Юзеф Коженьовський

Дидактичні прагнення  Коженьовського мали набагато ширше  поле для вияву саме в романі, а не, скажімо, в комедії, а все через так хвалені письменником переваги романістичної форми,  а саме  -  свободу і еластичність. У романі Коженьовського дидактизм набуває найрізноманітніших форм. Виражається він, як правило, шляхом впровадження ідеалізованого , зазвичай позитивного, героя (наприклад Ігнась з “Рідних ”) або ж постаті спостерігача і так званого резонера  (оповідач з “Подорожей оригінала” ) чи теж шляхом такого представлення перебігу подій, з котрого неодмінно випливає моральне повчання (“Нові подорожі оригінала”, 1851 р;  “Щастя за горами” 1858 р.) або ж, на сам кінець, хід, котрий можливий лише в романі – у цілій низці безпосередньо авторських відступів - зауважень, повчань, застережень у тексті чи теж у його кінці, як це найяскравіше виявилось у “Пенсіонері”  та у  “Рідних”.

Ці повчання не ставили  в приклад недосяжні  морально-етичні ідеали, а ґрунтувались радше  на практичній життєвій філософії, доступні людям, здатними мислити аналітично.  Ці повчання не просякнуті  жагою  пошуку і боротьби, породжені щирою громадянською турботою, проте, все одно віють холодом своєї раціональної правдивості, котра подається читачеві з лагідною, часом дещо іронічною посмішкою заохочення, так, як , буває, подають хворому дієві ліки.

Було щось у Юзефа  Коженьовського від лікаря – не раз у своїх творах він говорить про суспільні хвороби, проявляє турботу про суспільства, яке трактує як єдиний організм, у той же час дбаючи про здоров’я  “суспільних класів”,  з котрих цей організм складається. Все,  що могло порушити органічний уклад суспільства, письменник піддає безапеляційній критиці. Виступаючи проти революційних рухів,  вважав за перевагу те, що його “пульс ніколи в гарячці не бився” і що дивився “тверезим оком на свій час” [66, 81].  З позиції  “органічника”  він вдаряв по звичаєвому самодурству  тієї верстви,  котру, в той же час, хотів залучити до праці на благо краю – аристократії. Уже в перших романах – у “Спекулянті” і ще виразніше у “Колокації”,  висміяв їх  родову пиху, зверхнє ставлення до дрібної шляхти , безпорадність у веденні господарства, надмірне захоплення іноземним, нехтування рідною мовою.

Практично в усіх наступних  романах, в котрі він впроваджував так званий великий світ, знову  з’являлись вищезгадані закиди на адресу аристократії, тільки кожного  разу підсилюючі експресивні засоби або ж наводячи усе нові й нові факти, отримані в результаті своїх спостережень. Зі співчуттям передає кривду, якої зазнала від своїх аристократичних хлібодавців добра,  довірлива Юліся з  “Мандрівок оригінала”.  Пусте, марне і бездумне життя багатого маєтку на Україні показує у романі  “Пенсіонер”. У “Тадеуші Безіменному”, з відчуттям майже особистої відповідальності за все, що відбувається, описує трагедію підкинутої  дитини - жертви позашлюбних стосунків розпусної аристократки і царського генерала. Аморальність і культурну деградацію аристократії  засуджував у “Нових мандрівках оригінала”. Однак,  вірний своїй “органістській ”  програмі, котра усіх верств стосувалась в однаковій мірі, слідуючи художньому принципу розподілення світла і тіні в образі, Ю.Коженьовський зображав не лише злих аристократів, але й таких, котрі прийняли нові соціально-економічних зрушення: граф Фірлей з “Нових мандрівок оригінала” і граф  Адам С. з “Рідних”. Оживляючи на сторінках своїх романів подібних постатей, письменник прагнув залучити аристократію до своєї суспільно-політичної програми, котра стала особливо зрозумілою після Паризького миру 1856 року, а також,  на тлі ліберальної політики Олександра ІІ.

Однією з головних рис романістики Юзефа Коженьовського, було регулярно помітне розширення тематики його романів, розростання образу життя в його творах, що, безсумнівно, було наслідком розширення меж спостережень письменника і збагачення його світоглядного досвіду. Збільшувались його знання про суспільство з точки зору письменника. Тож все дедалі необхіднішим ставало вміщення цього досвіду в широкі рамки образу суспільно-звичаєвого життя епохи.

