Философсько-методологични проблеми интелектуальной власности

Щодо структурного капіталу, то до його складу, на думку авторів, входять "технічне І програмне  забезпечення, організаційна структура, патенти, торговельні марки і  все те, що дає можливість працівникам компанії реалізовувати свій виробничий потенціал — іншими словами, те, що залишається в офісі, після того як працівники йдуть додому. Структурний капітал також включає відносини, що склалися між компанією та її клієнтами. На відміну від людського капіталу, структурний капітал може бути власністю компанії, а відтак і об'єктом купівлі-продажу".

Цікавими є висновки вчених щодо можливості відображення інтелектуального капіталу засобами господарського обліку. На думку дослідників, інтелектуальний  капітал породжується специфічним ресурсом, що не є власністю компанії, — її працівниками. Відтак інтелектуальний капітал не є активом компанії і належить скоріше до її пасивів. Л. Едвінссон та М. Мелоун стверджують, що як актив інтелектуальному капіталу протистоїть насамперед "добра воля" (goodwill) агентів ринку, які оцінюють потенціал цієї компанії. "У так званій інтелектуальній економіці, — зазначають дослідники, — акцент робиться на інтенсивних інвестиціях у людський капітал та в інформаційні технології. Дивно, що ні те, ні інше не фігурує в традиційних фінансових звітах у розділі прибутків, а належить, скоріше, до збитків, хоча такі інвестиції є ключовим засобом створення нових цінностей". Таким чином, теорія інтелектуального капіталу відіграватиме значну роль у новому тисячолітті, оскільки вона є дієвим засобом виміру, конкретизації та відображення істинної вартості активів фірм. Бухгалтерський облік, що ґрунтується на інтелектуальному капіталі, дає унікальну можливість комплексного використання всього того, без чого на сьогодні неможливий розвиток динамічних високотехнологічних віртуальних корпорацій: тісних і довгострокових ділових зв'язків із контрагентами; постійності клієнтури; знань та компетенцій співробітників; прагнення компанії до постійного вдосконалення та розвитку; іміджу корпорації, цінностей, які вона сповідує.

Отже, у структурі інтелектуального капіталу можна виокремити такі складові.

1. Людський капітал  (human capital) — накопичені в результаті інвестицій та втілені у працівниках компанії знання, практичні навички, творчі здібності, досвід, загальна культура, моральні цінності та ставлення до справи. У постіндустріальну епоху людський капітал стає системоутворюючим фактором у структурі інтелектуального капіталу.

2. Структурний капітал  (structural capital) — все те, що дає змогу співробітникам компанії реалізувати свій потенціал: технічне і програмне забезпечення, організаційна структура, патенти, торговельні марки і знаки обслуговування, відносини з клієнтами тощо.

Відповідно до зазначеного  підходу структурний капітал поділяється на клієнтський та організаційний.

Клієнтський капітал (ринковий, брендовий) — це відносини із замовниками  і покупцями, що сприяють успішній реалізації вироблених компанією товарів і  послуг (клієнтська база підприємства, яка є своєрідним продуктом його діяльності). До клієнтського капіталу належать: патенти, ліцензії, товарні знаки та знаки обслуговування; комерційна мережа розширення збуту товарів і послуг; ділові зв'язки з постачальниками; договори маркетингового і технологічного співробітництва; слава, популярність, репутація клієнтів тощо.

Організаційний капітал  — систематизована і формалізована  компетентність компанії (поінформованість, обізнаність, авторитетність), а також  організаційні можливості та системи, які посилюють її творчі можливості. До організаційного капіталу належать: інформаційні ресурси; електронні мережі; організаційна структура; ефективне управління; сприйнятливість до змін, нововведень; інтелектуальна власність (авторські права, технічне і програмне забезпечення, комп'ютерні програми, бази даних тощо).

Отже, інтелектуальний  капітал є складним системним  утворенням, яке можна структурувати  за різними критеріями. Це багатоаспектне поняття, яке об'єднує об'єкти інтелектуальної  власності, знання, вміння і навички працівників, різноманітні системи, мережі, процедури, які при включенні до господарського обігу приносять дохід. Водночас складові інтелектуального капіталу неоднорідні. Одні з них є породженням людського інтелекту, інші створюють специфічні умови його застосування із метою підвищення конкурентоспроможності компанії. Разом з тим необхідно зазначити, що інтелектуальний капітал не існує поза контекстом, стратегією розвитку організації, оскільки найважливішою конкурентною перевагою постіндустріального бізнесу є здатність до інновацій та уміння пристосовуватись до умов, що швидко змінюються.

