Шпаргалка по "Философии"

 

У філософії існують дві  основні концепції простору і  часу:

 

– субстанційна, яка розглядає  простір і час як особливі сутності, що існують самі по собі, незалежно  від матеріальних об'єктів. Це немовби  арена, на якій-знаходяться об'єкти і розгортаються процеси (Ньютон);

 

– релятивістська концепція, згідно з якою простір і час  – це особливі відносини між об'єктами і процесами і поза ними зв'язки не існують (Лейбніц).

 

Обидві концепції можуть бути як матеріалістичними, так і  ідеалістичними. З позиції матеріалістичної релятивістської концепції простір  і час розглядає діалектичний матеріалізм, згідно з яким простір  і час вважаються об'єктивними, незалежними  від людини і людства формами  буття матерії, що рухається.

 

Немає абсолютного простору і часу, існуючих поза матерією, незаповнених змінами матеріальних тіл. Простір  і час не лише нерозривно пов'язані  з матерією. Вони нерозривні і відносно одне одного. Простір і час –  це сторони одного і того ж явища. Тому доцільно користуватися поняттям просторово-часового континууму. Адже простір і час визначаються тими процесами, подіями, які в них  виникають і існують. Світ є множиною або континуумом подій, що мають  чотири виміри: три з них просторові, а четвертий – час. Хоча час  – це така ж координата, як і будь-яка  з трьох просторових, але вона все-таки характеризує реальність з  погляду її змін, а просторові координати характеризують співіснування її подій. Нерозривність простору і часу між собою і з матерією підтверджується досягненнями науки XX ст.

 

Зокрема, спеціальна теорія відносності (1905– 1908 pp.; Лоренц, Пуанкаре, Ейнштейн, Мінковський) доводить взаємозв'язок простору і часу.

 

Загальна теорія відносності (1916 p., Ейнштейн) доводить зв'язок простору і часу з матерією. Вона свідчить, що простір і час визначаються конкретною природою, конкретними властивостями  матеріальних процесів, що вони можуть змінюватися залежно від конкретних станів рухомої матерії. Так, при  зростанні відносної швидкості  руху (близької до швидкості світла) системи відліку, просторові інтервали  скорочуються, а часові розтягуються. Зокрема, при польоті ракети буде спостерігатися її скорочення, а в  ній уповільнюватися хід годинника, пульс космонавта та його мозкові  ритми, обмін речовин в клітинах його тіла, тобто час в ракеті протікає повільніше, ніж часу спостерігача, що залишився на місці старту ракети.

 

Хоча простір і час  перебувають у єдності, в макросвіті вони відносно відособлені, і тому в  цьому випадку можна і потрібно розглядати їх окремо.

 

Оскільки простір і  час взаємопов'язані із тією реальністю, яка існує і взаємодіє в  них, властивості простору і часу можуть суттєво відрізнятися. Кожному  структурному рівневі матерії відповідає специфічна форма простору і часу. Так, можемо спостерігати певні особливості  простору і часу в неживій та живій  природі, в суспільстві.

 

У неживій природі. У тих  частинах макросвіту, коли можна абстрагуватися від викривлення простору-часу біля великих мас, що тяжіють, простір-час  характеризується евклідовою геометрією.

 

У масштабах галактик та Метагалактики суттєву роль починає  відігравати кривизна простору-часу (його відхилення від евклідової метрики), яка пов'язана зі взаємодією мас, що тяжіють. Характер кривизни простору Метагалактики залежить від середньої  щільності в ній речовини та поля.

 

У живій природі. Тут особливості  простору-часу проявляються вже на рівні білкових молекул у формі  асиметрії, тобто порушення повної відповідності та розташування частин цілого відносно якогось центру.

 

Людина вимірює час, порівнюючи різні процеси з якимось одним  процесом, що служить еталоном, зразком. Таким еталоном, наприклад, для порівняння тривалості доби є рух годинникової та хвилинної стрілок годинника. Один оберт по циферблату годинникової стрілки умовно людина називає "одна година".

 

Існує інтуїтивне відчуття часу. В людину немовби вміщено "біологічний  годинник". Це пояснюється тим, що людина є закономірним результатом  розвитку нашої галактики і тому може "відчувати" її ритми. Внутрішні  органи людини працюють з різним ступенем інтенсивності в різний час доби. Так, між другою та четвертою годинами ночі посилюється робота печінки, очищується організм від отрути. В чотири години ночі всі органи знижують свою активність. Як наслідок в цей час частіше  помирають хворі люди. Має свої ритми і людський мозок, знання яких необхідне для гігієни розумової  праці.

