История культуры Украины

Выходили  из Киевской академии и писатели иного  рода. Это были не священники и не учителя академии, а те выпускники или недоучившиеся студенты, которые  духовной стезе предпочли карьеру  казацких хорунжих и писарей. Научившись кое-чему у своих профессоров, они  отнюдь не заразились их любовью к  богословским диспутам и цветистым  панегирикам. Увлеченные проблемами своей  современности и ближайшей истории, эти академисты становились казацкими  летописцами.

Интереснейшим из них был Самийло Величко. Его  четырехтомное "Сказание о войне  казацкой с поляками через Зиновия  Богдана Хмельницкого", законченное  в 1720 г., охватывает события 1648-1700 гг.

Другой  знаменитый образец того же жанра  создал Григорий Грабянка. Его "летопись" посвящена тому же периоду и, согласно прямому указанию автора, преследует цель убедить читателя в том, что  украинцы ни в чем не уступают другим народам. Анализируя недавнее прошлое, Грабянка, как и Величко, решительно поддерживает притязания старшины на социально-экономическое и политическое господство в Украине.

Процесс постепенной ликвидации Гетманщины также нашел отклик в литературе. Так, в 1762 г. переводчик генеральной  канцелярии Семен Дивович написал  длинную полемическую поэму "Разговор Великороссии с Малороссией", в  которой отстаивал право Украины  на автономию. В том же духе писал  свои сочинения Григорий Полетика. Яркое представление о менталитете  казацкой элиты дают сохранившиеся  дневники и записки Миколы Ханенко, Якова Марковича и Пилипа Орлика.

Высокого  уровня достигло в XVIII в. украинское искусство. Особых успехов украинцы, большая  часть которых работала в России, добились в музыке. Композиторы Дмитро Бортнянский, Максим Березовский и  Артем Ведель заложили основы знаменитого  украинско-русского хорового церковного пения. В своих произведениях  они вдохновлялись украинскими  народными мелодиями. Широкое признание  получили живописец Дмитро Левицкий и архитектор Иван Григорович-Барский. Еще в начале века, благодаря щедрости гетмана Мазепы, по всей Украине  было возведено множество храмов в стиле так называемого "казацкого  барокко" - одновременно более строгом  и более элегантном, чем тогдашние  образцы барочного стиля в  западноевропейской архитектуре. Шедевры  позднего барокко появились в  Украине во второй половине XVIII в.- такие  как Успенский собор Киево-Печерской  лавры, Андреевская церковь в  Киеве и собор св. Юра во Львове. По городам и селам распространялся  народный театр - вертеп, а по праздникам, выходя из церкви, люди останавливались  на площади послушать странствующего кобзаря или бандуриста.

Григорий Сковорода (1722-1794). (см. Билет №2.2)

Театр. Основою українського театру стали народні ігри й обряди, в яких драматична дія поєднувалась з діалогами, співами, танцями, перерядженням тощо. Театралізовані видовища ("Коза", "Піп і смерть") відбувалися на майданах і ярмарках, збирали багато глядачів серед селян, міщан, козаків, шляхти.

У XVIII ст. виник також кріпосний  театр. У маєтках багатих поміщиків  і промисловців влаштовувались видовища, в яких були зайняті кріпаки. Згодом театри діяли переважно в містах. У 1789 р. в Харкові виник перший постійний театр в Україні. У  ньому, крім місцевих акторів, виступали  митці з Москви й Петербурга.

В Острозькій школі, Київському колегіумі, братських школах влаштовувалися свої театралізовані вистави - так звані шкільні драми. Ставилися драматичні твори на релігійні або міфологічні теми. Акторами виступали здебільшого учні й студенти. Серед таких вистав були відомі на той час драми невідомих авторів- "Слово про збурення пекла", "Трагедія руська", а також "Роздуми про муки Христа, спасителя нашого" Іоаннікія Волковича. В антрактах драм ставилися комедійні інтермедії (п'єси-вставки) на побутові теми.

У той час виник і вертеп - ляльковий театр. Вертепи відбувалися у спеціально зробленій двоповерховій дерев'яній скрині: вистави на верхньому поверсі на релігійні сюжети, а на нижньому - з народного життя. Вертеп користувався популярністю у дорослих і особливо у дітей.

Білет №2

1. Релігія слов'янських племен. Мистецькі набутки слов'ян.

Символічні знаки давніх слов'ян. За первісного суспільства роди і племена на території України використовували знаки-символи, що відображали їхні вірування, місця проживання, певні особливості життя й діяльності. Спочатку це були прості малюнки: хрести, ромби, квадрати, кола та інші фігури. Згодом вони ускладнювалися й урізноманітнювались. З'явилися зображення небесних світил (Сонце, Місяць, зірки), звірів (мамонти, олені, вовки, собаки, леви), птахів (орли, круки), худоби (бики, коні, вівці, кози, свині), ідолів (богів язичницької віри).

