Философсько-методологични проблеми интелектуальной власности

Інтелектуальний фактор в економіці дає можливість всім причетним до неї, зокрема і державі, виступати з ініціативами і впливати, в міру необхідності, на розвиток власності як приватного сектору. Це має безпосереднє значення для ефективності процесу людського розвитку: і при зведенні функцій держави до мінімуму, що так важливо для розвитку власності, і за умови нічим не стриманого розвитку капіталістичного господарства, побудованого на основах вільної конкуренції.

Інтелектуалізація економічного життя забезпечує його ефективність і продуктивний творчий розвиток, що так важливо для кожного  індивідуального життя, яке в  умовах наростання процесів демократизації стає найдорожчою цінністю. На кожному етапі розвитку людства ключовими залишаються три проблеми: прожити довге і здорове життя, набути знань, мати доступ до ресурсів, необхідних для підтримання гідного рівня життя. Той або інший шлях вирішення цих проблем визначає і спосіб життя, і можливості вирішення інших важливих проблем, які завжди є смисложиттєвими. Вони мають цінність не лише у зв'язку з їх внутрішнім змістом, й внаслідок позитивного впливу — і прямого, і опосередкованого, який вони здійснюють на "капітал людського потенціалу, ефективність виробництва і можливості з погляду активної життєвої і соціальної позиції". У цьому аспекті інтелектуальна власність, результат активної творчо-мисленнєвої діяльності, є гарантом політичних, економічних і соціальних свобод, реалізації продуктивних здібностей, прав людини, поваги оточення і гідності. їх забезпечення, проте, неможливе, якщо не буде забезпечено умови для реалізації інтелектуально-творчих здібностей і досягнення власного "Я" — головної умови доступу до власності.

Виникає можливість більш конструктивно поглянути на матеріальне багатство крізь призму інтелектуальної власності. На його збільшення і примноження були зорієнтовані попередні концепції розвитку, і воно все ще розглядається як найважливіша цінність, здатна замінити інші цінності. Безперечно, багатство відіграє величезну роль у житті людей. Але цю роль, як показує інтелектуальний аналіз, не варто перебільшувати, зокрема для визначення статусу інтелектуальної власності. По-перше, багатство не є обов'язковою умовою демократії, збереження і примноження духовно-культурного надбання. По-друге, багатство саме по собі не гарантує правової і соціальної охорони і збереження власності. По-третє, людські потреби не зводяться до матеріального збагачення — довге й здорове життя, залучення до культури і науки, творча й суспільна активність були і залишаються або стають важливішими, ніж примноження багатства. Іншими словами, рівень життя не зводиться до матеріального достатку, а "економічний рай" не тотожний людському розвитку. Так само інтелектуальну власність не можна ототожнити з матеріальною (предметно-речовинною) власністю.

Головний принцип, на основі якого вирішуються суперечності між максимізацією багатства  і людським розвитком, між матеріальною та інтелектуальною власністю, можна сформулювати так: "Національне багатство може розширити можливості вибору для людей. Цього, однак, може і не відбутися. Визначальним тут є не саме по собі багатство, а те, як його використовують різні країни. І доти, доки суспільство не усвідомить, що основне його багатство — це люди, надмірна стурбованість виробництвом матеріальних благ буде закривати кінцеві цілі збагачення життя людей". Проводячи аналогію, можна так само стверджувати: поки в суспільстві не буде максимально використовуватися (і винагороджуватися) інтелектуальна власність, економічного, соціального добробуту досягнуто не буде. Якщо одержаний дохід достатньою мірою буде інвестований у розвиток інтелектуальної власності, то це означає одночасно і людський розвиток, і відповідність економічних показників вимогам сучасної постіндустріальної цивілізації.

Темпи прогресу у сфері  розвитку інтелектуального потенціалу сьогодні не мають прецедентів. Концепція  людського розвитку розглядає інвестування в розвиток інтелектуального, отже, людського потенціалу як двополюсний процес. По-перше, це розширення можливостей людини шляхом набування знань, удосконалення професійності. По-друге, це процес використання людиною набутих знань і здібностей для виробничих цілей, культурної, духовної, мисленнєвої, політичної діяльності. Опредметнення в цьому процесі ролі та значення інтелектуальної діяльності легалізує інтелектуальну власність, завдяки якій можна виявити відмінність концепції людського розвитку від концепції людського капіталу та ін., котрі зводять людський розвиток (самореалізацію людини) до єдиного аспекту: формування ресурсів для виробничої діяльності.

