Шпаргалка по "Философии"

На ідеологічному рівні моральна свідомість є сукупністю принципів, норм, категорій, ідеалів, ідей про обов'язкове, суще, особисте і суспільне. Boнa специфічна завдяки головним чином нормативному характеру.

Моральна норма (лат. правило, зразок) — вимога суспільства до особистості, колективу здійснювати певну поведінку. Boнa є елементом моральних відносин і моральної свідомості одночасно. З одного боку, вона є обов'язковою нормою поведінки багатьох людей, своєрідним моральним законом. У кожному суспільстві є об'єктивна потреба в однотипній поведінці в повторюваних ситуаціях. Реалізується ця потреба через моральні норми. Необхідність їх виконання кожним індивідом базується на впливі масового прикладу, суспільної думки, влади колективної звички, всіх форм практичного вираження волі суспільства в тих звичаях, які в ньому склались.

З іншого боку, моральною свідомістю норми формулюються у вигляді повелінь усім людям робити так, а не інакше. Прикладом таких повелінь є деякі з так званих "Десяти заповідей" Біблії: шануй батька і матір своїх, не вбий, не вкради та ін. Однак самі по собі норми не можуть бути остаточним орієнтиром у моральній діяльності. Така, наприклад, норма, як "не вбий" не може застосуватися щодо вбивці чи небезпечної для суспільства людини. Моральні норми функціонують у конкретних умовах і обставинах. Кожного разу їх визначає моральна свідомість. У вій вони стають внутрішньою потребою, звичкою виконувати їх без зовнішнього і внутрішнього напруження.

Моральна свідомість відрізняється від інших форм суспільної свідомості також тим, що базується на переконаннях, історичних прикладах, громадській думці, традиціях. Якщо за правосвідомістю стоїть сила закону держави, і за порушення норм права настає невідворотне покарання судом, то за моральною свідомістю — сила громадської думки, а покаранням за порушення норм моралі є громадський осуд. Саме тому норми моралі не розробляються в теорії так детально, як норми права. Однак поле впливу моральної свідомості на людей значно ширше, ніж правової. Жодне право не може регулювати, наприклад, відносини дружби між людьми, товариськості, кохання, порядності, справедливості, поваги тощо.

Особливістю моральної свідомості є також її оцінно-імперативна функція (з одного боку, моральна свідомість оцінює дії та вчинки людей, з іншого — наказує поводитися певним чипом). У моральній свідомості оцінки фіксуються категоріями добра, зла, справедливості, щастя, сенсу життя та багатьма іншими. Проблема — в об'єктивному критерії моральної оцінки. Соціальна філософія намагається вирішити цю проблему впродовж усієї своєї історії. Так, філософи Стародавньої Греції (Демокріт, Арістіпп, і особливо Епікур) запропонували як критерій моральної оцінки гедонізм. Це такий спосіб обґрунтування моралі, який зміст різноманітних моральних вимог зводить до загальної мети — здобуття насолоди і запобігання стражданням: моральною є поведінка, яка надає людині насолоду. У XIX ст. соціальна філософія запропонувала ще один критерій моралі — утилітаризм. Його автори — англійські філософи І. Бентам, Дж. Міль, Дж.-С. Мілль — доводили: моральне все, що дає людям користь, прагнення до користі міститься в природі людини. Своєрідний критерій моралі запровадив І. Кант під назвою "категоричний імператив": роби так, щоб максима твоєї волі (правило, якого ти дотримуєшся) могла бути разом з тим основою всезагального морального законодавства (тобто щоб усі інші могли також його дотримуватися).

Проте ці та інші критерії моралі (наприклад, "мста виправдовує засоби") за всієї їхньої привабливості та актуальності в певні історичні  епохи не можуть претендувати на загальну значущість і загальне застосування. Очевидно, що критерій моралі буде проблемою  філософії і науки аж до формування глобального, загальнолюдського, однозначного розуміння принципів, норм, категорій  цієї форми суспільної свідомості.

Діалектико — матеріалістична  соціальна філософія у пошуках критерію моралі виходить з того, що основою всіх моральних норм є соціальна практика. Bona обґрунтовує мораль, яка стверджує і захищає в житті особистості і суспільства нове, прогресивне, адекватно виражає потреби та інтереси індивідуальних і соціальних суб'єктів. На цій підставі вона вважає аморальним жити за рахунок іншого; утверджувати свою гідність за рахунок гідності іншого, обкрадати його талант; використовувати службове становище з користолюбних міркувань тощо.

Крім оцінно-імперативної, моральна свідомість виконує в суспільстві низку інших функцій:

• регулятивну (регулює поведінку  людини в усіх сферах життя: у побуті, політиці, науці, родині тощо силою звички і владою суспільної думки);

• комунікативну (є особливою  формою спілкування людей, ставлення  до суспільства, соціального середовища);

• виховну (прилучає людей  до моральних цінностей, вчить наслідувати  їх);

• пізнавальну (відображає моральні відносини в їх історії та взаємозв'язках з іншими суспільними відносинами, вивчає їх, накопичує моральну інформацію і передає її новим поколінням людей).

