Шпаргалка по "Философии"

Єдність протилежностей як сторін однієї й тієї ж суті є  умовою існування та функціонування явища в його цілісності: життя  функціонує як життя, лише будучи єдністю  асиміляції та дисиміляції; матеріальне  життя суспільства — як єдність  і виробництва, і споживання і  т. д.

Взаємодія протилежних сторін однієї і тієї ж суті є джерелом саморуху. Саморух явища — це процес його самовідтворення, який здійснюється на основі взаємодії його-сторін, що взаємообумовлюють і взаємно  доповнюють одна одну. Як така взаємодія  та чи інша система (природа, живий організм, суспільство) не потребує зовнішньої сили, яка приводила б її в рух, а  містить це джерело в собі. Взаємодія, взаємообумовленість, взаємодоповнення протилежностей і є те, що перетворює явище в саморухливе. Такий один бік проблеми джерела саморуху, який, однак, не вичерпує даного питання в  цілому.

Як єдність протилежностей те чи інше явище, існуючи в своїй  цілісності, містить в собі джерело  саморуху. Проте,. будучи єдністю протилежностей, це явище утримує в собі внутрішню  необхідність «роздвоєння єдиного», «боротьби» протилежних тенденцій, які, зрештою, ведуть до його зміни. Цей  суперечливий процес взаємовідносин протилежностей і постає «мотивом», «імпульсом», збудником  зміни. Існуюча суперечність вимагає  свого розв'язання, тобто зняття своєї основи. Умови цього процесу—в  активній взаємодії протилежностей, їх «боротьбі», що веде до розв'язання суперечності. Оскільки розв'язання суперечності виявляється можливим лише за допомогою  виходу за межі даної основи, суперечність постає джерелом розвитку, виникнення нового.

Закон заперечення заперечення. Спочатку з'ясуємо зміст •^категорії  заперечення, який насамперед виступає як єдність протилежностей: збереження і подолання.

Категорія заперечення постає загальною і необхідною формою наступної  діяльності, формою духовного освоєння майбутнього, його практичного втілення в дійсність. Тому природно, що спосіб заперечення визначається в кожному  конкретному випадку як загальною, так і особливою природою процесу. «...Для кожного виду предметів, як і для кожного виду уявлень  та понять,— писав Ф. Енгельс,—  існує свій особливий вид заперечення, такого саме заперечення, що при цьому  виходить розвиток» 6.

Діалектичне заперечення  відносно конкретного явища являє  собою його перехід у свою протилежність. Закон заперечення заперечення  і виступає законом зв'язку таких  етапів у розвитку явища, які постають як його переходи в протилежність. Просування через переходи в протилежність  і є формою руху суперечності по шляху свого вирішення. Наприклад, відношення мислення і буття в  сфері суспільного розвитку постає у формі заперечення заперечення:

наявна дійсність —  її заперечення в мисленні (понятті) — заперечення поняття як процес формування нової дійсності відповідно до поняття про неї. Сутнісна єдність  указаних ланок заперечення реалізується в діяльності людини.

Заперечення заперечення  тому і виступає всезагальною, вирішальною  формою суперечності, що вона (форма) є  внутрішньою формою розвитку суперечності. Тобто заперечення заперечення  охоплює весь процес розвитку суперечності — від його виникнення, через  дозрівання та вирішення, включаючи  і результат цього вирішення.

Становлення результату в  процесі і зняття процесу в  результаті є не чим іншим, як моментами, що виражають характер заперечення (заперечення заперечення, як самозаперечення). Оскільки кожен із цих моментів розрізняється  за змістом і формою, то діалектичне  витлумачене заперечення ніби «розщеплюється»  — на себе (перше заперечення) і  на свою протилежність (друге заперечення). Зрозуміло, що друге заперечення  «у зародку», в потенції містилося  в запереченні першому.

Відображаючи складний, суперечливий характер спрямованості процесу  розвитку (поступальність і «повернення», повторюваність, збереження і знищення), закон заперечення заперечення  виступає світоглядно-методологічним регулятором освоєння як минулого в  розвитку людства, так і освоєння його майбутнього. У відношенні до минулого цей закон передбачає необхідність розкриття тих рис, властивостей здійсненого розвитку, заперечення  яких було здійснене наступним розвитком, а відповідно — їх мобілізацію  для теоретичного обгрунтування  можливостей майбутнього розвитку, їх практичного розвитку в освоюваному  майбутньому.

Закон заперечення заперечення  не знищує альтернативності розвитку можливостей у реалізації майбутнього, але постає законом свідомої реалізації того майбутнього, яке виражається  гуманістичною суттю діалектичної теорії розвитку.

