Використання інтерактивних методів на уроках з англійської мови

За такої організації уроків порушується одна з основних умов процесу мислення — особиста активність учня. І тому перед вчителем постає завдання: як привернути увагу учнів до вивчення матеріалу і тримати їх увагу? Тобто як забезпечити мотивацію навчальної діяльності дитини? Основна умова цього, як бачимо, — активність та самостійність учня у вивченні матеріалу, уміння думати. Що таке вміння думати?

Це означає, що учень сам може аналізувати проблему, ставити запитання, планувати шлях розв’язання, перевіряти та оцінювати отримані результати. Учень має бачити, що він не стоїть на місці і це спонукає його до подальшої праці. Для цього вчителю треба створити в класі атмосферу доброзичливості, де учень може проявляти самостійність, не боячись поставити «безглузде» запитання [4, с.21-25].

Розглянемо класифікацію методів навчання, розроблену Ю.К. Бабанським, у яких він поділяє методи на 3 великі групи, кожна з яких в свою чергу передбачає по декілька класифікацій:

1. методи організації  і здійснення навчально-пізнавальної  діяльності;

2. методи стимулювання  і мотивації учіння;

3. методи контролю і  самоконтролю в навчанні.

Методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності виконують освітню функцію та поділяються на такі види:

— Перспективні методи, які виконують функцію організації та здійснення чуттєвого сприйняття учбової інформації і поділяються, в свою чергу на:

а) методи словесної передачі (навчальної ін.) та слухового сприйняття навчальної інформації (скорочено-словесні методи: розповідь, лекція, бесіда);

б) методи наочної передачі та здорового сприйняття навчальної інформації (скорочено-наочні методи: ілюстрації, демонстрації та ін.);

в) методи передачі навчальної інформації шляхом практичних дій та тактильного, кінестетичного її сприйняття (скорочено — практичні методи: вправи, лабораторні досвіди, трудові дії).

Методи виділені за логічною ознакою, які спираються перш за все на класифікацію розумових дій, які традиційно поділяють за напрямком думки на індуктивні (від окремого до загального) та дедуктивні (від загального до окремого). Можливо також виділити аналітичні та синтетичні методи навчання.

Хоча логічна класифікація відбиває тільки один бік методів навчання, вона має дуже велике практичне значення. Вона звертає увагу вчителя на найважливіше у навчальному процесі — на логіку розкриття змісту, на керування розумовими діями учнів у навчанні:

а) репродуктивні методи, які характеризують такий спосіб навчання, при якому головне значення має запам’ятовування учнями інформації, яку різними шляхами представляє вчитель;

б) проблемно-пошукові методи, які передбачають створення вчителем проблемних ситуацій, активне їх обдумування учнями і на цій основі їх самостійне просування у засвоєнні нових знань.

Більш того, як окремі випадки проблемно-пошукового методу ми розглядаємо і запропоновані М.І. Махмутовим “бінарні методи” [1, с.125; 5, с.279; 9, с.335; 59, с.150-160]: пояснювально-спонукальний та частково-пошуковий, спонукальний та пошуковий. Все це немов би конкретні рівні проявлення проблемно-пошукового методу у його широкому розумінні, а також поєднання різних методів з поступовим зростанням пошукового елементу у навчанні. В залежності від ступеню керування педагогом діяльністю учнів виділяють методи навчальної роботи під керівництвом вчителя та методи самостійної роботи (у яких все ж таки відбувається опосередковане керування роботою з боку педагога, тому що учень керується частіше за все раніше отриманими інструкціями, вказівками вчителя та ін., хоча в даний момент педагог безпосередньо і не контактує з ним).

Методи стимулювання та мотивації навчання виконують виховну функцію та поділяються на 2 підгрупи:

а) Методи формування зацікавленості у навчанні. У них для стимулювання діяльності учнів поряд з традиційними методами навчання (розповідь, бесіда, лекція, застосування наочності, практичні вправи та ін.) використовуються також спеціально розроблені методи, такий як метод пізнавальних ігор, метод навчальних дискусій, метод створення ситуацій апперцепції (що спираються на оптимальний раніше життєвий досвід) та ін.