Свої функції моральна свідомість реалізує у взаємозв'язку з усіма іншими формами суспільної свідомості. Так, перспективною може бути тільки морально-авторитетна політика. Для народу вона стає довірчою через утвердження принциповості, чесності, відкритості політичної мети, скромності і переконаності політичних керівників. Моральна свідомість обмежує методи розв'язання політичних завдань не принципом найбільшої ефективності, а принципом припустимості та виправданості.

Разом з правовою моральна свідомість виражає розгорнуті системи правил поведінки людей. Правові з них з часом переходять до розряду моральних, а моральні — до правових. Моральні санкції завжди входять до внутрішньої структури правових санкцій, а останні завжди морально осмислюються. Зближення моральної свідомості і правосвідомості, отже, є закономірністю їх взаємодії. Моральна свідомість, крім того, становить основу змісту релігійної свідомості. В утвердженні простих норм моралі вони однодумні та одностайні. Однак протилежні їхні позиції щодо питань джерела моральної свідомості і способів її поширення в суспільстві: у релігії — Бог, проповідь, чернецтво, а насправді, — соціальна практика, навчання і виховання людей. Нарешті, без моральної свідомості немислимі ні наука, ні мистецтво.

Моральна свідомість — одна з найдавніших форм суспільної свідомості. Вона розвивається і постійно вдосконалюється. У моральній свідомості зростає міра людяності в стосунках між людьми. Все глибшого змісту набуває поняття справедливості, зростає роль особистості в суспільному процесі регулювання поведінки народу, все активніше утверджуються гуманістичні відносини в суспільстві. Роль моральності в повсякденній життєдіяльності людей набуває пріоритетної спрямованості.

Особливою формою суспільної свідомості та духовного життя людей є естетична свідомість. У ній дійсність відображається з погляду понять — категорій: "піднесене — низьке", "прекрасне — огидне", "комічне — трагічне". її специфіка полягає у відображенні дійсності у формі художніх образів.

Художній образ — форма  пізнання дійсності, її оцінки і вираження, ставлення до неї індивідів та їх соціальних спільнот. У художньому образі інтегруються об'єктивне і суб'єктивне, матеріальне і духовне, зовнішнє і внутрішнє в об'єктах, предметах, явищах і процесах. Він — не просто копія свого прообразу, а перетворення його цілісною свідомістю суб'єкта відображення. Така унікальна структура художнього образу зближує естетичну свідомість і з наукою, і з мораллю, і з продуктами технічної творчості, і з мовою; дає йому можливість водночас зберігати суверенність, бути носієм специфічної інформації, яка недоступна іншим формам суспільної свідомості. Зв'язки з ними в естетичній свідомості існують і функціонують на основі діалектики взаємного зближення і віддалення: чи то вона зближується з релігійною свідомістю, чи стає її протилежністю, чи рідниться з наукою, чи уподібнюється до гри. Соціальна філософія бачить вирішення цієї суперечності на шляху утвердження специфічних якостей естетичної свідомості та зміцнення її зв'язків з наукою, технікою, спортом, засобами комунікації і всіма формами суспільної свідомості.

У змістовому плані суспільно-психологічний  рівень естетичної свідомості включає естетичні почуття (натхнення, насолоду, творче піднесення, почуття гумору та ін.), емоції (радість, гнів, тривогу тощо), естетичні смаки, настрої та переживання, стихійний естетичний досвід життєдіяльності. Ідеологічний рівень цієї свідомості є сукупністю принципів, категорій, теорій і концепцій, ідеалів естетичного засвоєння дійсності: практичної (садово-паркова культура, дизайн), художньо-практичної (карнавал, шлюбний обряд, етикетна поведінка), художньо-творчої (мистецькі твори), художньо-рецептивної (сприймання творів мистецтва), рецептивно-естетичної (сприймання краси реального пейзажу), духовно-культурної (ідеали особистого смаку, смакові судження, оцінки), теоретичної (естетичні погляди, концепції, теорії).

Обидва рівні естетичної свідомості з найбільшою повнотою виявляються в мистецтві. Воно — специфічний рід практично-духовного засвоєння світу людиною, який через свої пізнавальну, оцінну, творчу і знаково-комунікативну функції дає змогу відтворювати (образно моделювати) людське життя в його цілісності, бути його уявним доповненням, продовженням, а іноді і заміною. Усі види мистецтва — цирк, архітектура, прикладне і декоративне мистецтво, живопис і графіка, скульптура, література, театр, музика, хореографія, фотографія, кіно, телебачення — є могутніми засобами формування свідомості кожного індивіда, дають змогу людині реалізовувати свої можливості, розвиватись духовно, емоційно, інтелектуально, прилучатися до колективного людського досвіду, вікової мудрості, загальнолюдських інтересів, прагнень та ідеалів.