У романі-синтезі “Рідні”, котрим з самого початку  Коженьовський  планував завершити свою письменницьку  діяльність,  бачимо надзвичайно амбітні завдання і надзвичайно широке тло зображених в творі подій.  В цьому романі-синтезі Коженьовський відбив різні суспільні верстви, а саме такі як: аристократія, котра пишається своїм шляхетним походженням, від якого не лишилося нічого, окрім пустої назви, так звану “грошову аристократію, заробітчан,  що йдуть на будь-які авантюри, заради отримання прибутку, середній клас – прошарок між аристократією і дрібною шляхтою, котрі рівняються на звичаї і спосіб життя великих панів. З особливою симпатією зображує дрібну шляхту, що живе в подвір’ях, що криті стріхами. Безсумнівно, Коженьовський ідеалізує шляхту, не звертав уваги на її вади,  помічав у ній ті якості, котрих не вистачає аристократам і навіть  середньо-заможній шляхті, а саме: працьовитість, вміння вести господарство,  любов до рідної землі, тісний зв’язок з народними традиціями. Саме ці якості, на думку письменника, можуть  дуже пригодитися державі в епоху суспільно-економічних перемін. Не міг письменник оминути і працюючу інтелігенцію, котра в ті часи походила як правило з дрібної шляхти.  Нарешті детально ознайомив нас з життям ремісників, представив їхній професійний устрій, їх вірність традиціям.  У масштабному образі суспільства бракує лише одного елементу – села. Мабуть, у його шляхетсько-ліберальній програмі не знайшлося місця для селянина з його діяльністю. Це значно звужувало горизонти  представленого  у романі образу суспільства.

Юзеф Коженьовський, ніби відчуваючи якусь прогалину у  своїй діяльності і, рівно через сім років після виходу “Рідних”,  перед самим виїздом з країни,  на початку 1863 року, а за кілька місяців до смерті планував новий роман, котрий “мав охопити всі верстви нашого суспільства у їх найбільш органічних проявах” [64, 74].

З проведеного загального огляду тематики випливає, що майже всі романи Ю.Коженьовського стосуються сфери сучасного йому суспільно-звичаєвого життя. Можливо, постать письменника-мораліста по життю, яскраво виражені дидактичні інтенції в його романах, були джерелом зацікавлення автора сучасністю, хоча, напевно, й не єдиним. Навіть конкретна дійсність, якщо до неї уважно придивитися, ставала джерелом  цікавого  матеріалу,  котрий письменник-реаліст прагнув відбити в своїй творчості. Також варто відмітити вплив дуже розвиненого в тогочасній  Англії, Франції та Німеччині міщанського суспільно-звичаєвого роману на ерудованого і начитаного письменника, котрий завжди прагнув крокувати в ногу з досягненнями зарубіжної культури.  Окрім вищезазначених джерел, Коженьовський звертався також і до вітчизняного романістичного досвіду,  а саме до романістичної творчості Крашевського, котрий в той час більшість своїх романів присвятив сучасній суспільно-звичаєвій тематиці, завжди викликаючи інтерес, провокуючи дискусію, отримуючи успіх.  В цьому світлі зовсім не дивним здається ствердження Коженьовського, виголошене на початку IV розділу  роману “Пенсіонер” про те, що “стихія сьогодення є найбільш живою у романі”.

Події в романах Коженьовського розгортаються найчастіше в 40-х та 50-х роках ХІХ століття, проте, одна з них – “Тадеуш Безіменний”, що має біографічний характер,  автор доходить до року народження героя – 1814 р. Передісторія роману охоплює десятиліття віддалені від сучасних днів, котрі є головним тлом розгортання сюжету. Вказуючи час зображуваних подій, Коженьовський виявляє як скрупульозність так і оригінальність, оскільки далеко не завжди послуговується конкретним цифровими датами, натомість він майстерно передає колорит часу, вживає не менш точні і в той же час більш пластичні окреслення, шляхом впровадження реалій зображуваного середовища, що можна помітити у “Тадеуші Безіменному” , а також у  “Рідних”.

Серед романістичного доробку  Коженьовського є один, єдиний у  творчості письменника, роман на історичну тематику – “Пан Стольникович Волинський” (1854 р.). Проте, не можна назвати цей роман суто історичним, навіть сам автор в передмові застерігає від подібного жанрового окреслення твору, котрий сам називає – “картина” . В романі представлено низку образів з життя шляхти в останніх десятиліттях XVIII ст. Цікавою рисою в побудові цього твору на історичну тематику є обмежуюча оповідання Стольниковича рамка.