Серед методів контролю та самоконтролю можна виділити методи усного (індивідуальне опитування, фронтальне опитування, усні заліки, усні екзамени, програмоване опитування), письмового (контрольні письмові роботи, письмові заліки, письмові екзамени, програмовані письмові роботи) та лабораторно-практичного (контрольні лабораторні роботи, машинний контроль) контролю.

Всі ці 3 групи методів пов’язані між собою за функціями. Наприклад, суміжними функціями методів організації та здійснення навчання є стимулююче-мотиваційна та контрольно-регулююча, методів стимулювання та мотивації навчання — организаційно-пізнавіальна та контрольно-регулююча функції, методи контролю та самоконтролю виконують також организаційно-пізнавальну, стимулююче-мотиваційну та регулюючу функції [80, с.216; 52, с. 197; 37, с.220].

Перевагами цієї класифікації методів є те, що, по-перше, в них у єдності розглядаються усі 3 групи методів, що дозволяє врахувати усі компоненти діяльності; по-друге, у цій класифікації за основу береться вирішення не якоїсь однієї дидактичної проблеми, а цілісна структура навчальної діяльності; по-третє, у ній у взаємозв'язку представлені усі найбільш відомі компоненти діяльності (цільовий, змістовий, перцептивний, логічний, гностичний та керуючий).

1.3 Комунікативний  підхід

Комунікативний підхід передбачає органічне поєднання свідомих і підсвідомих компонентів у процесі навчання іноземної мови, тобто засвоєння правил оперування іншомовними моделями відбувається одночасно з оволодінням їх комунікативно-мовленнєвою функцією.

Комунікативний підхід в найбільшій мірі відбиває специфіку іноземної мови як навчального предмета в середньому навчальному закладі. Цей підхід визначився в результаті методичного осмислення наукових досягнень в галузі лінгвістики — теорії комунікативної лінгвістики і психології та теорії діяльності, що знайшло відображення в роботах з психології та методики навчання іноземних мов (О.О. Леонтьєв, І.О. Зимня, Ю.І. Пассов, С.Ф. Шатілов, Г.В. Рогова та інші) [72, с.5-11].

Реалізація комунікативного підходу у навчальному процесі з іноземної мови означає, що формування іншомовних мовленнєвих навичок і вмінь відбувається шляхом і завдяки здійсненню учнем іншомовної мовленнєвої діяльності. Іншими словами, оволодіння засобами спілкування (фонетичними, лексичними, граматичними), спрямоване на їх практичне застосування у процесі спілкування. Оволодіння уміннями говоріння, аудіювання, читання та письма здійснюється шляхом реалізації цих видів мовленнєвої діяльності у процесі навчання в умовах, що моделюють ситуації реального спілкування. У зв'язку з цим навчальна діяльність учнів організується таким чином, щоб вони виконували вмотивовані дії з мовленнєвим матеріалом для вирішення комунікативних завдань, спрямованих на досягнення цілей та намірів спілкування [4, с.21-25].

З позицій комунікативного підходу процес навчання англійської мови будується адекватно реальному процесу мовленнєвого спілкування, тобто процес навчання ємоделлю процесу мовленнєвої комунікації. Проте процес навчання не може повністю співпадати з процесом комунікації, який має місце в реальному житті, оскільки навчання англійської мови в середніх навчальних закладах відбувається в умовах рідномовного оточення. Тому йдеться тільки про максимальне зближення процесів навчання і реального спілкування за такими найважливішими параметрами як комунікативно-вмотивована мовленнєва поведінка вчителя та учнів і предметність процесу спілкування, що забезпечується ретельним відбором комунікативно-мовленнєвих намірів, тем, ситуацій, які віддзеркалюють інтереси та потреби учнів.

Прийнятий в сучасній вітчизняній методиці комунікативний підхід до навчання іноземних мов зумовлює вибір цілей, згідно з якими визначаються принципи, зміст, методи, прийоми та засоби навчання [15, №4, с.16-20; 21, с.365; 31, с.225; 37, с.220; 52, с. 197].

