Шпаргалка по "мас-медіа і реклама"

 

19.Форми освіти.

Освіта — цілеспрямована пізнавальна  діяльність людей з отримання  знань, умінь, або щодо їх вдосконалення.

Форми

за ступенем

-Початкова школа, Початкова  освіта

-середня школа, середня освіта

-Вища школа, Вища освіта

за видом  -очна –заочна –вечірня –суботня -екстернат, інтернат -дистанційна

 

24. Ексклюзивістське та  інклюзивістське розуміння релігії.

Термін "релігія" походить від латинського religio - совісність, благочестя, набожність, предмет культу; religare - зв'язувати, прив'язувати; relegere - повертатися, обдумувати, боятися. Релігія - тип світогляду та світовідчуття, одна з областей духовного життя, а також засновані на вірі в реальне існування Бога (ширше - вищої сили) і почутті пов'язаності з ним, залежності від нього, його пошани і вшанування, поведінки і вчинення відповідних релігійної віри дій (культ). Термін "релігія" був введений давньоримським політиком, філософом, оратором Марком Туллієм Цицероном (106-43 рр.. До н.е.). Зараз існує понад 200 визначень релігії., серед яких можна виділити ексклюзівістскі, які наполягають на абсолютності якої-небудь однієї релігії і, відповідно, містять тільки її дефініцію (наприклад, визначення релігії християнськими авторами, висхідні до Лактанця) і інклюзівістскі, що дають надзвичайно широку дефініцію релігії, під яку можна підвести по суті будь-яке соціальне явище (наприклад, визначення релігії у Е. Фромма).

 

 

20. Університетська освіта та професія журналіста: конфлікт чи взаємодія?

Тривалий час журналістика вільно о б. к с ділася без журналістської освіти (не тільки вищої, але й середньої), а відтак не потребувала спеціальних знань. Журналістом міг стати представник будь-якої професії, у якого було легке перо і потяг до творчості. Тож чи можливо й потрібно взагалі навчитися масово-інфор-маційній діяльності? Адже ніхто не навчав журналістиці Теофаста Рєно-до, Річарда Стіля, Джозефа Адіссона, Миколу Новикова, Євграфа Філомафітського, Михайла Драгоманова, Михайла Грушевського, Сергія Єфремова, Володимира Науменка, Симона Петлюру та багатьох інших працівників пера, а потім і мікрофона.

Але впродовж історичного  розвитку виготовлення газети і журналу  дедалі ускладнилося. У другій половині XIX століття розпочався розвиток фотожурналістики, з 1920-х років бурхливо розвивається радіожурналістика, а з 1940-х —- і тележурналістика. Праця журналіста, залишаючи в собі первісне творче ядро, стала потребувати спеціальних знань, фахової підготовки. Особливо гостро ця необхідність булла усвідомлена на межі XIX і XX століть, коли в різних країнах світу майже одночасно почали виникати навчальні заклади, що здійснювали підготовку спеціалістів для друкованих засобів масової інформації.

 

22. Актуальні  проблеми сучасної української  освіти.

Прогресивність введення тестування сумнівів не викликає. Однак на шляху розвитку ми чомусь рухаємось не по прямій висхідній, а кидаємось із боку в бік, широко застосовуючи метод спроб та помилок.

Зараз, приміром, уже ясно, що паралельно треба було запровадити при вступі і врахування середнього балу атестата. Але хіба не можна було наперед усе добре продумати, щоб не проводити експериментів на живих людях? Можна, звичайно, трактувати це як вдосконалення в ході процесу. Але, як на мене, у таких справах відповідальні відомства повинні з самого початку продумувати все до дрібниць і фіксувати в положеннях та параграфах.

Далі. Змінилась сама філософія вступу до вищих навчальних закладів. Бо якщо донедавна вузи відбирали  собі абітурієнтів, то тепер абітурієнти  вибирають вуз.

