Шпаргалка по "Философии"

44. Закон заперечення заперечення

Закон заперечення заперечення  відображає об’єктивний закономірний зв’язок, спадкоємність між тим, що запер. і тим, що заперечеє. Першим цей термін запровадив у філ. Гегель. Він є автором цього закону діалектики, сформулювавши його як закон мислення, пізнання. Поняття, за Гегелем, є єдністю буття і  сутності. Сутність – заперечення  буття. Поняття – друге запереченя або заперечення заперечення. Буття  – це те, що є, що існує; сутність –  це “зняте”, розкрите буття, тому воно є його першим запереченням. Поняття  – синтез того й іншого буття  і сутності, тому воно є другим запереченням або заперечення заперечення. Гегель оперував цими поняттями тільки щодо логіки, прроцесу мислення. Справді, Гегель використовував поняття заперечення  заперечення насамперед як категорії  діалектичної логіки. Особливості закону випливають із сутнісних, суперечливих елементів зв’язку старого і  нового, їхньої спадкоємності. Цей закон  виявляється в повному своєму обсязі лише в тому разі, коли відбувається повний цикл розвитку, коли мають місце  три ступені в процесі розв-ку. Одже особливостями даного закону є  те, що він здійснює свої оберти, коли є повний цикл. І нарешті, закон  заперечення заперечення дає  теоретичне уявлення про поступальних характер розвитку.

Є три різні точки зору на цей закон: 1. Закон заперечення  заперечення – основний закон  діалектики, і тому він має характер всезагальності, тобто діє в різних сферах дійсності. 2. Так це закон  діалектики. Але він не має статусу  всезагального, бо є речі, в розв. яких важко уявити друге заперечення , або та кий закон не є всезаг., оскільки він проявляється сише у  процесах розв. по прогресу і не охоплює  руху по регресу. 3. Даний закон може бути тільки законом суб’єктивної діалектики, діалектичної логіки, як у  Гегеля.

Закон з.з., як і інші закони діалектики, є законом будь-якого  розвитку, будь-якого руху взагалі  і не лише за прогресивно. лінією, а  й за регресивною

45. Основні категорії діалектики

З'ясовуючи закони діалектики, ми користувались такими поняттями, як зв'язок, взаємодія, відношення, кількість, якість, властивість, міра, стрибок, відмінність, суперечність, протилежність, антагонізм, заперечення тощо. Ці поняття у  діалектиці базові і мають статус категорій. Що відображають такі категорії?

У категоріях діалектики знаходять  відображення найбільш загальні суттєві  ознаки, зв'язки, властивості, відношення речей, що мають місце в об'єктивній дійсності. Ці загальні ознаки з'ясовуються людьми в процесі пізнання, їхньої предметно-практичної діяльності, і  це має для людини важливе значення. Людина може висловити свої думки  багатьма способами (звуками, малюнками, знаками, фарбами, мімікою, жестами, готовими виробами і т.ін.). Однак універсальним  засобом вираження думки є  мова. І чим духовно багатша  людина, тим багатшою, розвиненішою, виразнішою є її мова, і, навпаки, виразна, розвинена мова свідчить про розвиненість самої людини.

Мислення — це процес відображення світу в поняттях, категоріях, судженнях, умовиводах, концепціях, теоріях. І це відображення тим багатше, чим  більше є понять категорій, слів, що мають узагальнення. Тому більш досконала  узагальнююча мова є свідченням більш  розвиненого, обдарованого народу.

Що являють собою категорії? Категорії — це універсальні форми  мислення, форми узагальнення реального  світу, в котрих знаходять своє відображення загальні властивості, риси і відношення предметів об'єктивної дійсності. Для  більш конкретного розуміння  цього питання слід розкрити суть процесу абстрагування, що лежить в  основі створення таких категорій.

Абстрагування — це розумовий  процес відхилення від одних властивостей речей і концентрація уваги на інших. Людина не може ні пізнавати, ні практично діяти, ні спілкуватися без  абстрагуючої діяльності мислення. Найпростіший акт пізнання — розрізнення двох речей — вже передбачає абстрагуючу  діяльність людини. Якщо нам слід встановити відмінність між ними, то ми не беремо до уваги те, що є подібним, відхиляємося від нього, і, навпаки, якщо необхідно  встановити, що для них є подібним, то ми відсторонюємося від того, що для них є відмінним. Це відхиляння від того чи іншого і є ілюстрацією  процесу абстрагування.

