Шпаргалка по "Философии"

Філософсько-правова спадщина Б. Кістяківського має цінність не тільки тим, що є першою вітчизняною систематизованою концепцією права, а й актуальністю ідей, що містяться в ній.

28. Філософія серця: Г. Сковорода, П.Юркевич.

Відомим філософом другої половини 19 ст. був П. Юркевич, професор Київської Духовної академії. У 1860 році він опублікував статтю «З науки  про людський дух», де виступив проти  матеріалізму Л. Фейєрбаха та М. Чернишевського. Юркевича не задовольняла не тільки матеріалістична, а й ідеалістична філософія, він  критикує діалектику Гегеля.

У його філософській системі  провідною фігурою є індивідуальна  особа, суть якої становить не розум, а серце. Оскільки в основі світу  лежить божественна мета, яку здійснюють люди, то вона може бути пізнана не головою, а серцем. Між мозком і духовною діяльністю, вважав Юркевич, існує не причинний зв'язок, а лише ідеальний, «доцільний», в основі якого лежить духовна суть. Юркевич вважає неможливим, щоб свідомість походила з матерії. Таким чином, він активно виступає проти матеріалізму взагалі, стверджуючи, що останній неспроможний зрозуміти  суть свідомості, руху і відтворити правильну картину світу.

За вічно змінними явищами  природи, які сприймаються нашими органами чуття, він як філософ намагався (в дусі платонізму) знайти незмінну ідею об'єкта; в цій ідеї мислення і буття тотожні.

Істина відкривається  не тільки мисленням, а й "серцем", оскільки пошук істини пов'язаний з  релігійними і моральними прагненнями  людини. У цьому процесі сходження  до істини знання пов'язане з вірою, яка є більш могутнім фактором, ніж просто емпіричний зміст мислення. Без любові, говорив Юркевич, не можна  пізнати Бога; найвища сходинка в  процесі сходження до абсолютного, тобто до Бога, є вже містичним  спогляданням.

Отже, філософські погляди  Юркевича можна охарактеризувати як теологічний ідеалізм. Біблію він  вважає єдиним шляхом до знання. Істину ми маємо, пише філософ, в біблійному вченні про серце, де зосереджується духовне життя людини.

Григорій Савич Сковорода (1722-1794рр.) — видатний філософ, поет, просвітитель-гуманіст,  який  здобув  освіту  в  Києво-Могилянській академії. Сковорода вважав найважливішою  з усіх наук науку про людину та її щастя. Роздуми Г.Сковороди мають  релігійно-філософський характер, вони спираються на головні християнсько-світоглядні  категорії: любов, віру, щастя, смерть та ін. Філософ шукає відповідь на питання, ким є людина, який зміст  її життя, основні грані людської діяльності.

Г.Сковорода закликав почати філософське освоєння світу з  простого: пізнати віру та любов  у всій їхній повноті, бо це і є  пізнання людини. Поділяючи світ на істинне та тлінне, Сковорода віддає перевагу Вічності, Богу. Людина не може існувати у світі поза єдністю  віри і любові.

Але є й інший аспект проблеми. Любов та віра дають змогу  людині вийти за межі свого тлінного звичайного "Я". Новим у Г.Сковороди  є те, що він вказує на необхідність пізнання природи людини у таких  її виявах як віра, надія і любов. Антиподами любові та віри у Г.Сковороди  є поняття суму, туги, нудьги, стра¬ху. Вони роблять душу людини приреченою на розслаблення, позбавляють її здоров'я.

На ґрунті об'єднання любові та віри у пізнанні людиною самої  себе складається категорія "щастя". Щастя міститься в нас самих, осягаючи себе, ми знаходимо духовний мир, спокій. Щастя легко досягається, якщо людина йшла шляхом любові та віри. Його досягнення залежить тільки від  самої людини, її серця. Всі люди створені для щастя, але не всі  от римують його, вважає мислитель. Ті, хто задовольнився багатством, почестями, владою та іншими зовнішніми атрибутами земного існування, роблять  величезну помилку. Вони отримують  не щастя, а його привид, мни й  у кінцевому рахунку перетворюється на прах. Г.Сковорода своїм цілісним життям підтверджує, що заклик "Пізнай себе" — це не тільки вираження  необхідності пізнання людської екзистенції, а й вказівка ос¬новного шляху  цього пізнання. Сковорода вказує, що здібності дає людині Бог, що царство  Боже всередині людини. Прислухаючись  до цього внутрішнього голосу, людина має обрати собі заняття не тільки не шкідливе для суспільства, а й  таке, яке приносить їй внутрішнє  задоволення і душевний спокій. Всі  заняття добрі лише тоді, коли виконуються  у відповідності з внутрішньою  схильністю.