Об'єкти промислової власності  володіють основними ознаками, до яких належать: застосування у сфері  виробничої або комерційної діяльності; основна цінність стосується змісту рішень, запропонованих авторами; економічна ефективність, здатність приносити прибуток; необхідність спеціальної реєстрації; наявність офіційних охоронних документів.

Необхідність реєстрації та видачі спеціальних охоронних  документів (патентів, свідоцтв) для цих об'єктів зумовлена тим, що на відміну від інших складових інтелектуальної власності (літературних, художніх творів) для об'єктів промислової власності великою є ймовірність створення ідентичних продуктів незалежними один від одного особами, оскільки одне й те саме рішення щодо продукту, способу або зовнішнього вигляду виробу можна розробити різними способами.

Важливі роль і значення в промисловій власності належать аспектному праву, найважливішими об'єктами якого є винаходи, корисні моделі та промислові зразки.

Винахід — це нове оригінальне  технічне рішення, що стосується певного  продукту (пристрою, речовини, штаму  мікроорганізмів, культури клітин рослин і тварин) або способу (процесу  здійснення дій над матеріальними  об'єктами з допомогою матеріальних засобів), здатне забезпечити позитивний ефект.

Однією з особливостей винаходів як об'єктів промислової  власності є необхідність їх реєстрації, що здійснюється за умов патентоспроможності  нового технічного рішення. Патентоспроможність  винаходу — відповідність винаходу умовам надання правової охорони, передбаченим законодавством. Основні умови патентоспроможності винаходу такі.

1. Новизна — відсутність  аналогічних технічних рішень, а  також відомостей, які плямують (ганьблять)  новизну винаходу; відсутність розкриття сутності винаходу для невизначеного кола осіб настільки, що стає можливим його здійснення (демонстрація на виставці, публікація у пресі, виступ на телебаченні тощо).

2. Неочевидність, винахідницькій  рівень — наявність оригінальної  творчої ідеї, високий якісний рівень винаходу, в основі якого не можуть лежати суто механічні зміни, покращення або проста комбінація елементів уже відомих досягнень.

3. Корисність, промислова  придатність — здатність винаходу  функціонувати і бути використаним  у господарській діяльності. Тобто йдеться не просто про доцільність або абстрактну суспільну корисність унікального технічного рішення, а про принципову можливість його відтворення, використання й отримання на цій основі позитивного ефекту.

4. Відповідність суспільним інтересам, принципам гуманізму та моралі, відображеним у законодавстві тієї чи іншої країни.

Правова охорона винаходів  здійснюється за допомогою патенту  — юридичного документа, який засвідчує  право його власника забороняти іншим  особам використовувати, продавати чи імпортувати запатентований винахід. Таким чином, патент дає власнику право вирішувати долю свого винаходу: виробляти і продавати новий продукт самостійно чи передавати ці права іншим суб'єктам. Патент надає товаровиробникам значні переваги у конкурентній боротьбі, е гнучким інструментом торгівлі, що сприяє зростанню доходів суб'єктів господарювання.

Основними суб'єктами відносин інтелектуальної власності у  сфері винахідництва є: автор (співавтор) — творець винаходу (окрема особа, або група осіб, кожна з яких зробила особистий творчий внесок у створення нового технічного рішення); патентовласник, у полі якого можуть виступати автор, роботодавець (коли йдеться про службові винаходи, створені за дорученням роботодавця або у зв'язку з виконанням винахідником службових обов'язків) або правонаступник названих осіб.

Водночас необхідно  враховувати, що право авторства  є невідчужуваним, безстроковим, таким, що визнається і зберігається за фізичною особою навіть тоді, коли винахід був  зроблений у порядку виконання службового завдання.

У процесі купівлі-продажу  винаходів відбувається товарно-грошовий обмін прав інтелектуальної власності. При цьому ринок винаходів  має специфічні ознаки, пов'язані  а такими причинами: існує монополія  власника патенту на винахід, що пропонується; за умов, коли пропозиція винаходів перевищує попит на них, не відбувається затоварювання і зниження конкурентоспроможності нових науково-технічних виробів; місткість ринку винаходів залежить як від платоспроможного попиту потенційних покупців, так і від науково-технічного потенціалу окремих осіб, організацій, які формують пропозицію нових технічних рішень.