 

Специфіка просторово-часових  якостей в соціальних процесах. Якщо в неживій і біологічній формах матерії простір включає лише зв'язки предметів, то в соціальний простір входить також і ставлення  людини до предметів, до місця свого  проживання. Людина формувала сама (на відміну від тварини) свою особливу просторову сферу життєдіяльності: будувала помешкання, поселення, одомашнювала диких тварин тощо. Виникала "друга", "олюднена", природа. Відношення до неї і до "першої" природи  входить в поняття соціального  простору. Наприклад, поняття "Батьківщина" характеризує не лише певну територію, місце народження та проживання людини, а й її ставлення до цього місця, тобто любов до ландшафту, тугу, якщо людина змушена жити в іншому місці.

 

Соціальний час – це форма буття суспільства, яка  відображає тривалість історичних процесів, їх зміни що відбуваються в ході діяльності людей. Соціальні процеси  мають різну тривалість. Так, родоплемінне суспільство і перші цивілізації  стародавнього світу нараховують  декілька десятків тисяч років. Середньовічне  суспільство – близько 1400 років, а сучасний спосіб життя нараховує  біля 300 років.

 

Зміна етапів розвитку суспільства  характеризується прискоренням темпів соціальних змін, що знайшло своє відображення в розумінні часу. Так, стародавні цивілізації сприймали час циклічно (повторюваність соціальних процесів). Християнство сприймало час як такий, що має спрямованість, вектор – від  народження до Страшного суду.

 

Сьогодні "біг часу" значно випереджає рівень біологічного ритму людського тіла та фізіологічних | процесів, що в ньому відбуваються. Прискорення ритму соціального  життя негативно відбивається на здоров'ї людей.

34. Форми відображення в неорганічній та органічній природі

Під відображенням розуміють  властивість кожної матеріальної речі, взаємодіючи з іншими речами, змінюватися  під впливом цієї взаємодії та зберігати інформацію про характеристики речей, які на неї діяли. Міра складності відображення залежить від рівня  організації матерії. Спираючись на дані природничих наук, можна виокремити відображення в неорганічній та в  органічній природі, на рівні рослинного, тваринного життя та людини. Через  таку взаємодію речей та явищ здійснюється передача енергії та інформації. Інформація передовсім виражає міру впорядкованості  системи, що взаємодіє з іншими.

 

Щодо особливості відображення в живих системах, слід зазначити, що вихідним пунктом його розвитку є подразливість і чутливість, яка здійснюється у формі збудження  та вибіркової реакції організму.

 

Взаємодіючи зі середовищем, живий організм одержує життєво  важливу інформацію, на основі якої здійснює інтеракції. На найвищому  рівні тваринного життя організм здатний відображати зв’язки  чинників, значущих для виживання, і  будувати свою поведінку, упереджуючи  певні події в навколишньому  середовищі.

35. Виникнення свідомості. Соціальна природа свідомості

Свідомість - це вища, найбільш розвинута і складна форма, відображення, яка властива тільки людині. Виникнути  вона могла лише завдяки тому, що становила собою подальший розвиток тих менш досконалих форм відображення, які сформувалися в процесі еволюції живих організмів.

Деякі з цих форм, наприклад, психіка високорозвинутих тварин –  приматів, дуже подібні до людської свідомості, однак остання як форма  відображення дійсності характеризується певними якісними відмінностями.

Насамперед людська свідомість існує у формі думок, цілей, норм тощо, в яких знаходять своє відображення різноманітні предмети та їх властивості, а також відношення між ними.

Крім того, свідомість нерозривно пов’язана з мовою. Наші думки  втілюються у словах і мовних конструкціях, завдяки йому вони можуть зберігатися  і передаватися іншим людям. Сприймаючи слова або речення, сказані чи написані кимсь іншим, людина знов-таки перетворює їх у форми своєї свідомості.

Нарешті, свідомість може існувати у формі не лише індивідуальної свідомості, тобто у формі понять або ідей якоїсь окремої людини, але й у  формі групової (наприклад, національної чи класової) та суспільної свідомості.

Органом, за допомогою якого  людиною здійснюється свідоме відображення дійсності, є мозок.

Але наявності тільки мозку  ще не досить для виникнення Свідомості. Для розвитку свідомості людина повинна  жити серед людей, постійно спілкуватися з ними. займатися різними видами діяльності. Це значить, що свідомість може розвиватися лише в суспільстві.

Багатогранність духовного  життя суспільства включає в  себе такі спадові: духовне виробництво, суспільна свідомість і духовна  культура.

Духовне виробництво здійснюється в нерозривному взаємозв'язку з іншими видами суспільного виробництва. Як надзвичайно важлива складова суспільного  виробництва духовне виробництво  – це формування духовних потреб людей, насамперед виробництво суспільної свідомості. Суспільна свідомість є  сукупністю ідеальних форм (понять, суджень, поглядів, почуттів, ідей, уявлень, теорій), які охоплюють і відтворюють  суспільне буття, вони вироблені  людством у процесі освоєння природи  і соціальної історії.

