Діагностика психічної діяльності дітей

Питання про те, де повинна навчатися та або інша дитина, повинне розглядатися конкретно, з обліком багатьох обставин [3,6,45].

Для правильного судження про наявність всіх обов'язкових ознак, що характеризують розумову відсталість, необхідні висновки принаймні двох фахівців: лікаря-психоневролога, педагога-дефектолога або патопсихолога. Перший дає висновок про стан центральної нервової системи дитини, другий – висновок про особливості пізнавальної діяльності. Так у даний час практично спільно вирішуються питання про розумову відсталість дитини і про доцільність її навчання в спеціальних школах.

У особистих справах учнів спеціальних шкіл частіше усього зустрічається діагноз «олігофренія». Діти-олігофрени дійсно складають основну частину учнів допоміжних шкіл. Олігофренія в перекладі на українську мову означає «недоумкуватість». Під олігофренією припускають групу захворювань, різних за етіологією і патогенезом, але подібних за своїми клінічними та психолого-педагогічними проявами  психічного і соматичного розвитку. Це назва стану, що виникає після різних видів ураження центральної нервової системи дитини в період розвитку її мови, тобто приблизно до одного-двох років життя. До числа таких уражень відносяться спадкові і внутрішньоутробні ушкодження зародка, родові травми й асфіксії, а також інші захворювання, що впливають на центральну нервову систему дитини приблизно до дворічного віку.

При всій різноманітності причин, що викликають олігофренію, для неї характерні наступні загальні ознаки: ранній термін ураження центральної нервової системи, переважно кори великого мозку, і наступне припинення захворювання, недорозвинення або перекручено-виродливий соматичний розвиток всього організму. Олігофренія супроводжується порушенням будови тіла, окремих органів і систем організму. Такий хворий пізніше починає ходити і говорити, пізніше привчається до охайності, тяжко опановує такими процесами, як читання, письмо і рахунок, недорозвинення мови, у свою чергу, відображається на загальному розвитку психіки [4,9,36].

При олігофренії психічний розвиток дитини відбувається на неповноцінній, дефектній основі, але тривалого впливу захворювання нервової системи в дитини немає і вона практично здорова. Особливості психологічного розвитку дітей-олігофренів значною мірою подібні, тому що їхній мозок виявляється ураженим до початку розвитку мови. Розходження в порушенні психіки, обумовлені різним характером захворювання. Діти-олігофрени, незважаючи на розходження в етіології захворювання, представляють у відомій мірі однотипну з психологічної точки зору групу. Основні порушення при олігофренії це: по-перше, дефіцит допитливості, потреби в нових враженнях, пізнавальних інтересів, слабкість орієнтованої діяльності, по-друге, уповільнена сприйнятливість до нового, погана навченість. До цього з роками, природньо, приєднується бідність кругозору, малий запас уявлень, конкретність і поверховість мислення, тобто слабкість узагальнень, недорозвиненість емоційно-вольової сфери [5].

Психіка учня-олігофрена цілком несхожа на психіку нормальної  дитини – учня молодших класів. Олігофрен відрізняється якісною своєрідністю, іншою структурою психіки, життєвих установок і проявів.

На відміну від олігофренії, деменція виникає в більш пізньому віці, після першого критичного періоду розвитку й у наступних періодах, аж до  старості. У основі деменції лежить порушення раніше нормальної  діяльності головного мозку, руйнування розвиненого мозку.

Етіологія деменції має часткову подібність з етіологією олігофренії. Причинами деменції є інфекційні, травматичні, інтоксикаційні ураження головного мозку, дегенеративні захворювання центральної нервової системи, порушення обмінних процесів. Відмінність же, яку багато в чому визначають особливості патогенезу і клінічної картини деменції пов'язана з часом впливу шкідливого фактору. Деменція виникає при ураженні мозку у віці після 1,5-2 років, коли значна частина мозкових структур є уже  досить сформованою. Тому патогенний агент діє як чинник, не тільки  перешкоджаючий її подальшому формуванню, але і пошкоджуючий дану структуру і пов'язані з нею функції [27].

       Незважаючи на  деяку спільність деменції й олігофренії, перша  являє собою більш складну аномалію психіки. Прогноз при деменції досить несприятливий, ніж при олігофренії, тому що в  таких  хворих є схильність до деградації, до наростання психічного збіднення. Олігофренія виникає в ранньому дитинстві, коли ще не сформувалися  зв'язки другої сигнальної системи і розумові операції у вигляді поняттєвих суджень і умовиводів. При олігофренії в більшому ступені, ніж при деменції, виражена пластичність функцій кори великого мозку і, отже, значні компенсаторні можливості.