Включення інтелектуальної  власності в концепцію людського  розвитку об'єднує вирішення питань виробництва і розподілу товарів  та послуг, розширення і використання здібностей і можливостей людей. Цей синтез сприяє продуктивному аналізу таких важливих проблем соціоекономічного розвитку, як економічне зростання, зайнятість, розподіл матеріальних і духовних благ, соціальний захист, рівність, розширення індивідуальних можливостей вибору в усіх сферах діяльності, а не лише в одній.

Врахування інтелектуального фактора — діяльності та власності  — дає змогу соціоекономічному  і людському розвитку стати результативним. Люди повинні мати можливість підвищувати  продуктивність своєї діяльності і брати участь у процесі формування доходу. Тому економічне зростання, динаміка розвитку економічної сфери є складовою моделей розвитку людини. Досягається рівність можливостей, що дуже важливо з погляду розвитку людського потенціалу.

Розширення інтелектуальних  можливостей означає одночасно  підвищення відповідальності за долю країни і людства в цілому. Право, вибір і можливості особистості  не підлягають будь-якому обмеженню. Розуміння своєї свободи —  за умови володіння власністю, ставить перед необхідністю залучати соціально відповідальні форми розвитку ринкових відносин. Суспільний добробут, добробут особистості — взаємопов'язані поняття, тому процес розвитку людського потенціалу вимагає наявності почуття єдності та механізму справедливого розподілу благ процесу. Що знову-таки опосередковується і забезпечується інтелектуальним фактором

Сучасне постіндустріальне  суспільство, що ґрунтується на інформаційних  та інтелектуальних технологіях, які  характеризуються новим витком розвитку виробничих сил і виробничих відносин, соціалізацією і гуманізацією, домінуванням розумової праці над фізичною, стає практично значимою реальністю. Як кінцевий ресурс розвитку починає виступати економічна проекція людського інтелектуального потенціалу — "людського капіталу", до складу якого входять насамперед рівні освіти і кваліфікації. Як і кожний значимий ресурс розвитку, інтелектуальний потенціал перетворюється на фактор, що визначає рівень розвитку і стратифікації — як у країні, так і на міжнародному рівні.

Інтелектуальний фактор сьогодні дає можливість економічним  дослідженням вийти на нові рівні  осмислення економічного буття. Зокрема, згадаємо акцент А. Сена на тому, що кінцевою метою розвитку повинне бути підвищення якості життя людей. Але вона (мета) опинилась в тіні у результаті захоплення ідеями економічного зростання і пов'язаною з ним підтримкою розвитку вільного капіталізму. Два останніх моменти взаємодоповнювали один одного. Безпроблемне функціонування ринкових механізмів розглядалося як найбільша гарантія економічної ефективності зростання. Однак розгортання інтелектуальної діяльності змінило, переорієнтувало перспективи розвитку. Тепер орієнтацію на інтереси людини почали витісняти напрями, пов'язані тільки з одержанням прибутку. Інтелектуально-творча діяльність розширює сфери інтересів. Оволодіння власністю загострює увагу до інших проблем, зокрема до розподілу доходів, отримання вигоди тощо. Крім того, з'являється необхідність високої оцінки множини інших моментів: освіти, захищеності, свободи, участі в управлінні державою тощо.

Отже, підвищення рівня  виробництва і добробуту —  це тільки засіб для досягнення мети, у значенні якої людство повинно  розглядати добробут людини. Практичним завданням для інтелектуальної  діяльності (фактора) є забезпечення взаємозв'язку між економічним зростанням і людським розвитком, зокрема збільшення доходів і надання більш досконалих можливостей для людини, що є свідченням постійного динамізму інтелектуально-творчої діяльності в постіндустріальній економіці.

Права, які ґрунтуються на управлінні власністю, на володінні нею, або на здійсненні торгових операцій з нею, важливі лише як інструмент — засіб підвищення людських можливостей. Кінцевою метою обміну цінностями, одержаними в результаті набутого права, є власність, або людський добробут.

Розвиток людини будується  на концепції рівності, що передбачає однакові можливості для людей розвивати  свої здібності й застосовувати  їх. Одночасно розвиток людини —  це процес розширення функцій й посилення  інтелектуального потенціалу людини, а отже, відображаючи кінцеві результати їх здійснення, він одночасно є і процесом, і результатом, що показує можливості інтелектуального потенціалу людини.

У найширшому плані реалізація прав і здібностей індивіда, розширення його економічного, соціального й інтелектуального вибору, забезпеченості базових потреб (освіта, здоров'я, безпека життєдіяльності) залежать від двох груп умов.

У політичному аспекті  розвиток людини неможливий без демократичних  інститутів і процедур і водночас сильної держави, здатної забезпечити дієву демократію, дотримання законів, розумний баланс економічної ефективності й соціальної справедливості, що є, крім усього, умовою збереження і примноження власності.

