Отчет по практике в ТОВ „НВЦ ”Еталон”

За звітним періодом фінансову звітність поділяють  на річну та квартальну. Квартальна звітність складається наростаючим підсумком з початку звітного року. Баланс підприємства складається на кінець останнього дня звітного періоду.

Бухгалтерська звітність  являє собою систему узагальнених показників, що характеризують господарсько-фінансову діяльності за минулий період. Вона складається шляхом підрахунку, групування і спеціального опрацювання даних поточного бухгалтерського обліку і є завершальною його стадією.

Відповідальність за складання та подання фінансової звітності на підприємстві «Еталон» несе головний бухгалтер.

Фінансова звітність базового підприємства є достовірною – не містить помилок і перекручень, що здатні вплинути на рішення користувачів звітності. Для цього підприємство перед складанням річної звітності проводить обов’язкову інвентаризацію активів і зобов’язань.

Податкова звітність - це звітність, що складається на підставі даних податкового обліку в вигляді декларацій та розрахунків.

ТОВ «НВЦ «Еталон» знаходиться на звичайній системі оподаткування, тобто, сплачує в податкову 25% від свого доходу.

Податок на додану вартість – непрямий податок, що є частиною новоствореної вартості утворюваної  на кожному етапі виробництва. Його сума входить до ціни продажу товарів, робіт, послуг, яку сплачує кінцевий споживач.

Декларація з податку на додану вартість надається підприємством до податкового органу незалежно від того, було чи не було у звітному періоді у підприємства податкові зобов’язання. Разом з декларацією потрібно подавати до податкового органу усі необхідні додатки.

 

3. Управлінських облік на ТОВ „ НВЦ ”Еталон”

3.1 Організація управлінського  обліку

На ТОВ «НВЦ «Еталон» не ведеться управлінський облік, тому метою даного  розділу виробничої практики є створення проекту  можливої організації управлінського обліку на базовому підприємстві.

Сьогодні українським  підприємствам можуть самостійно розробляти власні виробничі програми, плани  виробничого і соціального розвитку,  а   отже, суттєво зростає відповідальність керівників за управлінські рішення, які  вони приймають. Для прийняття оперативних і ефективних рішень керівникам необхідна вірогідна інформація як про виробничий, так і про фінансовий стан підприємства. Виконанням цього завдання і займається бухгалтери з управлінського обліку.

Система управління містить  різноманітні рівні, які з моменту встановлення цілей до їх досягнення потребують інформаційного забезпечення. Тому управлінський обпік забезпечує систему менеджменту необхідною інформацією для ефективного планування, контролю та прийняття управлінських рішень.

Для побудови плану рахунків управлінського обліку доречно використати інтегровану систему обліку, в якій рахунки бухгалтерського обліку кореспондують з рахунками управлінського обліку з межах однієї системи. У загальному Плані рахунків виділяють спеціальний розділ, що містить рахунки управлінського обліку. У фінансовому обліку пріоритетним є облік витрат за економічними елементами, а в управлінському обліку є можливість розподілу затрат за цільовим призначенням, за місцем виникнення, за видами продукції додаток А-3.1. Взаємодія рахунків фінансового та управлінського обліку додаток Б-3.1.

 

3.2 Класифікація затрат  і доходів у системі управлінського  обліку

 

Для ефективної організації  управлінського обліку необхідно використовувати  економічно обґрунтовану класифікацію затрат за окремими ознаками. Метою класифікації є упорядкування затрат відповідно до вирішуваних завдань. Різноманітні завдання вимагають використання адекватних ознак класифікації затрат. Затрати можна класифікувати за економічним змістом, способом віднесення на собівартість продукції, складом, за місцями виникнення та центрами відповідальності, відповідно до обсягу діяльності, за доцільністю використання, за ступенем охоплення планом та впливом керівника на величину затрат.

На підприємстві «Еталон» доцільно класифікувати затрати за центрами відповідальності. Центр відповідальності - організаційна одиниця або сфера діяльності, у межах якої керівник несе відповідальність за величину затрат та величину доходів. Але перед цим необхідно визначити центри відповідальності додаток А-3.2. Їх можна розподілити відповідно до організаційної структури ТОВ «НВЦ «Еталон».