Г.Сковорода мислить щастя  досяжним для всіх. Щастя є простим  і за змістом, і за формою. На підставі такого розуміння щастя Г.Сковорода  проповідував простоту життя, бідність (але це не був аскетизм), вдоволення, яке випливає із спілкування людини з природою.

Людина як мікрокосм містить  у собі два начала — тлінне і  нетлінне, які поєднуються: у тлінному відображається нетлінне. Над тлінним  стоїть дух. До нього й зводив Сковорода  сутність життя. Плоть не має істинного  значення для людини. Філософ вважає, що плоть іде слідом за всіма рухами мислі. Мисль, думка — це головна  точка, тому її Сковорода часто називає  серцем. Доки плоть та кров будуть панувати над серцем, доки людина не визнає їхньої злиденності, шлях до істини закритий, вважає Сковорода.

29. Специфічні особливості маркситської філософії

За Марксом не свідомість чи Бог створюють матерію, а навпаки  матерія у своєму постійному русі та розвитку створила свідомість. Пізнання можливе через органи чуття та розум, а практика є мірилом, яким вимірюється світ та є єдиним критерієм  істини.

Суспільство розглядається  марксизмом як організм, в структурі  якого виробничі сили визначають виробничі відносини, форми власності, які, у свою чергу, обумовлюють класову  структуру суспільства, політику, державу, право, мораль, філософію, релігію, мистецтво. Їх єдність і взаємодія створює  певну суспільно-політичну формацію. Тобто, не духовний процес, а матеріальні  умови є визначальними у розвитку суспільства. В суспільному виробництві  люди протягом свого життя перебувають  у виробничих відносинах, які, насамперед, залежать від рівня розвитку продуктивних сил. Сукупність цих виробничих відносин є економічною структурою суспільства, на якій базуються всі інші процеси  життя, зокрема, соціальні, політичні  та духовні. Отже, не свідомість окремих  людей визначає їхнє буття, а суспільне  буття визначає їхню свідомість. На певній стадії розвитку матеріальні  сили виробництва починають конфліктувати  із виробничими (економічними) відносина-ми. У випадку, коли існуючі виробничі  відносини гальмують розвиток продуктивних сил чи вступають з ними у протиріччя — виникає підгрунття для соціальної революції. Зміна економічної бази призводить до зміни суспільства. Але  нова форма суспільства виникає  тільки там, де існують кращі альтернативи, оскільки людство не ставить собі завдання, які воно не здатне вирішити. За Марксом — буржуазне суспільство  є останньою формою антагоністичного суспільного виробниц-тва.

30. Історичні уявлення про матерію. Матерія як субстанція. Рівні структурної організації матерії.

Матерія – це філософська  категорія д. позначення об”єктивної  реальності, яка відображається органами відчуття людини але існує незалежно  від них. Матерії, у чистому вигляді  формі якоїсь “праматерії” не існує. У світі існують лише конкретні  матер. утворення. У категорії матерії  ця безліч утворень об”єктивної реальності зведена до однієї спільної властивості  існувати незалежно від людських чуттів і від відображення у людської свідомості. Філ. поняття матерії  відображає не якусь певну частину  чи форм об”єктивної реальності, а  світ у цілому в будь-яких його проявах. Тому не можна ототожнювати матерію  з будь-яким речовинним субстратом. Категорія матерії, має вагоме методологічне  і світоглядне значення світоглядна  роль цієї категорії полягає в  тому, що воно охоплює не лише ті об”єкти, які вже пізнанні науково, а і  ті, які будуть відкриті у майбутньому. І хоча ті потенційні об”єкти будуть мати принципово нові властивості, все  ж вони будуть матеріальні, оскільки існуватимуть реально, поза людським відчуттям. Методологічна функція поняття  матерія виявляється у тому, що воно застерігає проти пошуку першоматерії як останньої і не змінної суті об”єктивного світу.

Оскільки матерія є  абсолютною завжди існує в конкретних формах, внаслідок чого рух проявляється через конкретні форми матерії. В основу виділення форм руху покладенні такі основні принципи:

а) субстратний, що пов”язує певну форму руху і з специфічним  матер. носієм

б) функціональний, у відповідності  з яким форма руху повинна мати свої власні закономірності, відмінні від закономірностей інших форм руху. Найпоширенішими формами руху є: гравітаційний, механічний, тепловий, електро-магнітний, хімічний, геологічний, біологічний. Їх взаємозв”язок виявляється  в тому, що одна форма руху при  певних умовах переходить в іншу, окрім  того, вищі форми руху виникають  на основі нижчих і включають їх у себе знятому виді.