Підготовка до написання  роману, як свідчать рукописні нотатки, що вціліли і містять збір історично-суспільно-звичаєвих  реалій,  була дуже ґрунтовною і викликаною, швидше за все, бажанням вхопити швидкозгасаючий колорит уже минулої, але ще не згаслої епохи [70, 5].

У будові роману,  Коженьовський  завжди виявляв незвичайну старанність  і точність. Навіть там, де, здавалося  б, маємо справу з повною свободою конструкції, як наприклад у романі  “Пан Стольникович Волинський” – навіть там насправді діє правило твердої композиційної логіки. Школу такої логіки Коженьовський пройшов ще в ролі автора драм.  Досвід, винесений з драматичної творчості, проявив себе також і в побудові наративних  творів,  завдяки котрим,  Коженьовський здобув славу вмілого конструктора  в присутності на видатних польських романістів тієї доби, оскільки вносив до польського роману елементи планомірності у будові твору, конструкції та композиції – саме ці естетичні якості твору, котрих він досяг в якості драматурга  і котрими не завжди славилися інші письменники його часу, наприклад Крашевського - котрий був більше імпровізатором, ніж конструктором.  З огляду на будову,  романи Коженьовського можна поділити на різні композиційні типи. Деякі його романи мають панорамну будову, в таких романах головний акцент робиться на образі  або ж пейзажі.

У своїх романах, Коженьовський  часто сам безпосередньо звертається  до читача з власними зауваженнями, коментарями та рефлексіями. Також  відомі його довші  відступи, присвячені важливим проблемам романістики, одна із таких проблем, що вміщена на початку IV розділу  “Пенсіонера”, це проблема форми роману, друга – у вступі до ХІІ розділу в  “Горбатому” – справи реалізму.  Окрім таких довших відступів, майже в усіх творах вміщені роздуми автора стосовно різних романістичних питань, найчастіше це такі питання як: конструкція роману, спосіб розвитку сюжету,  поведінка героя, одним словом – професійні зауваження і спостереження, котрих не шкодували для читачів й письменники попередніх епох. Крім цього, у романах Коженьовського випадів у сторону літературної критики, іронічних висловлювань у відповідь на негативні рецензії. Не бракує й авторських зізнань стосовно подальших творчих планів, розмов з читачами, а частіше – читачками, саме до них він частіше спрямовує свої моралізаторські промови. Постать вихователя також у великій мірі є джерелом багатьох висловлювань і застережень Коженьовського, що завжди вбачав у мистецтві дидактичну ціль.

Романи Коженьовського,  зокрема ті, котрі були друковані  у фейлетонних відрізках  “Газети  Варшавської”   (“Тадеуш Безіменний”,  “Горбатий”,  “Вдівець”) славилися  прихильністю у широких читацьких  колах, роблячи автору гучне ім’я. Нетерплячість, з якою прихильники його творчості чекали на вихід нових творів, підкормлювали видавані у зручній формі у варшавських та позаваршавських газетах, зокрема у  “Варшавській бібліотеці”, у розділі “Літературні новини”, подавалася інформація стосовно запланованих творів письменника, творів, котрі вже були у процесі написання або ж уже запускались в друк.

Літературна критика  Варшави і не тільки, зацікавлена  творчістю Коженьовського, розділяла  прихильність більшості до творчості  цього автора. Захоплююча фабула роману, зручний виклад сюжету, котрий вірно і влучно відбиває дійсність. У високому стилі  “Вдівця”, один з варшавських критиків вбачав найбільш влучну відповідь на песимістичні прогнози Крашевського, в котрих він проголошував занепад роману як форми.

Однак, не обходилося без  застережень і сумнівів, а подекуди й гостріших виступів з боку критиків, особливо з прогресивного табору,  котрі,  як видно з оцінки, скажімо, “Спекулянта” – не погоджувалися  з поданими в романах Юзефа  Коженьовського способами вирішення суспільно-моральних проблем. Серед усіх романів Коженьовського, жоден не зазнав такого нищівного удару критики, як  “Рідні”. До такої гострої критики призвів виступ еміграційного критика Юліана Клачкі, котре доволі гучно відгукнулось і  в самій країні і темною хмарою нависло над репутацією письменника, котрий доволі болісно переживав ці події. Надрукована у січні 1857 року в “Польських відомостях”, урядовому органі еміграційного монархічного табору,  рецензія Клачки суворо засудила не лише “Рідних”, а й романістичну діяльність Коженьовського в цілому[65]. Досліджуючи творчість Коженьовського,  Клачко вбачав у ній не лише похвалу процесу капіталізації, але й, шляхом возвеличення розуму і боротьби з мріями – згоду на становище народу [64, 85].

