История культуры Украины

У Київській Русі з'явилася й художня  література переважно церковного змісту. Найбільш визначні твори - "Слово про закон і благодать" митрополита Іларіона, "Повчання дітям" Володимира Мономаха, "Ізборники" Святослава Ярославича.

2. Освіта, архітектура і образотворче  мистецтво другої половини ХVІІІ  ст.

Освіта і книгодрукування. Початкову освіту, як і раніше, діти козацької старшини, духовенства, заможних міщан здобували в школах при церквах та монастирях, вищу - в Київській академії. Протягом першої половини XVIII ст. почали діяти також нові навчальні заклади - колегіуми у Чернігові, Переяславі, Харкові.

Центром освіти була Київська академія. Студенти вивчали слов'янські, латинську, грецьку  та західноєвропейські мови, історію, географію, математику, астрономію, природознавство, богослов'я. Цей навчальний заклад не просто давав ґрунтовні знання з  тих чи інших предметів. Студенти вчилися у ньому дискутувати  і відстоювати свої погляди. Вони пробували сили в ораторському мистецтві, намагалися дохідливе і ясно висловлювати власні думки. Викладацькою діяльністю тут займалася група професорів, серед яких широтою наукових інтересів виділявся Феофан Прокопович. У своїх лекційних курсах він виступав проти марновірства, пустого красномовства, сліпого наслідування авторитетів. Визнаючи Бога як основу всього існуючого, Ф. Прокопович разом з тим підійшов до розуміння єдності світу, його матеріальності. Згодом Ф. Прокопович став одним з найближчих сподвижників Петра І. У своїх працях вчений прагнув обгрунтувати необхідність проведення реформ у сфері освіти, побуту та звичаїв. Він вніс певний вклад у реорганізацію армії і флоту.

Академія  мала велику бібліотеку, в якій налічувалося близько 12 тис. книжок. Значні книгозбірні  належали представникам української  старшини. Відомо, наприклад, що велику бібліотеку мав гетьман І. Мазепа. Сучасники свідчили, що вона вражала  не лише своїми розмірами, а й підбором книг. Тут були представлені зарубіжні  й вітчизняні автори, зберігалися  різні хроніки та літописи. Власником  великої бібліотеки був і генеральний  підскарбій Я. Маркевич. З його щоденника  відомо, що книги були поділені за галузями знань. Про зацікавленість старшини різними науками свідчить, зокрема, той факт, що у бібліотеці М. Ханенка  зберігався гербарій, а також підручники з фізики та географії. Не менші книгозбірні  мали монастирі, шляхта, школи.

Певного розвитку набула шкільна освіта на Запорожжі. Крім початкових, у межах  Запорозьких Вольностей діяли спеціальні школи, наприклад для підготовки військових канцеляристів та інших  адміністративних посад. Функціонувала  музична школа, де проходили відповідну підготовку обдаровані хлопчики. Тут  існувала також Головна січова школа, де викладались піїтика, математика, риторика, географія, астрономія, військова  справа.

Наприкінці XVIII ст. в Україні почали діяти  перші професійні школи. До них, зокрема, належали госпітальна школа в  Єлисаветграді (нині Кіровоград), артилерійська  школа і штурманське училище  в Миколаєві.

Певні зміни спостерігались у книговидавничій  справі.

Протягом XVIII ст. удосконалювались техніка друку, поліпшилось оформлення книжок. В  Україні, як і в Росії, у книгодрукуванні  було запроваджено гражданський шрифт, який ліг в основу сучасного шрифту. Першу друкарню з гражданським шрифтом  в Україні було відкрито у 1764 р. в  Єлисаветграді. Згодом такі друкарні з'явилися  в Києві, Катеринославі, Харкові  та інших містах. Але книжки залишалися дуже дорогими. Їх могли придбати лише заможні люди.

Проте розвиток освіти та книговидавничої  справи на національній основі гальмувався  дискримінаційними заходами російського  царизму. Зокрема, у 1720 р. на Лівобережжі  було заборонено друкувати українські книги, за винятком книг церковного змісту. За виконанням цього указу встановлювався контроль, а винні у його порушенні жорстоко каралися. Тому не випадково багато цікавих історичних та художніх пам'яток поширювалися лише у вигляді рукописів.

Зазнавала значних труднощів шкільна освіта на Правобережжі та західноукраїнських землях. Тут поступово приходили  у занепад братські, а натомість  відкривалися католицькі та уніатські  навчальні заклади. Певні зрушення на правобережних українських землях відбулися лише після проведення польським урядом шкільної реформи. У краї було відкрито ряд нових  навчальних закладів, налагоджено підготовку педагогічних кадрів.

У Галичині австрійський уряд також провів освітні реформи. Так, усі діючі  гімназії-школи були реорганізовані у державні освітні установи. З 1784 р. в усіх навчальних закладах навчання запроваджувалося німецькою мовою. Через декілька років цісарський уряд дав згоду на відкриття українських  шкіл. Але вони створені так і  не були.