Закон взаємопереходу кількісних і якісних змін розкриває. механізм формоутворення нового, ще не існуючого. Однак, говорячи про специфіку вказаного  закону, нам не обминути питання  про його зв'язок з іншими законами. Отже, постає питання про діалектику самих законів. Цілісність процесу  розвитку виражається у взаємоперетворенні законів, кожен з яких, у свою чергу, конкретизує зміст іншого. Наприклад, процес «роздвоєння єдиного» є становленням і розвитком самозаперечення  предмета, яке являє собою процес кількісних змін, оскільки він здійснюється у межах даної якості. Разом  з тим це — і процес формоутворення визначеності протилежностей у складі цілого, і кількісної визначеності їх відношення у ньому.

Єдність і протилежність  законів діалектики забезпечує розуміння  системності розвитку внутрішньорозчленованої  цілісності. Це розуміння зумовлює необхідність виведення законів  діалектики одного з іншого. Виведення  одного закону з іншого є розкриттям їх внутрішнього необхідного зв'язку як способу обгрунтування їх один одним і в цілому їх самообгрунтування.

З огляду на закон взаємопереходу кількісних і якісних змін об'єктивний процес розвитку в самому собі розрізняє  діалектичне протилежні форми свого  існування: еволюцію та революцію. Особливості  їх об'єктивного змісту виявляються  як у самому розвитку, так і в  його пізнанні. В еволюційний період суперечності зароджуються, зріють, йде  кількісний процес їх розвитку і нагромадження. Вони сховані у надрах буття і  не проявляються в ньому.

Категорія якості постає перш за все методологічною основою процедури  виділення об'єкта пізнання. Як вихідний пункт категоріального визначення об'єкта пізнання зазначена категорія  є передумовою подальшого руху категорій. Але це стає можливим тому, що пізнання якісної визначеності предмета—суперечливий  процес, відображений та узагальнений у самій категорії якості. У  найнагальнішому вигляді пізнання якісної визначеності тієї чи іншої  речі йде від відображення нерозчленованої, відчутно-конкретної специфіки як певної цілісності до виявлення її багатозначних  властивостей, і від них — до виявлення їх внутрішнього зв'язку.

У цьому, власне, й полягає  безпосередня функція категорії  якості. Щодо змісту цієї категорії, то вважаємо цілком справедливою думку  Гегеля про те, що якість — це реальність, яка мислима разом з її запереченням. Безпосередньо ж заперечення  постає як межа. Якість взагалі у  своїй визначеності є межею.

Діалектична природа межі полягає в тому, що вона не тільки відмежовує один предмет від іншого, але й поєднує їх. Якість виражає  стійку специфіку предмета в процесі  його безперервного розвитку.

Відношення ж якості до самої себе як самототожньої і  водночас до такої, що змінюється, в  самій собі знаходить своє вираження  у його кількісній визначеності (кількість). Кількість нерідко визначають як якість у просторово-часовому аспекті  його буття. У цьому разі кількісні  відмінності постають як відмінності  всередині однієї й тієї ж якості або відмінності між якісно однорідними  речами. Так виникає об'єктивна  основа кількісного порівняння речей.

Виявлення субстанціональної  якості є основою для пізнання кількісної визначеності специфічної  якості. Іншими словами, цілком відносний  характер якості зумовлює її визначеність. Через це кількісні зміни —  це такі зміни (величин, елементів, структур, функцій тощо), які здійснюються в межах даної якості. Ці зміни, які самі ще не перетворилися у  свою протилежність, є якісними змінами.

Якість не може інакше себе заперечувати, як через свої внутрішньо-якісні зміни. Це—перша заперечуваність. її змістом  стають кількісні зміни. Чому вони відбуваються? Суспільство, яке реалізує свій саморозвиток, що відтворює і розвиває свої внутрішні  суперечності, відтворює і розвиває зовнішню суперечність між собою  і природою. Розвиток продуктивної сили людство здійснює шляхом використання самих сил природи.

У відповідності з рівнем пізнання, предметом дослідження  стають різні сторони об'єкта, які  визначають рівні якісного і кількісного  аналізу. В міру розвитку пізнання зв'язок кількісного і якісного аналізу  ущільнюється аж до їх «взаємопроникнення».

Зазначена категорія посідає  особливе місце в діалектичному  відношенні кількості і якості. Суть цього відношення у найзагальнішій формі в тому, що це — взаємоперехід. З цього боку він являє собою  специфічну форму «ядра» діалектики. Специфіка взаємопереходу полягає у взаємопереході не взагалі протилежностей, а якості й кількості: кількість переходить у нову якість, а стара якість — у кількісну визначеність нової якості.