У сучасних умовах переходу до ринкових відносин особливо зростає роль доходу як важливого показника діяльності підприємства. Дохід є основним джерелом не лише розвитку кожного підприємства та його економічної стабільності, а й всієї держави. Тому для підприємстві важливо правильно його визначити та класифікувати. Дохід можна класифікувати за видами діяльності, галузями діяльності, періодом формування, видами, характером оподаткування, а також центрами відповідальності. Тому для базового підприємства є найбільш прийнятним класифікація доходів, як і затрат, саме за центрами відповідальності. Хоча зрозуміло, що не всі центри будуть мати затрати та отримувати доходи.

 

 

 

 

 

 

3.3 Методи обліку затрат  та калькулювання собівартості продукції

 

              Методи обліку затрат на виробництво продукції - це сукупність способів та прийомів, у процесі яких здійснюється групування й розподіл виробничих затрат за об'єктами калькулювання для обчислення собівартості окремих видів та одиниць продукції.

Позамовний  метод обліку затрат використовується для калькулювання собівартості складних продуктів, які включають різні елементи. Принцип накопичення та розподілу затрат в умовах використання позамовного методу калькулювання собівартості продукції наведено в додатку А-3.3. Об'єктом калькулювання при позамовному методі є окреме замовлення, контракт або партія продукції.

Попередільний метод обліку затрат. Собівартість продукції кожного переділу складається з суми затрат конкретного переділу та собівартості напівфабрикату, який надійшов із попереднього переділу.

        Попроцесний метод обліку затрат застосовується на підприємствах з масовим типом виробництва, невеликою номенклатурою продукції та кількістю незавершеного виробництва або відсутніми залишками. При використанні попроцесного методу обліку доцільно вести облік затрат за звітний період.

          Для базового підприємства з  вищенаведених методів доцільно  використовувати позамовний метод, так як «Еталон» спеціалізується на виробництві складних пристроїв, які включають різні елементи.

          Існує декілька способів калькулювання собівартості продукції: розрахунок за прямою ознакою, додавання затрат, вилучення затрат, коефіцієнтний, пропорційний (індексний), комбінований і нормативний.

          Спосіб розрахунку за прямою ознакою використовується тоді, коли на підприємстві випускається один вид продукції, причому залишки запасів не враховуються, вони або відсутні, або зберігається відносна їх стабільність. Собівартість одиниці продукції визначається як частка від ділення сукупності затрат звітного періоду на загальну кількість виготовленої продукції:

           Спосіб додавання затрат - собівартість одиниці продукції визначається шляхом послідовного додавання затрат за окремими процесами. Цей спосіб широко використовується на машинобудівних підприємствах.

          Спосіб вилучення затрат застосовується для визначення собівартості одиниці основного продукту під час виготовлення кількох видів продукції. Хоча цей метод досить точний, однак він має деякі недоліки.

          Коефіцієнтний спосіб полягає в переведенні всіх продуктів, згідно з коефіцієнтами, розрахованими на основі затрат, в умовні одиниці. При цьому один із продуктів приймається за стандарт, якому відповідає коефіцієнт 1, а собівартість усіх інших продуктів розраховується як добуток стандартного зразка на відповідний коефіцієнт.

            Пропорційний (індексний) спосіб застосовується під час калькулювання собівартості продукції в умовах комплексного виробництва. Суть його полягає в розподілі затрат між сукупно виготовленими видами продукції пропорційно базі розподілу. Собівартість одиниці продукції кожного виду продукції при цьому обчислюється за прямою ознакою.

            Комбінований спосіб калькулювання собівартості – для калькулювання собівартості одиниці продукції використовують не один, а кілька способів одночасно. Застосування даного способу зумовлено складністю та особливістю технологічного процесу.

            Нормативний спосіб ґрунтується на розподілі всіх фактичних затрат на затрати за нормами та відхиленнями від норм, забезпечуючи оперативний вплив на економіку всього підприємства. Важливою перевагою нормативного способу калькулювання слід вважати акцентування уваги керівників на відхиленнях від норм, які є цінною інформацією для прийняття управлінських рішень.

