Прагматичні проблеми перекладу

Іншими словами, адаптація й переклад репрезентують принципово відмінні види практичної діяльності, причому на відміну від перекладу, адаптація рівносильна руйнації та перекрученню джерельного тексту. Тому деякі вчені вважають, що адаптація як один із різновидів мовного посередництва, перш за все, «полягає у спрощенні тексту, як формальному, так і змістовному» [8, с. 72]. Український дослідник В. Радчук [21] також вважає, що адаптація, яка передбачає «звуження лексикону й граматики», широко застосовується з навчальною метою - для адаптації творів читачам, які опановують іноземну мову, або дітям - для адаптації «дорослої» класики.  Вперше висловлена О. Каде [11] проста думка про те, що переклад - лише один із видів мовного посередництва, надає можливість під час зіставлення з іншими його видами виразніше виявити його специфіку. В принципі теж саме можна стверджувати й про адаптацію: визначення поняття «адаптація» неможливо без попереднього аналізу як самого поняття «адаптація», так і суміжних з ним видів мовного посередництва. Проте той самий О. Каде, описуючи радикальні компенсуючі розбіжності, заборонені в перекладі, наголошує на тому, що їх застосування перетворює продукт мовного посередництва на «адаптивне перекладення», яке відповідно не може мати нічого спільного з перекладом [11, с.78].

У теоретичних дискусіях часто виголошується думка про те, що досвідчений посередник-перекладач «у певних ситуаціях» застосовує прагматичну адаптацію або «радикальні перероблення оригіналу» з тим, щоб досягти бажаного прагматичного ефекту. У таких випадках перекладознавці схиляються до визнання необхідності часткового використання елементів адаптивного обробляння, проте уточнюють, що в процесі перекладу слід відмежовувати ці аспекти його діяльності від виконання ним власне перекладацьких функцій. Однак програмний висновок полягає в тому, що більшість видів «адаптивного транскодування» не узгоджуються навіть з частковим функціональним або структурним ототожненням вихідного й кінцевого текстів.

 Однак приналежність  рецептора перекладу до іншого  мовного колективу, до іншій культурі  нерідко призводить до того, що  еквівалентний переклад виявляється  прагматично неадекватним. У цьому  випадку перекладачеві доводиться  вдаватися до прагматичної адаптації  перекладу, вносячи в свій текст  необхідні зміни. У перекладацькій  практиці найбільш часто використовуються  чотири види подібної адаптації [15, с.76].

Прагматична адаптація має на меті забезпечити адекватне розуміння повідомлення рецепторами перекладу. Орієнтуючись на «усередненого» рецептора, перекладач враховує що повідомлення яке цілком зрозуміле читачам оригіналу, може бути незрозумілим читачами перекладу, внаслідок відсутності у них необхідних фонових знань. У таких випадках перекладач вводить у текст перекладу додаткову інформацію, таким чином заповнюючи відсутні знання, та допомагаючи рецептору зрозуміти текст орігиналу. Іноді це не вимагає значних додавань.

При перекладі на українську мову географічних назв типу американських (Alabama, Arizona, Colorado, Florida, Idaho), канадських (Manitoba, Alberta) або англійських (Middlesex, Surrey) тощо, як правило, додаються слова «штат, провінція, графство», які вказують, що позначають ці назви, щоб зробити їх зрозумілими для українського читача: штат Алабама, провінція Альберта, графство Міддлесекс і т.п. Додавання пояснюючих елементів може знадобитися і при передачі назв установ, фірм, друкованих видань і т.п. Аналогічні додавання забезпечують розуміння назв всіляких реалій, пов'язаних з особливостями життя і побуту представників іншої культури. Повідомлення додаткової інформації може спричинити за собою і більш істотну адаптацію тексту. У деяких випадках адекватне розуміння повідомлення рецептором перекладу може бути досягнуте шляхом опущення деяких невідомих йому деталей.

Адапатція здійснюється через певні трансформації,  хоча не завжди можна чітко класифікувати кожен приклад перекладу через переплетіння категорій. Існує 4 граматичних трансформацій, зокрема:

1) перестановка - це зміна розташування мовних елементів у тексті перекладу в порівнянні з текстом оригіналу;

2) заміна - найпоширеніший і різноманітний вид перекладацької трансформації. У процесі перекладу, заміні можуть піддаватися як граматичні одиниці, так і лексичні;

3) додавання. Цей тип перекладацької трансформації грунтується на відновленні при перекладі опущених слів;

4)опущення - явище, прямо протилежне додаванню. Під опущеними мається на увазі опущення тих чи інших "надлишкових" слів при перекладі.