Критерій нижчого винахідницького  рівня значною мірою є суб'єктивним, у зв'язку з чим інколи дуже важко  розмежувати корисну модель і  винахід. Відтак одне і те саме оригінальне технічне рішення в одній країні може охоронятись патентом на винахід, а в іншій — свідоцтвом на корисну модель. У зв'язку з цим законодавство багатьох країн допускає перетворення заявки на патент у заявку на корисну модель і навпаки, а у ст. 4 Паризької конвенції про охорону промислової власності (1883) зазначається, що заявка на корисну модель в одній краї ні-учасниці може бути підставою для отримання конвенційного пріоритету на отримання патенту на винахід у іншій країні-учасниці. Законодавство деяких країн (Німеччини, Італії) дозволяє одночасно з поданням заявки на патент оформляти заявку на корисну модель, що уможливлює отримання охоронного документа у випадку відмови від видачі патенту на винахід.

Загальновизнано, що розвиток ринкової економіки та насичення потреб споживачів у товарах масового виробництва загострюють конкурентну боротьбу між товаровиробниками і суттєво змінюють її форми. Постіндустріальні тенденції еволюції розвинених країн виявляються у зростанні вимог споживачів до якості, привабливості товарів і послуг, їх естетичного рівня, ергономічності (простоти та зручності у користуванні), які перетворюються на важливі переваги економічного суперництва товаровиробників. Зазначені характеристики товарів досягаються засобами художнього конструювання (дизайну), що поєднує прийоми техніки і мистецтва, надаючи виробам виразність, раціональність форми і композиційну цілісність. За цих обставин зовнішній вигляд виробу, його художньо-естетичний рівень набувають самостійної комерційної цінності, перетворюючись на важливий об'єкт відносин інтелектуальної власності.

Промисловий зразок —  це художньо-конструктивне рішення  промислового або ремісничо-кустарного виробу, що визначає його зовнішній  вигляд. Таким чином, промислові зразки є результатом творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання, декоративно-естетичного вирішення зовнішнього вигляду виробу, що в міжнародній практиці позначається терміном "дизайн".

Промислові зразки захищаються  від копіювання чи імітації за допомогою свідоцтва про реєстрацію або патенту. Водночас творець може охороняти новий і оригінальний дизайн за нормами авторського права (наприклад, коли йдеться про виробництво якісного модного одягу, меблів тощо). На думку більшості дослідників, патентний захист є ефективним стосовно зовнішнього вигляду об'єктів довгострокового користування, які поєднують оригінальний дизайн і нові технічні рішення. Незважаючи на те, що на відміну від авторського права патент потребує експертизи, він забезпечує виключення конкурентів та захист творця як від копіювання промислового зразка, так і від його імітації (внесення незначних змін за збереження сутності).

Розділ 4. ОХОРОНА ТА ЗАХИСТ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ. 

Стрімке зростання ролі та значення інтелектуальної діяльності у соціально-економічному розвитку суспільства, утвердження творчої розумової праці як найважливішого чинника успішного виробничого та комерційного функціонування сучасних високотехнологічних підприємств, підвищення їхньої конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринках загострює проблему створення надійної та ефективної системи охорони та захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності.

Результати інтелектуальної  діяльності охороняються у зв'язку з існуванням їхньої ринкової цінності; їх залученням до ринкового обігу, що потребує специфікації відповідних прав власності. Поза системою ринкових відносин така охорона є неможливою і недоцільною.

За сучасних умов охорона  та захист прав інтелектуальної власності  є найважливішою інституцією регулювання відносин у цій сфері.

Світовий досвід переконує, що ефективний механізм охорони прав інтелектуальної власності: є важливим елементом економічної політики, спрямованої на стимулювання та розвиток наукових досліджень, упровадження інновацій та прискорення науково-технічного прогресу; сприяє залученню інвестицій до інноваційних проектів, зростанню зайнятості, підвищенню економічного добробуту населення тієї чи іншої країни; стимулює розвиток міжнародної торгівлі, відіграє важливу роль у підвищенні конкурентоспроможності національних економік у глобальному ринковому середовищі; перетворюється на глобальну проблему, пов'язану з економічною безпекою окремих держав, що вимагає стратегічних підходів до її вирішення на наднаціональному рівні.