Я вважаю неприйнятним, коли молоді люди паралельно подають документи  в цілу купу абсолютно різнопланових  вузів. Тобто можна зрозуміти, якщо в десяток економічних у різних містах України - значить, дитина хоче стати таки економістом. Але якщо одночасно і в економічний, і в юридичний, і в медичний, і взагалі в усі можливі, то це - просто нонсенс!

Це нівелює саме поняття  вибору молодою людиною майбутньої професії і свого шляху в житті, моральність цього вибору. Виходить, що ні сам абітурієнт, ні батьки не знають, чого хочуть. А в результаті може вийти так, що дитина вступить туди, куди якраз найменше хотіла, тож відповідними будуть і бажання вчитись, і наступне ставлення до майбутньої професії та здатність реалізуватись у ній. Усе це також потрібно було передбачити і врегулювати, ввівши певні обмеження.

 

23. Релігія як різновид  соціальної комунікації: соціокомунікативна  задача релігії.

-Це зв'язок з Богом через  благочестя

-Визначення Фрома: Це будь-яка  система мислення і дій, що  розділяється групою, дозволяє індивіду вести осмислення існування і дає об’єкт для вірного служіння.

Релігія – зв'язок моралі з ірраціональним через: -реліг.образ, -міфологію; -ритуали; -символи; -заповіді.

Реліг.образ – будь-який об’єкт, який викликає інтенсивні духовні почуття. Може бути особистим або нав’язливим.

Ритуал – визначена послідовність  дій та психол.станів, яка спрямована на досягнення результату.

Типологія ритуалів:

- містерія(реліг. театр) – це не гра, а проживання;

- ритуал прославляння (напр., немає бога окрім Алаха);

- магічні ритуали – спрямовані на зовнішні зміни реальності;

- молитва – ритуал прохання (людина щось просить і щось обіцяє);

- жертвоприносіння – відмова від чогось на користь надприродних сил;

- ініціація як ритуал – перехід людини з одного стану в інший.

Міфологія робить людину учасником подій.

Міфи – структурування реліг.обрзів у свідомості людини.

• міфи творіння;
• астральні;
• антропологічні;
• есхатологічні (про кінець світу).

Символи – психологічна машина, яка трансформує енергію (Юнг). Це певний місток між свідомим і підсвідомим.

Заповіді – обмеження  і табу, які блокують базові психологічні потреби людини: -заборони на секс; -на їжу; -сон (обмеження сну); -у захищеності (забор. на зрост. матеріального добробуту  людини; -на творчість (не можна зображати бога, духів тощо).Христ. культура не сприймає театр бо це бісовство (так вважалося).; -обмеження на косметику.

Релігія як форма соціокомунікації.

Релігія – сис-ма координат, включає: доктрину, ритуал, етичну сис-му.

Через формув. в свідомості людини почуття зв’язку з трансцендентальним таємничим об’єктом.

Релігія – синтез віри з обрядами, символами.

Релігія – сис-ма вірувань і обрядів, що відноситься до священного і об’єднує прихильників в духовну общину.

Етапи появи реліг.віри:

• віра виникає ще в прадавні часи, коли людина розуміє, що може використовувати сили природи у своїх інтересах («ти-комунікація»);
• «воно-комунікація» - людина розділяє світ на себе та те, що оточує її;
• «релігійна цінність»;
• поява спеціалізованої культури ц сфері вірування;
• поява вищих не утилітарних цінностей (цінності, добро, краса). Вони не зводяться до норми і обов’язку. Як вища цінність одна людина може виступати для іншої;
• формування уявлень про ідеальне життя, як передусім про духовне життя;
• протестантська етика;
• деконкретизація релігій (екуменічний рух – рух розєднання різних церков)
• релігія як усвідомлена віра в ідеальні цінності (релігійність без Бога).