Я.И. Рецкер [22] в свою чергу виділяє 7 лексичних трансформацій:

1)диференціація значення: перекладацька трансформація в  якій домінуючим стає контекстуальне  значення слова: Materials are ANYTHING from which products can be made(Матеріали це все те, з чого можна виробити продукт)

2)конкретизація значення: лексична трансформація внаслідок  якої слово(термін) ширшої семантики  в оригіналі замінюється словом(терміном) вужчої семантики: There are many points at the debates to discuss.(Можна знайти багато положень, які слід обговорити під час дискусії)

3)генералізація: слово з  вузьким значенням у процесі  перекладу замінюється словом, з  більш широким значенням: The first factories were driven by water (перші фабрики працювали на воді)

4)смисловий розвиток: лексична  трансформація пов’язана з контекстуальної  заміною, у результаті якої використовують  слово, значення  якого є лінгвістичним  розвитком значення слова в  оригіналі: Only when this theory became available was possible to understand these complicated problems (тільки коли ця теорія не була всебічного розголосу стало можливим вирішувати більш складні задачі)

5)антонімічний переклад: трансформація коли форма слова  або словосполучення замінюється  на протилежну, зміст майже не  змінюється; He failed to do this work. (Йому не вдалось виконати цю роботу);

6)цілісна перебудова: різновид  семантичного розвитку, коли переробці  підлягають усі речення: Don’t mention it. (Не варто дякувати);Help yourself (пригощайтесь);

7)компенсація  втрат у  процесі перекладу: виникає під час перекладу культурно забарвлених слів. Виникає під час перекладу реалій. Компенсація може мати семантичний або стилістичний характер. Семантична для безеквівалентної лексики – реалій. (Почекай до зимових канікул. Wait till the Christmas holidays). Стилістична – щоб викликати у читача перекладу ті ж самі емоції як при оригіналі.

Другий вид прагматичної адаптації має на меті домогтися правильного сприйняття змісту оригіналу, донести до рецептора перекладу емоційний вплив вихідного тексту. Необхідність такої адаптації виникає тому, що в кожній мові існують назви певних об'єктів і ситуацій, з якими у представників даного мовного колективу пов'язані особливі асоціації. Розглянемо кілька типових випадків неспівпадіння сприйняття аналогічних повідомлень в оригіналі та перекладі. Назви одних і тих же дерев у різних мовах можуть викликати у людей неоднакові асоціації. Для україно-мовної людини, каштан ​​- це не просто дерево, а свого роду символ його країни, щось рідне і близьке. У англійця назва каштану - «chestnut» не пов'язане з подібними асоціаціями, і в перекладі таке порівняння може викликати здивування. Слід також враховувати, що сприйняття аналогічних слів і виразів залежить від частоти і ступеня звичності їх вживання. Прагматичні адаптації другого і першого типів можуть бути взаємопов'язані, якщо в основі неадекватного сприйняття лежить нерозуміння або неповне розуміння вихідного повідомлення.

При застосуванні третього типу адаптації, перекладач орієнтується не на усередненого, а на конкретного рецептора і на конкретну ситуацію спілкування, прагнучи забезпечити бажаний вплив. Тому подібна адаптація звичайно пов'язана зі значним відхиленням від вихідного повідомлення. Тут можна виділити декілька типових ситуацій:

 а) перекладач у конкретній ситуації вважає за потрібним передати не сказане, а те що мається на увазі;

б) для досягнення бажаного впливу на даного рецептора необхідні інші засоби, ніж ті, які використані в оригіналі, це має вирішувати сам перекладач;

 в) при перекладі назв  літературних творів, кінофільмів, телевізійних передач,  прагматична  адаптація цього типу нерідко  зустрічається з метою зробити  такі назви звичними і природними  для прийнятої культури.

 Четвертий тип прагматичної адаптації можна охарактеризувати як рішення «екстраперекладацького надзавдання». Часом перекладач може використовувати переклад для досягнення якоїсь іншої мети, вирішити буде яке своє завдання, безпосередньо не зв'язанє з точним відтворенням оригіналу. І для вирішення такого «завдання» він може змінювати і навіть спотворювати оригінал, порушуючи головні принципи своєї професійної діяльності. Найбільш часто в перекладацькій практиці зустрічаються чотири види прагматичної адаптації цього типу.

 Перш за все, відзначимо  існування так званого, філологічного  перекладу, коли перекладач прагне  відтворити в перекладі формальні  особливості мови оригіналу, навіть  якщо тим самим він порушує  норму або узус мови перекладу. Така тактика, неприпустима в  «нормальному» перекладі, може переслідувати  різні практичні цілі. Подібні  перекази застосовувалися, наприклад, для вивчення іноземних мов. На  одній стороні сторінки друкувався  текст іноземною мовою, а проти  нього як можна більш дослівний  переклад цього тексту. І з  перекладу вивчалася структура  мови оригіналу. В даний час  філологічний переклад застосовується, в основному, при складанні підручника для перекладачів художньої літератури, що не володіють мовою оригіналу.

