Отчет по практике в ТОВ „НВЦ ”Еталон”

           Загальновиробничі затрати - це затрати, які включаються до складу виробничих затрат підприємств і пов'язані з обслуговуванням основних і допоміжних виробництв. Розрізняють цехову і безцехову структуру управління.

При цеховій структурі  управління до загальновиробничих затрат належать затрати на утримання та експлуатацію машин і обладнання та затрата на організацію й управління виробництвом у розрізі кожного цеху основних і допоміжних виробництв за статтями.

           При безцеховій структурі управління до складу загально-виробничих затрат належать затрати на утримання й експлуатацію машин і обладнання та затрати на організацію й управління в цілому по підприємству.

На базовому підприємстві структура управління без цехова.

          Процес розподілу загальновиробничих затрат здійснюється протягом трьох етапів:

1. вибирається об'єкт затрат, тобто носій, на який відносять затрати;
2. визначаються та групуються затрати, які необхідно перерозподілити;
3. вибирається база розподілу, яка найбільше відповідає

загальновиробничим затратам конкретного структурного підрозділу.

            Для розподілу загальновиробничих затрат найпоширенішими є такі бази:

основна заробітна плата  виробничих робітників; людино-години, відпрацьовані виробничими робітниками; машино-години; прямі затрати; прямі матеріальні затрати; кошторисні.

          Для ТОВ «НВЦ «Еталон» можна використати в якості бази розподілу основну заробітну плату виробничих робітників . Вибір цієї бази розподілу зумовлений значною питомою вагою заробітної плати порівняно з іншими затратами і його доцільно використовувати на виробництвах із низьким рівнем механізації та автоматизації робіт.

          Процес розподілу непрямих затрат значно складніший, ніж процес віднесення прямих затрат на об'єкт обліку. Розподіл накладних затрат є поетапним процесом. Розподіл фактичних накладних затрат зображено в додатку В-3.4.

3.5 Облік і калькулювання за повнотою включення затрат

             Калькуляція затрат за видами  діяльності належить до системи  обліку затрат і калькулювання  за повною собівартістю. При цьому  повні затрати розглядаються як сума прямих затрат плюс затрати на здійснення операцій, пов'язаних з якісними змінами та матеріально-технічним забезпеченням, необхідними для доведення продукту до покупця.

             Калькулювання на основі діяльності - це метод калькулювання, що передбачає спочатку групування накладних витрат за основними видами діяльності, а потім розподіл їх між видами продукції, виходячи з того, які види діяльності потрібні для виготовленій цієї продукції.

            В узагальненому вигляді суть калькулювання на основі діяльності зображено в додатку А-3.5. Даний додаток можна використати як модель для калькулювання затрат на ТОВ «НВЦ «Еталон» за АВС-методом.

Для калькулювання на основі діяльності всі операції поділяють на чотири групи:

• операції на рівні одного виробу (зварювання, обточування);
• операції на рівні партії виробів (налагодження устаткування, транспортування продукції);
• операції на рівні окремого виду продукції (дотримання технічних умов виробництва);
• операції на рівні самого підприємства (управління, освітлення, опалювання).

          Далі встановлюється взаємозв'язок між видом затрат та їх фактором.

          Для правильного обліку затрат  за АВС-методом необхідно розробити модель системи обліку. В додатку Б-3.5. наведена модель обліку затрат за методом АВС для базового підприємства за умови паралельного виготовлення окремих частин одного виробу в різних цехах.

 

 

 

Облік та калькулювання за нормативними затратами

 

            Система обліку та калькулювання за нормативними затратами базується на використанні методу обліку затрат і калькулювання за нормативними затратами. Вона включає облік затрат, калькулювання нормативної собівартості продукції та надання інформації про відхилення фактичних затрат від нормативних. Норму можна розглядати як встановлений кількісний вираз ресурсу на виготовлення одиниці продукції за умови використання прогресивної технології та організації виробництва.

               Важливим елементом нормативного методу обліку затрат на виробництво є складена ще до початку звітного періоду нормативна калькуляція. Нормативну калькуляцію застосовують для оцінки вартості виготовленої продукції, незавершеного виробництва, браку у виробництві, а також для планування та контролю. Зокрема, дані нормативних калькуляцій використовують під час розробки планів постачання, виробництва, прибутків й безпосередньо для прийняття рішень відносно планів виробництва та реалізації.