 

 

 

25. Релігійна комунікація  в аспекті дихотомій «священне/мирське», «сакральне/профанне», «раціональне/ірраціональне»

Сучасний світ перевернув багато елементів культури, які вважалися устояними. Однак, можливо, найбільш серйозних змін зазнало в наші дні релігійне життя. Навіть проблема ідентифікації тієї чи іншої системи в якості релігійної представляє певні складнощі. Адже змінюється сама сутність релігії. Традиційна релігійність будується на категорії «сакрального», що протилежне «профанному». Але у наш час релігії все більше входять у світ «профанного», тоді як сакральне стає прерогативою нерелігійних систем. Прикладом першого процесу є своєрідний релігійний маркетинг, а саме використання спеціальних маніпулятивних методів для залучення нових членів сект і утримання старих. Причому усвідомлена боротьба за клієнтуру характерна не тільки для неорелігійних, а й для цілком традиційних систем. Досить згадати недавню акцію Руської православної церкви по "розкручуванню" своїх сайтів в інтернеті. Можна говорити про існування своєрідного ринку духовних послуг, що в менталітеті сучасної людини не суперечить духу релігійності. Проявом цього ж явища є можливість відвідування людиною декількох релігійних громад одночасно, що особливо характерно для неохристиянських і неосхідних систем. Релігію можна охарактеризувати як складний соціальний інститут, сенс існування якого визначаються потребою суспільства в священному. Як відзначає Еміль Дюркгейм, в основі релігії лежать вірування і дії, пов'язані з явищами духовними, священними, а не мирськими. Священне - це ті аспекти соціальної реальності, які відділені від сфери буденного і є забороненими. Мирське (профанне) - це ті аспекти соціальної реальності, які носять звичайний і повсякденний характер. Один і той самий об'єкт або тип поведінки може бути профанним або священним: все залежить від оцінки людей. Оскільки священне сприймається з благоговінням і трепетом, до нього можна наблизитися лише через ритуал - соціальна дія, запропоноване правилами поведінки в присутності священного. У своєму релігійному поведінці люди формують соціальний світ значень і правил, якими керуються у думках, почуттях і вчинках точно так само, як і в інших сферах життя. Релігія проводить розподіл між предметами повсякденного життя і незвичайними явищами - чудесами. Ці явища стають священними тому, що вважаються пов`язаними з чимось надприродним - з якоюсь силою чи істотою, можливості якої необмежені законами природи. У різних релігіях існують свої священні предмети і події. Релігія має безпосереднє відношення до цінностей, більше того, може сама виступати як специфічна ціннісна система. Подвоєння нею світу дозволяє сформувати новий світ буття – буття потойбічного, яке має трансцендентний характер. Через те в основі системи релігійних цінностей лежить поділ світу на сакральне (священне) і профанне (мирське). Сакральне постає універсальним явищем, оскільки виходить за межі трансцендентного і може проявлятися у різних сферах буденного життя. Але в релігії воно формує відчуття залежності людського буття від священного й орієнтує на діяльність щодо його досягнення. Тому в більшості конфесій найвищою цінністю проголошується Бог.

 

26. Структурні елементи релігійної комунікації: релігійний образ, релігійна міфологія, ритуали, символи, заповіді

Розуміння обумовленості  сутності релігії сукупністю причин її виникнення дає змогу чіткіше  визначити структуру релігійної комунікації. Релігійну комунікацію можна розглядати як сукупність елементів: релігійних образів, міфології, системи символів, ритуалів і заповідей.

Релігійний образ – будь-який об'єкт, який є для людини або групи людей емоційно значущим, що викликає релігійні почуття. Майже у всіх релігійних системах присутні заборони на обговорення надприродних сил і явищ. Релігійні образи є сильно емоційно насиченими несвідомими об'єктами. Цю особливість можна без зусиль побачити в підвищенні емоційного тону у віруючих під час обговорення релігійних тем. Релігійні образи є цілісними об'єктами і не піддаються аналізу або розчленуванню на складові. Найбільш поширеними образами є надприродні істоти, проте, в принципі можливе насичення будь-якого об'єкта додаткової значимістю (фетишизація). Джерелом існування релігійних образів можуть бути як особисті переживання людини, піддані міфологізації, так і образи, міфологізовані на рівні культури і нав'язані людині за допомогою виховання.

