Автор работы: Пользователь скрыл имя, 03 Января 2013 в 13:15, шпаргалка
1. Основні концепції походження філософії. Предмет і завдання філософії.
2. Культурно-історичні передумови виникнення філософії.
3. Головні функції філософії як способи вирішення її завдань.
3. наявність особливої мови з точним закріпленням змісту за кожним терміном;
4. наявність методологічно-
5. єдність у цьому знанні функцій описування, пояснення та передбачення;
6. наявність вихідних
принципів та аксіом, загальнофілософських
припущень, що лежать в основі
кожної науки, надаючи її
7. задоволення певної соціальної потреби;
У дещо спрощеному виразі характерні ознаки науки подають як єдність її мови, будови (в тому числі — і логіки) та функцій.
У реальному суспільно-
певна сукупність знань, відомостей, інформації;
діяльність, спрямована на продукування таких знань;
сукупність соціальних колективів, інститутів та установ, що забезпечують здійснення зазначеної діяльності; серед численних наукових об'єднань особливого значення надають поняттю "наукове співтовариство" — це певна сукупність людей, що реально включені у взаємну діяльність в межах певної галузі наукового пізнання або в межах науки в цілому.
Знову-таки, у спрощеному варіанті наука постає як знання (І), діяльність (2), інститути (3).
Загальні особливості пізнання проявляються у науці через наявність уній двох рівнів пізнання: емпіричного та теоретичного. На емпіричному рівні пізнання спрямоване на здобування наукових фактів. За висловом Ф. Бекон а, "факти - живлення науки". Основне завдання емпіричного пізнання - фіксація, нагромадження та перше опрацювання фактів. Тому і результатами емпіричного пізнання є факти та певні форми їх зведення, такі як класифікації, типологія, тарифікація та ін.
В сучасній науці ретельно опрацьовані різні методи емпіричного пізнання.
Звернімо увагу на те, що факти - це не просто події або явища, що відбуваються або відбувалися. Для науки далеко не все з такого може бути фактом. Для того, щоб певне явище стало фактом, воно повинно бути зафіксоване з допомогою певного інструментарію науки, описане науковою термінологією. Звідси й форми емпіричного пізнання: описи, зведення, протоколи.
надійності фактів. Коли факти здобуті та певною мірою впорядковані, виникає необхідність к подальшого інтелектуального опрацювання; це здійснюється на проміжному рівні наукового пізнання, який умовно можна назвати рівнем інтелектуального опрацювання фактів. Тут на перший план виходять деякі загальнологічні інтелектуальні процедури, проте в науці вони також здійснюються чітко, ретельно контрольовано, із застосуванням спеціальних операціональних засобів (наприклад, апарату математичної логіки).
Отже, тут фігурують методи: аналіз та синтез; індукція та дедукція; формалізація; ідеалізація.
Зазначені методи ми досить
часто (іноді стихійно) застосовуємо
в повсякденному життєвому
Особливе значення мають протоколи, бо вони є найпершими фіксаціями фактів. У сучасному наукознавстві фігурує поняття "протокольних суджень", яке має досить часто вирішальне значення щодо
Результатом теоретичного пізнання постають наукові теорії— система раціонально-логічних тверджень, понять, принципів, законів, що співвіднесені із певними сферами реальності. Як звичайно, наукові теорії будують за принципом "піраміди": угорі розміщені вихідні концептуальні принципи науки, що фіксують її фундаментальні установки (наприклад: "закони Всесвіту всюди однакові ", "Світ є впорядкованим, тобто має регулярність, а не безладним ", "Все підлягає формалізації та математичному обчисленню ", "Будь-що, що існує, можна уявити у формі системи" та ін.). Далі йдуть принципи, що фіксують фундаментальні якісні характеристики досліджуваної реальності, потім — теореми, закони, твердження, поняття, фактичні дані.