              Для ТОВ «НВЦ «Еталон» найприйнятнішим  є спосіб  додавання затрат тому, що собівартість продукції можна визначати за допомогою послідовного додавання затрат, що виникають на окремих процесах виробництва або деталях виробу.

3.4 Облік прямих та непрямих затрат

        Виділяють три основні групи прямих затрат: прямі матеріальні, прямі трудові та інші прямі затрати.

       Прямі матеріальні затрати визначаються як добуток кількості матеріалу, який можна віднести прямо на об'єкт обліку економічно обґрунтованим методом на ціну одиниці цього матеріалу.

        Важливим елементом  собівартості продукції є прямі трудові затрати, які включають заробітну плату основних виробничих робітників, безпосередньо зайнятих виготовленням продукції.

         Крім матеріальних і трудових затрат до прямих належать інші прямі затрати, які безпосередньо можна віднести на об'єкт затрат. Наприклад, вартість придбаних напівфабрикатів та комплектуючих виробів та інше.

         Важливою  передумовою раціонального обліку  використання матеріалів у процесі  виробництва є своєчасне та  якісне їх документальне оформлення. Разом із тим документальне  оформлення операцій, яке стосується використання матеріалів, - одне з найважливіших завдань системи обліку.

        Для обліку використання матеріалів у процесі виробництва застосовуються різні форми первинних документів додаток А-3.4.

        Відпуск здійснюється в межах попередньо затверджених лімітів, які розробляються у відділі нормування. Лімітно-забірну карту виписує плановий відділ або відділ постачання в двох примірниках, як правило, терміном на один місяць. У лімітно-забірних картах відображаються: номер складу, який відпускає матеріал; цех-отримувач; шифр затрат; номенклатурний номер і найменування матеріалу, що відпускається на виробництво; вид операції, одиниця виміру та ліміт використання матеріалу за місяць.

            На основі лімітно-забірних карт, що належать до накопичувальних документів, здійснюють відпуск матеріалів, які систематично і регулярно використовуються в процесі виробництва. Один примірник лімітно-забірної карти до початку місяця передається в структурний підрозділ-споживач матеріалів, другий - на склад, який здійснює відпуск. Після кожного відпуску необхідної кількості матеріалів комірник в обох примірниках лімітно-забірної картки проставляє дату видачі та кількість виданого матеріалу, а також підраховує залишок ліміту за даним номенклатурним номером.

             На деяких підприємствах застосовують  лімітні відомості, які виписуються  на групу однорідних матеріалів, а іноді й на всю номенклатуру  матеріальних цінностей, необхідних для використання в процесі виробництва.

            Відпуск матеріалів, що здійснюється раз на місяць, підлягає оформленню за допомогою вимог.

            Для контролю за витрачанням  ресурсів матеріально відповідальні  особи цеху періодично складають матеріальні звіти з відображенням окремим рядком відхилень від норм та виявляють причини, які зумовили ці відхилення.                            

          Залежно від типів виробництв для нарахування заробітної плати використовують різноманітні первинні документи. Так, в індивідуальних виробництвах для обліку праці, виробітку та заробітної плати робітників-відрядників використовують наряди. У серійних виробництвах застосовують маршрутний листок, поєднаний зі змінним рапортом, виписаний на відповідну партію продукції. У ньому відображають весь шлях обробки продукції, всі операції, які підлягають здійсненню від початку до кінця, за якими можна встановити весь фактичний технологічний процес. В умовах масового виробництва, як правило, використовують змінні рапорти без маршрутного листка або карти, в яких відображається виробіток робітників.

           До первинних документів, у яких  здійснюється нарахування доплат  робітнику-відряднику, належать листки  на доплату (у разі відхилень  від встановленого технологічного процесу), листки простоїв (не з вини робітників), акт про брак, табель (для відображення надурочної роботи кожного робітника та роботи в нічний час).

           Перелік основних типових форм з обліку розрахунків з персоналом та оплати праці наведено в додатку Б-3.4  До непрямих належать затрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об'єкта обліку економічно доцільним шляхом. Непрямі затрати ще називають накладними.