Розділ 2. Інтерактивні методи навчання

2.1 Поняття інтерактивності  та функції інтерактивної гри

Нині приділяють належну увагу інтерактивним методам навчання, в яких процес навчання поєднується із процесом спілкування, а активність школярів перевершує активність учителя. Інтерактивний означає сприятливий тому, щоб взаємодіяти чи знаходитися в режимі бесіди, діалогу з будь-чим (наприклад, комп’ютером) чи з будь-ким (людиною). Значить, інтерактивне навчання — це, перш за все, діалогове навчання, у ході якого здійснюється взаємодія вчителя й учня. Інтерактивне навчання відноситься до педагогічних технологій на основі ефективності управління і організації навчального процесу (як і випереджувальне навчання; і навчання дітей за інтересами; програмоване; колективне; групове навчання) [59, с.150-160]. Основна характеристика "інтерактиву" — це спеціальна форма пізнавальної діяльності; навчальний процес організовано так, що практично всі учні заохочені до процесу пізнання, вони мають можливість розуміти й рефлектувати з приводу того, що вони знають і про що думають; має бути атмосфера доброзичливості, взаємопідтримки — форма кооперації та співпраці; на уроці організується індивідуальна, парна, групова робота; застосовуються дослідницькі проекти, рольові ігри, робота з документами, різними джерелами інформації, використовуються творчі форми роботи [77, с. 190; 86, с.135; 87, с. 192;].

Інтерактивними називаються спеціальні засоби і пристрої, які забезпечують безперервну діалогову взаємодію двох сторін. Інакше кажучи, навчання проходить у процесі спільної злагодженої роботи групи учнів та вчителя, під час якої аналізуються, обговорюються та розв’язуються навчальні й професійні завдання.

Принципи інтерактивної роботи:

— Одночасна взаємодія — всі учні працюють в один і той же час.

— Однакова участь — для виконання завдання кожному учневі дається однаковий час.

— Позитивна взаємодія — група виконує завдання при успішній роботі кожного учня.

— Індивідуальна відповідальність — при роботі у групі у кожного учня своє завдання [82, с.220-223].

Шляхи інтеграції інтерактивних методів у навчальний процес

практично необмежені. До інтерактивних методів навчання слід віднести дискусії, рольові ігри, імітаційні ігри, уроки — панорами, уроки — прес — конференції. Під час проведення уроку — семінару або прес — конференції варто підготувати групи до спільної роботи.

1. Передусім учні проходять  тренінг із відпрацювання навичок  та культури ведення дискусії, вміння слухати й формувати  свої висновки, вважати себе за  групу однодумців.

2. Навчальна група засвоює  культуру взаємоузгоджених дій  у процесі рольової гри.

3. Учасники групи засвоюють  певний рівень імітаційного моделювання  гри.

До особливостей імітаційних ігор належать такі:

— учитель очолює гру, але головної ролі не відіграє, він виконує лише функцію організатора гри;

— у грі, при взаємодії учнів, створюється навчальна ситуація;

— є персоналізація ігрового навчання;

— ситуація гри створює найсприятливіші можливості для активного навчання: вона заохочує школяра в пошуку спочатку запитання, а потім і відповіді на нього;

— у грі проявляються винахідливість, кмітливість, рішучість її учасників [86, с.135; 87, с. 192; 92, с.288-302].

Кожна гра має свої особливості, але є індивідуальною в кожному варіанті. У психології гра традиційно розглядається як форма діяльності в умовах ситуаціях, спрямована на відновлення та засвоєння суспільного досвіду, зафіксованого в соціально — закріплених способах, здійснення предметних дій, у предметах науки і культури [12, с.64; 38, с.4-8].

