Організація діяльності персоналу на основі регламентацій и розпоряджень

 Соціально-психологічні  методи управління

 Оскільки учасниками процесу управління є люди, то соціально-психологічні методи управління тісно пов'язані з іншими методами управління. За допомогою цих методів активізуються цивільні і патріотичні почуття, регулюються ціннісні орієнтації людей через мотивацію, норми поведінки, створення соціально-психологічного клімату, моральне стимулювання, соціальне планування і соціальну політику на підприємстві (в організації). До цих методів відносяться моральне заохочення, соціальне планування, переконання, особистий приклад, регулювання міжособистісних і міжгрупових відносин, створення і підтримка морального клімату в колективі.

Значне місце в діяльності менеджерів належить методам переконання, тому вони є важливими для вивчення й застосування. Вміння враховувати методи переконання (психологічні фактори) й за їх допомогою цілеспрямовано впливати на працівників допомагає керівникові сформувати колектив із спільними метою й завданнями. Соціологічні дослідження підтверджують, що успіх діяльності керівника на 15% залежить від його фахового рівня й на 85% - від уміння працювати з людьми. Знаючи особливості поведінки, характер кожного працівника, можна прогнозувати його поведінку в необхідному для колективу напрямі. Кожній групі людей, кожному колективу притаманний певний психологічний клімат. Тому суттєвою умовою створення й розвитку трудових колективів є дотримання в них принципів психологічної сумісності. Недостатня увага до соціальних і психологічних аспектів управління є основою нездорових взаємовідносин у колективі, що може призвести до різкого зниження продуктивності праці (до 15%). Як засвідчує практика, формування позитивного морально-психологічного клімату, виховання почуття товариськості і взаємодопомоги відбувається більш активно при формуванні ринкових відносин. Тому менеджерам підприємств готельно-ресторанного бізнесу для найбільш результативного впливу на працівників слід не лише знати моральні й психологічні особливості окремих виконавців та соціально-психологічні характеристики окремих груп і колективів, але й здійснювати управлінський вплив за допомогою соціально-психологічних методів управління.     

 

 

 

 

 

 

 

Система соціально-психологічних  методів менеджменту (схема 1.3).

 
Головною метою застосування зазначених методів є сформування в колективі позитивного соціального й психологічного клімату, завдяки чому значною мірою вирішуються виховні, організаційні й економічні завдання. Тобто поставлені перед колективом цілі можуть бути досягнуті за допомогою одного з важливіших критеріїв ефективності й якості роботи - людського фактору. 
          Уміння враховувати «людський фактор» дозволяє керівникові цілеспрямовано впливати на колектив, створювати необхідні умови для праці і формувати колектив однодумців. Прийоми й способи соціально-психологічних методів, які застосовуються на підприємствах, досить часто визначаються фаховим рівнем та компетентністю керівника, організаторськими здібностями й обізнаністю в галузі соціальної психології. Очолювати колектив повинні фахівці, які володіють методикою застосування системи соціального і психологічного впливу.Основними методами формування оптимального психологічного клімату колективу найчастіше виступають: стиль керівництва, культура управління та етика управлінської діяльності.

Економічні методи управління

Економічні методи -- це ціла система мотивів і стимулів, що спонукують усіх працівників плідно трудитися на загальне благо. Тобто  це система прийомів і способів впливу на виконавців за допомогою конкретного  порівняння витрат і результатів (матеріальне  стимулювання і санкції, фінансування і кредитування, зарплата, собівартість, прибуток, ціна).

Визначення сучасних економічних  методів менеджменту є непростою  проблемою, оскільки за багатоукладної економіки їх застосування залежить від організаційно- правових форм підприємств. Наприклад, на підприємствах державної форми власності економічний вплив держави має прямий директивний характер, а щодо приватних підприємств чи підприємств зміщаної форми власності -- регулюючий. За цих умов один і той самий економічний метод управління може бути задіяний у прямій директивній формі й у формі непрямого, побічного впливу.

Такі методи орієнтовані  на індивідуальні й колективні економічні інтереси людей. Серед них виокремлюють методи прямого економічного впливу на. працівників і економічні методи побічного регулювання діяльності організації.

