Феномен девіантної поведінки та специфіка його соціального дослідження

Сьогоднішній день є дуже актуальною для нашого суспільства стала організована та професійна злочинність.

Такий видовий розподіл допомагає, по-перше, конкретизувати вивчення багатьох проблем, а по-друге, це важливо для вирішення практичних завдань щодо запобігання цьому явищу в суспільстві.

Усе вищенаведене дає змогу перейти до глибокого висвітлення кількісно-якісних показників, які в юридичній літературі іменують елементами злочинності.

Розглядаючи злочинність як соціальне явище й оперуючи її кількісними та якісними характеристиками, ми підкреслювали, що для отримання точних відомостей потрібно звертатись до статистичної звітності правоохоронних органів.

Кожному практичному працівникові добре відомо, що до статистичної звітності потрапляють не всі скоєні злочини, а тільки частина з них, решта незареєстрована й становить, таким чином, латентну злочинність.

Латентна злочинність - це сукупність передбачених кримінальним законом діянь, які з різних причин не були взяті до уваги органами внутрішніх справ, прокуратурою, службою безпеки та судом.

Автор праці про «злочинному людину» Цезар Ломброзо уже в першому виданні своєї праці «Шото йеііпциепіе» не обійшов мовчанням соціальних факторів, а у другому виданні він помістив спеціальну главу, де говорив про різні попереджувальні засоби проти злочинів.

В 1897 р. Ломброзо опублікував третій том свого п'ятого видання «Шото деіикшепіе» і значну частину цього тому присвятив вченню про соціальні фактори злочинності. Так, їм було розглянуто вплив на злочинність цивілізації, освіти, виховання, економічного становища, страйків робітників, еміграції, імміграції та ін.

У розділі XVIII цього видання автор з'ясовує причини політичних злочинів і зупиняється на розвитку революційного духу в промислових густонаселених центрах порівняно з землеробськими, які є, на його думку, більш консервативними, на значенні системи правління, на відмінності класів в державі, на економічних причинах та ін. У другій" частині 3-го тому Ломброзо пропонує різні засоби попереджувального характеру в боротьбі зі злочинністю: 1) для усунення потреби рекомендує експропріацію латифундій, що дають добробут одиничним особистостям за рахунок бідноти маси; 2) поліпшення шляхів сполучення, 3) скасування багатьох податків та пониження інших; 4) обмеження робочого часу, заборона нічної роботи жінкам та інші заходи. [66, с.76]

Детальніше, ніж сам Ломброзо зупинилися на з'ясуванні значення соціальних чинників його послідовники. Так Енріко Феррі вже в 1880 р. надрукував свою роботу про рух злочинності у Франції і встановив залежність між числом злочинів і економічними умовами країни.

В іншій своїй роботі: «Ьа зосіо1о§іа сгітіпаїе» Феррі розробив теорію так званих кримінальних заступників «зизиШііуі репаїі». Так назвав він заходи соціального попередження злочину, які, на його переконання, є більш дійсними засобами боротьби зі злочином, ніж покарання.

Законодавець, вивчаючи походження, умови і наслідки індивідуальної та колективної діяльності, приходить до пізнання психологічних і соціальних законів і за їх допомогою може впливати на фактори злочинності, особливо на соціальні. На прикладі Феррі розглядає деякі з цих заступників, розбиваючи їх на сім груп: заступники з економічними властивосями, політичними, науковими, законодавчими та адміністративними, релігійними, виховними та заступниками в області сімейного права. До числа економічних заступників автором віднесені вільний обмін, який знижує ціни харчів, а з ними і злочинність, особливо проти власності; свобода еміграції, (звільнить країну від людей неврівноважених); зменшення ввізного мита (призведе до зменшення контрабанди); більш правильна система податків (зменшить число обманів, заколотів та ін.); організація публічних робіт в голодні й суворі зими (зменшить кількість злочинів проти особи, майна і громадського порядку).

Величезне значення надає автор і заходам обмеження виробництва та продажу алкоголю. Заміна паперових грошей металевою монетою ускладнить підробку та збут фальшивих грошей. Далі Феррі рекомендує розвиток закладів народного кредиту, збільшення платні чиновникам, як захід боротьби з підкупами, зменшення годин роботи для тих професій, від яких залежить безпека громадян (наприклад, залізнична служба), поліпшення шляхів сполучення, освітлення вулиць, дешеві житла для робітників, розвиток товариств самодопомоги, страхування від нещасть, хвороб, старості, розвиток ^Яагодійних установ, цивільна відповідальність підприємців та ін. Політичні кримінальні заступники служать, за вченням Феррі, кращими засобами для боротьби з політичними злочинами -змовами, повстаннями, політичними вбивствами та ін. Такими заступниками є свобода переконань, політичні реформи, що відповідають народним бажанням і т. п.