Роди  і общини, а також і племена  східних слов'ян визначали собі певні  знаки-емблеми, що відрізняли їх від  сусідів. Такі знаки ставилися на межах земель, лісів, біля озер, річок, на знаряддях праці, зброї, предметах  побуту, купецьких товарах для  продажу тощо. Таврові знаки ставили  на своїй худобі скотарі, на виробах  ремісники, на шкурах звірів мисливці, на бортних деревах і вуликах-дуплянках  бджолярі. Ці тавра мали їх охороняти  від крадіжок.

Символами влади родових і общинних старійшин  та племінних вождів часто вживалися  мідні, бронзові або залізні тризубці у вигляді вил-трійчаток (вони зберегли цю форму до наших часів). Археологи знаходили їх при розкопках городищ на Київщині (Хотівське), Черкащині (Мартинівське), Полтавщині (Перещепинське).

У зарубинецьку і черняхівську епохи  слов'яни-язичники ' у священних місцях (капищах) ставили кам'яні фігури ідолів (богів), яким вони вірували. Археологи  виявили такі витвори по 2-3 м заввишки у с. Іванівці (Хмельниччина) над  Дністром. Біля гори Богит на дні  р. Збруч знайдено кам'яну фігуру Рода-Святовита із зображенням одинадцяти людських постатей-богів. Подібні фігури ставилися і в капищах на Подніпров'ї. Слов'яни виготовляли також амулети-обереги, щити і мечі, прикраси із зображенням  язичницьких символів. Слов'янська символіка мала значну культурну цінність.

Культура, побут, звичаї та вірування  слов'ян. Розвиток духовної культури і вірувань давніх східних слов'ян, які жили на сучасній території України, був тісно пов'язаний з їхньою господарською діяльністю. Важливе місце у житті східних слов'ян займали численні обрядові свята, що відносилися до настання весни й початку польових робіт (веснянки), літнього сонцестояння (Івана Купала), збору врожаю, а також зимові щедрівки, колядки тощо. Весільні свята супроводжувалися піснями, танцями, хороводами, поховальні обряди - голосіннями.

Вірування слов'ян називали язичництвом. Вони обожнювали Сонце, Місяць, явища природи, річки, озера, ліси. Одним з головних богів у слов'ян вважався Велес -захисник худоби. Дажбог уособлював Сонце, Сварог - вогонь, Перун - грім. Прокопій Кесарійський зазначав: "Вони поклоняються рікам, і німфам, і всяким іншим демонам, приносять жертви всім їм і за допомогою цих жертв проводять ворожбу".

Давні слов'яни вірили в загробне життя, про що свідчать уже згадані поховальні обряди. Особливо урочисті похорони влаштовувалися князям і знатним дружинникам, у могилах яких археологи знаходять багато дорогоцінних речей, зброю, одяг, предмети домашнього вжитку, залишки продуктів харчування тощо. Князівські могили насипали висотою іноді до десятків метрів, потім влаштовували там тризну - поминки. У похованнях простих людей виявляються лише знаряддя праці та речі домашнього вжитку.

У прикладному мистецтві слов'ян простежуються  своєрідні стилі - "звіриний" (зображення фігур людей, коней, худоби, звірів, плазунів, птахів) і "геометричний" (створення орнаментів з трикутників, ромбів, квадратів). Зображення на знаряддях, зброї, прикрасах, предметах побуту відтворювали картини з життя слов'ян, зокрема їхню працю і боротьбу з ворогами.

Існувало  в слов'ян і музичне мистецтво. Візантійський історик VII ст. Феофілакт  Сімекатта у творі "Історія" повідомляв про взяття візантійцями в полон трьох слов'янських  гуслярів.

Отже, слов'яни здавна розселялися в  Східній Європі і на території  сучасної України; їх племена займалися  землеробством, скотарством, ремеслами, торгівлею. Слов'янські родові общини поступово перетворювалися в  сусідські, з'явилися приватна власність  і майнова нерівність. Утворювалися державні союзи племен на чолі з  правителями-князями, в руках яких зосереджувалися влада і багатства.  

2. Григорій Сковорода - просвітитель, філософ, поет.

Григорий Сковорода (1722-1794). Несомненно, наиболее самобытным украинским интеллектуалом того времени был Григорий Сковорода. Сын бедного казака с Левобережья, Сковорода в 12-летнем возрасте поступает в Киево-Могилянскую академию. Учился он долго и разнообразно - то в академии, то на Западе - и, как утверждает легенда, чередовал лекции со странствиями по всей Центральной Европе, "чтобы лучше познать людей". Выучив латынь, древнегреческий, польский, немецкий и старославянский языки, он прекрасно знал философские труды древних^ и новых авторов. Между 1751 и 1769 гг. Сковорода с перерывами преподает в Переяславском и Харьковском коллегиумах, однако необычность его философских взглядов и педагогических методов вызвала гонения со стороны духовных иерархов. В конце концов Сковорода был вынужден оставить официальную педагогику и начать жизнь странствующего философа.