На  Правобережье и западноукраинских  землях просвещение находилось в  запущенном состоянии. Преследуемые католическим духовенством и королевскими властями украинские школы влачили жалкое существование. В то же время польско-шляхетское правительство поддерживало учебные  заведения, которым покровительствовала  католическая церковь и иезуиты. Здесь получали образование только дети магнатов, шляхты, духовенства. 

Архитектура и изобразительное  искусство. Доба бароко. Українська барокова архітектура. Найвизначніші українські скульптори. Втілення принципів бароко у графіці. Нова Іконописна школа. Розвиток портретного живопису. Народна картина "Козак Мамай".

Українська  архітектура та образотворче мистецтво  другої половини XVII - XVIII ст. розвивалися  під потужним впливом мистецтва  бароко.

Бароко в перекладі з італійської означає химерний, чудернацький. Так називають мистецький стиль, який панував у Європі від кінця XVI майже до кінця XVIII ст. Найяскравіше він утілювався в архітектурі: бароковим спорудам притаманні нагромадження розкішних оздоб, підкреслена декоративність, грандіозність.

Прикметні риси європейського бароко в українській  архітектурі набули яскравої своєрідності. Тому дослідники українських барокових  споруд послуговуються терміном українське, або козацьке, бароко. Найбільшою самобутністю відзначаються барокові споруди на землях Гетьманщини й Слобідської України за часів гетьмана Івана Мазепи. Проте пам'ятки української барокової архітектури збереглися і в Західній Україні та в дерев'яному народному будівництві всіх українських земель.

Шедевры позднего барокко появились в  Украине во второй половине XVIII в.- такие  как Успенский собор Киево-Печерской  лавры, Андреевская церковь в  Киеве и собор св. Юра во Львове.

Найвідоміший архітектор українського бароко - Іван Григорович-Барський. Він спорудив, зокрема, дзвіницю Кирилівського монастиря, Покровську церкву й церкву Миколи Набережного на Подолі в Києві. Іншим визначним будівничим доби бароко був Степан Ковнір. Одна з найкращих споруд Ковніра - корпус на території Києво-Печерської лаври, названий його ім'ям.

Протягом XVII-XVIII ст. в Україні розвивалася  скульптура. Автором численних іконостасів  і скульптур, зокрема у Хрестоздвиженському  соборі в Полтаві, у Мгарському монастирі, церкві св. Покрови в Ромнах, був Сисой Шалматов. Талановиті скульптори працювали і в Західній Україні, з-поміж яких найвидатнішим був Йоган Пінзель, автор скульптурного оформлення Святоюрського комплексу у Львові та ратуші в Бучачі.

За  тих часів бурхливо розвивалася  гравюра. Великої слави зажили українські художники-графіки Олександр та Леонтій Тарасовичі. У 1702 р. в Києві вийшов друком "Києво-Печерський патерик" із 40 гравюрами Леонтія Тарасевича. Неперевершеним гравером був Іван Щарський. У гравюрах цього майстра складні рослинні орнаменти поєднуються з античними, глибоко символічними сюжетами й реалістичними зображеннями. Так у графіці втілювалися закони мистецтва бароко.

Нові мистецькі принципи поступово  поширювалися в іконописі. Своєрідне поєднання іконописних традицій із тогочасними художніми досягненнями спостерігалось у творчості Івана Рутковича та Йова Кондзелевича - найвидатніших іконописців козацької доби. Пензлю Рутковича належить частина ікон з іконостасів у селах Водиця-Деревянська, Воля-Висоцька (Львівська обл.) та в с. По-теличі (Львівська обл.), а також іконостас церкви Різдва Христового у Жовкві. Йов Кондзелевич (1667 - після 1740) - автор ікон із Богородчанського іконостаса, виконаного для Манявського скиту.

Від тих часів збереглося багато безіменних іконописних шедеврів. Найчастіше народні  іконописці зверталися до образу Божої  Матері. На іконах козацької доби Богородицю зображено в національному українському вбранні на тлі золоченого різьбленого  рослинного орнаменту. Великого поширення  в Україні набула ікона Покрови. Образів Покрови збереглося чимало. У нижній частині таких ікон подавалися реалістичні зображення представників  козацької старшини, кошових отаманів, гетьманів. Приміром, збереглася ікона  Покрови Богородиці із зображенню Богдана  Хмельницького. Ще на одному образі з-поміж козаків, які просять захисту в Богородиці, зображено останнього кошового Петра Каднишевського.

Велику  популярність мав за тих часів  світський портретний живопис. Портрети замовляли представники козацької старшини, власне, тому їх і називають козацькими. Чудовим зразком козацького портрета є зображення стародубського полковника Михайла Миклашевського початку XVIII ст. та знатного військового товариша Григорія Гамалії кінця XVII ст.