Нормативну калькуляцію  складають на всі види продукції, яку заплановано до випуску додаток А-3.6.

             Основою складання нормативної калькуляції є технічно обґрунтовані норми споживання матеріалів і трудових затрат, стандарти та технічні умови, встановлені для конкретного виду продукції. Норми визначають на основі чинних або очікуваних на початок планового періоду нормативів з урахуванням економічної ефективності розроблених заходів для подальшого удосконалення виробництва.

               Для розробки нормативних калькуляцій використовують такі основні джерела інформації та вихідні дані:

• нормативні картки, які містять норми споживання всіх видів ресурсів для виготовлення одиниці продукції;
• тарифні довідники, що включають ціни на виробничі ресурси, які споживаються;
• методики розрахунку собівартості.

            Нормативна картка включає всі види прямих затрат, а також загальновиробничі затрати на одиницю продукції. У картці нормативних затрат відображають дату встановлення нормативу, код та найменування продукту, види та коди ресурсів, нормативні ціни, вказується технологічний маршрут обробки цехами, підраховуються загальні виробничі затрати на одиницю продукції.  Тарифний довідник - це інформаційний масив даних про ціни на всі види ресурсів, що використовуються в процесі діяльності.

            Можливі три варіанти обліку за нормативними затратами:

1) облік проводять  виключно за нормативними затратами  (З_н), при цьому їх періодично коригують на величину відхилень (В), а фактичні затрати (З_ф)

 визначають за формулою: З_н ± В = З_ф ;

2) облік за фактичними та нормативними затратами здійснюється паралельно:

З_ф - З_н   = В

3) облік проводиться  змішаним способом.

           Схему записів на рахунках бухгалтерського обліку наведено в додатку Б-3.6. На схемі додатково виділено вільний рахунок 29 «Випуск продукції», за дебетом якого відображається фактична собівартість готової продукції, а за кредитом - списується готова продукція за нормативною собівартістю. Відповідно до наведеного варіанта обліку відхилення від норм списують на собівартість реалізованої продукції, що відповідає національним П(С)БО, з подальшим їх списанням на фінансові результати.

          Важливе місце в організації нормативного методу обліку займає документальне оформлення відхилень від норм та зміни норм.

         Відхилення від норм оформлюють, в основному, сигнальними документами, які відрізняються від звичайних іншим кольором або червоною лінією, з метою акцентувати увагу керівництва на їх наявності. На всі зміни поточних норм, що відбуваються на підприємстві незалежно від їх причин, виписують повідомлення, в яких відображають попередню та нову норми, а також вказують точну дату впровадження нової норми.

           Калькулювання фактичної собівартості готової продукції - важливий етап нормативного обліку затрат. Попередньо за кожним виробом або групою виробів складається відомість зведеного обліку затрат на виробництво за місяць. Для прикладу наведемо один із варіантів відомості, яка включає залишки незавершеного виробництва на початок звітного періоду (переносяться із аналогічної відомості за попередній період), затрати за звітний місяць (за поточними нормами і відхиленнями від норм), наявний брак та результати інвентаризації незавершеного виробництва, списання затрат на виробництво продукції (за поточним нормами, відхиленнями від норм, змінами норм та неврахованими відхиленнями), обчислення фактичної собівартості та залишок незавершеного виробництва на кінець звітного періоду додаток В-3.6.

          Залишок незавершеного виробництва за нормами на початок періоду визначається як різниця залишку незавершеного виробництва на кінець місяця та зміни норм за місяць. Затрати за звітний період (за поточними нормами та відхиленнями від норм) заповнюють на основі відповідних відомостей затрат. Затрати на брак і незавершене виробництво відображають за нормами на підставі результатів інвентаризації або оперативного обліку. Нормативну собівартість готової продукції визначають на основі відповідних калькуляцій.

            Непрямі затрати (загальновиробничі) за нормами визначають як різницю суми стовпців 5, 7, 10 і 12 і залишку незавершеного виробництва на початок місяця (графа 1), що відображається в графі 3. Відхилення від норм (графа 4) визначають як різницю фактичної та нормативної величини затрат на виробництво.

