Шпаргалка по "Философии"

Водночас релігія і відповідно релігійна свідомість — сучасна реальність. Однак все виразніше виявляється провідна тенденція — секуляризація, тобто тенденція до вивільнення різних сфер суспільства, соціальних груп людей, індивідів, їхньої свідомості, діяльності і поведінки, соціальних відносин та інститутів з-під впливу релігії. Ця тенденція стає тим більш впливовою, чим більша кількість землян оволодіває науковим, діалектико — матеріалістичним світоглядом. Він специфічний вірою в безмежні можливості людського розуму пізнавати і перетворювати світ свого буття, найповніше реалізувати потреби та інтереси людей, що постійно зростають.

Всі форми суспільної свідомості діалектично єдині. Вони віддзеркалюють економічні формації і людство в цілому. Могутня перетворююча сила суспільної свідомості — джерело удосконалення суспільного буття, його еволюції та пріоритетів дії. Для кожної людини суспільна свідомість — фактор її становлення, розвитку та вдосконалення.

54. Методи емпіричного рівня пізнання та їх характеристика

Наиболее часто методы эмпирического познания (такие как  наблюдение, измерения, описание и эксперимент) применяются в научных естественных дисциплинах (биологии, географии, химии, физике и других). Несмотря на то, что  для математики данные методы являются совершенно не характерными, они сыграли  огромную роль в возникновении и  развитии математических знаний и становления  математики на уровень самостоятельной  дисциплины. Математическое школьное обучение повторяет путь развития эмпирических знаний, поскольку широко применяются  такие эмпирические методы научного познания, как наглядность и техническое  обучение. Достаточно часто проявляется  совместное применение методов наблюдения, измерения, описания и становления  эксперимента, что:

• Уменьшает пассивную созерцательность.
• Активизирует деятельность учащихся в школе.
• Приводит к целенаправленной работе по использованию приборов, моделей и прочих демонстрационных пособий.

Не являясь экспериментальной  наукой, недостаточно провести опыт и  быть достаточным истинным результатом  предложений. Исходя из существующих школьных задач, обучение осуществляется как  с применением готовых знаний, так и эмпирических методов познания, позволяющих получить данные знания. Методы эмпирического уровня познания позволяют формулировать научные  гипотезы, которые научными методами можно обосновать или опровергнуть. С помощью наблюдения, измерения  и описания создаются определенные специальные направления при  обучении детей, а также предоставляются  реальные возможности разглядеть вполне очевидные закономерности, доказательства, геометрические факты и многое другое. Результаты применения подобных методов  позволяют сделать индуктивные  выводы и осуществить открытие новых  истин.

Наблюдение, как  метод эмпирического познания.

В эмпирическом познании чаще преобладает чувственное познание. Одним из простейших видов научного познания, которое опирается на органы чувств, является наблюдение. Оно предполагает максимальное влияние на органы чувств конкретного субъекта и минимальное  на проявляемую активность объекта. Существует несколько видов наблюдения:

• Вооруженное или невооруженное – заключается в применении различных приборов (или без применения приборов), позволяющих измерять и рассматривать конкретные объекты;
• Лабораторное – заключается в изучении деятельности объектов в искусственной среде;
• Полевое – заключается в изучении деятельности объектов в естественной среде.

Наблюдение позволяет  получать наиболее ценную и обширную информацию, если ее нельзя получить иным методом. Процесс наблюдения с целью  получения конкретных информационных данных требует длительного времени  отличного восприятия объекта, т.е. Вам необходимо иметь слух, зрение и обоняние, достаточное для наблюдения.

Познание и  его структура.

Методы эмпирического  уровня познания получили свою распространенность в связи со стремлением человечества к получению новых знаний и  умений. Развитие цивилизации невозможно без познания. Таким образом, познание – это длительный постоянный процесс  накопления и совершенствования  знаний о существующем мире, в котором  мы живем. Процесс познания достаточно обширный, поскольку отличается высочайшим уровнем профессионализма в данной сфере, а также использованием средств  и источников. Учитывая это, познание делится на научное и обыденное. Обыденные знания присущи каждому индивиду и не требуют специальных навыков и умений. Научные методы эмпирического познания могут быть получены от профессиональной рабочей деятельности по научным каналам.

Структура познания:

• Субъект познания – индивид, формирующий новейшее знание, или научное сообщество (лаборатории, университеты, научно-исследовательские институты и т.д.);
• Объект познания – часть действительности, которую необходимо исследовать объективно и субъективно.