Отже, наукова теорія є найбільш розвиненою та досконалою формою наукового пізнання. Щоб спростувати наукову теорію, недостатньо мати факти, що їй суперечать; слід висунути нові гіпотези, аксіоми, створити конкурентну теорію або суттєво змінити принципи наявної
Теоретичне пізнання, як звичайно, відбувається у формах міркування, інтелектуального споглядання, мисленого конструювання та мисленого експериментування; всі вони спрямовані на побудову наукової теорії. Найчастіше при цьому використовуються такі методи: а) аксіоматичний: виділення вихідних співвідношень сфери пізнання та встановлення з їх допомогою змісту зв'язків цієї сфери; б) теоретичного моделювання: конструювання предметних якостей за допомогою математики, теорії систем та ін.; в) гіпотетико-дедуктивний: формування гіпотез, що пояснюють сукупність фактів, виведення з гіпотез часткових тверджень та їх пояснення; г) сходження від абстрактного до конкретного: виділення елементарних характеристик фактів та зведення їх в єдину систему тверджень; д) поєднання історичного та логічного: досліджують історичний процес певної сфери, виділяють у ньому необхідні зв'язки, які зводять в єдину систему тверджень. Останнім часом у наукознавстві звертають увагу на важливу роль експериментально-практичної бази науки, де створюють інженерні забезпечення наукових досліджень, прилади, провадять експериментальні випробовування наукових положень.
Отже, наш екскурс у методологію наукового пізнання свідчить про те, що сучасна наука постає дуже насиченою та різноманітною, а водночас - і складною, за арсеналом тих засобів, які вона застосовує з метою підвищення достовірності та ефективності людських знань.
Теоретический уровень научного
познания характеризуется преобладанием
рационального момента - понятий, теорий,
законов и др. форм мышления и "мыслительных
операций". Живое созерцание, чувственное
познание здесь не устраняется, а
становится подчиненным аспектом познавательного
процесса. Теоретическое познание отражает
явления и процессы со стороны
их универсальных внутренних связей
и закономерностей, постигаемых
путем рациональной обработки данных
эмпирического знания. Эта обработка
осуществляется с помощью систем
абстракций "высшего порядка".
Важнейшая задача теоретического знания
- достижение объективной истины во
всей ее конкретности и полноте содержания.
При этом особенно широко используются
такие познавательные приемы и средства,
как абстрагирование - отвлечение от
ряда свойств и отношений предметов,
идеализация - процесс создания чисто
мысленных предметов, синтез - объединение
полученных в результате анализа
элементов в систему, дедукция - движение
познания от общего к частному.Характерной
чертой теоретического познания является
его направленность на себя, внутринаучная
рефлексия, т.е. исследование самого процесса
познания, его форм, приемов, методов,
понятийного аппарата и т.д. На основе
теоретического объяснения и познанных
законов осуществляется предсказание,
научное предвидение будущего.
Методы теоретического познания:
1. Формализация — отображение
содержательного знания в
2. Аксиоматический метод
— способ построения научной
теории, при котором в ее
основу кладутся некоторые
3. Гипотетико-дедуктивный
метод — метод научного
4. Восхождение от абстрактного
к конкретному — метод тео
Наиболее простейшей в
структурном отношении формой мысли
выступает понятие. По определению,
понятие является формой мысли, отражающей
общие существенные и отличительные
признаки предмета мысли. Признаком
будет являться любое свойство предмета
внешнее или внутренне, очевидное
или непосредственно не наблюдаемое,
общее или отличительное. Понятие
может отражать явление, процесс, предмет
(материальный или воображаемый). Главное
для данной формы мысли – отражать
общее и в тоже время существенное,
отличительное в предмете. Общими
признаками выступают те, которые
присущи нескольким предметам, явлениям,
процессам. Существенным является признак,
который отражает внутреннее, коренное
свойство предмета. Уничтожение или
изменение этого признака влечет
за собой качественное изменение
самого предмета, а значит и его
уничтожение. Но следует иметь в
виду, что существенность того или
иного признака определяется интересами
человека, сложившейся ситуацией. Существенным
признаком воды для жаждущего
человека и для химика будут два
различных свойства. Для первого
– способность утолить жажду,
для второго – структура
Суждение представляет собой
форму мысли, устанавливающую логическую
связь между двумя и более
понятиями. Между понятиями, как
вышеперечисленно, устанавливаются
отношения тождества, подчинения, частичного
совпадения, которые могут выражаться
логической связкой «есть». Отношения
противоречия, противоположности и
соподчинения могут выражаться логической
связкой «не есть». Эти отношения,
выраженные в форме грамматических
предложений, будут суждениями разного
вида. Представители
Умозаключение— это способ
получения нового знания на основе
некоторого имеющегося. Он представляет
собой переход от некоторых высказываний,
фиксирующих наличие некоторых
ситуаций в действительности, к новому
высказыванию и соответственно к
знанию о наличии ситуации, которую
описывает это высказывание. Например,
в механике известно, что у всякого
тела, плотность которого одинакова
во всех его частях, геометрический
центр и центр тяжести