Податкова політика України в умовах ринкової економіки

Отже, щодо принципів податкової політики, обґрунтованих у податковому  законодавстві держави, вважаємо за доцільне:  конкретизувати принцип  соціальної справедливості та відновити  принцип стимулювання НТП, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок  високотехнологічної конкурентоздатної  продукції, а також принцип стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інноваційно-інвестиційної активності.

1.3  Зарубіжний досвід реалізації податкової політики

Досить суттєві зміни  в податкових системах більшості  країн світу почалися в 70-80-х роках  ХХ ст.. причому відбувались вони незалежно від економічної спрямованості  розвитку держави – ринкової чи командно-адміністративної. У більшості  з них зміни податкових систем відбувались під впливом двох головних економічних концепцій  – неокласичної Дж. Кейнса та економіки  пропозицій А. Лаффера.

У країнах, де прийнята економічна концепція Дж. Кейнса, проводиться  політика активного втручання держави  в розвиток економіки, тому і податкова  політика будується переважно на підвищенні податкових платежів. І  навпаки, в країнах, де прийнята теоретична концепція А. Лаффера, податкова  політика спрямована на зменшення податкового  важеля. Згідно з цією теорією оптимальний  рівень податків повинен бути в межах 30-35%. Але, як свідчить практика, ставки в більшості країн значно вищі й виходять за визначені межі[30].

Загалом розробка податкової політики займає в діяльності підприємства дуже важливе місце. В умовах як ринкової, так і командно-адміністративної системи, коли держава вилучає з  доходів підприємства значні суми і  податки займають велику питому вагу, будь-які помилки при розрахунку податкових платежів або недостатній  податковий обіг можуть призвести до негативних наслідків, а в деяких випадках і до банкрутства. З другого  боку, законодавства іноземних держав мають різні пільги щодо різних податків, а це дає змогу суттєво зменшити відрахування до бюджетів різних рівнів. Крім того, знижки, які надаються підприємствам, дають можливість не тільки зменшити відрахування й поліпшити їх фінансові показники,  а й зберегти та збільшити доходи, прибуток, підвищити обсяги фінансування на розширення своєї діяльності та інвестування як у своє підприємство, так і в інші з метою отримання додаткових доходів. У деяких випадках додаткові кошти отримують за рахунок повернення зі скарбниці.

При цьому треба враховувати  високу культуру платників податків. Так, при розрахунку податкової політики перед платником податків не постає питання сплати – він знає, що повинен сплатити податок, тому що навмисна несплата, як правило, призводить до великих  штрафних санкцій, а в деяких випадках і до банкрутства підприємства.

У більшості країн Західної Європи, Америки податкова система  жорсткіша, а ставки оподаткування  вищі, ніж в Україні. Але це не є чинником, який має вирішальне значення при розробці напрямів податкової політики підприємства. Тому більшість  підприємців не намагаються реєструватись  в  офшорних зонах, вони працюють у  своїх державах, навіть коли ставки оподаткування прибутку або інших  доходів встановлюються на рівні  до 45% (на відміну від офшорних зон, де розмір податку на прибуток становить 2-3%).

Це пояснюється тим, що в більшості країн діють системи  оподаткування, спрямовані на те, щоб  зацікавити виробника залишати свої доходи у своїх країнах. Тому досить висока базова ставка оподаткування (наприклад, 45) може в кінцевому підсумку суттєво  зменшитися за рахунок  пільг та інших умов (у два й більше разів). Крім того, в більшості країн світу  у виробника є можливість вибору, тобто він може визначити для  себе той чи інший варіант слати  податку, який для нього найвигідніший. У деяких випадках фактичні ставки оподаткування особливо не відрізняються  від ставок, які встановлюються в  офшорних зонах. Причому підприємства, незалежно від форм власності та напрямів діяльності, можуть отримати різні податкові пільги. Але надання їх має вибірковий характер.