 У категоріях діалектики  фіксується, відображається загальне  в речах. Категорії є результатом  дуже високого рівня процесу  абстрагування. В них фіксується  не просто загальне, а найзагальніше.  Скажімо, в такій категорії,  як матерія, відображаються найбільш  загальні властивості навколишньої  дійсності. Шляхом абстрагування  в процесі пізнання від конкретних  властивостей і концентрації  уваги на більш загальних, аж  до найзагальніших і встановлюється  така найзагальніша категорія,  як "матерія". Ось приблизний  шлях такого абстрагування: слово  "троянда" (має конкретну визначеність). Далі долучаємо слово "квітка". Воно охоплює всі квіти, що  є в дійсності. Слово "рослина"  включає в себе весь рослинний  світ і є більш широкою абстракцією.  На цьому шляху більш загальним  буде поняття "живе", яке  включає в себе не лише весь  рослинний світ, а й тваринний.  Поняття "живе" має вже дуже  високий рівень абстрагування.  І, нарешті, поняття "матерія"  фіксує у собі найзагальніше,  бо у ньому зібрано все те, що існує об'єктивно, тобто  поняття "матерія" має найвищий  рівень узагальнення і тому  має статус категорії.

Кожна наука, як відомо, має  свій понятійний апарат. Однак, на відміну  від категорій діалектики, він  може бути застосований лише до конкретної галузі знань. Скажімо, економічна наука  має такі поняття, як "вартість", "прибуток", "товар", "ціна" і т.д. Категорії діалектики можуть бути застосовані в процесі пізнання у будь-яких сферах дійсності, оскільки вони фіксують найзагальніше в усіх речах, явищах і процесах об'єктивного  світу. Вони мають статус всезагальності. З цього випливає методологічне  значення категорій у процесі  пізнання різних сфер дійсності.

Категорії діалектики виробляються у процесі суспільно-історичної практики людини і відображають об'єктивну  дійсність у певних конкретно-історичних умовах. Зі зміною умов у процесі  розвитку суспільної практики, знань  змінюється і наша уява про зміст  діалектичних категорій. Вони збагачуються, наповнюються новими відтінками.

Основними категоріями діалектики є: буття, матерія, рух, розвиток, простір, час, суперечність, антагонізм, кількість, якість, міра, стрибок, заперечення, становлення, одиничне і загальне, причина і  наслідок, форма і зміст, необхідність і випадковість, можливість і дійсність, частина і ціле, система, структура, елемент і т.ін.

Розглянемо більш детально особливості категорій діалектики на прикладі таких категорій, як одиничне, особливе і загальне.

Одиничне, особливе і загальне

  Вивчення речей, предметів  об'єктивної дійсності переконує  нас в тому, що кожна річ,  явище, з одного боку, має якісь  строго індивідуальні ознаки, завдяки  яким ми і розрізняємо ці  речі, з іншого — кожне окреме, індивідуальне явище має в  собі і деякі загальні ознаки, характерні для багатьох явищ. Ці об'єктивні ознаки речей  і явищ відображаються в мисленні  з допомогою категорій одиничного  і загального. Одиничне—це окремий  предмет, річ, явище, подія,  факт, які характеризуються відповідними  просторовими і часовими межами, відповідною визначеністю. Загальне  — це об'єктивно існуюча тотожність  між предметами, речами, явищами,  що властива багатьом предметам,  печам і явищам у рамках  конкретної якісної визначеності. Одиничне існує як таке, окремо. Загальне ж не існує як таке, окремо. Всяке загальне є частинкою,  елементом, стороною окремого, оскільки  воно відображає останнє не  повністю, не цілком, а частково  — в тому, що є тотожним у  предметах. Одиничне, окреме, за своїм  змістом, проявом багатше від  загального, яке є абстрактним.  Однак загальне глибше розкриває  зміст, сутність речі. Особливе  — це певна сукупність властивостей, притаманних лише даному предмету. Відмінність між загальним, особливим  і одиничним відносна. Кожний  предмет, річ, явище являють  собою єдність одиничного, загального  і особливого.

Категорії одиничного, особливого і загального мають важливе значення в процесі пізнання. Вони відображають його рух, логіку, послідовність. Процес пізнання є сходженням від одиничного до особливого і від особливого до загального. Це неминучий об'єктивний закон пізнання.

Однак не слід протиставляти  знання одиничного знанню загального, бо це неминуче веде до помилок. Абсолютизація  одиничного — шлях до емпіризму, до нагромадження фактів: скільки б  ми їх не нагромаджували, без узагальнення не можна зрозуміти їхньої суті. Разом з тим, не можна перебільшувати і роль загального, бо це веде до відриву  від реальності. Категорії одиничного, особливого і загального є також  важливими категоріями логіки, з  допомогою яких створюються поняття, узагальнення, без чого неможливе  пізнання взагалі, справжнє уявлення про  суть розвитку і змін. Отже, категорії одиничного, особливого і загального є одночасно і категоріями діалектики, теорії пізнання і діалектичної логіки. І ця їхня особливість стосується усіх категорій діалектики, котрі можна розглядати в трьох аспектах — онтологічному, гносеологічному і логічному.