До методів прямого  економічного впливу на працівників  належать організаційно-виробниче  планування, цільові комплексні програми організацій, бізнес-планування, комерційний  розрахунок, система внутрішніх економічних  регуляторів.

Підгрупу методів побічного  економічного регулювання діяльності організацій представляють загальнодержавні (галузеві) комплексні цільові програми, а також система загальнодержавних, місцевих і внутрішніх економічних  регуляторів господарської діяльності.

Економічні методи ґрунтуються  на економічних інтересах людей  у поєднанні їх за схемою: людина -- колектив -- суспільство. Формами вияву  економічних методів є виражені економічними параметрами плани, завдання, програми, а також ступінь задоволення  індивідуальних, групових, колективних  інтересів, представлений стимулами  індивідуальної і групової праці, зафіксованими  в принципах комерційного розрахунку.

Планування господарської  діяльності

Економічне планування полягає  в розробленні системи найважливіших, визначальних показників господарської  діяльності, які охоплюють усі  сфери діяльності організації: виробництво, реалізацію, закупівлю сировини, матеріалів і товарів, фінанси, запаси товарів  і матеріалів, робочу силу та ін.

Планування як метод менеджменту  має такі специфічні ознаки:

цільова спрямованість (кожний показник вказує виконавцям, яких результатів  бажано досягти);

--конкретна адресна спрямованість  (планове завдання завжди адресоване  конкретному виконавцю -- працівнику, групі, колективу);

-- часовий інтервал дії  (рік, квартал, місяць, декада чи  інший проміжок

часу).

Вітчизняні підприємства зі значними труднощами освоюють економічне планування господарської діяльності в нових умовах. Корінь проблеми в недостатньому теоретичному освоєнні її вітчизняною наукою, дефіциті раціональних практичних рекомендацій. Позначається на цьому і рутинний досвід адміністративно-командного господарювання. Адже систему планування господарської діяльності в колишньому СРСР, попри її позитивні особливості (свідоме програмування дій для  досягнення поставлених цілей, методологія  планування на різних щаблях і в  ланках управління, уніфікація системи  показників планів та ін.), характеризували  директивність планів, закостенілість, волюнтаристське визначення показників плану, надмірна деталізація планів і регламентація діяльності організацій, нерозвинутість методології планування господарської діяльності підприємств та ін. Внаслідок цього не було виконано планових завдань жодної п'ятирічки, а підприємства й організації у намаганнях досягти запланованих показників нерідко підривали свої економічні можливості для подальшої діяльності чи виробляли неконкурентоспроможну продукцію.

Серед апологетів адміністративно-командної  системи панувала впевненість, що ринок  і план є антиподами, оскільки сповідують два різних способи розподілу  чинників виробництва: через механізм попиту та пропозиції і через централізоване планування вищим органом, який володіє  інформацією про виробничий процес. Тому одночасне застосування ринкового  і планового механізмів вважали  неможливим.

Відмова від планового  директивного управління економікою у  процесі її реформування є абсолютно  виправданою. Але водночас було необґрунтовано проігноровано раціональні елементи планування. Це одна з причин того, що натепер не існує сучасної методології  планування господарської діяльності організацій у ринкових умовах.

У досвіді світової економіки  є немало прикладів, які засвідчують, що план і ринок можуть продуктивно  взаємодіяти, якщо на рівні держави  планування має не директивний, а  індикативний і стимулюючий характер, а на рівні організації -- передбачає всі визначальні аспекти її діяльності. За сучасного рівня розвитку економіки, технології, соціальної та політичної сфери планування є необхідним для  забезпечення життєдіяльності організацій.

Тому сучасна наука  і практика менеджменту опинилася  перед проблемою вироблення методології  внутрівиробничого планування господарської  діяльності. Вона повинна ґрунтуватися на таких принципах:

- орієнтація на досягнення  остаточних результатів, постійне  підвищення ефективності господарських  процесів і виробництва, конкурентоздатності  продукції, послуг та їх відповідності  потребам внутрішнього і зовнішнього  ринків;

- досягнення цілей виробництва  на основі поєднання індивідуальних  та групових інтересів його  учасників;

безперервність планування, реалізована в наступності, збалансованості  перспективних і поточних, річних і оперативно-календарних планів;

- застосування в процесі  планування економіко-математичних  методів, електронно-обчислювальної  техніки задля багатоваріантного  розроблення планів та їх послідовної  оптимізації.

