Философсько-методологични проблеми интелектуальной власности

Необхідність охорони  та захисту прав інтелектуальної  власності зумовлена такими потребами: забезпечення інтересів творців  шляхом надання їм обмежених у  часі прав щодо контролю над використанням  власних творів; стимулювання творчої  інтелектуальної праці, заохочення творчої активності та впровадження її результатів у інтересах соціально-економічного прогресу суспільства; активізації інвестиційної та інноваційної діяльності, впровадження досягнень науково-технічного прогресу та нововведень у всі сфери суспільного життя; створення цивілізованого ринкового середовища, надійного захисту суб'єктів господарювання від недобросовісної конкуренції, пов'язаної з неправомірним використанням об'єктів інтелектуальної власності; захисту економічної безпеки держав за умов глобалізації світогосподарського розвитку, створення сприятливих умов для трансферу нових технологій; поширення інформації, уникнення втрат внаслідок дублювання зусиль, спрямованих на пошук шляхів вирішення нагальних науково-технологічних і соціально-економічних проблем; захисту інтересів суспільства щодо вільного доступу до світової інтелектуальної скарбниці.

Важливо зазначити, що на відміну від традиційних економічних  благ, результати інтелектуальної праці  не можуть бути захищені від використання третіми особами на підставі одного лише володіння ними. Після того як інтелектуальні продукти, не забезпечені спеціальною правовою охороною з боку держави, стають відомими суспільству, творці не в змозі здійснювати контроль за їх використанням. Суттєвим є також те, що за високої вартості та значних ризиків, які несуть розробники інтелектуальних продуктів, вартість тиражування та підробки цих продуктів є порівняно низькою. Відтак формування інституту охорони та захисту прав інтелектуальної власності є важливою закономірністю розвитку інформаційного суспільства.

Необхідно розрізняти: охорону  прав інтелектуальної власності  — встановлення системи правових норм, що регулюють відносини з  приводу створення і використання об'єктів інтелектуальної власності; захист прав інтелектуальної власності — сукупність заходів, спрямованих на визнання та відновлення прав інтелектуальної власності у випадку їх порушення.

Водночас загальною  світовою тенденцією стає зростання  кількості так званих службових  винаходів, за яких власниками патентів є не окремі особи (автори), а їх правонаступники — приватні фірми або державні заклади. Насамперед це стосується винаходів, здатних забезпечити вагому економічну віддачу. Коли винаходи мають не прикладний, а теоретичний характер і не обіцяють швидкої віддачі, фірми займають менш жорстку позицію стосовно інших авторів.

Останнім часом спостерігається  пожвавлення інтересу науковців  і практиків до пошуку ефективних механізмів захисту секретів виробництва. На думку відомого американського фахівця  з питань безпеки установ та підприємств А. Паткоса, найефективнішим є системний підхід до захисту будь-якої конфіденційної інформації, який передбачає: ідентифікацію інформації, що потребує захисту та виявлення її ключових індикаторів; визначення термінів, необхідних конкурентам для її розкриття; виявлення конкурентів, яким потрібна інформація, можливих шляхів ЇЇ здобуття; пошук слабких місць у забезпеченні охорони цієї інформації та розробка заходів, спрямованих на їх ліквідацію; аналіз діяльності служб та функціональних підрозділів на предмет виявлення можливих шляхів витоку інформації, розробка відповідних превентивних заходів; складання хронологічного опису заходів, виконання яких потребує попередження загрози втрати секретної інформації; визначення економічної доцільності та ефективності запропонованих механізмів захисту секретної інформації та підготовка відповідної аналітичної довідки.

Розділ 5.  ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ.

Утвердження інноваційної моделі економічного зростання та інтеграція України в європейське співтовариство потребують суттєвого піднесення ролі та значення національного інтелектуального капіталу, активізації процесів входження держави у міжнародні структури, які регулюють відносини інтелектуальної власності, здобуття членства у Світовій організації торгівлі, забезпечення участі в Угоді про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (TRIPS) тощо.

Концепція розвитку національної системи  правової охорони інтелектуальної  власності, затверджена урядом України у червні 2002 p., передбачає вирішення питань удосконалення науково-методичного та нормативно-правового забезпечення ідентифікації та оцінки об'єктів права інтелектуальної власності; створення дієвого механізму боротьби з порушенням прав у сфері інтелектуальної власності, виготовлення і розповсюдження контрафактної продукції; підвищення відповідальності осіб, винних у порушенні цих прав, удосконалення оціночної діяльності у сфері інтелектуальної власності; розвиток системи взаємодії центральних і місцевих органів виконавчої влади, громадських організацій щодо захисту прав інтелектуальної власності; покращення інформаційного забезпечення діяльності у цій сфері; розвиток міжнародного співробітництва тощо.

Державний департамент інтелектуальної  власності Міністерства освіти і науки України є центральним органом виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності. Департамент забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності та спрямовує діяльність таких закладів, як Державне підприємство "Український інститут промислової власності" (Укр-патент), Державне підприємство "Українське агентство з авторських і суміжних прав", Інститут інтелектуальної власності та права, Державне підприємство "Інтелзахист".

Питаннями розвитку інституту інтелектуальної  власності в Україні займаються також такі громадські організації, як Всеукраїнська асоціація патентних  повірених, Всеукраїнська асоціація  інтелектуальної власності; Всеукраїнська  асоціація авторських і суміжних прав, Товариство винахідників і раціоналізаторів України, Українська асоціація власників товарних знаків України тощо.

Отже, на сьогодні в Україні  є ціла низка проблем, пов'язаних із захистом прав та економічних інтересів  суб'єктів інноваційного процесу, створенням належних соціально-економічних  умов для розвитку цивілізованого ринку  інтелектуальної власності, забезпеченням трансферу сучасних технологій, міжнародного обміну інформацією та знаннями. їх вирішення сприятиме пришвидшенню просування вітчизняної економіки в загально цивілізаційному руслі становлення високорозвиненого інформаційного суспільства та зростання добробуту населення.

Водночас необхідно враховувати, що соціогуманістичний вимір економіки  знань передбачає врахування не лише соціально-економічних (зростання добробуту, прибутковості, довговічності нововведень), а й національно-духовних аспектів розвитку інноваційного суспільства, пов'язаних із прогресивністю та демократичністю нових ідей та духовним збагаченням нації.