Сковороду называют "украинским Сократом". Пешком обходя родное Левобережье и  Слобожанщину, встречаясь с самыми разными людьми, он со всеми вступал  в диспуты, у всех выпытывал их взгляды на жизнь. Свои беседы философ  заводил и на ярмарке, и в дороге, и на отдыхе в деревенском саду. Больше всего его занимал вопрос о человеческом счастье: как люди понимают его, как добиваются, и в  чем на самом деле состоит предназначение и счастье человека. По Сковороде, ключ к счастью - в самопознании и  следовании тому пути, к какому каждый "по естеству своему" предназначен. Не нужно человеку ни богатства, ни славы, главное - быть независимым от "мира" и мирских забот. Такие  убеждения привели философа к  открытой критике старшины и духовенства  за то, что они угнетали крестьян.

Творческое  наследие Сквороды весьма разнообразно: тут и стихи, и басни, и учебники по этике и поэтике, и философские  трактаты. Живя в гармонии с тем, что он так активно проповедовал, странствующий философ заслужил любовь простого народа, а многие его  высказывания вошли в народные песни  и думы. На могиле своей Сковорода  завещал написать: "Мир ловил  меня, но не поймал".

Білет №3

1. Особливості Трипільської культури  і Черняхівської культури.

Племена доби трипільської культури. За чотири тисячі років до нашої ери первісні люди освоїли перший метал - мідь, який легко піддавався обробці. З нього виготовляли знаряддя праці, зброю і прикраси. Але поряд з мідними виготовлялися предмети й з каменю. Період, коли співіснували вироби з міді й каменю, археологи назвали мідно-кам'яним віком (енеолітом). Саме в цей період на території України жили численні племена трипільської культури (назва від с. Трипілля на Київщині, де наприкінці XIX ст. археолог В. Хвойко досліджував їх поселення). Протягом 4-2 тисячоліть до н. е. трипільці розселилися на великій території: в басейнах річок Прута, Дністра, Південного Бугу, Дніпра, а також на Волині, Поділлі, у Північному Причорномор'ї та інших місцевостях.

Археологи дослідили не менше двадцяти великих  трипільських поселень й знайшли  там немало важливих матеріальних пам'яток трипільської культури: житла, господарські будівлі, вогнища, культові місця, знаряддя праці, зброю тощо.

Трипільські поселення розташовувалися переважно  на берегах річок або на важкодоступних горбах і на ранньому етапі складалися з 10-15, а в період розквіту трипільської культури - з кількох сотень глинобитних  жител, які обігрівалися печами й  мали круглі вікна. Деякі поселення  мали оборонні рови і вали.

Головним  заняттям трипільців було землеробство й скотарство; мисливство, рибальство і збиральництво відігравали  допоміжну роль. В орному землеробстві використовувалися рала і мотики, а тягловою силою були воли. Вирощувалися ячмінь, пшениця, просо та інші культури. Рогові або дерев'яні серпи з  крем'яними вкладишами служили трипільцям для збирання врожаю. Зерно перемелювалося ручними кам'яними зернотерками. Трипільці розводили велику рогату худобу, свиней, овець, кіз. Приручали  також диких коней. Знаряддя праці  виготовлялися з каменю і міді, кісток і рогів тварин: скребачки, ножі, різці, сокири, шила, мотики, молотки  тощо. Для виробництва полотна  використовувалися примітивні ткацькі  верстати, що засвідчує початок ремісництва. Трипільці винайшли перший механічний пристрій - лучковий дриль з крем'яним свердлом.

Посуд виліплювався з глини і випалювався  в горнах: горщики, миски, чаші, глечики, амфори, великі макітри для зберігання води і зерна тощо. Ці вироби прикрашалися орнаментом або багатобарвним розписом. На посуді зображались птахи, тварини, люди, дерева, зірки, Сонце, Місяць тощо. Загалом матеріальна культура трипільців була досить високою.

Трипільські племена відіграли визначну роль у формуванні первісного суспільства  на території України й були найдавнішими предками слов'ян-праукраїнців.  

Доба черняхівської культури. Поступово в житті первісних людей родові общини втрачали свою колишню замкнутість і почали об'єднувати не тільки родичів, а й сусідів. Утворювалися, по суті, нові об'єднання - територіальні, або сусідські общини, які складалися з господарств окремих сімей. Орна земля та угіддя общин нерідко ділилися між сім'ями, а вироблені ними продукти ставали їхньою приватною власністю.

У 1899 р. В. Хвойко відкрив біля с. Черняхова (Київщина) пам'ятки культури слов'янських племен, що жили на Подніпров'ї і Подністров'ї у II-VII ст. Відтоді на території України археологами досліджено понад 2 тис. поселень черняхівської культури. Вони засвідчували порівняно високий рівень орного землеробства (використання рала із залізним наральником), скотарства, ремісництва (розвинуте гончарство, виплавка і обробка металів, виробництво скла, виготовлення речей з дерева тощо). Слов'янські племена черняхівської доби підтримували зв'язки з сусідами: скіфами, сарматами, готами, аланами, таврами та іншими, а також з населенням східних провінцій Римської імперії (про це свідчать знахідки римських монет). Вони торгували там хлібом, худобою, медом, воском, хутрами, рибою, продавали полонених у рабство.