Залежно від спрямованості  у часі вирізняють такі види планування: перспективне, середньострокове (тактичне), поточне (оперативне).

Перспективне планування. У системі перспективного планування залежно від методології й  цілей розрізняють стратегічне  і довгострокове планування.

Метою стратегічного планування є комплексне наукове обґрунтування  проблем, які можуть очікувати організацію  в наступному періоді, і на цій  основі розроблення показників її розвитку. В основу розроблення стратегічного  плану покладають:

- аналіз перспектив розвитку  організації, завданням якого  є з'ясування тенденцій і чинників, які впливатимуть на її функціонування;

- аналіз позицій у конкурентній  боротьбі, який полягає у визначенні  рівня конкурентоздатності продукції  (послуг) організації на різних  ринках, і заходів, які вона  може здійснити для поліпшення  роботи на конкретних напрямах, якщо дотримуватиметься оптимальних  стратегій у всіх видах діяльності;

- вибір стратегії на  основі аналізу перспектив організації  і визначення пріоритетів у  різних видах діяльності з  точки зору максимальної ефективності  й забезпеченості ресурсами;

- аналіз напрямів диверсифікації  видів діяльності, пошук нових,  ефективніших, визначення очікуваних  результатів.

Особливості стратегічного  плану зумовлює загальна стратегія  організації. Він містить рішення  щодо сфер діяльності й вибору нових  напрямів, може перераховувати основні  проекти і їх пріоритети. Розробляють  план на верхньому рівні управління організацією. Як правило, в ньому  нема кількісних показників. При виборі стратегії важливо мати на увазі, що нові стратегії повинні відповідати  потенціалу організації.

Довгостроковим плануванням  є екстраполювання результатів (показників) минулого періоду на основі формування оптимістичних цілей -- передбачення дещо завищених показників на майбутнє для стимулювання творчої енергії  працівників. У системі довгострокового  планування стратегічні цілі перетворюють на програми дій, бюджети (річні плани), плани прибутків, які розробляють  для кожного з головних підрозділів  організації. Під час виконання  програм і бюджетів визначають відхилення фактичних показників від запланованих для вжиття відповідних заходів, а інколи -- для уточнення довгострокових планів.

Середньострокове (тактичне) планування. Середньострокові плани  найчастіше охоплюють п'ятирічний  термін -- найзручніший період для оновлення  виробничого апарату й асортименту  продукції чи послуг. У них визначають заходи щодо реалізації виробничої стратегії  організацією загалом і кожним підрозділом (реконструкція і розширення виробничих потужностей, освоєння нової продукції  і розширення асортименту); стратегію  збуту (структура та розвиток збутової мережі, ступінь контролю над ринком і просування на нові ринки, заходи щодо розширення збуту); фінансову стратегію (обсяги й напрями капіталовкладень, джерела фінансування, структура  портфеля цінних паперів); кадрову політику (склад і структуру штатів, підготовку, використання та розвиток кадрів); обсяги необхідних ресурсів і форми матеріально-технічного постачання з урахуванням внутрівиробничої спеціалізації та кооперування виробництва. Такі плани передбачають певну послідовність  заходів, спрямованих на досягнення цілей, окреслених довгостроковою програмою  розвитку.

Середньостроковий план, як правило, містить кількісні показники  щодо розподілу ресурсів, детальні відомості про продукцію, яку  належить виробляти, а також джерела  фінансування. Його розробляють в  автономних виробничих підрозділах.

Поточне (оперативне) планування. Здійснюють його шляхом детального розроблення (як правило, на рік) оперативних планів для організації загалом та її окремих підрозділів. До них належать програми маркетингу, плани наукових досліджень, виробництва, матеріально-технічного постачання.

Основним видом поточного  плану виробництва є календарний  план (місячний, квартальний, піврічний), який деталізує конкретні цілі й  завдання, сформульовані у перспективних  та середньострокових планах. Календарні плани виробництва складають  на основі даних про замовлення, забезпеченість їх матеріальними ресурсами, ступінь завантаженості виробничих потужностей тощо. Вони передбачають витрати на реконструкцію потужностей, заміну обладнання, будівництво нових  підприємств, навчання кадрів.