Оскільки це діалектичний перехід, то його внутрішню форму  становить заперечення заперечення. Отож, кожна із сторін цього переходу характеризується діалектичним запереченням, тобто в цьому переході щось долається, щось зберігається. Якщо врахувати, що суперечність є тим, що «вирішується і відтворює себе», то в ній  немає «стрибків», бо вона вся складається  із «стрибків». Однак «стрибок» є  і запереченням заперечення, через  те він завжди являє собою єдність  як знищення, так і виникнення, тобто  він є становленням, єдністю буття  і небуття. У цьому разі він  є становленням нової якості і  її кількісної визначеності.

Але становлення якості не є якістю, а його протилежністю  є «невизначеність». Аналогічно можна  сказати й про кількісну визначеність становлення, тобто за своїм змістом  воно є «невизначеністю», в якій знято протилежність між переходами одного в одне, якістю і кількістю. В момент переходу вони (якість і  кількість) ні те, ні інше, але щось третє, що містить в собі лише зародки  їх відмінностей. З іншого боку, в  момент «стрибка» міра переходить у  безмежне, кінцеве — в безконечне. Тому тут «стрибок» постає «пе-рервністю  поступовості»: перервність поступовості розвитку якості і порушення його (розвитку) міри і в той же час  поступовості кількісних змін, їх нагромадження, яке прориває межу міри.

«Поступовість» і «стрибок»  — дві нерозривно пов'язані сторони  єдиного процесу розвитку. Діалектична  єдність цих сторін обумовлює  як послідовність, так і якісне розрізнення  між послідовними етапами у розвитку того або іншого явища. Ця розрізненість  і зв'язок, як відомо, знаходять своє відображення у еволюції та революції  як етапах розвитку природничо-історичних процесів.

42. Закон єдності та боротьби протилежностей

Закон – це поняття, яке  відображає необхідне істотне стійке і повторюване відношення між  матеріальним і духовними феноменами. Це універсальний закон силу якого  всім речам і явищам матеріального  і духовного світу властиві внутрішні  суперечності, протилежні сторони і  тенденції, які знаходяться у  взаємозв”язку і взаємозапереченні. Розвиток за діалектикою відбувається не внаслідок втручання над природних  сил, а внаслідок внутр. саморуху всього існуючого. Цей саморух відбувається тому що, в кожному предметі або  явищі, є протиріччя і розділити  їх неможливо. Знищення протиріч призводить зупинки в розвитку. В кожному  об”єкті чи суб”єкті ці протиріччя дуже різноманітні. Ці протиріччя між  старим і новим, між тим що народжується і вмирає, між позитивним і негативним, прогресивним і регресивним. Протиріччя існують в єдності. Розвиток відбувається не інакше, як через роздвоєння на протилежні сторони їх взаємодію і боротьбу. Спочатку відмінності не суттєві, не значні. Поступово заглиблюються, загострюються, стають суттєвими, переростають в суперечності, досягають кульмінації, а потім  розв”язуються і переходять в  якісно новий стан. Будь-який процес розвитку є виникнення, рух і розв”язання  суперечностей. З розв”язанням одних  суперечностей виникають інші, які  потім теж роз-ся. А в процесі  їх розв”язання виникають інші суперечності.

43. Закон переходу кількісних змін в якісні

Одним з основних законів  діалектики, що пояснює як, яким чином  відбуватися рух і розвиток. Цей  загальний закон розвитку констатує, що накопичення непомітних, поступових кількісних змін в певний для кожного  окремого процесу момент з необхідністю приводить до істотних якісних змін, до стрибкоподібного переходу від старої якості до нового. Цей закон має  місце у всіх процесах розвитку природи, суспільства і мислення. Кількісні  і якісні зміни взаємопов'язані  і обумовлюють один одну: має місце  не тільки перехід кількісних змін в якісні, але і зворотний процес   зміна кількісних характеристик  внаслідок зміни якості предметів  і явищ. Кількісні і якісні зміни  відносні. Одні і ті ж зміни по відносини до одних властивостей (менш загальним) є по відношенню до інших (більш загальним)   кількісними. Будь-який процес розвитку одночасно  і перервний і безперервний. При  цьому перерність виступає в формі  якісного стрибка, а безперервність   в формі кількісної зміни. Будучи найважливішим законом об'єктивного  світу, цей закон є також і  найважливішим принципом пізнання світу і свідомого практичного  перетворення його. З зміною умов суспільного  розвитку змінюються і форми вияву  законів діалектики.