Другий вид прагматичної адаптації цього типу можна назвати спрощеним або приблизним перекладом, коли перед перекладачем конкретний рецептор ставить завдання вибірково або узагальнено передати його елементи змісту оригіналу. У таких випадках перекладач створює якийсь робочий переклад, не відповідає вимогам адекватності, але відповідний за його «завдання». При необхідності цей переклад може використовуватися як чорновий для подальшої остаточної доробки.  Особливим видом адаптації, за допомогою якої створюється текст, що значно відрізняється від вихідного тексту, є модернізація оригіналу при перекладі. Нерідко її взагалі не можна назвати перекладом, оскільки перекладач фактично створює новий твір «за мотивами» вихідного тексту. Характер такої модернізації може бути різний. З одного боку, вона може виражатися в перенесенні дії в більш пізню епоху або в іншу країну, в зміні імен дійових осіб і пр. З іншого боку, модернізація досягається використанням слів і висловів, характерних для більш пізнього або сучасного періоду. Якщо в оригіналі чоловіки при зустрічі вітають одне одного «святим поцілунком» (як це було прийнято в біблійні часи), то в перекладі вони обмінюються дружніми рукостисканням.

Вельми різноманітні причини застосування прагматичної адаптації четвертого типу, коли перекладач ставить перед собою певне «над перекладацьке» завдання, продиктоване політичними, економічними, особистими і іншими міркуваннями, що не мають ніякого відношення до тексту. Перекладач може прагнути в чомусь переконати рецептора перекладу, нав'язати своє ставлення до автора оригіналу або до описуваних подій, уникнути конфлікту або, навпаки, загострити його і т.п. Подібна тенденція може привести до повного спотворення оригіналу, і зазвичай перекладач не допускає впливу своїх особистих міркувань і пристрастей на процес перекладу.

Отже, наведені твердження приводять нас до таких висновків: по-перше, з огляду на співвіднесення адаптації й перекладу дослідники акцентують принципову відмінність обох понять, хоча й визнають оказіональну необхідність застосування адаптації; по-друге, маргінальний характер адаптації спричиняє нестачу не лише термінологічної визначеності адаптації, а й окреслення системи адаптивних методів для різних типів текстів, що, в свою чергу, викликає неминучість наступного висновку - під фрагментарною прагматичною адаптацією тексту по суті науковці розуміють індивідуальну інтерпретацію тексту перекладачем.

1.3 Загальна характеристика україномовного публіцистичного дискурсу та прагматичні особливості його перекладу

Сферою використання публіцистичного дискурсу є громадсько-політична, суспільно-культурна, виробнича діяльність, навчання, звідси випливає його основне призначення – слугувати розв'язанню суспільно політичних питань, активно впливати на читачів, переконувати у справедливості певної ідеї, формувати в людей правильне ставлення до суспільних проблем, повідомляти інформацію, що має суспільно – політичне значення спонукати їх до творчої діяльності, пропагувати прогресивні ідеї, вчення, знання, здоровий спосіб життя.

Публіцистичний дискурс ‒ це вид дискурсу, який вербально оформляє і виражає таку властивість мислення, як публіцистичність [19, с.100], тобто пряме вираження думки автором висловлювання. Публіцистичність виявляється в будь-яких дискурсах (науковому, естетичному і т.д.) і навіть в невербальних формах (образотворче мистецтво, фотографія, кінематограф і т.д.).

Публіцистичність ‒ властивість мислення автора публіцистичного твору, який ототожнює себе з певним корпоративним цілим, виступає не сам по собі, а від імені певної спільноти (колективу однодумців, соціальної групи, суспільства в цілому) [19, с.100]. Автор перебуває у відносинах взаємозалежності з адресатом: «адресат може бути безпосереднім учасником-співбесідником побутового діалогу, може бути диференційованим колективом спеціалістів якоїсь спеціальної сфери культурного спілкування, може бути більш-менш диференційованою читачем, народом, сучасниками, однодумцями, противниками і ворогами, підлеглим і начальником, нижчим, вищим, близьким, чужим і т.п.; він може бути і абсолютно невизначеним, не конкретизованим іншим» [19, с. 146].

Публіцистичний дискурс насичен спеціальними термінами, пов'язаними з політичною та державною діяльністю. В цьому зустрічаються назви політичних партій, державних установ, громадських організацій та терміни, пов'язані з їх діяльністю, наприклад: