Философсько-методологични проблеми интелектуальной власности

Справа в тому, що за такого перебігу справ реалізація продукту праці може давати прибуток, але  відтворення самої здатності  до праці перебуває вже за межами механізмів вартості. Цим специфічним продуктом е людина, точніше її інтелект, розум, її здатність до праці. Людина як діяльність — в єдності фізичної і розумової праці, або, що більш вірогідно, в їх спеціалізації. Це і дає підстави виокремлювати інтелектуальну діяльність як основу інтелектуальної власності. Потрібно зазначити, що такий специфічний "продукт", як робоча сила, а тим більше, коли ми говоримо про неї тоді, коли вона виступає як інтелектуальна діяльність, має настільки гнучку структуру, що залежно від рівня свого розвитку, може не тільки набувати, а й втрачати властивості товару. Справді, та чи інша ідея, як результат напруженої інтелектуальної діяльності, може не тільки набувати, а й втрачати властивості товару або взагалі товаром не ставати. У зв'язку з цим виникає необхідність розглянути, що становить робоча сила як товар і яка саме робоча сила здатна функціонувати у формі інтелектуальної діяльності у вигляді товару.

Попередній розгляд  показав, що товаром, тобто продуктом, здатним до обміну, може бути лише такий продукт, виробництво і споживання якого становлять два різних процеси. Тому неспівмірність процесів відтворення і споживання робочої сили робить можливим перетворення її на товар. Що таке споживання робочої сили? Використання її в процесі виробництва або в процесі творення продуктів духовного характеру, що також є виробництвом, але духовним. А що таке відтворення робочої сили, в тому числі інтелектуальної? Забезпечення її засобами, необхідними для її існування як робоча сила для продуктивної діяльності. Неважко здогадатися, що внаслідок незбігання цих двох процесів, а саме суспільного характеру споживання, використання робочої сили в праці та окремого характеру її відтворення у формі заробітної плати і зростає прибуток. При цьому потрібно зазначити, що капітал відтворює робочу силу виключно приватно, тобто через відтворення продуктів, які можуть слугувати предметом приватного, індивідуального споживання у процесі товарообміну.

Робоча сила відтворюється  в "капітальній діяльності" у процесі товарообміну, і цим вона тотожна живому організму індивіда в його функціональній реалізації. Важливо зрозуміти, що саме тотожна живому організму індивіда робоча сила здатна бути товаром і повноцінно відтворюватися, в процесі товарообміну, оскільки лише жива праця має еквівалент у структурі індивіда. Це відбувається тому, що суспільний (ринково-капіталістичний) процес споживання робочої сили тільки цього типу може бути відокремлений від приватного процесу її відтворення і тільки для робочої сили цього типу саме органічне тіло індивіда може виступати гарантом його майбутньої праці, а вартість робочої сили — як інобуття її споживчої вартості. Стосовно якості інобуття її споживчої вартості. Стосовно іншого типу — інтелектуальної діяльності, то тут гарантом праці виступають розум, професія, талант. Звідси — всі наслідки, що випливають стосовно споживчої вартості. Власне на цьому і вибудовується розвиток капіталу як самозростаючої сили: "Капітал, — зазначає Ю.М. Осипов, — особлива організація господарського життя, орієнтованого на Сонце і на Місяць, не на Схід і не на Захід, не в глибину Землі і не в Космос, а всього лише на самозростання вартості, котре — через діючий капітал орієнтує все інше".

Зростання вартості може випливати з товарообміну лише в  тому випадку, якщо в нього вступає такий товар, споживання якого стає процесом виробництва нових вартостей* Цим товаром і може виступати інтелектуальний продукт, що можливо лише за умови, коли використання робочої сили (фізичної або розумової) має суспільно-виробничий характер, а відтворення — приватний. Таким специфічним продуктом, здатним на певному етапі розвитку ефективно поєднувати в собі виробниче споживання і приватно-індивідуальне відтворення, і була робоча сила особливого типу — в цьому випадку інтелектуальна діяльність як її тип. Саме внаслідок цієї суперечності процес виробництва робочої сили відокремлюється від процесу її споживання, або використання, вартість робочої сили — від її споживчої вартості, що і робить можливим перетворення робочої сили, в тому числі тієї, яка здатна до розумової діяльності, в товар. У такій якості вона і включається без перешкод у процес капіталістичного виробництва й обміну, тобто в систему ринкового господарства. Таким чином, робоча сила може бути товаром, якщо вона повноцінно відтворювана приватно, за допомогою товарів, і якщо тотожна живому організму індивіда, який володіє необхідними навичками.

Яка ж праця гарантується і визначається психофізичною будовою  індивіда? Це праця, результати якої відомі наперед, і шлях її досягнення утворюється  з наперед відомих операцій. Психофізичні характеристики індивіда у разі поєднання з конкретними знаряддями праці і за певного рівня професійної підготовки повинні з більшою вірогідністю гарантувати потрібний результат. Це така праця, завданням якої є не створення, винайдення чогось нового, неочікуваного, пов'язаного зі зміною відношень системи. Це праця репродуктивна. Парадокс полягає в тому, що саме робоча сила нетворчої, репродуктивної праці, на антагонізм якої капіталізму розраховував К. Маркс, цілком адекватна капіталістичному, ринковому господарству, чудово відтворюється за його законами і починає претендувати на щось більше, ніж роль робочої сили репродуктивної праці.

Однак чи завжди, за будь-якого  типу праці можлива невідповідність  суспільного характеру споживання робочої сили і приватного характеру її відтворення? Чи відтворення будь-якої робочої сили тотожне відтворенню лише органічного тіла індивіда? Для цього потрібно розглянути особливості функціонування і відтворення інтелектуально-творчої робочої сили та її продукту — інтелектуальної власності. Чи достатньо відтворити, тобто підготувати органічне тіло людини, щоб вона була здатна до творчої, інтелектуальної праці? Звичайно, недостатньо. Відтворення здатності до праці творчої і нетворчої, інтелектуальної і репродуктивної — речі принципово різні за своєю сутністю. Для відтворення здатності до репродуктивної праці достатньо відтворити здоровий людський організм і озброїти його необхідними навичками. Це чудово здійснюється традиційно капіталістичним способом за допомогою товарно-індивідуального споживання.

Але як за допомогою товарообміну, тобто зарплати стосовно робочої  сили, відтвориться здатність людини до творчості? А ніяк. Тому що здатність  до творчості зароджується і розвивається не зі спілкування людини з товарами, а зі спілкування з своїм колом, своїм середовищем. Людина починає творити не завдяки споживанню продуктів харчування, а завдяки споживанню плодів цивілізації в процесі суспільної практики, соціальної, наукової, художньої творчості. Історичним досвідом перевірено, що здатність до творчості відтворюється не хлібом, а рівнем і можливостями соціального залучення індивіда до досвіду сучасного і попередніх поколінь. Чим ширші ці можливості, тим ефективніше відтворюється інтелектуально-творча робоча сила.

 Оскільки творча робоча або продуктивна сила має специфічну природу існування та оприявлення, вона має потребу в організації унікально суспільних, нетоварних форм її відтворення. Це відтворення освіти, виховання, удосконалення системи масових комунікацій, вироблення нових форм мобільності індивіда в рамках соціальної структури, технічного, політичного і правового вдосконалення суспільного спілкування. Тому процес відтворення робочої сили інтелектуально-творчої праці не відокремлений від її суспільного споживання — функціонування. Інтелектуальна, творча діяльність, яка виступає через діяльних індивідів як робоча сила, не може бути товаром, оскільки процес її відтворення, по суті, є одночасно процесом її суспільного споживання. Ось чому споживання інтелектуально-творчої діяльності (робочої сили) не може підлягати тотальній залежності від грошей і не може бути обміняним ні на які товари. Вченого, інженера, художника, звичайно, можна нагородити, можна навіть призначити йому заробітну плату, але все це ще не є відтворенням його здатності творити. Нагородою або гонораром можна "виманити" з інтелектуала вже готові ідеї, але "наповнити" його ідеями може тільки певний рівень суспільної практики, соціокультурного спілкування. По суті, нагородою інтелектуала не є вартість його робочої сили. Це є плата насправді за вже вироблений готовий продукт, який відмінний як від нього, так і від його робочої сили. А оскільки жива робоча сила, зафіксована в м'язах, мозку, нервовій системі — все те, що можна "підгодувати" за гроші, не є еквівалентом здатності до творчості, творча робоча сила не може бути товаром. Адже "те, що не має еквівалента, не може бути продане". Але чи справді це так? Адже із заперечення здатності творчості бути товаром автоматично випливає заперечення інтелектуальної власності, щось подібне до заперечення приватної власності в різних соціалістичних вченнях XIX ст.