К объекту может быть отнесено психическое состояние индивидуального  лица или целой группы, образ мышления и общественное мнений; любой предмет; процесс развития религии, мифологии  и многое другое, т.е. все то, что  необходимо исследовать.

• Само знание, как метод и результат исследования.

Теоретические и  эмпирические методы научного познания, их основные различия.

Теоретические и эмпирические методы научного познания выражаются в качестве чувственного и рационального  отражения действительности. Эмпирическое познание включает три основные формы, взаимосвязанные между собой:

• Представление – образ предмета, который воздействовал на чувственные органы в далеком прошлом и имел обобщенный наглядный образ, но не воспринимаемый в реальном времени;
• Восприятие – создание образа предмета в реальном времени со всех сторон;
• Ощущение – непосредственное отражение свойств или прочих характеристик на органах чувств в сознании каждого индивида.

Теоретические и эмпирические методы научного познания и исследования различны, поскольку в своем основании  сильно различаются. Методы эмпирического  уровня познания представляют в основном сами способы познавательной активности. Для их реализации разрабатываются  специальные программы исследований, организация наблюдений, организация экспериментов и изучение (обработка) полученных экспериментальных данных, обобщение и классификация полученных данных. Теоретические методы познания действительности отражаются характерными существующими свойствами достигнутых наукой результатов. Теоретическое познание осуществляется на уровне высоких порядков абстракции с применением законов, гипотез, различных понятий и категорий и прочего. Оба метода исследования тесно взаимосвязаны друг с другом, несмотря на то, что эмпирическое предшествует теоретическому познанию. Единственным главным отличием является момент:

• Эмпирическое познание основано на чувственном аспекте;
• Теоретическое познание основано на реальных рациональных фактах.

Таким образом, можно сделать  вывод о том, что научное исследование должно не только двигаться вперед, но и совершенствоваться в реальном времени.

55. Вчення О.Конта про суспільство

Обґрунтовуючи необхідність нової науки про суспільство  та його закони, її значення, Конт, спираючись на реалії XIX століття, підкреслював, що певний тип суспільства, який можна описати двома прикметниками — теологічне та військове, — відмирає. Теологічний світогляд належить до того ж часу, який характеризувався і домінуванням військової діяльності, коли значне місце у суспільстві займали військовики. На зміну йому приходить нове суспільство — наукове і промислове (індустріальне). Суспільство, яке зароджується, є наукове у такому ж розумінні, як і суспільство, яке відмирає було теологічним: для сучасної епохи характерний науковий світогляд, так само як для попередньої епохи був властивий світогляд теологівабо жерців. З того моменту, коли люди починають думати науково, війна людей між собою перестає бути основною діяльністю колективів — такою стає боротьба людей з природою, а також раціональна експлуатація природних ресурсів. Проаналізувавши тогочасне суспільство, Конт прийшов до висновку: головною умовою суспільної реформи є реформаінтелектуальна. Випадковості революцій не забезпечують перебудови суспільства, яке переживає кризу. Для цього необхідний синтез науки і формування позитивної політики. Знайомлячись з різними науками, Конт формулює і обґрунтовує два головні закони: закон трьох станів і закон класифікації наук...

56. Вчення Г.Спенсера і Е.Дюркгейма про суспільство

Якнайповніші і широко ідеї, пов'язані з натуралістичною (органічної) концепцією представлені і розвинені в працях англійського соціолога Герберта Спенсера (1820—1903).

Г. Спенсер розділяв основний погляд Конта, по якому соціологія, що примикає до біології, складає з  нею фізику організованих тіл  і розглядає суспільство як свого  роду організму. Проте Спенсер поміщає  між біологією і соціологією  психологію, але це не зробило помітного  впливу на його уявлення про суспільство. Спенсер не був згоден з ідеєю  Конта про те, що весь соціальний механізм покоїться на думках і що ідеї управляють миром, вносять в  світ перевороти. Спенсер вважав, що «світ управляється і змінюється через відчуття, для яких ідеї служать  тільки керівниками. Соціальний організм покоїться врешті-решт не на думках, але майже цілком на характерах».[1]

Таким чином, Спенсер стоїть за психологічне пояснення «соціального механізму», хоча це і не зв'язується з його аналогією суспільства  з біологічним організмом. Спроба пояснити явища, що відбуваються в суспільному  житті, біологічними аналогіями багато в чому пов'язана з теорією  Дарвіна. З'явившися в середині 19 століття, вона зробила сильний вплив на соціологію, породивши різні біологізаторські соціологічні концепції, у тому числі  і соціал-дарвіністські. Суть останніх полягала в тому, що їх автори переносили на суспільство і доводили до логічного  кінця принципи природного відбору  і боротьби за існування, бачивши  в них універсальну модель еволюційного процесу.

