Шпаргалка по "Философии"

53. Форми та рівні суспільної свідомості

Суспільна свідомість разом  з індивідуальною утворює те, що зазвичай називають духовністю особистості, суспільства, народу, держави, людства. У системі духовності свідомість індивідів і свідомість їхніх  соціальних спільнот, тобто індивідуальна  і суспільна свідомість, становлять діалектичну єдність. Індивідуальна  свідомість формується і розвивається під впливом суспільної свідомості, а суспільна свідомість поглиблює  свою сутність і поповнює свій зміст за рахунок індивідуальної.

Суспільна свідомість за обсягом  значно перевищує індивідуальну. Далеко не всі компоненти суспільної свідомості в їх складній і суперечливій взаємодії, різнорівневому відображенні суспільного  буття перетворюються в процесі  соціалізації індивіда на його свідомість. Водночас індивідуальна свідомість глибша за суспільну: у підсумку саме вона перетворюється на керівництво  діями індивідів. Індивідуальна  свідомість може також, хоч і тимчасово, виходити за межі суспільної свідомості. Нові ідеї, як правило, виникають у  свідомості індивідів — учених, спеціалістів, професіоналів, досвідчених  практиків. Якщо вони здобувають визнання соціальних спільнот, то поповнюють арсенал  суспільної свідомості. Цей процес перетворення індивідуального на суспільне може бути тривалим за часом.

Отже, носієм суспільної свідомості є суспільство, носієм індивідуальної свідомості — індивід. Пріоритетним у діалектиці індивідуальної і суспільної свідомості, провідною суперечністю між ними е суспільна свідомість. Нерозуміння відмінності між  індивідуальною і суспільною свідомістю — живильний ґрунт для догматизму і волюнтаризму. Догматик відмовляється  від свого власного погляду на користь, на його думку, загальноприйнятого. Волюнтарист, навпаки, ігнорує суспільну  свідомість на користь індивідуальної. Всі починання і догматиків, і  волюнтаристів насправді зводяться  до утопій, ілюзій, антикультури.

Суспільну свідомість як відображення суспільного буття і самостійне утворення з внутрішньою логікою  розвитку у філософії представлено двома основними рівнями: повсякденним і теоретичним. Вони — результат  складності, глибини, обґрунтованості  та адекватності відображення у свідомості людей суспільного буття і, як правило, називаються буденною свідомістю і теоретичною свідомістю.

Буденна свідомість — початкова  стадія розуміння особистістю і  суспільством природного і соціального  світу, їх об'єктів і взаємозв'язків  між ними. Вона представлена думками  та ідеями, поглядами та переконаннями, відчуттями і настроями, звичаями і  традиціями, джерелами яких є життєвий досвід людей та їх знання. її основними  компонентами є емпіричні знання про світ, народна творчість (художня  самодіяльність, ремісництво, народні  промисли, технічне конструювання без  спеціальних знань і спеціального обладнання, віршування "для душі", гра на музичних інструментах і т. п.) та суспільна психологія.

Буденна свідомість виникає  в процесі повсякденної практики людей, стихійно, як емпіричне відображення зовнішнього боку дійсності. Тому для  неї характерні обмеженість мислення, відсутність наукових понять, схильність до перебільшень в оцінці подій і фактів; змішування причин і наслідків, необхідності та випадковості, сутності та явища; консерватизм. У сучасній суспільній свідомості буденну свідомість часто називають здоровим глуздом. Його достовірність обґрунтовується досвідом, авторитетом, загальнодоступними даними науки. З позицій здорового глузду, у принципі, можна розглядати і обговорювати будь-які факти і події дійсності, але не слід забувати, що його можливості обмежені емпіричними узагальненнями та метафізичними рамками, а висновки далеко не завжди правильні.

Слідом за емпіричними  знаннями, важливим елементом буденної свідомості є суспільна психологія (грец. душа і слово, вчення) — сфера  соціальних відчуттів, уявлень, настроїв, емоцій, а також ілюзій, забобонів, традицій, звичаїв. її структуру утворюють  стійкі психічні стани людей (чуття, емоції, настрої, забобони); явища (традиції, звичаї, звички); процеси (наслідування, навіювання, гіпноз); погляди, ідеї, уявлення (у вигляді переконань, вірувань, соціальних позицій). Всі ці духовні  утворення і суспільна психологія в цілому виникають і функціонують стихійно, безсистемно, під впливом  повсякденних умов соціального життя  людей, на основі життєвого досвіду  і власних спостережень. У суспільній психології є істотним не саме знання, а ставлення до нього, його оцінка в таких категоріях, як егоїзм, альтруїзм, індивідуалізм, сутяжництво, споживацтво, політичний консерватизм, ненависть, страх, паніка, національний інстинкт, класові  чуття; гордість, сміливість, мужність, стійкість, сумлінність, відповідальність, дисциплінованість, солідарність, дружність  та ін. Для неї характерні класові, національні, релігійні особливості. Серед певної соціальної спільноти  вони звичні і непомітні, як акцент рідної мови, але для представників  інших спільнот можуть бути незрозумілими, дивними і навіть ворожими (наприклад, національне головне вбрання  і правила користування ним, кровна помста і т. ін.). Відбувається це тому, що суспільна психологія е лише частковим  аналогом повсякденного рівня свідомості і особливим соціальним способом вираження духовності людей у  їхній поведінці; першим і безпосереднім  ступенем відображення у свідомості суспільного буття через емоції, настрої, звички.