Висновки до 3 розділу

У третьому розділі ‘‘Від романтизму до реалізму’’ йдеться про перехід Юзефа Коженьовського  до нового літературного жанру. У творчості Юзефа Коженьовського ми спостерігаємо зміни літературного жанру. Наприкінці харківського періоду письменник перейшов на поле соціально-побутового роману. У своїх романах розповідав про те, як минає звичайне життя людей, про те, що щоденно і щорічно відбувається в тогочасних дворах, маєтках, палацах, а також в селах та містах. Про дружбу або сварки, про те, як допомагають одне одному або ж, навпаки, обдурюють, як втрачають маєтки, як працюють та розважаються, як одружуються, виховують дітей та старіють серед звичайних клопотів по господарству.

Ю.Коженьовський, як і  всі інші романісти тієї доби, відходив від визначеного романтизмом напрямку. Рішення письменника написати роман, який би був своєрідною реєстрацією ‘‘звичайного життя’’, у той же час товаришем та вчителем для людей, було в другій половині ХІХ століття чи не найбільш значущим показником зміни, що відбувалася в польській літературі, яка переходила  не тільки від романтизму до реалізму, але і від домінації поезії і драматургії до панування моралізаторської прози. Внаслідок суспільно-політичної ситуації,  ця зміна відбулась з запізненням. Та й сама зміна була теоретично недопрацьованою, вплутаною в тогочасні проблеми народної культури, коли найкращі польські уми того часу не стали на бік роману. Але, не зважаючи на все це, ця зміна була специфічним, затемненим і, ніби, прихованим, літературним переломом. Сильною стороною реалізму Коженьовського є те, що стосується художнього бачення реальності, тобто образи домашнього життя, дрібних господарських турбот, побутових конфліктів, успіхів, родинних помилок, приватних драм.

Ніхто так, як він, не зміг описати привабливих та смішних  ‘‘нормальних’’ радостей і турбот середнього шляхетського прошарку. Ніхто так, як Коженьовський, не вмів з любов’ю звертатися до реалій перебування в самодостатньому ‘‘Домініоні’’, суверенній державі, що живе власним ритмом інтересів та піклування, розмов та забав, контактів та посад. Яким чином письменник пояснив критиці свій перехід до романістики, про це довідуємося з листа Юзефа Коженьовського до К.Естрейхера, який цікавився драматичною творчістю письменника і його талант бачив в драмі „Карпатські верховинці”, виразив припущення, що гостра критика вбила бажання письменника надалі працювати в галузі драматургії. Але Коженьовський спростував думку Естрейхера: ‘‘Не критика, а дирекція одного з наших театрів кинула мене на виключно на площину романів. Адже в тому театрі мої роботи мали б представлятися належним чином, що і їм би приносило користь, а мене це б могло мотивувати до більш сумлінною праці’’ [64,61].

Але це, звісно, був не єдиний привід. Те,що говорив  навіть сам автор про звернення до форми роману, було лише частиною цього важливого для письменника рішення. Найголовнішою причиною зміни літературної форми було збільшення життєвих спостережень, збагачення фактичного матеріалу, дозрівання у нього потреби використати велику кількість спостережень, роздумів і висновків в формі, яка найбільш цьому відповідає. Коженьовський був переконаний, що тільки роман зможе задовольнити цю потребу.

Таким чином,  Юзеф Коженьовський  у цьому визначенні розширив межі роману, що до цього часу були обмежені змалюванням тільки історій кохання. З роками Коженьовський цікавився ще більше розвитком роману й уважно слідкував за його успіхами на Заході, особливо в Англії і Франції. Літературна творчість Вальтера Скотта і Кароля Діккенса прославила англійський роман, серед французьких романістів посів перше місце Оноре де Бальзак, якого уважно читав Юзеф Коженьовський, про що знаходимо красномовні свідчення як в ‘‘Спекулянті’’ так і в ‘‘Колокації’’.