Гра — найбільш доступний для дітей вид діяльності, спосіб переробки отриманих із зовнішнього світу вражень. У грі яскраво проявляються особливості мислення та уяви дитини, його емоційність, активність, розвиваюча потреба в спілкуванні. Цікава гра підвищує рівень активності дитини, і він може вирішити більш складну задачу, ніж на занятті. Але це не свідчить про те що всі заняття дитини повинні проходити в формі гри. Гра — це тільки один з методів, і вона дає гарні результати тільки у поєднанні з іншими: спостеріганням, бесідами, читанням та іншими. Граючи діти вчаться застосовувати свої знання та вміння на практиці, користуватися ними в різних умовах. Гра — це ще самостійна діяльність, в якій діти вступають в спілкування з однолітками. Їх об’єднує спільна мета, спільні умови до її досягнення, спільні переживання. Гра має велике навчальне значення, вона тісно пов’язана з навчанням на заняттях, зі спостеріганням повсякдення. Діти вчаться самостійно вирішувати ігрові задачі, знаходити кращій спосіб справдити задумане, користуватися своїм знанням, викладати їх словом. Не рідко гра слугує для повідомлення нових знань, для розширення кругозору. З розвитком інтересу до дорослого труда, до суспільного життя, до героїчних подвигів людей у дітей з’являються перші мрії про майбутню професію, прагнення наслідувати улюблених героїв. Це робить гру важливим засобом створення направленості учня. Гра має дуже багато різноманітних функцій, але найголовніші два види: навчальна та виховна [41, с.26-33; 75, с.360].

Гра має велике значення для розвитку особистості. Успіх навчальної гри визначається можливостями учасників, а також їхніми віковими особливостями. Навчальна ділова гра має такі функції:

1. Розвиваюча — забезпечує  під час навчальної діяльності  розвиток творчого потенціалу  учнів, їх самостійності в оволодінні  методами отримання необхідних  знань.

2. Комунікабельна — реалізується  через організацію спілкування, регулювання міжособистісних відносин, виникнення механізму саморегуляції  поведінки.

3. Активізуюча — передбачає  стимулювання пізнавальних процесів, інтересів, потреб.

4. Інформаційна — проявляється  у спрямованості змісту гри  на соціальні, психологічні та  методичні проблеми.

5. Функції інтеграції  знань забезпечує міжпредметні  зв’язки між курсами загальних  об’єктів вивчення [77, с. 190].

Під час проведення інтерактивних ігор активізується творчий потенціал особистості. Свої функції інтерактивна гра виконує ефективно, якщо відповідає таким вимогам:

1) її змістом є програмний  матеріал;

2) вона застосовується  у різноманітних формах;

3) правильно узгоджується  з іншими дидактичними засобами;

4) забезпечує всебічний  розвиток особистості.

Інтерактивна гра починається не тоді, коли учні одержують завдання, а коли їм стає цікаво грати. Це означає, що гра викликає приємні емоції і дає роботу їхньому розуму [79, с.144; 81, с.24-29; 83, с.159].

2.2 Інтерактивні  технології

Технологія навчальної діяльності у парах була вперше запропонована А.Г. Рівіним ще в 1911 році. Було доведено, що діяльність учнів стає ефективною, максимально результативною і в той же час вивільнює час вчителя для контролюючих і корегуючих дій. Групу (навіть 2-3 учні) навчати набагато складніше, ніж одну дитину. При колективній роботі всі працюють у парах і по черзі один з одним, тобто пари мають не постійний, а змінний склад, де співбесідника не можна уникнути — навчання ведеться у формі діалогу. Учень засвоює швидко і якісно те, що відразу використовується в ділі або передається іншим з поясненням, в такий спосіб оволодіння новими знаннями або вміннями відбувається постійно під час колективної навчальної діяльності. Активність учнів поступово піднімається на якісно новий рівень, джерелом її служать власні пізнавальні мотиви [7, с.47; 8, с.24].

Технологія роботи в групах. Найбільш плідний процес навчання забезпечується саме надійно збудованою системою взаємовідносин. Можна відмітити, щодо факторів, які впливають на пошуковий процес сприятливо, відноситься спільна діяльність учнів. При цьому можна визначити п'ять типів діяльності:

спільна з іншої дитиною формально;