Ритуал - заздалегідь визначена послідовність дій і психологічних станів, що припускає досягнення певного результату. Цілі ритуалу - зовнішні зміни навколишньої реальності, - внутрішні зміни психічного стану. За формою ритуали: містерії, магічні ритуали, молитви, жертвопринесення, ритуали поклоніння і актуалізації бачення світу. Ритуальні практики в різних релігійних системах мають загальний психологічний сенс. Адже об'єкти маніпуляції під час ритуалів є, з психологічної точки зору, об'єктами, що володіють емоційною насиченістю. Ритуальні практики в сучасних релігійних системах, зберігаючи свою суть, зазнають зміни, аналогічні тим, що відбувається з релігійними образами, здобуваючи деякі технократичні відтінки, що легко спостерігати у відповідній термінології: "відключитися", "підключитися", "налаштуватися на ритми".

Міфологія – структурування у свідомості людини релігійних образів. Міфологія залучає до себе людину, роблячи її як би співучасником подій, описаних в міфі. Остання із зазначених рис особливо яскраво проявляється в так званих харизматичних релігійних системах. Міфологізм мислення людей залучених в харизматичні системи можна відстежити за цілою низкою ознак: інтерпретація життєвих подій відповідно до міфологеми, співвіднесення себе і оточуючих людей з міфічними персонажами (досить згадати 12 "апостолів" в Білому братстві) і т.д.

Релігійні символи представляють надприродну істоту (оскільки вона не піддається безпосередньому спогляданню), за їх допомогою релігійна людина встановлює з цією істотою контакт. Релігійних символів багато, найзагальніші: хрест — символ християнства, чакра — буддизму, півмісяць — ісламу тощо. Характерно: алегорійність — умовна форма висловлювання, відмінна від буквального розуміння; емоційність — чуттєве ставлення віруючих до сакралізованих речей, персон, місць тощо; діалогічність — можливість внутрішнього спілкування, «розмови» «Я» з Богом.

Заповіді – це своєрідно до  законів для віруючої людини, які нібито були написані чи проголошені об’єктами поклоніння. Заповідь регламентує поведінку людей.

 

27. Соціокомунікативна функція  антагоністичної пари чаклун/священник

Чаклун – це певнахаризматична  особистість, що може робити щось надзвичайне.

Священник – систематизує релігійні  почуття, проводить обряди.

Чаклун – творець, а не будівник. Тобто він створює чудо, а священник  це чудо пояснює.

Релігійна комунікація основується на вірі. Дальше – ваша фантазияJ

 

 

28 Еволюція релігійної  віри від «Ти-комунікації» зі  світом до віри в ідеальні  цінності

1. Релігія виникає у первісному  сусп-ві. Людина вірить у те, що  її оточує. Предмети можуть їй  допомагати. Відбувається «Ти-комунікація», тобто сприйняття предметів, богів, як рівних собі.

2. Людина починає розподіляти  світ на себе і оточуюче  – «воно». Людина починає задумуватися  над причинно-наслідковими зв’язками. Тотемна релігія визначає соц. організацію племені, упорядковує відносини між індивідуами, між індивідуумом і спільнотою. Тотемні вірування – момент становлення цивілізаційних процесів, з’являються релігійні цінності.

3. Поява спеціалізованого рівня  культури у середі вірування  (поява посередника, суб’єкта релігійної комунікації).

4. Поява вищих неутилітарних  цінностей. Прагнення до вищих  цінностей, сприяння розвитку  досконалості.

5. Формування уявлень про ідеальне  життя. Акцент на духовному  удосконаленні. Час виникнення  світових релігій. Ясперс назвав  цей період «вісьовий час».

