Податкова політика України в умовах ринкової економіки

Досконалість  податкової політики свідчить про рівень розвитку держави, ступінь узгодженості інтересів громадян як виробників вартості і інтересів держави як повноважного представника, який від імені своїх  громадян реалізує право розпорядження  часткою суспільного національного багатства [31, c.29].

Податкова політика має бути спрямована на вирішення поставлених  перед суспільством завдань, серед  яких виділяють довгострокові і  короткострокові. Перед керівництвом розвинутих країн стоять такі довгострокові  цілі: економічне зростання, максимальний рівень зайнятості і благополуччя населення.

Короткостроковими цілями відносно податкової політики можуть бути поповнення державного бюджету, його збалансованість  на певному рівні щодо внутрішнього валового продукту, стимулювання інвестиційної  діяльності.

Важливою характеристикою  податкової політики держави є рівень податкового навантаження (тиску) на платника податків. Для його вимірювання  використовують декілька показників.

Так, на макрорівні податковий тиск визначає частка податкових надходжень до бюджету (П₁) у ВВП визначається за формулою (1.1)

 

П₁ = ПБ/ВВП • 100%,                                                                               (1.1)

 

де  ПБ – податкові надходження до бюджету;

      ВВП – валовий внутрішній продукт.

 

При характеристиці податкового  навантаження на підприємстві використовують такі показники:

• частку податкових виплат підприємства (П₂) в загальній сумі прибутку розраховують за формулою (1.2)

 

П₂ = ПВ/БП • 100%,                                                                                 (1.2)

 

де  ПВ – податкові виплати підприємства;

      БП – прибуток підприємства;

 

• частку податкових виплат підприємства (П₃) в об’ємі реалізації розраховують за формулою (1.3)

 

П₃ = ПВ/О_р • 100%,                                                                                   (1.3)

 

де  О_р – об’єм реалізації підприємства.

 

Податкове навантаження на загальнодержавному рівні показує, яка частина виробленого суспільством продукту перерозподіляються через  бюджет.

Податкова політика є однією із найважливіших основ макроекономічної політики будь-якої країни, оскільки вона має здатність впливати на сукупний попит. Рішення уряду підвищити  процентні ставки приводить до скорочення витрат приватного сектору на інвестиції. Падіння рівня інвестиційних  витрат веде до того, що податкова політика може скоротити норму накопичення. Таким чином, відбувається ефект  заміщення, який має місце в тому разі, коли виникає бюджетний дефіцит  і уряд змушений збільшувати борги  для покриття своїх видатків. Зріст  державних видатків підвищує сукупний попит і приводить до того, що набирає силу тенденція до збільшення виробництва. Однак зростання виробництва  підвищує процентну ставку на ринках активів і тим самим пом’якшує  вплив податкової політики на виробництво. Найбільш ефективною податкова політика є за умови стабільного обмінного  курсу і стійкого руху капіталів.

При аналізі податкової політики країни велику увагу приділяють структурі  оподаткування. У країнах з низькими доходами структура оподаткування  виглядає таким чином:

• більшу частину надходжень становлять податки на вітчизняні товари і зовнішньоторговельні операції, які в сукупності дорівнюють близько 70% всіх податкових надходжень, причому частка лише імпортного мита – понад 40%;
• внутрішні прибуткові податки не є значними (понад 25% податкових надходжень), причому юридичні особи оподатковуються в більшій мірі, ніж фізичні. Це пов’язано зі зручністю використання великих (часто іноземних) компаній як джерела доходів, а також з адміністративними труднощами в організації оподаткування ефективним прибутковим податком, приватних осіб.

Зазначимо, що надзвичайно  важливою умовою ефективності податкової політики є її передбачуваність, що, з одного боку, викликає в усіх суб’єктів  господарювання стабільний інтерес  до перспективної фінансової політики, а з другого – забезпечує високий  рівень роботи податкової служби на основі розроблюваних нормативно-правових актів із питань оподаткування та освоєння механізмів стягнення того чи іншого податку.