Розрізняють, так звану, резидуальну органічну деменцію, обумовлену залишковими явищами перенесених органічних уражень мозку (інфекцій, інтоксикацій, травми) і деменцію пов'язану з поточними органічними процесами в головному мозку (запальними, дегенеративними, атрофічними, дефектами обміну); при останніх, як правило, є тенденція до прогресування, хворобливих розладів із неухильною психічною деградацією, наростанням слабоумства, втратою навичок, що були раніше та знань.

Анатомо-морфологічні і сомато-неврологічні зміни при деменції різні. Вони визначаються, по-перше, характером ураження, по-друге, тією стадією онтогенезу, на якій виникло захворювання. При олігофренії анатомо-морфологічні зміни спостерігаються не тільки в тканині головного мозку, де носять дифузний характер, але й в інших системах організму. При деменції ці зміни більш виражені, але носять локальний, осередковий характер [2,33].

За глибиною інтелектуального дефекту прийнято розрізняти три ступені розумової відсталості: дебільність (найлегша), імбецильність (більш глибока) та  ідіотія (найбільш тяжка).

Дебільність - найбільш легка за ступенем й найбільш поширена форма олігофренії.

Інтелектуальний дефект тут виражений не грубо. Є фразове мовлення, часто непогана механічна пам'ять. Все це сприяє придбанню визначеного запасу знань, оволодінню навичками читання, письма, рахунка, засвоєнню знань, передбачених програмою допоміжних шкіл. Й проте, дебільності властиві всі компоненти олігофренічного недорозвинення інтелекту.

Мислення має наочно-образний характер. Погано розуміється зміст прочитаного. Правильно сприймаючи предмети і їхні зображення, молодші школярі, що страждають на  дебільність, вагаються в їхньому порівнянні, встановленні існуючих між ними внутрішніх зв'язків.

Фрази примітивні, мовлення часто страждає аграматизмами, недоречностями. Словесні визначення не зв'язані з конкретними ситуаціями сприймаються повільно.

Чітко виступають несамостійність суджень і поглядів, відсутність допитливості в ігровій, пізнавальній і трудовій діяльності, слабкість ініціативи. При загальній достатній цілості емоційної сфери немає складних відтінків переживань.

Імбецильність – більш важкий ступінь слабоумства, ніж дебільність. Специфіка і вираженість олігофренічного  слабоумства виступають при імбецильності з більшою виразністю. Це насамперед виявляється в повній нездатності до відволікання від конкретної ситуації, утворенню навіть елементарних понять. Читання часто носить механічний характер, розуміння змісту прочитаного відсутнє. Запас слів малий, фрази короткі, аграматичні.

Відсутня ініціатива, самостійність, оперують штампами, заснованими на імітації. Доступні лише ті види праці, що складаються із стереотипного повторення тих самих заучених прийомів. Можливо навчання елементам читання, письма, простого порядкового рахунку. Є елементарні навички самообслуговування.

Відносно збереженні прості безпосередні емоції, а також і прояви співчуття, прагнення допомоги, реакція на похвалу та осудження. Є зачатки самооцінки: переживання своєї фізичної слабкості, моторної ніяковості.

При відсутності ускладнень олігофренії діти і підлітки, що страждають імбецильністю легкого і середнього ступеня, часто здатні опанувати елементарними видами фізичної праці. При важкому ступені імбецильності навчання навіть простим видам виробничої праці неможливе. Виразність інтелектуального дефекту при імбецильності різна. При менше важкому рівні слабоумства (наявність досить розвиненої мови, спроможності до придбання елементарних практичних навичок) диференціація з дебільністю нерідко представляє визначені труднощі.                                                                          

Ідіотія являє собою найбільш важкий ступінь олігофренії. Відзначається грубе недорозвинення функцій сприйняття. Реакція на навколишнє слабка або неадекватна. Свідомість власної особистості смутна. Мислення по суті відсутнє (алогія).

У зверненій мові сприймаються не зміст, а інтонація і супровідна до мови міміка та жести. Особливості власної мови залежать від глибини ідіотії. Мова буває обмежена окремими невиразними звуками або являє собою набір одиничних слів. Емоції вкрай елементарні і здебільшого пов'язані з фізичним самопочуттям, фізіологічними потребами. Немає навичок самообслуговування. Поводження обмежене або діями, зв'язаними з реалізацією інстинктивних потреб, або елементарними ефективними і руховими реакціями на зовнішній подразник. Залишені на самоті, одні хворі лежать або сидять, не реагуючи на навколишнє, інші неспокійні, безцільно метушливі. Рухові стереотипії мають характер ритмічного погойдування тулуба, одноманітних рухів голови, кінцівок.

        Загальноприйнятої  класифікації слабоумства, що можна  було б визнати задовільною  в усіх відношеннях, немає. Це  пояснюється тим, що етіологія, патогенез, патоморфологія слабоумства багато в чому не вияснені. Найбільше прийнятою для клінічної педагогічної практики є класифікація Г.Є.Сухарєвої, в якій у значній мірі виражені етіологічний і патогенетичний принципи. Г.Є.Сухарєвою виділені наступні форми олігофренії:

І. Олігофренія ендогенної природи: а) хвороба Дауна, б) справжня мікроцефалія, в) олігофренії, обумовлені уродженими порушеннями обміну, г) олігофренії, що сполучаються зі шкірними і кістковими ураженнями.

II. Ембріонні фетопатії:  а) олігофренія, обумовлена віспою; перенесеною матір'ю під час вагітності; б)олігофренія, обумовлена іншими вірусами (грип, паротит, інфекційний гепатит та ін.);  в) олігофренія, обумовлена токсоплазмозом і лістеріозом;  г) олігофренія, що виникла на ґрунті уродженого сифілісу; д) олігофренія, обумовлена гормональними порушеннями і токсичними чинниками в організмі матері;  е) олігофренія, обумовлена гемолітичною хворобою новонароджених.

III. Олігофренія, що виникла в  зв'язку з різними шкідливими  впливами, що діють під час  пологів і в ранньому постнатальному періоді: а) олігофренія в зв'язку з родового травмою й асфіксією; б) олігофренія в зв'язку з ранньою постнатальною черепно-мозковою травмою; в) олігофренія в зв'язку з ранніми постнатальними-менінгітами, менінгоенцефалітами, енцефалітами [10,12].

1. Дефекти фізичного розвитку

Значне місце в клінічній картині олігофренії належить ознакам фізичного недорозвинення. Різні дисплазії статури також більш часті при генетичних формах олігофренії і пов'язані з внутрішньоутробними ураженнями  на ранніх етапах ембріогенезу. Слід, однак визначити, що значна частина перерахованих нижче дисплазій спостерігається і при інших уроджених аномаліях розвитку (наприклад, сенсорної сфери, опорно-рухового апарату й ін.), що найчастіше супроводжуються не слабоумством. Насамперед це відноситься до генетичних дефектів розвитку різного генезу.

При олігофренії  зустрічаються  наступні основні дисплазії й інші порушення фізичного розвитку:

1. Череп.  Мікроцефалія  (значне зменшення об'єму черепа,  зокрема мозкової  частини); мікроцефалія (значне збільшення об'єму й окружності черепа); у тому числі при гідроцефалії (збільшені розміри  черепа, пов'язані з водянкою мозку); баштовий череп, акроцефалія (гострий череп); оксіцефалія (конічний баштоподібній череп); скафоцефалія (човноподібний череп); платицефалія (скошений череп); тригоноцефалія (трикутний череп); ацефалія (яйцеподібний череп).

2. Лицьова частина. Плоске лице; місяцеподібне обличчя; мікрогнатія ретрогнатія, (укорочення нижньої щелепи, зсув стосовно площин чола); прогнатія ( різко виступаючі вперед щелепи); гіпертелоризм (широко поставлені очі зі збільшенням відстані між зовнішніми і внутрішніми кутами очей); широка спинка носа, аркоподібне або готичне піднебіння, розщеплення твердого піднебіння, діастема (збільшення відстані між середніми різцями).

3.Вуха. Низько розташовані вуха, деформація вушної раковини мікроотія (маленькі недорозвинені вушні раковини).

4.Очі. Мікрофтальм; анофтальм, катаракта, вузькі очні щілини з піднятими або опущеними зовнішніми кутами, епікантус (шкірна складка, що переходить з верхньої повіки на нижню і покриває внутрішній кут очної щілини) птоз (опущення верхнього повіка); страбізм (косоокість);  анірдії (відсутність райдужної оболонки).

5.Оральна область. Розщеплення верхньої губи; розщеплення м’якого піднебіння, макроглосія (збільшення язика); мікроглосія (укорочення язика).

6.Шкіра і її придатки. Недостатність пігментації (депігментовані і пігментні плями); іхтіоз (суха шкіра з великою кількістю рогових нашаровувань, що нагадують риб'ячу луску); ангіоми (судинні пухлини); низька межа росту волосся на голові, гіпертріхоз (надмірне оволосіння); інші аномалії шкіри і її придатків.

7.Тулуб. Кіфоз (скривлення грудного відділу хребта); сколіоз (скривлення грудною відділу хребта у бік); кіфосколіоз (комбіновані скривлення хребта); вдавлення грудини; відсутність мечоподібного відростка грудини.

8.Кінцівки. Акромелія (укорочення кисті або стоп); мікромелія (укорочення всіх сегментів кінцівок); ризомелія (укорочення плечових і стегнових кісток); фокомелія (відсутність частини кінцівки); олігодактилія (зменшення числа пальців); полідактилія (збільшення числа пальців); клинодактилія (скривлення п'ятого пальця), сандалевидний проміжок (збільшення відстані між І та II пальцями стопи); клишоногість; уроджений вивих тазостегнового суглоба; зміни дерматогліфіки (чотирипала «мавпяча» шкірна згинальна складка).