Надзвичайну популярність мали в Україні народні  картини "Козак Мамай". Протягом XVIII ст. зображення козака Мамая можна  було побачити в кожній українській  хаті. Козаків малювали олійними фарбами  на полотні, стінах, дверях, віконцях, кахлях, скринях, посуді й навіть на вуликах, вважаючи символічне зображення Мамая  оберегом.

Наснажене животворними визвольними  ідеями звитяжного XVII ст., духовне життя  українців у XVIII ст. хоч і зазнавало  всіляких утисків з боку держав-колонізаторів, проте залишалося розмаїтим і  доволі багатим. Найкращі здобутки українських  митців XVIII ст. - архітектура бароко, картини "Козак Мамай" та ікони  народних майстрів не тільки не втратили своєї мистецької вартості, а й  увійшли до золотої скарбниці  світової культури, навіки прославивши  своїх творців і народ, що їх виплекав.

Білет №5

1. Культура Київської Русі. Кирило  та Мефодій - просвітники слов'ян.

Численні  джерела свідчать про високий  рівень розвитку освіти й літератури за часів Київської Русі. Щоправда, безпосередніх вказівок про тогочасні  школи або про кількість освічених  русичів відомо не так багато. Здебільшого  до уваги беруться опосередковані свідчення. Адже шедеври давньоруської літератури, що вражають і нині, не могли постати  на порожньому місці. Тож письменними  за княжих часів були не тільки можновладці, а й ремісники та рядові дружинники.

Піклування  про освіту від часів запровадження  християнства перебрали держава  й церква. За князювання Володимира Святосла-вича в Києві вже існувала школа, у якій навчалися діти найближчого  оточення князя. Існувала школа й  при Софійському соборі. Тут було закладено першу відому на Русі бібліотеку й відкрито книгописну, майстерню, де переписувалися й перекладалися книги, привезені з Візантії та Болгарії. Року 1086-го онука Ярослава Мудрого Янка Всеволодівна заснувала в Києві в Андріївському монастирі жіночу школу.

Монастирі були центрами освіти і в Галицько-волинському  князівстві. Знахідки берестяних грамот, бронзових писал переконують, що книжна наука розвивалася не лише в стольному граді, а й в  різних частинах Галицької та Волинської земель. Приміром, берестяні грамоти  знайдено у Звенигороді та Бересті, бронзові писала для писання на воскових табличках - у Звенигороді, Перемишлі, Галичі.

Високий рівень освіченості руського населення  сприяв розвиткові оригінальної літератури.

Популярним  жанром давньоукраїнської літератури були літописи. На думку дослідників, найдавніший літопис було створено за часів Аскольда у другій половині IX ст. Проте він, як і наступні літописні зведення, не зберігся. Першим літописом, що дійшов до нас, є "Повість минулих літ". Його було створено на початку XII ст. Один із пізніших списків цього літописного зведення зберіг ім'я автора - ченця Києво-Печерського монастиря Нестора.

До продовжень "Повісті..." належить Київський літопис, який охоплює  час від 1111 р. до 1200 р. Він розповідає про події в різних землях Київської Русі, але в центрі оповідей - Київ і Київська земля. Основний зміст літопису - княжа боротьба за київський стіл, боротьба русичів проти половців.

З-поміж  інших жанрів літератури варто згадати  про церковні проповіді. Вони були повчальні та урочисті.

Повчальні проповіді, прості за своєю будовою, розраховані на пересічного, непідготовленого слухача. Найвизначнішим автором повчальних проповідей був один із засновників  Києво-Печерського монастиря Феодосія Печорський.

Урочисті  проповіді складалися для освічених  людей - князів, бояр, священиків, ченців тощо. Чудовим зразком урочистої проповіді е "Слово про закон і благодать" митрополита Іларіона.

У записах Лаврентіївського списку під 1096 р. вміщено пам'ятку, відому під  назвою "Повчання" Володимира Мономаха.

"Повчання" звернене до дітей Мономаха. Князь  подав своїм дітям приклад  взірцевого правителя, навчає  гідної цього високого звання  поведінки й способу життя.  Князь, навчав Мономах, повинен  піклуватися про підданих, не  покладатися на управителів, слуг  чи бояр, а сам стежити за  державним життям; не дозволяти,  щоб сильні пригнічували слабких,  щоб злочинців карали на горло.  У другій частині "Повчання" автор розповів про власну  долю, згадав про свої добрі  вчинки. Багато з викладених у  "Повчанні" правил мають загальнолюдське  значення: поважати старших, остерігатися  марнославства, пихатості, брехні.

Найвизначнішою  пам'яткою давньоруської літератури є "Слово о полку Ігоревім". Тривалий час ця перлина давньоукраїнського письменства була невідомою: його випадково  знайшли на початку 90-х рр. XVIII ст. в одному з рукописів XVI ст. "Слово" написане на основі конкретного історичного  факту - невдалого походу 1185 р. новгород-сіверського  князя Ігоря Святославича проти  половців. Автор закликав князів забути чвари, об'єднатися й захистити рідну  землю від небезпечного ворога.