Прагматичні проблеми перекладу

 

 

                                           ВСТУП

 

Прагматичній адаптації тексту при перекладі приділено достатню увагу в монографіях та посібниках багатьох теоретиків перекладу, таких як

Л.С. Бархударов [2], Е.В. Бреус [4], В.В. Виноградов [7], В.Н. Комісаров [14; 15], Я.І. Рецкер [23], та ін. Адаптація – це тип перекладу з домінантною прагматичною настановою та орієнтацією на стереотипи очікування носіїв мови-реципієнта та його культури. Відмінність перекладу-адаптації від перекладу-репродукції, а також від вільного відтворення текстів за мотивами або інших різновидів інтертекстів полягає в тому, що переклад-адаптація передбачає зіставлення й перевірку текстом оригіналу, за умов домінантної орієнтації на мовні й культурні пріоритети реципієнта.

Ступінь близькості / віддаленості від тексту оригіналу може варіюватися для різних типів адаптивних текстів. Існує також поняття «прагматичні проблеми перекладу», які охоплють факти як мовного, так і позамовного порядку. Найчастіше до прагматичних факторів перекладу відносять жанрово-стилістичні особливості текстів мови оригіналу та мови перекладу, їхню неоднакову прагматичну цінність, функціональну роль мовного знака в тому чи іншому повідомленні, прагматичне завдання самого перекладача. До цих факторів також зараховують національно-культурну специфіку отримувачів оригіналу та перекладу, фонові знання учасників комунікації, їхні соціально-психологічні характеристики. Інколи прагматична адаптація викликана різними семантичними структурами співвідносних слів у мовах, що залучаються до процесу перекладу. Це ясно простежується при перекладі з української мови на англійську.

Актуальність теми дослідження, обумовлена відсутністю у вітчизняному та зарубіжному перекладознавстві й міжкультурній комунікації: 1) системного теоретичного обґрунтування адаптації як одного з ключових понять перекладознавства; 2) виокремлення основних відмінностей адаптації та суміжних форм перекладу; 3) окреслення основних лінгвокультурологічних чинників, що спричиняють застосування перекладацької адаптації.

Об’єктом курсової роботи є вивчення прагматичного та адаптивного потенціалу cучасного україномовного публіцистичного дискурсу.

Предмет дослідження становлять прагматичні адаптивні зміни, що вносять шляхом застосування лексико – семантичних та граматичних трансформацій, при перекладі україномовного публіцистичного дискурсу засобами англійської мови.

Метою курсової роботи є визначення засобів здійснення прагматичної адаптації сучасного україномовного дискурсу засобами англійської мови.

Матеріалом дослідження слугували  сучасні україномовні тексти публіцистичного дискурсу, що були розподілені за жанровою специфікою: художньо – публіцистичні, інформаційно – публіцистичні, та аналітично – публіцистичні. Загальний обсяг досліджуваного матеріалу становить близько 10 текстів різного обсягу, що складає біля 20 сторінок.

У роботі було використано наступні методи дослідження:

1. метод опису, задіяний для надання загальної характеристики прагматичної адаптації та її видів;

2. метод прагматичного  аналізу, використаний для з'ясування  особливостей реалізації прагматичної  адаптації при передачі україномовного  публіцистичного дискурсу засобами  англійської мови;

Теоретичне значення зумовлене тим, що її результати сприяють низки питань сучасного перекладознавства, пов’язаних, зокрема, із визначенням адаптивних моделей та засобів їх реалізації, застосованих при передачі сучасного україномовного дискурсу засобами англійської мови.

Практична цінність курсової роботи полягає в можливості використання її здобутків у курсах з теорії та практики перекладу, можливості застосування її результатів при написанні курсових робот.

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, що нараховує 33 позицій. Загальний обсяг роботи становить 75 сторінок, із них 40 сторінок основного тексту.

 

 

                                    

                        

 

 

                                          

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1 ПРАГМАТИЧНА АДАПТАЦІЯ У КОНТЕКСТІ ПРОБЛЕМ ПЕРЕКЛАДУ

 

1.1 Прагматичні проблеми перекладу

 

Переклад являє собою процес трансформації змісту мовного фрагменту (речення, абзацу, тексту) однієї мови в іншу. Головною вимогою до перекладу є адекватність, тобто точна передача форми та змісту оригіналу рівноцінними засобами. Адекватний переклад викликає у іншомовного отримувача реакцію, яка відповідає комунікативній установці відправника.