Суспільна свідомість, таким  чином, не тільки відображає суспільне  буття, а й творить його, здійснюючи випереджаючу, прогностичну функцію  щодо суспільного буття.

Випереджаюча роль суспільної свідомості саме і проявляється в  її соціальній активності. Вона пов'язана  головним чином з науково-теоретичним  рівнем відображення дійсності, глибоким усвідомленням суб'єктом своєї  відповідальності за прогрес суспільства. Теорії, ідеї не можуть обмежуватись лише ідеальним існуванням, а, відображаючи певні інтереси людей, здатні перетворюватись  у реальність, втілюватись у практику. Активність, функціонально-регулятивний зміст цінностей суспільної свідомості слід розуміти як цілеспрямований вплив  на суспільну практику, на хід її розвитку шляхом мобілізації духовної енергії людей, підвищення їхньої соціальної активності. Реалізація регулятивної функції суспільної свідомості створює  необхідні передумови для функціонування її як соціально-перетворюючої сили, що справляє значний вплив на активно-творчу діяльність людей, їхній світогляд, ідеали. Все це дає підстави говорити про те, що в сучасних умовах докорінних, якісних змін у суспільстві процес розвитку суспільної свідомості має  розглядатися як важлива умова реалізації багатогранних завдань, що стоять перед  людством, як активний, мобілізуючий, інтегруючий  фактор прогресу суспільства, утвердження  його свободи.

Суспільна свідомість може існувати тільки тоді, коли є конкретні  її носії – людина, соціальні  групи, спільності, конкретні особистості  та інші суб'єкти. Без основних носіїв суспільної свідомості – конкретних людей – вона неможлива. Тому суспільна  свідомість здатна існувати і повноцінно функціонувати тільки в індивідуальному, тобто через індивідуальну свідомість, що є духовним світом даної конкретної особистості, її поглядами, почуттями, уявленнями, настроями.

Суспільна та індивідуальна  свідомість перебувають у діалектичній єдності, оскільки у них загальне джерело – буття людей, в основі якого лежить практика. Разом з  тим діалектична єдність суспільної та індивідуальної свідомості не означає  їхньої абсолютної ідентичності. Індивідуальна  свідомість конкретніша, багатогранніша, ніж суспільна. Вона включає в  себе неповторні, властиві тільки даній  людині особливості, що формуються на основі специфічних особливостей її конкретного буття. Важливим є врахування тієї обставини, що свідомість індивіда є не тільки знання, а й ставлення  до буття, до діяльності і до самої  свідомості. З іншого боку, суспільна  свідомість – це не просто арифметична  сума індивідуальних свідомостей, а  нова якість. Суспільна свідомість, порівняно з індивідуальною, відображає об'єктивну дійсність глибше, повніше, а отже, і багатше. Вона абстрагується  від тих чи інших конкретних характеристик, властивостей індивідуальної свідомості, вбираючи в себе найбільш значиме, суттєве. Тим самим суспільна свідомість ніби підноситься над свідомістю індивідів. Однак зазначене не означає  нівелювання свідомості індивіде Навпаки, врахування специфіки індивідуальної свідомості, її багатогранності, неповторності  всього того. що становить сутність духовності особистості, є надзвичайно  важливою умовою формування т розвитку цінностей духовної культури, свідомості людини.

Буденна і теоретична свідомість

Буденна і теоретична Суспільна  свідомість є надзвичайно склад  ним явищем, що має динамічну, склади: структуру, яка зумовлюється структурою суспільного буття. Одним з елементів  структури суспільної свідомості ( її різні рівні – буденна і  теоретична свідомість, ідеологія та суспільні психологія.

Буденна та теоретична свідомість характеризують певний зріз структури  суспільної свідомості, фіксуючи її компоненти в міру проникнення в сутність тих явищ суспільного життя, що виступають об'єктом пізнання. Буденна свідомість як сукупність конкретних умов життєдіяльності  людей розвивається на основі їхнього  повсякденного досвіду. Вона охоплює  об'єкт відображення, як правило, з  неприхованої, очевидної сторони. Тому відображення об'єктивної дійсності  шляхом буденної свідомості суперечливе, вона відстає від суспільного  буття. Буденний рівень суспільної свідомості включає в себе емпіричні знання про об'єктивні процеси, погляди, настрої, традиції, почуття, волю. Теоретичний  же рівень суспільної свідомості виходить за межі емпіричних умов буття людей  і виступає у вигляді певної системи  поглядів, прагне проникнути в саму суть явищ об'єктивної дійсності, розкрити закономірності їхнього розвитку та функціонування. Тільки теоретична свідомість здатна вловити закономірні тенденції  розвитку суспільного життя, складну  діалектику його розвитку у всій її складності та багатогранності. Вона спрямована на виявлення найбільш суттєвих рис  названих процесів.