Однією з активних форм вияву суспільної психології є громадська думка — стан масової свідомості з прихованим чи явним ставленням різних груп людей до подій і фактів дійсності. Вона має вигляд позитивних чи негативних суджень. її об'єктом  є факти і події, що викликають суспільний інтерес, характеризуються значущістю та актуальністю, а також  припускають розбіжність оцінок і поглядів. Суб'єктами (носіями) громадської  думки є суспільство в цілому або соціальні групи і верстви  населення: молодь району чи республіки, особи однієї професії, працівники одного підприємства, члени однієї організації тощо. Тому за структурою вона може бути моністичною, одностайною і плюралістичною, тобто складатися з низки поглядів, що не збігаються.

Громадська думка регулює  поведінку індивідів, соціальних груп та інститутів, підтримує певні норми  відносин між людьми. Вирок (присуд) громадської думки не можна оскаржити, від нього не можна ні відмахнутися, ні відкупитися. На рівні суспільної психології вона формується і функціонує стихійно, у тому числі в разі маніпулювання нею з боку державних  установ, політичних організацій, засобів  масової інформації. На цьому рівні, крім фактів і подій дійсності, каналів  масової комунікації, форм індивідуального  і колективного досвіду, джерелом громадської думки є також чутки.

Чутки — наслідок незадоволеної  потреби людей в інформації. За цієї умови неминуче прагнення до того, щоб задовольнити потребу у  знаннях і звільнитися від  невідомого. Часто це відбувається завдяки некритичному, але емоційному стану. Ця невдоволеність передається  іншим людям і призводить до зменшення  можливості кожного розмірковувати, до безвідповідальності за ті вигадки і домисли, що поширюються.

Чутки — альтернативна  форма поширення повідомлень, вираження  суспільних настроїв і думок. Вони ж  і формують ці настрої та думки. Суспільство, держава мають вивчати закономірності циркуляції чуток та усувати їх, долати на основі цих закономірностей.

Отже, у змісті повсякденної свідомості суспільна психологія виконує  не тільки емоційно-світоглядну, комунікативну  і регулятивну функції, а й  активно-діяльну. Мотиви, результати, весь процес будь-якої діяльності багато в  чому залежать від психологічної  атмосфери, в якій вопи здійснюються: у ситуації психологічної неврівноваженості, страху, паніки чи в обстановці масового героїзму, дружби, товариськості.

Суспільна психологія —  стійкий феномен. Зі зміною суспільного  буття психологія людей змінюється не відразу. Тому під час прийняття  будь-яких рішень урахування особливостей психології їх виконавців обов'язкове. Психологічний фактор є ґрунтом, на який "падають" ідеї та політичні  гасла і який живить їх емоційно, допомагає їх сприйняттю і здійсненню.

Такою є структура буденної свідомості. Вона — складова цілісної суспільної свідомості. Тому було б  неправильно уявляти буденну  свідомість тільки "привілеєм" неосвічених, затурканих, убогих духом і безкультурних  людей, а її зміст — тільки помилковим. Без буденної свідомості не буває  ні індивідуальної, ні суспільної свідомості.

Разом з тим буденна  свідомість — це лише тимчасовий супутник у справах. Об'єктивна потреба  суспільної свідомості полягає у  позбавленні від забобонів, старих звичок, негативних звичаїв і негідних традицій. Вона розвивається в напрямі  теоретичного оновлення.

Теоретична свідомість відображає суспільне буття в його істотних зв'язках і закономірностях, виявляється  у науці та інших формах свідомості. Якщо буденна свідомість формується стихійно, то теоретична — свідомо  і цілеспрямовано. її основу становлять діалектико — матеріалістична філософія  і дані науки, а структуру —  природничо-наукові знання та ідеологія.

Ідеологія (грец. ідея, слово, поняття, вчення) — система поглядів та ідей (філософських, релігійних, політичних, Правових, моральних, естетичних, наукових), в яких усвідомлюються і оцінюються ставлення людей до дійсності  та одне до одного, соціальні проблеми і конфлікти; визначається мета (програми) соціальної діяльності щодо закріплення  чи зміни (розвитку) суспільних відносин. В ідеології соціальні групи  реалізують свої потреби у виробленні програм поведінки щодо інших  соціальних груп. Ідеологія формує світогляд людей, сприяє формуванню уявлень про цінності життя та його ідеали, обумовлює систему ціннісних  орієнтацій і так забезпечує загальну стратегічну лінію їх поведінки, напряму діяльності.