2.3 Інтелектуальна власність у специфіці сьогодення

У результаті визнання творчої, інтелектуальної діяльності як специфічної, результативної, продуктивної поширилось переконання, що кожна діяльність е по-своєму творчою. Однак таке твердження надто узагальнює розуміння сутності інтелектуально-творчого продукту, безпосередньо ототожнює його з предметно-фізичною діяльністю. Водночас забувають, що продукт інтелектуальної творчої праці неможливо привласнити прагматично, безпосередньо саме тому, що він у принципі не може слугувати об'єктом індивідуально-приватного споживання. Винахід, ідею, задум, теорію неможливо поставити в кімнаті, неможливо одягти, взути, з'їсти, використати для побутових потреб тощо.

Проте можуть виникати заперечення, особливо з позицій прагматичної, буденної свідомості: невже картини, книги, витвори мистецтва не купуються  і не продаються так само, як предмети першої необхідності — їжа і одяг? Невже інтелектуали користуються грошима інакше, ніж працівники нетворчої праці? Але тут є певні особливості. Предмет мистецтва, наприклад картину, можна купити. їй справді можна призначити ціну, як і її творцю. Але купити картину ще не означає спожитий. Що означає взагалі слово "спожити"? Адже будь-який предмет можна використати, тобто включити в цикл своєї життєдіяльності, а можна просто зруйнувати. І те, й друге буде споживанням предмета. Але якщо ми купуємо чашку і використовуємо її за призначенням, то споживаємо її реально. Якщо ж ми її купуємо і викидаємо, то ми споживаємо її бездарно, марно, тобто руйнуємо, фактично — не споживаємо її. Що ж відбувається з картиною, яку ми купуємо за великі гроші і вішаємо у своєму "приватному" секторі? Парадокс полягає в тому, що наша здатність спожити цю картину абсолютно не гарантована ні нашою здатністю купити її, ні навіть наявністю здорового організму. Звичайно, можна відчувати приємність від гами кольорів (у кращому випадку) або від усвідомлення того, що володієш великим твором (Рафаеля, Веласкеса, Айвазовського тощо — в гіршому випадку). Однак такий спосіб споживання твору мистецтва мало чим відрізняється від відомого " споживання" логарифмічної лінійки, яку використовують для забивання цвяхів.

Будь-який предмет дійсно споживається, коли він споживається відповідно до своєї сутності. Ті чи інші відчуття виникають у результаті споглядання чи слухання, але все це не буде реальним споживанням цих "продуктів". Адже призначення творів мистецтва — розвиток інтересу до думок і почуттів іншої людини, до власних думок і почуттів, а також розвиток здатності виражати цей інтерес. Твори мистецтва, як і твори науки, літератури, є вершинами людського духу і реально споживаються тільки тоді, коли "споживач" піднімається до цих вершин розуміння людьми одне одного і самих себе, що створює відповідне інтелектуальне "поле", в якому здійснюється власне інтелектуально-творча діяльність і формується інтелектуальна власність. Тільки за такої ситуації можна зрозуміти глибокі запитання і відповіді, що стосуються проблеми "що таке людина". Вони оживають у свідомості тих людей, котрі готові їх оживити. Здатність до інтелектуального споживання не вроджена, а набувається людиною в процесі того, як вона у своїй діяльності піднімається до закладеного в цих предметах вже досягнутого людством рівня самосвідомості. В іншому випадку, споживання буде суто номінальним, формальним. Якщо готовність до споживання предметів першої необхідності зумовлена особливостями нашого організму, а тому і відтворюється немовби автоматично разом із фізичним відтворенням нашого органічного тіла в процесі приватного споживання товарів і послуг, то здатність до споживання продуктів інтелектуально-творчої праці виникає й розвивається тільки в процесі активної участі у їх виробництві і відтворенні. Лише людина, яка активно намагається зрозуміти себе і виразити це розуміння в мистецтві або в науці, здатна бачити і відчувати ті етапи, котрі пройшло людство на цьому шляху. Саме це й означає, що продукти творчої діяльності є безпосередньо суспільними за характером не тільки їх виробництва, а й споживання. Тобто не тільки інтелектуально-творча робоча сила, а й продукти її діяльності не містять суперечності суспільного виробництва і приватного споживання, без якого неможливе перетворення предмета в товар.

В інтелектуала, по суті, неможливо купити його робочу силу, а можна купити тільки його продукт  — ідеї, знання, теорії, витвори мистецтва  тощо. Ось чому капітал як суспільне  відношення, достатньо ефективне  для відтворення робочої сили репродуктивної, нетворчої праці, значно менш ефективний при відтворенні у все зростаючих масштабах безпосередньо суспільної творчої праці. Звичайно, це не означає, що капітал не зацікавлений у всесвітньому розвитку цієї робочої сили. Навпаки! Чим більше успіх виробництва починає залежати від інтелектуальної, творчої праці, тим більшу потребу в ній має капітал. Однак потрібно враховувати, що хоча без праці й не може бути капіталу, як не може бути виробництва вартості і капіталу, але не праця визначає капітал, а навпаки, капітал визначає працю. "Не капітал слугує праці, — підкреслює Ю.М. Осипов, — хоч і забезпечує первісно трудовий процес (без авансованих грошей немає праці), а праця слугує капіталу. Не стільки капітал в праці, скільки праця в капіталі. Праця не вільна від капіталу, а безпосередньо від нього залежить — за значно слабшої зворотної залежності. Людина, яка залучається капіталом, юридично, може, і вільна, але економічно вона не вільна і не може бути вільною. Капітал втягує в себе й у свою орбіту працю і не відпускає її". Однак потрібно враховувати, що властиві капіталу вартісні механізми виробництва і обміну не в змозі ефективно забезпечувати відтворення такого необхідного для капіталу продукту, як інтелектуально-творча робоча сила, оскільки остання не виступає товаром в традиційному для нього розумінні, і функціонує в суспільстві за зовсім іншими законами.

Але за якими законами функціонує інтелектуально-творча праця? Є думка, що найбільш яскравою особливістю інтелектуально-творчої  праці у всі епохи і за всіх "ізмів" була і є "відсутність не лише жорсткої, а й взагалі будь-якої залежності між якістю "трудового вкладу" і нагороди за нього". Ця незалежність, об'єктивно властива інтелектуально-творчій праці, постійно призводила до того, що інтелектуали не тільки не отримували за свою працю за своїми ж мінімальними потребами, але взагалі нічого не отримували, зазнаючи лих, страждань, гонінь.

З такої позиції можна зробити  висновок, що інтелектуально-творча праця  взагалі не потребує винагороди, оплати. І навіть буде краще для якості творчості, якщо взагалі ніякої оплати не буде. Однак це крайня позиція, оскільки винагорода і оплата — допоміжний зовнішній стимул для не лише інтелектуально-творчої праці, а й більш ефективної самореалізації особистості. Мова в цьому випадку може йти про те, що подібних матеріальних стимулів зовсім недостатньо для того, щоб у результаті "самореалізації" виник справді "якісний" інтелектуальний продукт. Саме якість є подальшою умовою збільшення цінності того чи іншого інтелектуального продукту, що й перетворює його в інтелектуальну власність. Щоправда, потреба в грошах може змусити людину стати на шлях самореалізації у творчості або на шлях заробляння засобів до існування нетворчою працею.