Розв’язання проблеми формування ефективної податкової політики має  здійснюватися шляхом вивчення, аналізу  і творчого осмислення як наявної  в країні законодавчої бази, так  і набутого у світі досвіду  у сфері оподаткування, у напрямі  запровадження такої податкової політики, яка гарантувала б або  хоча б не гальмувала розвитку економіки.

При цьому векторами ефективності податкової політики є:

а) можливість податкової політики збільшити джерела доходів. Збільшення суми надходжень може бути за рахунок  автоматичних або дискреційних змін. До автоматичних відносять підвищення сум надходжень, викликаних розширенням  податкової бази. Дискреційний зріст  надходжень є результатом змін у  податковій системі, таких, як перегляд податкових ставок, введення нових  податків тощо.

Система, яка забезпечує податкові надходження при обмеженій  кількості податків і ставок, може значно знизити адміністративні  витрати і витрати на забезпечення дотримання законодавства;

б) здатність податкової політики визначати прийнятну податкову  базу.

Широка податкова база дає можливість забезпечити податкові  надходження при відносно низьких  податкових ставках. При значному звуженні податкової бази необхідні більш високі ставки для того, щоб забезпечити відповідні доходи бюджету. Внаслідок цього зростає ймовірність ухилення від сплати податків;

в) спрямованість політики податків на мінімізацію витрат на їх сплату.

Отже, податкова політика являє собою діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків. Головними критеріями податкової політики є економічна ефективність і соціальна справедливість. держава висуває єдині вимоги до ефективного ведення господарства в країні. Через податки, пільги та фінансові санкції, а також обов'язки по сплаті податків і відповідальність за порушення норм податкового законодавства, держава висуває єдині вимоги до ефективного ведення господарства в країні.

 

1.2. Сучасні принципи податкової політики

 

Сьогодні в Україні  питання податкової політики належать до найгостріших як в економічному й соціальному, так і в політичному  контексті. Податкова політика України  поєднала в собі принципи двох податкових систем – європейської та американської. Складність сучасної вітчизняної податкової політики визначена поєднанням обох систем з базовою метою – забезпечення максимального рівня податкових надходжень до бюджету. Проте, стратегічною метою реформ у сфері оподаткування  на сучасному етапі розвитку податкової системи держави, має стати перехід  від домінування принципу фіскалізму податкової політики до більш активної реалізації її регулятивного потенціалу в напрямку стимулювання економічного розвитку.

Реалізація податкової політики здійснюється з урахуванням певних принципів. У різні часи принципи податкової політики зумовлені різними  соціально-економічними інтересами. Вони доповнювалися, уточнювалися, а також  науково обґрунтовувалися різними  економістами. [3]

Вперше принципи оподаткування були сформульовані Адамом Смітом в його класичній роботі "Дослідження про природу та причини багатства народів",які стали аксіомами податкової політики, та із якими в послідуючому, як правило, погоджувалися різні економісти, зводяться до чотирьох понять:

всеобщність;

справедливість;

визначеність;

зручність.

Пізніше німецький економіст  А. Вагнер, доповнив й обґрунтував  ці принципи. Він запропонував 9 основних принципів, які класифікував в 4 групи:

1. Фінансові принципи  оподаткування:

• достатність обкладання податками;
• еластичність - здатність адаптуватися до державних потреб;

2. Народногосподарські принципи:

• правильний вибір об'єкта оподаткування;
• вірна комбінація різних податків у таку систему, яка б рахувалася з наслідками й умовами їх перекладання;

3. Етичні принципи:

• все загальність оподаткування;
• рівномірність;

4. Принципи податкового  управління:

• визначеність;
• зручність сплати податку;
• максимальне зменшення витрат на стягнення податків.

На сучасному етапі  до основних принципів податкової політики відносяться:

— стимулювання підприємницької  виробничої діяльності й інвестиційної  активності;

— обов'язковість;

— рівнозначність і пропорційність;

— рівність усіх суб'єктів  оподаткування та недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;

— соціальна справедливість;

— стабільність;

— економічна обґрунтованість;

— рівномірність виплати;

— компетентність;

— єдиний підхід;

— доступність[15].

Розглянемо суть кожного  із зазначених принципів податкової політики.

