда, функціонуючи, як житловий будинок, зовсім не має форми капіталу. К. Маркс до основного капіталу відносив засоби праці, які функціонують в процесі виробництва, для створення додаткової вартості.

Розглядаючи нерухомість як критерій Л. Кулікова звертається до робіт Н. Блатова, який вважав. Що серед активних статей деякі мають таку малу рухомість, що можуть бути нерухомими, або основними, активами.

Такий критерій, як тривалість використання, був запроваджений німецьким торговим кодексом . В економічній літературі цей критерій трактується неоднозначно. Так, А. Кальмар, вважав, що до основних засобів слід відносити лише ті активи, які слугують підприємству довше одного облікового періоду, тобто більше як рік. З такою позицією не погоджувався професор В.Соцький, який зазначав. Що всі засоби, які переносять вартість на створюваний продукт частинами, мають належати до основних незалежно від строку їх використання.

Наступним критерієм віднесення об’єктів до основних засобів Л. Кулікова називає матеріальність. Наявність фізичної форми для віднесення активу до основного засобу визначають більшість науковців, але не всі. Так, Я. Соколов стверджує, що включення до складу основних засобів тільки матеріальних цінностей є помилковим.

Наступним критерієм основних засобів Л. Кулікова називає вартісну межу. Даний критерій має низку суттєвих недоліків. Тому вартісна межа не повинна бути визначальним критерієм, оскільки він залежить від інфляційних змін в економіці. Я вважаю, що вартісна межа віднесення об’єктів обліку до основних і оборотних має бути елементом облікової політики підприємства і визначатися його керівником.

Шило Ю.В., вважає, що категорія основних засобів відображає важливий бік товарного виробництва. Вони мають велике значення у процесі відновлення сукупного суспільного продукту. Їх вартість завжди переходить у новий продукт, нові споживчі форми. Тому, на його думку, не можна основні засоби, як вартість засобів праці, відділяти від їх натурально-речової форми, оскільки вони являють собою єдність речової основи, тобто засобів праці, які функціонують у виробничому процесі, та їх вартісного виразу, але речовими носіями вартості можуть бути такі речі, які самі є результатом людської праці.

Певного економічного змісту засобами праці набудуть лише тоді, коли виступатимуть в єдності з виробничими відносинами. Тобто, економічною основою є не самі машини, будівлі, споруди а суспільний метод їх використання , який виступає однією з форм суспільних відносин.

Амортизаційні відрахування нині є найважливішим елементом витрат на виробництво та основним джерелом капітальних вкладень. Указом президента України “Про концепцію амортизаційної політики” від 07.03.2001 року № 169/2001 значенню амортизаційної політики як чинника активізації інвестиційної діяльності в державі приділено велику увагу. Управління відрахуванням та використанням амортизаційних відрахувань, особливо у разі застосування нового методу їх нарахування, прискореної амортизації, важливою ланкою фінансового управління підприємством.

Основні засоби і амортизація виділяються у контексті Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Їм присвячено окрему статтю – статтю 8 закону про прибуток під терміном “амортизація” основних засобів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею. Причому сума амортизації, нарахованої відповідно до норм цієї статті, не включається в загальну суму валових витрат, а є самостійним показником, що бере участь (нарівні з валовими витратами) в розрахунку оподаткованого прибутку. Тобто поступово зменшується скоригований валовий дохід у межах сум нарахованої амортизації.

Городська Л., головний бухгалтер, аспірантка кафедри обліку в промисловості КНЕУ, вважає, що податкова амортизація – це пільга для підприємств, які інвестують свій капітал у розширення виробництва, придбання основних засобів і підтримання їх у належному стані. Щоправда, ця пільга розтягується на довгі роки, у зв’язку з чим підприємство не може бути конкурентоспроможним в умовах ринку, але однаково: значення податкової амортизації важко переоцінити. Водночас у статті 8и Закону про прибуток основні засоби не згадуються, а це дає змогу дійти висновку про те, що з точки зору оподаткування інтерес становлення основних засобів як такі, а тільки їхній вплив на об’єкт оподаткування.

Щодо переоцінки основних засобів, то Павлюк І., професор, завідувач кафедри обліку і аудиту Івано-Франківського інституту менеджменту та економіки “Галицька академія”, висвітлює низку проблем на даному етапі обліку. А саме, норми П(С)БО 7 не дають теоретичного й практичного вирішення методологічних проблем раціонального відображення в бухгалтерському обліку результатів переоцінки основних засобів і суми їх зносу з врахуванням особливостей переоцінки об’єктів, які раніше переоцінювались. Дане питання також не висвітлено в Методичних рекомендаціях з бухгалтерського обліку основних засобів.

У розділі 7 Методичних рекомендацій “переоцінка та зменшення корисності основних засобів” викладено основні засади методологічного вирішення досить складних питань бухгалтерського обліку до оцінки, уцінки та зменшення корисності об’єктів основних засобів. проте в цьому розділі чомусь не розглядається порядок відновлення корисності об’єктів і відображення в бухгалтерському обліку різниць, що виникають при відновленні корисності об’єктів, які раніше переоцінювались.

Дуже складним є розрахунок для визначення сум різниць з використанням індексу переоцінки. Саме в Методичних рекомендаціях і слід було показати, як складати розрахунок та відображати їх в бухгалтерському обліку з урахуванням відповідних норм П(С)БО 7 “Основні засоби”.

У п. 36 розділу 7 застосовується термін “накопичений знос об’єкта основних засобів”. Вживання такого терміну суперечить Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку № 291, згідно з якою та Планом рахунків бухгалтерського обліку термін “накопичена амортизація” може застосовуватись тільки до зносу нематеріальних активів (субрахунок 133). Отже, застосування в Методичних рекомендаціях бухгалтерського обліку даного терміна є неправомірним.

У п. 20 П(С)БО 7 та в п. 37 Методичних рекомендацій установлено, що різниця, якщо сума чергової (останньої) до оцінки більша від зазначеного перевищення, спрямовується на збільшення іншого додаткового капіталу. Інструкцією № 291 і Планом рахунків для обліку іншого додаткового капіталу виділено окремий субрахунок 425 “Інший додатковий капітал”.

Однак у кореспонденції рахунків з переоцінки та зменшення корисності основних засобів різниця від до оцінки, що має бути віднесена за нормами П(С)БО 7 “Основні засоби” на збільшення іншого додаткового капіталу в кредит субрахунку 425, списується на кредит рахунку 423 “До оцінка активів”.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ. Облік наявності руху основних засобів та аналіз технічного стану