Специфікою естетичної свідомості є те, що в її художніх образах дійсність відображається узагальнено і типово. Так, мистецтву класицизму притаманна генералізація — художнє узагальнення шляхом виділення і абсолютизації характерної риси героя; романтизму властива ідеалізація — узагальнення шляхом прямого втілення ідеалів, накладання їх па реальний матеріал; у реалістичному мистецтві кожне відтворене обличчя — тип, але разом з тим і цілком визначена особистість — "знайомий незнайомець".

Пізнавальна і виховна функції естетичної свідомості очевидні. Естетична свідомість освоює багатство предметно-чуттєвого світу, розкриває його розмаїття, відкриває нове в уже відомих речах, у повсякденному, звичному — незвичайне, а також невідомі ще процеси.

Естетична свідомість формує цілісну особистість. Вона дає можливість пережити життя інших людей як своє і збагатитися їх досвідом, привласнити його, зробити фактом свого життя, елементом своєї біографії.

Серед інших функцій естетичної свідомості актуальні:

• суспільно-перетворювальна  і компенсаторна (засіб пробудження  соціально-спрямовувальної активності людей, їх чутливості до порушень суспільної гармонії);

• художньо-концептуальна (художник через власні спостереження і  розмірковування над життям створює  цілісну художню концепцію в  музиці, скульптурі, літературі, кіно тощо);

• передбачення (здатність  передбачати, прогнозувати майбутнє);

• інформаційна і комунікативна (інформація мовою танцю, живопису, архітектури, прикладного і декоративного мистецтва загальнодоступна, засвоюється легше, ніж інформація мовою слів; естетична свідомість об'єднує людей, прокладає шляхи до взаєморозуміння народів);

• навіювальна (навіювання певного ладу думок і почуттів, майже гіпнотичний вплив па людську  психіку);

• гедоністична (надає людям  насолоду, робить їх причетними до творчості  художника).

У цілому естетична свідомість містить відповіді па запитання про природу й особливості естетичного в системі ціннісних відносин, закономірності диференціації естетичних цінностей, діалектику цінності та естетичної оцінки, сприйняття та естетично орієнтованої практики, значення естетичної активності людини в соціальному та індивідуальному житті, у різних сферах культури, у вихованні й освіті людей. Значне місце в естетичній свідомості займають думки про виникнення художньої діяльності, її структурні і функціональні особливості; зв'язок процесу художньої творчості та її сприйняття людиною; закон художньої діяльності; особливості сучасного етапу естетичного розвитку суспільства і перспективи мистецтва.

До форм суспільної свідомості належать також релігійна, наукова і філософська. У розмаїтті численних релігій і конфесій — світових, національних, родоплемінних, нетрадиційних, неорелігій тощо — релігійна свідомість викопує своєрідну інтегративну функцію. Для всіх релігій ідеї, погляди, уявлення, переконання та ідеали релігійної свідомості аналогічні. їхня специфіка — в ілюзорності, догматизмі й утопізмі. Головна з ілюзій — подвоєння світу людського буття.

Різні релігії аргументують двоїстість світу по-різному, проте сутність цієї ілюзії завжди незмінна. Незмінним залишається також п головний аргумент — якість і комфортність життя людей після смерті цілком визначається мірою дотримання ними в земному житті всіх приписів релігії. Арбітром є тільки сам Бог. Він приймає рішення щодо такого дотримання міри і на свій розсуд визначає, хто ніде в рай, а хто — у пекло.

Тисячі років ця ілюзія функціонує в релігійній свідомості. Зумовлена вопа релігійною вірою — сутнісним компонентом цієї свідомості. Релігійна віра має специфіку: це віра в реальне існування божественних істот, у можливість спілкування з ними і отримання від них матеріальних і духовних благ, що випрошуються в Бога під час молитви, медитації або якось інакше. У різних модифікаціях релігійна віра завжди виражає сутність будь-якої релігії та її головну ознаку. Вона утверджує в людях особисту довіру до Бога як організатора життя, керівника і рятівника людей у всіх конкретних ситуаціях їхнього буття; особисту відданість Богу, служіння йому.

На відміну від буденної, житейської віри людей в кращий "завтрашній день" або в щасливу зустріч  з потрібною людиною, релігійна віра є нереальною, фантастичною. Існує вона лише на рівні буденної свідомості. У теоретичній свідомості релігійна віра принципово неможлива. Boнa — абстракція від абстракції. У релігійному абстрагуванні немає конкретного об'єкта. Отже, абстракція перетворюється па ніщо, на небуття, те, чого немає і не може бути, ілюзію.