Термін «прагматика» ввів американський дослідник Ч. Моріс. Він запропонував розділити семіотику, як науку про знаки, на три розділи:  синтактику, яка вивчає відносини між самими знаками, семантику, яка вивчає відносини між знаками та об’єктами, та прагматику, яка вивчає відносини між знаками та тими, хто ними користується [18]. «Оскільки інтерпретаторами більшості (а можливо і всіх) знаків є живі організми, то достатньою характеристикою прагматики було б свідчення того, що вона має справу з усіма психологічними, біологічними та соціологічними явищами, які спостерігаються при функціонуванні знаків» [18, с. 63].

Існує три напрямки визначення прагматики. Прихильники першого напрямку визначають прагматику як вивчення взаємодії мовних форм і контекстів їхнього вживання, а також інтерпретації мовних засобів в комунікативних контекстах. Інший напрямок розглядає прагматику як реальну ситуацію спілкування, яка обумовлює вибір мовних засобів для вирішення комунікативних завдань. Третій напрямок прагматики трактується як вивчення потенційних можливостей впливу мови на людину [5, с.6]. Людський фактор є головним поняттям в прагматиці. Прагматика вивчає всі умови, при яких людина використовує мовні знаки. Під цим розуміють умови адекватного вибору та використання мовних одиниць з метою досягнення кінцевої цілі комунікації – впливу на партнера.

В. Комісаров зазначає, що будь-який текст є комунікативним, містить певне повідомлення, що передається від джерела до рецептора. Інформація, яку отримує рецептор, може впливати на його почуття, викликати певну емоційну реакцію, спонукати до дій. Здатність тексту створювати подібний комунікативний ефект, викликати у рецептора прагматичне ставлення до повідомлюваного, називається прагматичним аспектом або прагматичним потенціалом (прагматикою) тексту [14, с. 89]. Термін використовується в сучасному мовознавстві цілком неоднозначно. Як зазначає В.Н Комісаров, "... з філософських концепцій сучасної семіотики мовознавство запозичило предусім ідею про три типи відносин, які властиві будь-якому знаку, в тому числі і знакам природніх мов: семантичних, які відображають зв’язок знаку з предметом, який він позначає, синтаксичних, які пов’язують даний знак з іншими знаками цієї ж системи, та прагматичних, які визначають зв’язок між знаком та особами, «які використовують їх в процесі мовлення» [14,C.101]. Слід зазначити, що спочатку ці відносини розглядалися як різні плани або аспекти мови. Пізніше їх стали розглядати як види значень знаку, приписуючи їм онтологічний характер. Таким чином можна зробити висновок, що у мовному знаку визначаються семантичні (їх так само називають денотативні або референційні), синтаксичні (або внутрішньо лінгвістичні), а також прагматичні значення. При цьому найбільш часто під мовним знаком розуміють слово, хоча, як зазначає Комісаров В.Н., «... деякі автори говорять про ті ж значення у значенні висловлення чи мовного вираження» [14,C.102].

А Д. Швейцер [24] в плані змісту «мовних висловлювань» розрізняє, денотативне, сигніфікативне, синтаксичне, конотативне та прагматичне значення. При цьому, хоча мова йде про зміст висловлювання, різниця між різними типами значень виявляється у співставленні різних типів слів. Так, конотативне значення ілюструється протиставленням висловлювань:

She read a book very quickly;

She read a book attentively;

She read a book thougtful;

Перш ніж приступити до перекладу, перекладачеві необхідно встановити ряд істотних моментів, що сприяють відтворенню прагматичного потенціалу оригіналу для досягнення поставленого завдання, тобто досягти бажаного ефекту на одержувача перекладеного тексту. По-перше, перекладач повинен усвідомити комунікативну інтенцію творця тексту, викликану деякою потребою. По-друге, встановити домінантну функцію тексту. Кожен текст володіє домінантною функцією, метою якої є надання визначення прагматичного впливу на рецептора тексту. Дана функція враховується творцем тексту при його складанні, наприклад, тексти суспільно - політичного характеру мають на меті справити враження на публіку. По-третє, в прагматичних аспектах перекладу велика увага приділяється комунікативній спрямованості результативного повідомлення. А. Нойберт виділяє чотири типи текстів з урахуванням того, що залучення прагматичних моментів залежить від типу тексту який перекладають.