Так, у більшості країн  світу існують пільги для підприємства, які експортують свою продукцію (при цьому більшість з них  укладають між собою угоди  щодо оподаткування, щоб уникнути подвійного оподаткування). Також стимулюється розвиток підприємницької діяльності (особливо в слаборозвинених державах, коли пільги надаються підприємствам, відкриваються або починають  свою діяльність у незаселених районах, віддалених від шляхів сполучення, де утворюються нові робочі місця  тощо). При цьому інвестуються переважно  ті підприємства, у діяльності яких зацікавлена держава. Це дає змогу  знизити ставки оподаткування до рівня офшорних зон, а за умови  розвитку місцевої інфраструктури, наявності  сировинних джерел наблизити виробництво  до ринків  збуту продукції. Наявність  кваліфікованої і, як правило дешевої  робочої сили визначає те, що підприємство не поспішає реєструватися в офшорних зонах. Тобто в державі утворюється  конкурентне податкове середовище[5].

Навіть коли підприємство є резидентом у своїй державі, а більшість своїх активів  має за кордоном і там здійснює управління ними, то в цьому разі можуть надаватися різні пільги у  вигляді відстрочки сплати податку  на доходи, отримані за кордоном.  Причому  відстрочка може бути надана на досить тривалий час ( до 5-10 років), що практично  звільняє від сплати податку.

Крім того, між державами  можуть укладатися угоди, які створюють  для підприємств податкові умови, вигідніші, ніж в офшорних зонах. Деякі країни прийняли законодавства, спрямовані на переміщення капіталів  підприємств з офшорних зон і  які не впливають на діяльність юридичних  та фізичних осіб у своїй державі. Це також сприяє розміщенню капіталів  підприємств у своїй державі.

Потрібно зазначити, що державна податкова політика спрямована не на заборону реєстрації підприємств у  вільних економічних зонах, а  на утворення конкурентних умов, які дали б їм можливість вибирати. Крім того, здебільшого капітали тільки базуються в цих зонах, а “працюють” у своїх країнах, де й залишаються отримані доходи. Якби держава прийняла жорсткіші закони, то потенційні інвестори вивозили б свої капітали, що невигідно для західних держав.

Вільні економічні зони відіграють важливу роль у пом’якшенні конкурентних суперечностей між різними країнами щодо залучення інвестицій. Це є  одним із головних  інструментів внутрішньополітичної боротьби, коли надання податкових пільг обґрунтовується  наявністю цих зон.

Отже, коли підприємство оподатковується  за стандартними базовими ставками, то це є наслідком необґрунтованої  та помилкової податкової політики підприємства.

Важливе значення при розробці податкової політики має розподіл рівня  компетенції між державою та платниками податку. Всі рівні компетенції  в оподаткуванні мають свої особливості. Так, якщо інші сфери (оборона, правозахисна та правоохоронна діяльності,  зовнішні відносини між державами) знаходяться  тільки в компетенції центральної  державної влади, то компетенція  в сфері оподаткування може розподілятися  між центральними та місцевими органами залежно організаційної структури  держави. Так,  в деяких державах місцеві органи влади мають право  стягувати, а потім перераховувати в центральний бюджет податки. Крім того, їм надаються широкі повноваження в питаннях господарчої та суспільної діяльності (наприклад, охорона здоров’я, освіта). Тому в них і більші витрати, а для їх покриття необхідні додаткові  кошти, які вони збирають у місцеві  бюджети через податки. Причому  ставки оподаткування також можуть визначатися як центральними  органами влади, так і місцевими (наприклад, в США). У деяких країнах податкову  політику (тобто кількість податків, їх ставки, порядок сплати тощо) визначають тільки центральні органи, які їх збирають. Місцеві органи можуть стягувати  податки лише від імені та за дорученням центральних органів влади. Фінансування місцевих бюджетів відбувається за рахунок державного або за рахунок надбавок, які вводяться до центральних загальнодержавних податків.

Податкове законодавство  іноземних держав, а також пільги, які надаються платникам податків, визначають дві категорії суб’єктів  оподаткування – резиденти та нерезиденти. Резиденти – це підприємства, які зареєстровані в цій державі, мають розрахункових рахунок, керівники  їх постійно проживають в цій країні. Нерезиденти – це компанії та фірми  іноземних держав  або громадян, які не проживають постійно в цій  країні, але здійснюють в ній господарсько-фінансову  діяльність. Тому ці підприємства та окремі громадяни підпадають додатково  під дію законодавства інших  держав. Тобто податкове законодавство  має міжнародних характер. Особливо це стосується держав Західної Європи, де поширена міграція населення, вільний  ввіз і вивіз капіталу. У такому разі важливе значення мають двосторонні  угоди, що укладаються між державами  і регулюють податкові відносини, зокрема уможливлюють уникнення  подвійного оподаткування.