Ідеологія і суспільна  психологія в структурі суспільної свідомості мають загальну об'єктивну  основу — суспільне буття. Тому вони діалектично єдині. Психологія соціальних спільнот суттєво впливає на формування та розвиток соціальних ідей і теорій, а ідеологія осмислює і опрацьовує соціальні чуття, уявлення і настрої. Водночас між суспільною психологією  та ідеологією є глибока відмінність.

Суспільна психологія відображає суспільне буття цілісно, безпосередньо, а ідеологія — опосередковано, абстрактно. Як наслідок, ідеології  завжди загрожує самоізоляція, зведення до схоластичного теоретизування. Ідеологія  може бути ілюзорною і помилковою, прогресивною і реакційною, гуманною і людиноненависницькою.

Ідеологія — частковий  аналог теоретичного рівня суспільної свідомості, в якій вона пріоритетна  відносно суспільної психології, формує її компоненти: чуття, емоції, настрої, звички. Водночас ідеологія може відставати від суспільної психології. Це відбувається завжди, коли довільні ілюзорні конструкції  ідеології вважаються справжніми, а  в суспільній свідомості виникає  дисгармонія, загострення суперечностей  між двома її основними компонентами як вияв суперечності між світом повсякденних реальностей і його відображенням  у свідомості. Однак відставання  ідеології від суспільної (соціальної) психології є не закономірністю, а  тільки частковим виявленням різноманітних  типів співвідношення між ними. Ідеологія  визначає суспільну психологію і  може навіть повністю відриватися від  неї (тоталітарна держава, наприклад, будується на всезагальній зневірі: у ній панує ситуація всезагального  страху, ніхто нікому не вірить, боїться  довіряти).

У суспільній психології соціальні  чуття, думки і настрої людей  не мають наукової чіткості та теоретичної  оформленості. В ідеології ідеї і погляди систематизовані, теоретично обґрунтовані в системах ідей і концепціях. Ідеологія — систематизоване і теоретично осмислене відображення суспільного буття з позицій певної соціальної спільноти людей. Якщо суспільна психологія формується всім суспільством, усією соціальною групою людей, то ідеологія виробляється спеціальними їх представниками — ідеологами. Якщо суспільна психологія засвоюється людьми стихійно" то ідеологія цілеспрямовано укорінюється в їхню свідомість різноманітними засобами і формами: перебуванням у складі політичної партії, руху, масової громадської організації чи релігійної конфесії, секти; через літературу, мистецтво, засоби масової інформації" політичну освіту тощо.

Будь-яка ідеологія соціально зумовлена. Кожна суспільна група людей створює свою систему ідей. У них вона обґрунтовує і захищає своє становище в суспільстві, свої потреби, мету та інтереси. Розбіжність, різноманітність інтересів різних соціальних спільнот зумовлюють широкий спектр ідеологій у суспільстві. Ідеологій, які б абсолютно спотворювали дійсність, не існує. Вони можуть характеризуватися тільки певною мірою спотворень: від захисту особливих інтересів елітних груп населення до виправдання злочинів проти людства. Так, у центрі фашистської (італ. пучок, в'язка, об'єднання) ідеології є ідеї воєнної експансії, національної винятковості, расової нерівності, вождізму, всевладності державної машини, нехтування правами особистості, криклива демагогія з метою маскування її справжнього змісту. Навпаки, соціал-демократична ідеологія відстоює ідеї співробітництва всіх соціальних груп і верств населення, політичних партій, рухів, державних і недержавних організацій і установ з метою створення для людей гідного способу життя, соціальної стабільності в країні, забезпечення життя без воєн і збройних конфліктів, державного суверенітету, взаємовигідних відносин із зарубіжними народами.

Теорія ідеології є  ареною гострої ідейної боротьби. На межі XX— XXI ст. у ній визначились  два основних крайніх напрями: деідеологізаторський і реідеологізаторський. Деідеологізатори під приводом "ненауковості" будь-якої ідеології взагалі оголосили про її кінець. На їхню думку, в умовах науково-технічної революції на зміну ідеологічним догмам прийшла паука. Реідеологізатори також виступають за скасування ідеології, але тільки застарілої і ворожої панівному ладу. Вони виходять з того, що суспільні науки не виконують ідеологічної функції в суспільстві, оскільки не дають відповіді на питання про сенс людського життя, про соціальні ідеали і моральні цінності цивілізації. Результатом такого нехтування є ідеологічний вакуум. Щоб він не заповнювався шкідливою, негативною для держави ідеологією, потрібне ідеологічне оновлення, створення нової ідеології, яка була б привабливою для широких мас народу.