31. Рух як спосіб існування матерії. Проблема класифікації форм руху матерії.

Рух – це найважливіший  атрибут матерії, спосіб її існування. Рух включає в себе всі процеси  у природі і суспільстві. У  загальному випадку рух – це будь-яка  зміна, будь – яка взаємодія матеріальних об’єктів, зміна їх станів. У світі  немає матерії без руху, як нема і руху без матерії. Тому рух вважається абсолютним, на той час як спокій – відносним: спокій – це лише один із моментів руху. Тіло, що перебуває  у стані спокою відносно Землі, рухається  відносно Сонця.

 Рух виявляється у  багатьох формах. В процесі розвитку  матерії з’являються якісно нові  і більш складні форми руху. Саме особливості форм руху  зумовлюють властивості предметів  і явищ матеріального світу,  його структурну організацію.  У зв’язку з цим можна сказати,  що кожному рівню організації  матерії( нежива природа, жива  природа, суспільство) притаманна  своя, властива лише їй, багатоманітність  руху. Кількість форм руху безкінечна, рух невичерпний за своєю багатоманітністю, як і матерія.

         Джерело руху – сама матерія.  Матерії притаманна здатність  до саморуху. Рух матерії –  це процес взаємодії різних  протилежностей, які є причиною  зміни конкретних якісних станів.

32. Простір і час як універсальні форми буття, їх взаємозв’язок

Простір і час — це філософські категорії, які відображають основні форми існування матерії. Просторово-часові характеристики має  будь-яке явище буття світу. Якщо простір є найзагальнішою формою сталості, збереження змісту об'єктивної реальності, то час — це форма  його розвитку, внутрішня міра його існування та самознищення. Єдність  просторово-часових властивостей світу  називають просторово-часовим континіумом, а їх універсальність і цілісність (континуальність) — формою організації  всього розмаїття нескінченного  світу. Кожна частинка світу має  власні просторово-часові характеристики. Розрізняють соціальний, історичний, астрономічний, біологічний, психологічний, художній, філософський зміст простору і часу.

Історична еволюція поглядів на простір і час пов'язана  з практичною, суспільно-історичною діяльністю людини.

Філософські просторово-часові уявлення розвиваються разом із розвитком  філософських теорій. (Докладніше див.: Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник. — К., 1993. — С. 350—369).

Узагачьнюючи історико-філософський досвід осягнення категорій простору і часу, слід зазначити велику кількість  їхніх визначень, неосяжне багатство  все нових і нових властивостей, їхню дискусійність та гіпотетичність. Значна частина дослідників простору і часу (темпоралістів) солідарна  в тому, що простір — це така форма  існування матерії, її атрибут, яка  характеризується співіснуванням об'єктів, їхньою взаємодією, протяжністю, структурністю  та іншими ознаками. Час — це внутрішньо зв'язана з простором і рухом  об'єктивна форма існування матерії, яка характеризується послідовністю, тривачістю, ритмами і темпами, відокремленістю  різних стадій розвитку матеріальних процесів.

33. Відповідність просторово-часових характеристик. Проблема безмежності і нескінченності простору і часу

Світ не можна уявити поза простором і часом. Простір і  час є невід'ємним атрибутом  об'єктивного світу. Вони дають змогу  відокремити кожну річ від  іншої, конкретизувати універсальні зв'язки будь-якої речі або явища з усім світом.

Що таке "простір"?

У повсякденні ми спостерігаємо, що частки та елементи матеріальних об'єктів  певним чином розміщені одні відносно інших, утворюють деякі сталі  конфігурації, виникають межі об'єкта стосовно навколишнього середовища. Існує своєрідна "упаковка" елементів  об'єкта, що робить його протяжним. Крім того, кожний об'єкт межує з іншими об'єктами;

Отже, філософське розуміння  простору відображає всезагальну властивість  матеріальних тіл мати протяжність, займати певне місце і розміщуватися  одне біля одного.

Що таке час?

Матеріальний світ складається  з об'єктів, процесів, що відбуваються, проходять поетапно. В них можна  виявити стадії, якісні стани, що змінюють один одного. Зміна цих стадій може характеризуватися певною повторюваністю. Різні стадії можуть мати різну тривалість. Порівняння тривалостей може бути основою  для визначення кількісної міри, яка  виражає швидкість протікання процесів, їх ритм, темп.

Отже, філософське розуміння  часу відображає всезагальну властивість  матеріальних процесів протікати один за одним в певній послідовності, мати тривалість, розвиватися за етапами, стадіями.