Особливо цінним для розуміння  походження багатьох соціальних інститутів, вивчення суспільства з'явилося  вживання еволюційної теорії. Еволюційний  підхід до суспільства важливий тим, що кожне явище вивчається в його розвитку. Переворот, вчинений в біології еволюційною теорією Дарвіна  і сприйнятий багатьма соціологами, значно усилив історико-порівняльний метод вивчення культурних і соціальних форм життя[2].

Перша соціологічна праця  Спенсера «Соціальна статика» вийшла в 1850 р. В 60-90-е роки Спенсер, створюючи  систему синтетичної філософії, намагався об'єднати всі теоретичні науки того часу. В ці роки були написані: «основні початки», «Підстави психології», «Підстави біології», «Підстави  соціології», «Підстави етики», «Підстави  соціології» передували самостійною  книгою «Соціологія як предмет вивчення».

Свої соціологічні переконання  Спенсер, подібно Конту, виводив  шляхом дедукції з філософських принципів. Хоча Спенсер відносився до Конту  вельми критично, але все таки вважав, що французький мислитель в розумінні  соціальних явищ значно перевершував всі колишні підходи і називав  його філософію «задумом, повним величі.

В історії соціології Э. Дюркгейм (1858—1917) представляє новий і важливий розділ в її розвитку. Це обумовлено тим, що він практично першим спробував теоретично обгрунтувати і виділити специфічний предмет наукового вивчення соціології — «соціальну сферу». Їм розроблені методологія і методи соціологічних досліджень. Цьому, зокрема, присвячена його робота «Правила соціологічного методу» (1895 р.) в російському перекладі «Метод соціології» (1899 р.). Що дозволило підвести під соціологічну науку базу емпіричних досліджень і акцентувати увагу на її прикладному характері. Про це говорить його фундаментальну працю «Самогубство. Соціологічний етюд» (1897 р.), російський переклад якого здійснений в 1912 р. 

Дюркгейм був переконаним  раціоналістом, а раціоналізм слід розглядати як французьку національну  традицію, яка сходить до Декарта (1596—1650). 

Соціальна проблема для Дюркгейма не стільки економічна, скільки моральна, і в цьому питанні він дуже далекий від розуміння марксиста соціалізму. Єство соціалізму Дюркгейм убачає не у відношенні до власності і навіть не в плануванні. Соціалізм Дюркгейма — це, по суті справи, «соціалізм» Конта, який резюмував його в двох ключових словах: організація і моралізація. Соціалізм є кращою, тобто більш усвідомлену організацію колективного життя, мету і слідство якої інтеграція індивідів в соціальних суспільствах, що наділюють моральним авторитетом і тому здатних виконувати виховну функцію.  
Таким чином, Дюркгейму було властиво широке тлумачення соціалізму і він вважав, що для його розуміння потрібно досліджувати всі його різновиди. Він визначав соціалізм таким чином: «соціалізм — це тенденція до швидкого або поступового переходу економічних функцій з дифузного стану, в якому вони знаходяться до організованого стану. Це також можна сказати, прагнення до більш менш повної соціалізації економічних сил»[6].

57. Вчення Маркса про суспільно-економічні формації

Для iсторико-фiлософського  вивчення процесу розвитку сус¬пiльства К. Марксом була введена така важлива  категорiя, як су¬сniльно-економiчна  формацiя (СЕФ). Вона виражае тип суспiльс¬твa,щохарактеризуєтьсясвоїм  способомвиробництва i вiдповiдними  йому виробничими вiдносинами. Суспiльству вiдомi такі типи формацiй: первiсний i рабовласницький  лад, феодалiзм, капіталізм, комунiзм (перша  стадiя - соцiалiзм), постiндустрiальнi країни i посткомунiстичний лад (головним чином  для країн СНД). Основними структурними елементами СЕФ є базис та над-будова, а також надбазовi та надбудовнi елементи - нацiя, мова,культура, побут, сiм'я та iн.