В економічному аспекті  розвиток людського, інтелектуального насамперед, потенціалу в сучасному суспільстві передбачає як економічне зростання, так і практику перерозподілу й використання ресурсів в інтересах суспільства і людини. Проте здійснити цю мету можна в результаті максимального використання інтелектуального потенціалу як найбільш ефективного виду і способу діяльності в сучасну епоху.

Розділ  3. ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ КАПІТАЛ

3.1 Види та результат інтелектуальної діяльності

Загальновизнано, що в  умовах постіндустріального суспільства провідну роль у системі суспільного поділу праці відіграє інтелектуальна, творча діяльність, яка перетворюється на визначальну силу формування та розвитку людської цивілізації.

Інтелектуальна діяльність — одна з форм життєдіяльності  людини, сутнісна основа процесу створення інтелектуального продукту та відтворення інтелектуального капіталу, найпотужніша рушійна сила розвитку людської цивілізації. Вона спирається на сукупність досягнень науки, культури, традиції та духовні цінності, накопичені людством протягом тисячоліть.

Інтелектуальна діяльність поєднує два взаємопов'язані аспекти: репродуктивний — спрямований на вирішення стандартних завдань, досягнення заданих результатів, застосування відомих алгоритмів та типових засобів; творчий (продуктивний) — спрямований на вирішення нестандартних завдань, які вимагають створення нових (неповторних, оригінальних, унікальних) або нестандартного застосування відомих засобів у принципово нових ситуаціях, які не мають аналогів у минулому.

Творча (продуктивна) праця  спрямована на створення і впровадження інновацій. Водночас її результатом є не лише новий інтелектуальний продукт, а й інтелектуальний розвиток самої особистості.

Поєднуючи творчу і репродуктивну  складові, інтелектуальна діяльність втілюється і виявляється у певних результатах — інтелектуальних продуктах. Слід зауважити, що не існує абсолютно творчого результату, водночас не існує інтелектуального продукту, отриманого без мінімальних творчих зусиль. Не будь-яка інтелектуальна діяльність є творчою працею, водночас будь-який творчий результат — продукт інтелектуальної діяльності. На думку Т. Стюарта, інтелектуальна діяльність, виступаючи сутнісною основою створення інтелектуального продукту, несе в собі ще два важливих аспекти: у її процесі відтворюється персоніфікований інтелектуальний капітал та інтелектуальний розвиток особистості, які виступають найважливішими мотиваційними факторами трудової діяльності.

Результати інтелектуальної  діяльності, стосовно яких здійснюється правова охорона (які мають властивість  охороноздатності) є об'єктами інтелектуальної власності. Інтелектуальну діяльність можна структурувати так: Літературно-мистецька діяльність — особливий вид творчої інтелектуальної діяльності, що характеризується такими специфічними ознаками: об'єктом правової охорони виступає твір, виражений у певній об'єктивній формі, яка унеможливлює його відтворення; об'єктом правової охорони виступає форма, а не зміст твору; правова охорона надається твору незалежно від його науково-теоретичного чи художньо-естетичного рівня, жанру, призначення, суспільних та інших якостей; літературно-художня діяльність та її результати не підлягають будь-якій перевірці на відповідність вимогам закону; літературно-художня діяльність та їх результати не підлягають будь-якому обмеженню та ліцензуванню, перевірці, експертизі тощо (свобода слова, — конституційний принцип літературної діяльності); авторське право на літературно-художній твір виникає з факту його створення, а не реєстрації; застосування результатів літературно-мистецької діяльності сприяє збагаченню внутрішнього світу людини, розвитку особистості.

Науково-технічна діяльність, яка охоплює ті види творчої інтелектуальної  діяльності, що пов'язані з досягненням  певних науково-технологічних результатів (науково-дослідна, проектно-конструкторська, проектно-технологічна, винахідницька, раціоналізаторська діяльність тощо) і характеризується такими ознаками: об'єктом правової охорони виступають лише ті результати науково-технічної творчості, які відповідають законодавчо встановленим умовам охороноздатності; науково-технічна діяльність та її результати підлягають обов'язковій перевірці, експертизі на їх відповідність вимогам охороноздатності; результати науково-технічної діяльності, які відповідають умовам обороноздатності, підлягають обов'язковій державній реєстрації, на підставі якої видається відповідний охоронний документ (патент, ліцензія тощо); застосування результатів науково-технічної діяльності сприяє забезпеченню суспільства необхідними для життєдіяльності інтелектуальними продуктами, в тому числі сучасними засобами, предметами праці тощо.