Через шість років після виходу в світ першого видання праці Ломброзо про злочинну людину, міланський адвокат і депутат соціаліст Тураті виступив проти нього зі своєю невеликою книжкою.

Робота Тураті має в історії розвитку соціологічної інколи велике значення: вона ясно поставила питання про соціальне походження злочинності і, з'ясувавши негативне ставлення автора до класичного і антропологічного напрямку в науці кримінального права, вказала на необхідність вивчення злочинності, як продукту сучасного політичного і громадського пристроїв в державах.

У цьому змісті структурним спостереженням є доброчинний намір девіантної поведінки як система оптимізації правильних рішень в елементарних ситуаціях (кризові, військові події тощо.)

Свої основні висновки автор резюмує в наступних положеннях.

1)Немає морального зобов'язання. Непереборні сили керують 
людськими діями. Єдина позитивна підстава покарання - суспільна 
користь, розглянута в її найбільш широкому і гуманному сенсі у світлі 
теорії еволюції, в комбінованих інтересах індивіда і виду суспільства та 
самого злочинця.

2) Класові нерівності в суспільстві служать джерелом злочинів.

3. Покарання є лише крайнім засобом, до якого слід звертатися з найбільшою обережністю у випадках, де жоден інший засіб не може допомогти. Воно беззаконно і шкідливо, коли застосовується раніше, ніж не були випробувані всі превентивні заходи, у цих випадках суспільство зі своїми нерівностями саме є співучасником злочинів.
4. Питання про боротьбу зі злочинністю може бути вирішене лише радикальним оновленням, ^соціальних інститутів; тоді злочинність зменшиться відразу третини на дві і залишаться лише злочини, що виникають з розбещеності і по раптовому пориву пристрасті.
5. Природжені злочинці занадто незначні в числі і при тому є більшою чи меншою мірою продуктом бідності та нерівності.
6. Не поліпшенню добробуту, але його недостатності і мінливості має бути приписано збільшення деяких злочинів проти особистості та моральності; їх причина скоріше в зловживанні алкоголем і у відсутності любові до ближнього при пануючому нині капіталістичному ладі. [76, с.68]

Одним з найбільш ґрунтовних праць, присвячених з'ясуванню значення соціальних чинників злочинності, є двотомна робота професора Неаполітанського університету та депутата італійського парламенту Колаянні «8осіо1о§іа Сгітіпаїе», що вийшла в світ через п'ять років після роботи Тураті і не без підстави привернула до себе увагу. За своїм науковим і політичним напрямку Колаянні близько примикає до напрямку Тураті і його робота є спробою довести не виняткове значення сучасного капіталістичного ладу, як фактора злочинності.

З двох томів Ьа 8осіо1о§іа Сгітіпаїе найбільше значення для нас представляє другий том, де автор розглядає «вплив різних факторів на злочинність». Перший том, присвячений критиці кримінально-антропологічної школи, має для нас другорядне значенняГ Автор, при критиці вчення Ломброзо, висловлює свої основні погляди на злочин і на його причини.

Другий розділ присвячена визначенню злочину з соціологічної точки зору. Юридичне визначення, яке завжди легко можна дати, звернувшись до норм чинного законодавства, не може задовольнити соціолога, що прагне з'ясувати самі підстави кваліфікації злочинними тих чи інших діянь в різні моменти історії народів.

Отже, задовільне иояснШня природи злочину має бути соціологічним, так як злочини пов'язані з соціальними інститутами суспільства. Одним з найбільш важливих аспектів соціологічного підходу є підкреслення взаємозв'язку конформності і відхилень в різних соціальних контекстах.

Алкоголізм, який розуміється як біопсихосоціальне захворювання, набув в останні роки масового характеру та поставив цю проблему в центр уваги соціальних працівників, соціальних психологів, медиків, працівників правоохоронних органів, педагогів.

Алкоголізм - захворювання, що викликається систематичним вживанням алкогольних напоїв, що характеризується потягом до них, призводить до психічних і фізичних розладів та порушує соціальні стосунки особи, яка страждає цим захворюванням. [8, с.67]

Проблема алкоголізму є розгалужений комплекс соціальних патологій, які впливають на нормальне функціонування суспільства. Проблема стара, як світ, але актуальна, як ніколи.