6. Віра як прагнення  злитися з Богом без посередників (привела до розвитку науковоо пізнання; відмови від інститут церкви, офіційної релігійності) 
7. Деконкретизація релігії (релігія зливається зі світським життям; релігія менш конкретна, менше ісламу, християнства). Бог сприймається як втілення загального ідеалу. Рух єднання різних релігій.

8. Релігійність без  Бога (хіх-хх ст) - бог як втілення  вищих духовних цінностей

Людині цікаві високі ідеали, а не релігійні догми.

 

29. «Смерть  Бога» як фундаментальна метафора  постмодерністської філософії

"Смерть Бога" - фундаментальна  метафора постмодерністської філософії,  фіксує в своєму змісті парадигматичну  установку на відмову від ідеї  зовнішньої примусової каузальності, характерної для лінійного типу  розуміння детермінізму і від  презумпції логоцентрізма. Генетично сходить до постулату Ніцше "старий Бог помер" і протестантського модернізма. Однак якщо в рамках протестантського модернізму фігура "Смерті Бога" висловлювала ідею когнітивної та моральної зрілості суб'єкта, позбавляючи його універсальної пояснювальній формули, що дозволяє маскувати своє незнання посиланням на вищу інстанцію і кінцеву причину і змушуючи прийняти моральну відповідальність персонально на себе (Д. Бонхеффер), то постмодерністська фігура "Смерті Бога" орієнтована на переосмислення самого феномена причини, переорієнтацію з розуміння її як зовнішнього фактора заподіяння до розуміння її як іманентного (пребывающий в чем-либо, свойственный чему-либо) переходу межі. Якщо для класики фокусом когнітивних зусиль виступав пошук справжньої (ближній, природною) причини явища, то для постмодернізму - відмова від ідеї зовнішнього заподіяння. Концепція трансгресії явно фіксує факт відсутності зовнішнього заподіяння трансгресивний переходу за допомогою метафори "Смерті Бога". Як пише Фуко, смерть Бога звертає нас не до обмеженого і позитивному світу, вона звертає нас до того світу, що розпускає себе в досвіді межі... в акті ексцесу, надмірності, зловживання, що долають цю межу, переступають через нього, що порушують його "(Фуко). У метафоричної системі постмодернізму установка на відмову від ідеї зовнішньої каузальності знаходить свій вираз також в парадигмальної фігурі "смерті Автора" як зовнішньої завдає детермінанти тексту (і у відмові від ідеї Отця в його традиційному психоаналітичному розумінні, а саме - як зовнішнього і травми ¬ рующего детермінаціонного фактора розвитку психіки, і, відповідно, у програмній стратегії анти-Едіпізаціі несвідомого (парадигматичні презумпція "Анти-Едіпа" в шизоаналіза, заснована на тій презумпції, що "несвідоме - спочатку сирота"). Фінальним акордом постмодерністського заперечення лінійного детермінізму, що лежить в основі класичної культури, є інтерпретація "Смерті Бога", запропонована Делезом і Гваттарі в другому томі "Капіталізму і шизофренії". Фігура Бога, безумовно, виступає для постмодернізму символом зовнішньої каузальності, проте в даному випадку мова йде не стільки про звільнення несвідомого від її гніту , скільки взагалі про принципову неможливість для шизофренічного свідомості якого б то не було зовнішнього заподіяння, тобто гноблення. На базі концепції "Смерті Бога" в теології оформляється концепція "смерті теології", яка констатує відхід з людського життя "трансцендентного виміру", перманентного проектування подій людського життя на Бога, що виступає як "кінець теології" (К. Рашке). Загалом введення постмодернізмом фігури "Смерті Бога" в семантичний простір сучасної культури тягне за собою радикальні трансформації останнього, бо "вся західна теологічна традиція ієрархічної послідовності сущого починається з нематеріального духу (Бога) - джерела цієї послідовності і сходить до недуховну матерії "(Р. Руйтер).