Якщо підприємство є резидентом якоїсь держави, оподаткуванню підлягають усі його доходи, отримані як на території  держави, так і за її межами. Тобто  в цьому разі до уваги береться виключно характер перебування на території  держави платника податку.

Нерезидент, навпаки, сплачує  податки тільки з доходів, отриманих  на території держав, або з джерел, які знаходяться на її території. Усі доходи, отримані за межами цієї держави, від сплати податків звільняються ( але тільки в цій державі). Тобто  збирання податків відбувається за принципом  національної належності платника податку.

Розподіл платників податків за цим принципом дає можливість уникнути подвійного оподаткування, але  тут стикаються національні інтереси різних країн. Так, держави, у яких підприємства та громадяни отримують більшість  доходів від діяльності за кордоном та від капіталів, які також розташовані  за межами держави, зацікавлені в  розмежуванні юрисдикцій за критерієм резидентства. Країни, в економіці яких найбільша питома вага належить іноземним капіталам, зацікавлені в критерії юрисдикції на принципах нерезидентства.

Сьогодні у деяких державах існують відмінності в правилах визначення резидентства для різних компаній. У більшості з них ці негаразди усувають за допомогою такого критерію, як визначення місцезнаходження центру фактичного керівництва.

Важливе значення для системи  оподаткування має поняття “комерційна  діяльність” та отримання доходу від неї. Як звичайно, такий термін законом не встановлюється, він виводиться, виходячи з інших законодавчих документів держави (наприклад, у США та Великобританії), а також з рішень судів різних інстанцій у різних справах. У  деяких державах (наприклад, у Франції) виходять з роз’яснень судових органів. У США, приміром, - це ділова активність, у Великобританії – будь-яка торгівля тощо.

Але в більшості країн  воно визначається як центр діяльності, яка пов’язана з отриманням прибутку. Визначення цього терміна має  важливе значення при встановленні податку на прибуток та об’єкта  обкладання іншими податками.

Для сучасних держав характерним  є втручання в різні сфери  економічного життя. Різниця лише в  ступені цього втручання. У США  – воно менше, а в Швеції –  більше.

У світовій практиці ведення  народного господарства проблема застосування податків є однією з найбільш складних і суперечливих.

Податки пов’язані з існуванням держави. Системи оподаткування  в різних країнах світу відрізняються  одна  від одної за структурою, набором податків, зборів та обов’язкових платежів, методами їх стягнення, податковими  ставками (нормативами), фіскальними  повноваженнями органів різних рівнів влади, податковою базою та податковими  пільгами. Це закономірно, оскільки податкові  системи формувалися та формуються сьогодні під впливом різних економічних, політичних і соціальних факторів.

Як свідчить практика, сьогодні немає інших аспектів економіки, які б настільки серйозно піддавалися  критиці з боку суб’єктів господарювання. Як свідчить світова практика, податкові  вилучення в розмірі 30-40 %доходів  платника – це той поріг, при перевищенні  якого починається процес скорочення його збережень  та інвестицій в  економіку.

Якщо ж ставки (нормативи) податків і їх кількість досягають  такого рівня, що зобов’язує платників  сплачувати більше 40% своїх доходів, то це повністю ліквідує стимули до господарської діяльності та розширення виробництва.

Більшості країн сьогодні  властиве помірне оподаткування. І  це є результатом проведення такої  податкової політики, пріоритет якої заключається в досягненні мети створення стабільного економічного зростання, сприятливого клімату для розвитку господарської діяльності та ефективного вирішення соціальних проблем в державі.

Разом з тим питома вага податків, зборів та обов’язкових платежів у ВВП багатьох країн є досить суттєвою.

Так, від 40 до 50 відсотків  становить питома вага зазначених платежів у таких європейських країнах, як Італія, Австрія, Франція, Бельгія, Норвегія, Фінляндія, Нідерланди, Люксембург, Швеція, Данія.

Податкова політика різних країн, як правило, розрахована на залучення  приватного капіталу.

При вивченні сучасних податкових систем розвинених країн світу важливим є вивчення їх структури. Передусім  це стосується розподілу податкових платежів на прямі та непрямі.