Зробимо загальний висновок: категорії діалектики — універсальні логічні форми мислення, в яких відображаються загальні зв 'язки, властивості  й відношення, що мають місце в  об'єктивній дійсності. В категоріях сконцентровані досвід і предметно-практична  діяльність багатьох поколінь людського  суспільства.

Усі категорії діалектики можна поділити на два види: субстанційні й співвідносні. Йдеться про категорії  як загальні поняття, котрі вживаються окремо, безвідносно до інших. До таких  категорій належать категорії "матерія", "простір", "час", "стрибок", "міра", "суперечність" і т.д. Вони фіксують певні загальні властивості  об'єктивної дійсності, але не дають  безпосереднього уявлення про зв'язки цих категорій з іншими. Стосовно ж категорій співвідносних, то вони є органічно пов'язаними одна з одною, в процесі пізнання передбачають одна одну; з'ясувавши одну, не можна  не враховувати іншу. До таких категорій  відносять: сутність і явище, форму  і зміст, можливість і дійсність, частину і ціле тощо.

Зв'язки між ними об'єктивні, суттєві, внутрішні, загальні і повторювані. Тобто, якщо мова йде про форму, то вона неминуче передбачає і зміст; якщо ми з'ясували сутність, то лише шляхом вивчення (аналізу) явищ; якщо ми маємо  наслідок, то слід з необхідністю шукати його причину. Для пізнання змісту речі, її суті, причин існування немає  іншого шляху, крім пізнання її форми, конкретних проявів, наслідків і  т. ін. Таким чином, співвідносні категорії  діалектики дають уявлення про закономірні, необхідні зв'язки між ними як результат  відображення необхідних зв'язків, що існують в об'єктивній дійсності.

46. Антиподи діалектики: софістика, еклектика, догматизм і релятивізм

Противагою догматизму є  релятивізм (від лат. relativus - відносний). Релятивізм виходить з однобічного  підкреслювання постійності, змінності  дійсності і заперечення відповідної  стійкості речей і явищ. Якщо догматизм  ґрунтується на перебільшенні значення абсолютної істини, ігноруючи момент її конкретності, то релятивізм, навпаки, перебільшує значення відносної  істини, відкидаючи момент її абсолютності. І, звичайно, тут релятивізм виступає як різновид метафізичного тлумачення істини. Отже, релятивізм має безпосереднє відношення до діалектики як теорії пізнання і в цьому виступає як її альтернатива.

Софістика

Альтернативою діалектики є  також софістика, оскільки вона виступає одним із негативних виявів метафізичного  способу мислення. Софістика (від  грец. sophismal-міркування, засноване на навмисному порушенні законів логіки) виявляється у формі аргументації, яка базується на суб'єктивістському тлумаченні фактів, подій заради збереження і утвердження існуючих теоретичних  положень чи виправдання існуючого  порядку речей. У своїх побудовах  софістика використовує різні логічні  помилки, підміну понять, невірні  форми висновків, а також мовні  виверти і хитрування, багатозначність  понять. Поширеним видом софістики  є маніпулювання фактами, за допомогою  яких можна довести що завгодно. У наш час софістика широко використовується для того, щоб довести, що в історії радянського суспільства  взагалі немає жодної світлої  плями, а є лише помилки. Метафізичність такого підходу очевидна, тому що подібний підхід однобічний, а значить, антидіалектичний.

Критикуючи софістику, слід мати на увазі, що в історії розвитку науки вона виконує і позитивну  роль, сприяючи виробленню наукової критики  застарілих положень свідомості, бо виникає  як відповідна реакція на загрозу  системи знань, що склалась.

Еклектика

У процесі пізнання метафізика часто-густо виявляється у формі  еклектики. Еклектика (від грец. elektikos - той, що вибирає) -це механічне поєднання  в одному вченні різнорідних, органічно  несумісних елементів, які безпринципно запозичують з протилежних концепцій; використовування й підтасовування з певною тенденційною метою вирваних з контексту фактів, формулювань, цитат тощо. Еклектика - це, образно  кажучи, "мішанина", тому вона не є  ані теорією розвитку, ані теорією  пізнання, ані методом, ані світоглядом. Небезпека еклектики полягає  в тому, що вона нерідко маскується під діалектику.

Некласичні концепції  діалектики