 

 

 

 

 

 

3.7 Аналіз релевантних затрат та підготовка інформації для прийняття управлінських рішень

             Значну частину робочого часу  менеджер витрачає на прийняття різних управлінських рішень. Ці рішення можуть стосуватися як довгострокових перспектив розвитку підприємства, так і поточних проблем, що виникають у процесі господарської діяльності. Загальна модель прийняття управлінських рішень наведена в додатку А-3.7.

          Прийняття рішень щодо постачання. Важливою складовою оптимізації процесу постачання є визначення величини партії сировини та матеріалів, яка надходить від постачальника. Для вирішення цієї проблеми необхідні певні альтернативи та відповідні розрахунки. Прийняття рішень щодо постачання матеріалів тісно пов'язане з рівнем наявних запасів на підприємствах. Для всіх підприємств модель постачання матеріалів практично однакова дод Б-3.7….

          Прийняття рішень щодо розмірів партії виробництва продукції. Оптимізація розміру партій виготовленої продукції характерна для серійного виробництва продуктів, подібних за типом виробництва та типом сировини й матеріалів, що використовуються для його виготовлення.

           Метою оптимізації розміру партії служить мінімізація складських затрат, затрат на переналагодження та оплату процентів за капітал. Оптимізація необхідна для максимального задоволення попиту на продукцію, виготовлену в одній серії при одночасному скороченні затрат на зберігання та переналагодження обладнання. Модель формування інформації для прийняття поточних рішень у процесі  виробництва наведена в додатку В-3.7.

          Прийняття рішень у процесі реалізації складається з кількох етапів прийняття рішень: у процесі; щодо підвищення прибутковості продукції; щодо надання знижок покупцям; щодо ціни реалізації продукції; щодо вибору найвигідніших покупців, сегментів ринку та видів продукції; щодо вибору системи оплати праці в процесі реалізації. Важливою складовою оптимізації процесу реалізації є формування вигідної для підприємства ціни продажу. Модель формування інформації для прийняття поточних рішень у процесі  ціноутворення наведена в додатку Г-3.7.

3.8 Облік затрат і доходів у процесі складання бюджетів

             Бюджет – кількісний вираз плану, інструмент контролю та координації його виконання. Бюджет стає частиною системи управлінського контролю, оскільки фактичні результати порівнюють із плановими для вживання необхідних заходів.

           Щоб об’єднати  та сумувати бюджети різних підрозділів складають загальний (зведений)бюджет.  Він складається з двох основних бюджетів – операційного і фінансового бюджетів.

          Операційний бюджет – це сукупність бюджетів затрат i доходів, які забезпечують складання бюджету прибутку.

         Фінансовий бюджет – сукупність бюджетів, які відображають заплановані кошти і фінансовий стан підприємства. Склад та взаємозв’язок операційного та фінансового бюджетів наведено в додатку А-3.8.

         Бюджет продажу – це передбачення майбутніх обсягів реалізації продукції. Бюджет виробництва– виробнича програма, яка визначає обсяг виробленої продукції в  бюджетному періоді. Бюджет прямих матеріальних затрат -  це плановий документ, що визначає кількість і номенклатуру запасів, необхідних для виконання виробничої  програми бюджетного періоду. Вартість запасів, необхідних для виробництва продукції, визначається, виходячи з обсягу виробництва, норми матеріальних витрат на об’єкт та методу оцінки матеріальних запасів. Бюджет прямих витрат на оплату праці – це плановий документ, у якому відображено витрати на оплату праці, необхідні для виробництва приладу або виконаних робіт за бюджетний період. Цей бюджет складається на підставі даних бюджету виробництва і встановлених технологічних норм праці на одиницю продукції та тарифної ставки робітників. Бюджет адміністративних витрат - плановий документ, що відображає очікувані витрати на управління та обслуговування підприємства загалом. Бюджет витрат на збут – плановий документ, у якому наведено постійні зміни, пов’язані зі збутом продукції в бюджетному періоді. Приклади бюджетів для підприємства «Еталон» наведені в додатках Б-3.8 та В-3.8.