Вирішенням цієї проблеми поряд з медичними та соціальними працівниками займається держава в цілому, громадянське суспільство і різні громадські інститути. Одним із способів подолання цієї чуми є ефективна профілактика та пропаганда здорового способу життя, наочні приклади соціальних та медичних наслідків споживання алкоголю також ефективно впливають на свідомість молодих людей.

Сьогодні зростає роль- -держави у вирішенні проблем алкоголізму, особливо дитячого і підліткового алкоголізму, що набирає зараз обороти, як однієї з основних загроз всієї нації. Продовжує залишатися невирішеною проблема жіночого пияцтва, безсумнівно впливає на демографічну ситуацію в країні, побутового пияцтва і зловживання алкоголем у сім'ях і на роботі.

Пияцтво і алкоголізм приносять нашому суспільству великі матеріальні й моральні втрати. При зловживанні алкогольними напоями знижується продуктивність праці, простоюють машини, втрачаються трудові навички і кваліфікація, занепадає трудова дисципліна.

Алкоголізм формується поступово, виростаючи із епізодичного вживання алкоголю. На відміну від медичних наслідків алкоголізму, які виникають в більшості випадків за досить тривалим зловживанням спиртними напоями, багато соціальних наслідків можуть формуватися на його ранніх етапах. Це зв'язано, передусім, з психотропною дією алкоголю і сп'янінням, яке він викликає. Моральні заборони і голос розуму відступають перед тягою до алкоголю. Людина поступово втрачає свою незалежність. А основний принцип життя - це свобода. Тут пролягає межа між свободою і рабством, неживою матерією і життям. Усе це свідчить не лише про сформований потяг - хворобливе прагнення, а й про формування першого синдрому алкоголізму — психічної, або психологічної залежності.

Синдром залежності - поєднання фізіологічних, поведінкових і когнітивних явищ, при яких вживання речовин або класу речовин починає займати перше місце в системі цінностей індивіда. Основною характеристикою синдрому залежності є потреба приймати алкоголь.

Залежність від алкоголю послідовно формується через кілька стадій -соціальну, психічну та фізичну. Кожна наступна стадія не змінює попередню, а додає до картини захворювання нові прояви.

Про соціальну залежність говорять тоді, коли людина ще не почала вживати алкоголь, а знаходиться в середовищі, де його вживають інші, приймає стиль поведінки, відношення до алкоголю та зовнішні атрибути групи. Людину приваблює атмосфера, «дух» групи.

Психічна залежність - це хворобливе прагнення знову відчути і пережити певні відчуття, зміни настрою, які вшиваються дією алкоголю. Це гострий психічний дискомфорт, душевне неблагополуччя, яке розвивається в період утримання від вживання спиртного (подавленість, смуток, внутрішня порожнеча, роздратованість, озлоблення).

Пізніше до яскраво вираженого психічної залежності від наркотику додається і фізична залежність. Тепер вже відчуття не тільки психічного, а й фізичного комфорту досягається лише при наявності спиртного в організмі. Якщо дія алкоголю припиняється, а чергової дози немає, то виникає абстинентний синдром (синдром позбавлення). Прагнення до спиртного в стані абстиненції переборює всі інші бажання, навіть такі, як голод і спрага.

Можна припустити, що неухильне зростання споживання алкогольних напоїв у світі є наслідком, з одного боку, слабкою ефективності використовуваних людством заходів з таким небезпечним соціальним явищем, з іншого - значним посиленням дії причин і умов, що викликають залучення широких мас населення до алкоголю. Століттями формувалися погляди на алкоголь і численні питні традиції та звичаї і, нині диктують людям певні стереотипи поведінки, виступають сильним фактором прилучення до алкоголю. Однак при оцінці реальної ролі даного фактора в причинному комплексі алкогольного споживання слід мати на увазі, що причини живучості питних традицій і звичаїв потрібно шукати не тільки у сфері суспільної психології та соціології. Вони мають підстави і в матеріально-побутовій сфері життя широких верств населення, обумовлюються дією цілого ряду соціально-економічних причин. Окремі аспекти причинного комплексу пияцтва і алкоголізму крім усього імпого пояснюються і несприятливим впливом на людей конкретно-історичної обстановки.

Розгляд причинного комплексу залучення широких мас населення до алкоголю припускає вивчення особистісних характеристик та особливостей індивіда. Без цього важко, наприклад, пояснити далеко не однакову схильність до алкоголю людей, що живуть в порівняно однакових умовах і в рівній мірі відчувають вплив несприятливих об'єктивних чинників. Це дозволяє також відповісти на питання, чому серед систематично вживають алкогольні напої певна частина стає на шлях алкоголізму.