Стимулювання підприємницької  виробничої діяльності й інвестиційної  активності передбачає головний напрям податкової політики — стимулювання розвитку виробництва через встановлення пільг по оподаткуванню прибутку.

Обов'язковість сплати податків визначає запровадження норм сплати податків та інших обов'язкових платежів, визначених на основі достовірних даних  по об'єктах оподаткування за звітний  період, і встановлення відповідальності платників за порушення податкового  законодавства.

Рівнозначність і пропорційність оподаткування – це стягнення  податків з юридичних осіб за визначеним нормативом від одержаного прибутку та забезпечення сплати рівних податків і обов'язкових платежів, з рівного  прибутку та пропорційно більших  податків й інших обов'язкових  платежів з більшого прибутку.

Рівність усіх суб'єктів  оподаткування та недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації  забезпечується єдиним підходом до суб'єктів  господарювання (фізичних та юридичних  осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні зобов'язань по сплаті податків та інших обов'язкових платежів.

Соціальна справедливість —  забезпечення соціальної підтримки  малозабезпечених верств населення  шляхом запровадження економічно обґрунтованого оподаткування, тобто встановлення неоподатковуваного мінімуму доходів  громадян та застосування диференційованого  і прогресивного оподаткування  громадян, які одержують великі та дуже великі доходи.

Стабільність — забезпечення незмінності податків та інших обов'язкових  платежів і їхніх ставок, а також  податкових пільг протягом бюджетного року.

Економічне обґрунтування  передбачає встановлення податків та інших обов'язкових платежів на основі показників розвитку національної економіки  та фінансових можливостей. При цьому  враховується необхідність досягнення збалансованості видатків бюджету  з його доходами.

Рівномірність сплати визначається встановленням строків сплати податків та інших обов'язкових платежів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування видатків.

Компетенція — це встановлення і скасування податків та інших обов'язкових  платежів, а також пільг їхнім  платникам, яке провадиться відповідно до чинного законодавства про  оподаткування винятково Верховною  Радою України, а у визначених межах — Верховною Радою Автономної Республіки Крим та місцевими органами влади.

Єдиний підхід передбачає забезпечення однакового підходу до розробки податкових законів з обов'язковим  визначенням платника податку або  обов'язкового платежу, об'єкта оподаткування, джерел сплати податків та інших обов'язкових  платежів, строків і порядку сплати податків та основ для надання  податкових пільг.

Доступність забезпечує відкритість  норм податкового законодавства  для платників податків й інших  обов'язкових платежів Названі принципи оподаткування підкреслюють значущість податків у формуванні фінансів держави  і в першу чергу бюджету.

В Україні у практиків та вчених попереду спільна робота по затвердженню сучасних принципів податкової політики. Суть їх повинна заключатися у наступному[35, c.50]:

1. Рівень податкової ставки повинен  встановлюватись з урахуванням  можливостей платника податків, тобто рівня його доходів. Оскільки  можливості різних фізичних і  юридичних осіб не однакові, то  для них повинні встановлюватись диференційовані податкові ставки, тобто податок з доходу повинен бути прогресивним.

2. Оподаткування доходів повинне бути однократним. Багатократне обкладення доходу або капіталу неприпустимо.
3. Сплата податків повинна бути обов'язковою. Податкова система не повинна залишати сумнівів у платника у неминучості платежу. Система штрафів і санкцій, громадська думка у країні повинні бути сформовані так, щоб несплата або невчасна сплата податків була менш вигідною платникові, ніж своєчасне і чесне виконання зобов'язань перед бюджетом.
4. Система і процедура сплати податків повинна бути простою, зрозумілою і зручною для платників податків й економічною для установ, що збирають податки.
5. Податкова система повинна бути гнучкою і легко адаптуватися до змін суспільно-політичних і економічних потреб. Один з важливих аспектів цього положення — практика надання різних пільг. Основою пільг мусить бути економічне обґрунтування і найдокладніші розрахунки.
6. Податкова система повинна забезпечувати розумний перерозподіл ВВП і бути ефективним інструментом державного регулювання економічної політики .