Перший тип текстів – це тексти ідеологічного характеру, що мають на меті впливати на зовнішню публіку, тобто громадян інших країн. Такі тексти складаються так, щоб зробити певний вплив на певного рецептора. Облік прагматичних моментів при перекладі подібних текстів необхідний для досягнення бажаного ефекту;

Другий тип текстів – це художні твори, розраховані на носіїв ІМ, але в багатьох випадках вони перекладаються на інші мови, тому прагматичні фактори в них відіграють важливу роль;

Третій тип текстів – це тексти, що цікавлять тільки носіїв ІМ, наприклад, газетні матеріали. Тексти такого типу переводяться у вузькому масштабі, в зв'язку з чим прагматичні моменти не враховуються. Однак коли необхідно перекласти, наприклад, яку-небудь газетну статтю, призначений для читання носіями ПТ, слід врахувати прагматику оригінала;

Четвертий тип текстів – це тексти науково - технічного характеру, створені у наукових цілях і орієнтовані як на носіїв ІМ , так і на носіїв ПТ, що займаються тією чи іншою проблемою в науковій сфері. Тут немає необхідності прагматично адаптувати ІМ у зв'язку з наявністю у носіїв ПТ необхідної інформації для розуміння і розкриття змісту тексту, оскільки в даному випадку немає потреби в додатковому поясненні [20, с. 197-198 ].

Отже, мусимо зазначити що будь-який текст є комунікативним, містить певне повідомлення, яке може передаватися від джерела до рецептора. І саме здатність тексту створювати комунікативний ефект, носить назву прагматичного аспекту переклада.

 

 

1.2 Прагматична адаптація та її види

 

Переклад як своєрідний тип міжмовної та міжкультурної комунікації, може оцінюватись з різних точок зору. По-перше, він оцінюється з точки зору відповідності оригіналу (незважаючи на ефект, створений перекладом) або з точки зору комунікативного ефекту, досягнутого за допомогою перекладу (його прагматичною адекватністю) [17]. Становлення самостійної наукової дисципліни - перекладознавства передбачає і термінологічну визначеність базових перекладознавчих понять щодо різновидів вторинних текстів, до яких поза сумнівом можна віднести і поняття «адаптації». Необхідно зазначити, що у вітчизняному та зарубіжному перекладознавстві ще й до сьогодні бракує системного теоретичного обґрунтування адаптації, як одного з базисних понять перекладознавства. Не зазначено також основних відмінностей адаптації й суміжних форм вторинної комунікації; не визначено найважливіших крос-культурних чинників, що спонукають до неї; не розроблено методологічних засад перекладацької адаптації різних типів текстів, дискурсів. До нечисленних, але переконливих праць з вивчення адаптації можна віднести статтю О.А. Кальниченка й В.О. Подміногіна, яка містить короткий історичний екскурс у проблематику й подає теоретичне обґрунтування проблеми співвіднесеності понять переклад і адаптація [12, с. 16].

Зауважимо, що прагматична адаптація – зміни, які вносяться до тексту перекладу з метою домогтися необхідної реакції з боку одержувача. Проте на наш погляд, перекладацька адаптація, як проміжна зона, має своє значення, котре полягає в тому, що адаптивні моделі прагматичних типів текстів пояснюють необхідність застосування трансформацій і таким чином, змикають теорію комунікації, прагмалінгвістику й теорію перекладу. Адаптивні перекладацькі моделі покликані розкрити причини змін тексту в процесі (його) переходу з дискурсу в дискурс, з одного типу тексту в інший або переходу від однієї ідеології до іншої. Ці самі моделі пояснюють трансформаційні зміни під час здійснення однієї передачі тексту з мови та культури.

В окремих випадках перед перекладачем постає завдання не лише перекласти, а й опрацювати текст. У сучасних дослідженнях дедалі частіше простежуються судження про те, що тексти, які потребують супровідного опрацювання, слід вважати фактами не стільки перекладу, як мовного посередництва, до якого належить і адаптація [3, с. 24]. І тому, якщо перед перекладачем постало завдання досягти заданого комунікативного ефекту, що звичайно передбачає прагматичну адаптацію, то цей вид діяльності «виходить за межі перекладу як процесу створення тексту, комунікативно рівноцінного оригіналу» [3, с. 40].

Коментуючи поняття «істинний переклад», Т. Гаврилів [8] зазначає, що без чіткого розуміння своїх завдань перекладач, навіть діючи абсолютно щиросердо, «може фактично підмінити істинний переклад адаптацією або парафразою, … або певним поєднанням цих елементів», які, на думку дослідника, не мають нічого спільного з власне перекладом. Далі більш різко: «коли йдеться про підміну істинного перекладу адаптацією (adaptation), мається на увазі наведення більш вільної версії, тобто такий переклад, коли перекладач відступає від тексту далі припустимих меж» [8, с. 56]. Подібні міркування точаться здебільшого навколо проблем, пов'язаних з усвідомленням перекладачем своєї відповідальності не лише перед оригіналом і його автором, а й перед читачами перекладу.